Почали бігати під час війни: натхненні історії двох киянок
Фото: колаж: "ТиКиїв"
Складні життєві обставини впливають на людей по-різному. Кажуть, що на небезпеку та стрес люди реагують так само, як тварини: хтось завмирає, хтось відбивається, а хтось біжить. Ми розповідаємо про тих, хто почав бігти буквально та перетворив це в системну практику. До речі, навіть організатори найбільших бігових подій України — Run Ukraine говорять, що за останні два роки склад учасників масових забігів оновився: 30–50% всіх бігунів — новачки.
Чому під час бойових дій люди починають регулярно бігати і як від цього змінюється їхнє життя? Ми запитали про це двох киянок, які почали займатися бігом після початку повномасштабного вторгнення і вже подолали марафон.
Анна, 35 років, гідеса Чорнобильської зони відчуження
Про довоєнне життя
До війни я вела активне життя, але спортом майже не займалася, хоча й багато ходила — по 20 тис. кроків щодня (працювала гідесою). Також любила походи в гори.
Не бігала, бо багато років тому після МРТ коліна мені сказали, що я маю проблеми з меніском: біг, стрибки й інші ударні види навантаження на ноги — не моє. Тому я відкинула цю ідею, знайшовши собі чудове виправдання. (За два з половиною роки, що я бігаю, коліно мене не тривожило жодного разу.)
Війна застала мене у подорожі Шрі-Ланкою. Я повернулася в Україну через Німеччину й Польщу на початку березня. Останні півтора року працює в амстердамському готелі.
Про перші пробіжки
Першу пробіжку я здійснила у Буковелі, де з дітьми провела весь березень 2022-го. Мотивацією став хлопець, у якого я тоді була закохана по вуха. Він воював і бігав вже багато років, тож був для мене взірцем. Дуже хотілося рівнятися на нього, й стати кращою.
Здається, жодна війна не мотивує так, як любов. І саме біг мені дуже допомагав і допомагає досі переживати це жахіття. Після кожної пробіжки я відчувала неймовірний приплив енергії й гарного настрою.
Бігла я тоді не дуже й повільно, як для новачка — 5 км за пів години. Щоправда, давалася ця відстань мені дуже важко — я практично задихалася. Лише згодом я почала цікавитися цим питанням і зрозуміла, що не варто рвати себе на шматки щоденними тренуваннями й важливо слідкувати за пульсом.
Бігова рутина та тренування
Зараз я намагаюся бігати три-чотири рази на тиждень. Але буває і п'ять, а буває і два. Бо графік роботи змінний, до того ж кожні півтора місяця я їду в Україну, тому плани часто зриваються.
Я пробувала займатися з тренером, коли готувалася до свого першого марафону, але все-таки мені самій зручніше підлаштовувати свій біговий графік до розпорядку дня. Іноді прислуховуюся до порад годинника на пробіжках. Іноді вибігаю з одним планом, а роблю геть інше, орієнтуючись на самопочуття.
В основному мої пробіжки — легкі й недовгі. Але раз на тиждень я влаштовую тривале тренування. Якщо є настрій і сили, то роблю інтервальне.
Бігаю я завжди сама, і мені це дуже подобається. Під час бігу я можу слухати улюблену музику чи подкаст, а часом просто вдягаю навушники для шумоізоляції — поринаю в думки та мрії. Іноді виходити на пробіжку дуже не хочеться, враховуючи погоду в Нідерландах. Але я вже знаю, що варто лише подолати перші метри, а далі з'являється і бажання, і сили. Дуже часто під час бігу приходять цікаві ідеї чи життєві рішення, або просто образи. Добрішою якоюсь стаєш!
Про зміни, спричинені бігом
Іноді діти мені пишуть із якимось проханням, і я відповідаю, що вирушаю на пробіжку. Тоді вони кажуть: "О, давай ти побігаєш, а я тоді напишу". І ми сміємося, бо всі вже знають, що після бігу я — золота людина, яка прийде на допомогу, перекаже грошей на кіно і МакДональдз, і всіх любитиме ще принаймні декілька годин. Тому так — біг робить нас кращими не лише фізично. Принаймні, ті декілька годин на день.
Про участь у змаганнях
Я дуже люблю забіги. Це такий класний спортивний вайб із неймовірною кількістю гарних людей, які скинулися грошима, щоб просто разом побігати!
Мій перший в житті забіг (і перший на той час 21 км) я долала в новорічну ніч у Швейцарії, і мені так сподобалося, що я вирішила не пропускати забіги, які проходитимуть поблизу. Пізніше — брала участь у багатьох забігах в Нідерландах, зокрема у першому марафоні, а також в Україні. Іноді бігаю українські онлайн-забіги, щоб підтримати армію, бо в нас завжди дуже круті медалі!
Про бігові плани
Припиняти бігати не планую. За два з половиною роки я, звісно, бачу покращення, але не можу сказати, що цього результату досягнула швидко й легко. Під час підготовки до марафону минулого літа я себе так "забігала" тренуваннями по 6 разів на тиждень і важким графіком на роботі водночас, що в мене впав рівень феритину в організмі. Потім досить довго відновлювалася.
Юлія, 36 років, Head of Content у міжнародній компанії
Про довоєнне життя
Мені дуже подобався біг як активність, я мала багато знайомих бігунів. В період з 2015 по 2020 роки здавалося, що в моїй бульбашці бігають усі. Але мені чомусь це не вдавалося. Зараз розумію — просто не вистачало терпіння.
До війни в мене були спроби почати бігати, але це завжди було три-чотири кілометри, по кілька разів на місяць. Було реально важко, постійно здавалося, що я помираю на своїх пробіжках. Тому я покинула цю справу, але під час локдауну "підсіла" на ютуб-тренування з Памелою Райф.
Я з тих людей, які від грудня 2021-го постійно перевіряли стрічку новин у передчутті початку війни. Тож 24 лютого я прокинулася о 4 ранку, взяла телефон, прочитала "ВІЙНА", пішла робити собі каву, а за кілька хвилин почула перші вибухи. Так, я готувалася до війни морально і навіть купила квитки на 26 лютого в Австрію, бо вже не вистачало нервів. Але я не очікувала, що вони одночасно почнуть бомбити всю територію України.
Тож в Австрію (у мене тут живе найкраща подруга) вдалося виїхати лише 6 березня.
Про перші пробіжки
Це було 24 березня 2022 року. Я вже кілька тижнів жила на дивані у друзів, втративши роботу й усі плани на майбутнє. Цілими днями я просто нічого не робила, мала один план на день: вийти, щоб пройтися. Я вирішила, що коли вже необтяжена обов'язками, то чому б не спробувати навчитися нормально бігати (друзі, у яких я гостювала, теж бігуни). Купила якісь найдешевші акційні Nike й побігла свої перші 5 км.
Після пробіжки у мене дуже крутилася голова й було відчуття гіпоглікемії. Я тоді ще запостила у сториз мем, що найактивніші відвідувачі тренажерок — 30-річні чоловіки. Вони просто сподіваються, що там їх розіб'є інсульт, і на цьому все закінчиться. Власне, це і була моя стратегія тоді — я помирала після перших пробіжок, але мені було вже все одно. Здавалося, що я втратила все, що далі нічого не буде, помирати не страшно. Тож я почала бігати регулярно, беручи себе "на слабо" й не зважаючи на самопочуття. І так втягнулася.
Про бігову рутину
Конкретно зараз я не бігаю, тому що "набігала" собі почесну травму — стрес-перелом. До цього бігала 5–6 разів на тиждень протягом двох років. Середня тижнева відстань — 50 км. Мені комфортніше бігати самій, бо для мене біг — це медитація, дейдримінг. Я просто вмикаю музику і починаю під неї щось собі думати, одночасно переступаючи ногами. Мені не треба там зайві люди.
Про зміни, спричинені бігом
Біг показав, ким я є насправді. Показав, яка я сильна, терпляча та класна. Біг дав мені нових друзів, коханців (жартую, що я не зустрічаюся з чоловіками, які не пробігли марафон. Хоча це не жарт!), допоміг знайти нову роботу. З початком бігової кар'єри у мене зникли панічні атаки, з якими я боролася 5 років.
Про участь у змаганнях і плани
Зараз мій план — дотерпіти до повного відновлення стопи та просто почати знову бігати. А поки щодня виконую силові вправи, ходжу на сайкл, роблю йогу, пілатес й інші класні штуки, які планую закинути, щойно зможу знову нормально бігати.
За два роки я подолала вісім півмарафонів та марафон у Берліні. Збиралася бігти Білоцерківський марафон у жовтні, але доля вирішила інакше.
