Олексій Коган про "Джазові історії": тримайте вуха на ширині плечей

Джазмен Олексій Коган (праворуч). Фото: Saint Bar

Концерт "Джазові історії з Олексієм Коганом" відбудеться 22 листопада у столичному барі Saint Bar. Це другий з однойменної серії вечорів за участю музиканта й ведучого Олексія Когана та його гурту New Jazz in Kyiv Band.

Перша подія пройшла у закладі 25 жовтня. Загалом їх заплановано п'ять — одна на місяць. 

Олексія Когана називають великим знавцем музики, який вміє розповідати мовою джазу. Він зібрав багато історій про джазменів, твори, концерти та фестивалі. Деякими поділиться у Saint Bar. 

Також фронтмен разом зі своїм колективом підготував імпровізаційні програми, які "стануть діалогом між слухачем і провідником у світ джазу". Прозвучать знані та маловідомі композиції 20 і 21 століття — як закордонні, так і українські.

Більше про проєкт "Джазові історії" автору "ТиКиїв" розповів Олексій Коган.

У чому новизна проєкту "Джазові історії з Олексієм Коганом" у Saint Bar? 

Такого більше ніхто не робить. Хто ще бачив в Україні стільки музикантів, скільки бачив я? І хто ще так багато спілкувався з ними за лаштунками протягом 20 років?

На моєму першому диску, весь наклад якого вже продано, було написано: "Невигадані історії життя одного українського радіожурналіста. Про музикантів живих і тих, кого вже з нами немає". Мабуть, це звучить як хизування, але я справді не думаю, що хтось знає більше за мене.

Чому вирішили провести саме п'ять концертів?

Кількість концертів визначав артдиректор закладу Костянтин Мішуков. Джазові вечори у Saint Bar — цілком його ідея. Він подзвонив мені та запропонував такий формат. Спочатку я думав, що у Saint Bar це зробити неможливо. Але Костя переконав мене у зворотному, за що я йому вдячний.

Якими подробицями майбутніх програм можете поділитися? 

Скажімо так: вони будуть різними. Тож раджу не обмежуватися одним концертом, а відвідати всі. Якщо ви прийдете, то самі в цьому переконаєтесь, бо кожен вечір буде унікальним і не схожим на інші. Хоча б тому, що нашим складом ми можемо зіграти 186 різних музичних творів.

Хоча ні, є одна подробиця. Наш барабанщик Валерій Волков, з яким граємо 11 років, захворів. Добре, що в нього є друг Олександр Лебеденко, який з нами вже колись працював. Він замінить колегу. Але це життя, трапляється різне. Та й не думаю, що ви помітите, що ми граємо з іншим барабанщиком.

Скільки звучатиме української музики під час джазових вечорів? 

За 11 років існування нашого бенду з нами співпрацювали різні чудові музиканти. І ми грали авторську українську музику наших ексгітаристів Володимира Ліхошви та Михайла Менделенка, ексклавішника Володимира Камінського, нашого барабанщика і композитора Валерія Волкова.

Певен, що найближчим часом виконаємо щось із творів нашого нового клавішника Родіона Іванова. А на одному з останніх концертів з нами виступав фантастичний акордеоніст-віртуоз Шевкет Зморка. Ми разом зіграли інструментальну версію легендарної української ліричної пісні "Чорнобривці". 

Я вже підготував і погодив із хлопцями програму наступного виступу в Saint Bar 22 листопада. Так-от, Родіон Іванов виконає неймовірну і відому в усьому світі українську пісню. Поки що це таємниця, яку саме. Приходьте й почуєте.

Чи будуть якісь прем'єри протягом серії виступів?

Так, можна буде почути композиції з нового альбому, який ми записали за підтримки Олега Германа та Петра Перевєрзєва. Можна сказати, що це буде така собі презентація платівки.

Як щодо музичних експериментів?

Багато залежить від аудиторії, яка приходить. Якщо публіка квола, нічого не можу зробити. Я не буду кричати в дусі "не бачу ваших рук". Тут усе залежить від бажання людей спілкуватись. 

Як потенційному слухачу підготуватися до вашого концерту?

Тримати вуха на ширині плечей. Тобто уважно слухати. І зрозуміти, що є композиції, які можна намалювати. Так, музику теж можна побачити за бажання. Варто лише заплющити очі та уважно слухати. Або уявити, що сидиш на лавочці, а музика підходить до тебе — треба трохи посунутись, щоби вона сіла поруч.

Які у вас враження від локації Saint Bar як концертного майданчика?

Локація мені сподобалася ще коли ми тільки-но прийшли на саундчек. Я був вражений, як звучить це місце. Звук абсолютно фантастичний. Тут можна подякувати Миколі Рожнову. Ми його добре знаємо, працювали з ним на різних сценах багато разів. Та й взагалі всі, хто має справу зі звуком, знають: Рожнов означає якість.

Що особисто ви очікуєте від цього проєкту?

Я нічого не очікую. Просто намагаюся зробити так, щоб людям сподобалось, а решта мене не хвилює. Зрозумів для себе одну річ: від початку війни мені не хочеться комусь подобатися. Абсолютно. Настали часи, коли хочеться подобатися тільки самому собі. Але я ніколи не думав, що це так важко. 

Чим сьогодні живе українська джазова сцена?

Зараз вона живе війною. Я хотів би подякувати всім нашим закордонним партнерам, які грошима та своєю участю допомагають українським музикантам під час війни займатися своєю справою. Ми зіграли багато концертів за підтримки наших японських, американських, фінських і шведських колег.

Наприклад, мій друг, бас-гітарист і композитор Ігор Закус зараз записав свій альбом із відомими музикантами. Платівка має назву "Україна. Вірю, надіюся, люблю". Щойно завершили накопичення матеріалу. Вони грали вже у Варшаві, заплановано концерти у Швеції, Франції. Це все — з допомогою колег з-за кордону. 

Чомусь згадався документальний фільм Zero Gravity про життя американського саксофоніста і композитора Вейна Шортера. Там є такий момент: герой приходить у якийсь музичний заклад — чи то Berkeley, чи то New School of Music — де грають молоді музиканти. І видно, як хлопці та дівчата перелякані, адже сам Вейн Шортер, легенда джазу, слухає їх. Він це розуміє й каже одну фразу, яка коштує всього фільму: "Хлопці та дівчата, нічого не бійтеся. Ви маєте створювати музику, яка нагадуватиме вам світ, в якому ви хотіли б жити". Саме цей меседж я б хотів передати всім, хто займається музикою. 

Як оцінюєте сучасну вітчизняну джазову сцену?

Я ніколи не беруся оцінювати чиюсь творчість. Вважаю, що судити чужі роботи неправильно. Кожна людина є неповторною. Яке я маю право оцінювати її індивідуальність?

Тому злюся, коли хтось пише, що я музичний критик. Покажіть мені бодай один приклад, коли я когось критикував. Я ретранслятор, вторинна людина, показую те, що роблять інші. Так, мені треба вибрати й представити це публіці, але слухачі вже самі мають обрати, що саме їм до вподоби. Ніколи не кажу, що погано, а що добре. Просто демонструю: ось воно, воно існує. А ви вже самі вирішуйте. 

Але загалом українці — молодці, все роблять правильно. Якщо розглядати українську музику від початку 1990-х років, у світлі новітньої історії українського джазу, то у нас все гаразд. Можливо, не так, як хотілося, і в умовах війни, але загалом дуже добре.

• ДЕ? Вул. Богдана Хмельницького, 23. Saint Bar
• КОЛИ? 22 листопада о 20:00
• СКІЛЬКИ? 2000 грн 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter