Домівка чемпіонів: Ольга Нижник про місяць тренування у кенійському біговому таборі
Фото: Ольга Нижник
Ольга Нижник, професійна українська бігунка на довгі дистанції, разом із чоловіком, також професійним бігуном на довгі дистанції, Миколою Нижником, провели понад місяць у тренувальному біговому таборі в Кенії, взявши із собою свою доньку — трирічну Міру.
Кенійські бігові табори відомі як "мекка" для марафонців: кенійці — найшвидші стайєри на планеті, а містечко Ітан у Кенії називають "домом чемпіонів".
Ольга Нижник після повернення розповідає про свій кенійський досвід: від відмінностей у тренувальному процесі, мотивації та конкуренції серед бігунів до їжі та екіпіровки місцевих спортсменів.
Після Кенії спортсменка вже встигла показати результат: завоювала перше місце на чемпіонаті України, пробігши десятку в Хусті за 32 хвилини 45 секунд. У 2024 році вона також перемогла у Варшавському марафоні та посіла перше місце у "Напівмарафоні незламності 2024" і "Десятці незламності 2024".
Про мотивацію їхати до Кенії
У Кенію ми вирішили їхати, тому що хотіли показати кращі результати в сезоні й розуміли, що потрібна підготовка в горах, а взимку не так багато місць з комфортними умовами для тренувань на висоті. У Кенії ми неодноразово бували до війни, тому наважилися.
Найбільше я переживала, як донька перенесе довгий переліт, акліматизацію і, головне, щоб не трапилося нічого форс-мажорного зі здоров’ям. Усе вийшло набагато легше, ніж очікувалося.
Щодо мотивації, то мені не потрібно їхати кудись, щоб надихатися, бо моя мотивація проста: якщо я витрачаю на тренування багато часу, фінансовий ресурс на відновлення й інші інструменти для якісного тренувального процесу — це має якось компенсуватися, щонайменше самореалізацією у вигляді високого результату.
Кенія, мабуть, дала віру в те, що можна бігти настільки швидко, наскільки рік тому було страшно навіть уявити.
Про головні відмінності в тренувальному процесі між Кенією та Україною і нові знання
Я не тренувалася в Кенії в групах з кенійцями й не ставила собі за мету переймати у них знання. Насправді не кенійці навчають, як правильно бігати — вони просто генетично обдаровані завдяки умовам, у яких народжуються.
Тренери й бігуни, які живуть у більш цивілізованих країнах, мають більший багаж знань у методиці й підготовці. Наприклад, кенійці не вимірюють лактат на тренуваннях, бо це дорого.
Тому ми лише змінили умови підготовки — це велика висота над рівнем моря. Явних відмінностей не було, звісно, були певні зміни в тренуваннях у перші 10 днів перебування в горах, а потім усе як завжди — за протоколом.
Типовий день у Кенійському таборі
- 5:50 — підйом, гігієна, легкий сніданок (чай з печивом)
- 6:30 — виїзд на тренувальну локацію
- 7:00–9:00 — тренування
- 9:00–9:30 — дорога до готелю
- 9:30–11:00 — тренування Миколи
- 11:00–13:00 — побутові справи
- 13:00–13:30 — обід
- 13:30–16:30 — вільний час, здебільшого прогулянки з Мірою та онлайн-робота
- 16:30 — друге тренування
- 17:30–19:00 — побутові справи
- 19:00 — вечеря
- 20:00–22:00 — онлайн-робота, пресотерапія
- 22:00–5:50 — сон
Про конкуренцію серед кенійських бігунів
Конкуренції там немає. Вона відчувається лише на міжнародних стартах, а в Кенії всі дуже приязні — кожен робить свою справу, навпаки, можуть завершити своє тренування і ще тебе підбадьорити.
Про досвід та результати після табору у Кенії
Я не очікувала, що буде важка акліматизація, адже до народження Міри мала великий досвід тренувань у горах. Але в Кенії мене двічі накривало легкими симптомами гірської хвороби — слабкість, нудота, температура.
Я приїхала у гарній фізичній формі й уже показала сильний результат на чемпіонаті України з шосейного бігу на 10 км — подолала дистанцію за 32:35. Як буде далі — покаже час.
Біг — це вид спорту, який напряму залежить від фізичного стану, а стан іноді не на 100% залежить від твоїх дій — зовнішні фактори сильно впливають. Тому не хочу загадувати. Все, що пробіжу — моє.
Вартість участі у біговому таборі
Квитки з Варшави до Ельдорета — 900 доларів США з особи. Проживання — 32 долари на добу з людини з триразовим харчуванням.
Можна знайти дорожчі варіанти або жити без харчування — тоді ціна буде близько 200 доларів на місяць, але тоді додаються побутові питання: купівля газу, посуду, інколи й холодильника, не кажучи вже про рушники, постільну білизну тощо. Це все потім потрібно прати, прибирати.
У нас було все для комфортного проживання. Ми були в Кенії 33 дні.
Про їжу в біговому таборі та в Кенії загалом
Їжа дуже проста: на вечерю здебільшого давали рис або картоплю, овочеві салати (помідори, цибуля, авокадо) або броколі, моркву, спаржу на пару. Тушкована капуста. Раз на день обов’язково м’ясо — яловичину, курку, або інколи смажену рибу.
На обід часто не було гарніру або м’яса — тільки боби або варені яйця в соусі карі. Під кінець кемпу ми майже не ходили на обіди, а їли вдома.
Сніданок завжди складався з яєць і панкейків, свіжих фруктів, мангового фрешу. У харчуванні трохи не вистачало повноцінного обіду, бо акцент був на сніданок і вечерю.
Кенійці їдять мало м’яса — це дорого. Їхній раціон — це рис і боби. Також вони роблять млинці з кукурудзяного борошна й кашу угалі — вона майже без смаку, просто маса з білого борошна. Якщо додати вершкове масло — міг би вийти банош, а так — недобанош без смаку.
Заможні кенійці їдять більше курки. Бідні, думаю, не мають великого вибору — що виросло в городі, те й готують. Акцент на рис і кукурудзяні продукти.
Про бігову екіпіровку кенійців
Щодо екіпірування — ситуація неоднозначна. Є кенійці, які мають результат і паспорт, вони виступають на змаганнях і мають контракти з топовими спортивними брендами. Є ті, кого помітили менеджери, тренери — вони отримують спонсорську допомогу у вигляді екіпірування.
А є, мабуть, 50% бігунів, які тренуються з надією, що їх помітять і дадуть шанс поїхати за кордон. Вони бігають у тому, що мають — старі речі чи кросівки, які хтось віддав. Багато "білих" бігунів залишають речі в Кенії — і вони ще довго служать місцевим.
Щодо різниці між українським та кенійським екіпом — її майже немає. Однак кенійці мають дещо гірший теплообмін, тому навіть на легкі пробіжки вдягаються тепліше.
До речі, про життя кенійців
У частини населення немає паспорта або грошей на квиток чи візу — це одразу унеможливлює виїзд на змагання.
Я, живучи в Україні, маю більше можливостей виїхати в Європу, пробігти, засвітитися й реалізувати себе як бігун, ніж середньостатистичний кенієць. До того ж у них дуже висока конкуренція між собою. Але чим більша конкуренція і масовість — тим вища результативність у країні.
Чи потрібно їхати в кенійський табір аматорам
Аматорам, якщо і їхати в Кенію на кемп, то не менше ніж на 4–5 тижнів, бо перші два — це акліматизація, а якісного тренування не буде. Треба мати запас часу на підготовку.
Також потрібно їхати в хорошій фізичній формі, "на ходу". Бо якщо приїхати не підготовленим — бігати буде дуже важко. У Кенії фізично важко з двох причин: висота 2400 м над рівнем моря і рельєф — рівних ділянок майже немає.
