Виставка "Поліна Райко. Зникоме": чому варто встигнути
Виставка-документ "Поліна Райко. Зникоме" в Українському Домі. Фото: Ілля Прокопенко
У Національному центрі "Український Дім" останні дні триває виставка-документ "Поліна Райко. Зникоме". Проходить на другому поверсі закладу й завершиться 27 серпня.
Документальний проєкт присвячений представниці наївного мистецтва, яка малювала на межі 1990-х і 2000-х років та яку порівнюють із Марією Примаченко і Катериною Білокур. Виставка стала реакцією команди Українського Дому на руйнування будинку-музею Поліни Райко в Олешках Херсонської області внаслідок підриву росіянами Каховської гідроелектростанції.
До експозиції увійшли архівні фотографії настінних розписів Райко, більшість яких знищила повінь, відеоінсталяція і фільми про художницю, а також плакати сучасних ілюстраторів.
Читай також: Цікаві виставки, на яких варто побувати у серпні
Будинок в Олешках, оздоблений настінними розписами, — справжній символ вразливості культури. За майже 20 років після смерті художниці, на жаль, не вдалося залучити достатніх ресурсів для консервації пам'ятки. А від початку повномасштабної війни дім-музей опинився на території, тимчасово окупованій військами рф. 6 червня російські загарбники підірвали Каховську ГЕС, спричинивши затоплення прилеглих територій. Унікальні розписи Поліни Райко повінь знищила майже повністю, — зазначено в описі.
Поліна Райко народилася 1928 року і прожила все життя в Олешках. Працювала в колгоспі, а згодом на городах — власному та сусідів. 1994-го її донька загинула в автокатастрофі. За рік помер чоловік Микола Райко. А ще за два — син-алкоголік потрапив у в'язницю. Після звільнення він бив матір, а згодом помер від цирозу печінки.
У 69 років Поліна Райко почала малювати на стінах і стелі своєї хати. Робила це переважно вночі, щоб не помічали сусіди, які не сприймали її творчості. Далі почала розписувати також і літню кухню, хвіртки, паркани, ворота.
Як пише фотограф і дослідник Олександр Ляпін, у своїх роботах вона фактично підсвідомо вибудувала власну міфологічну систему. Поєднує язичницькі, християнські та радянські символи. Серед образів — магічні істоти, янголи, тварини, птахи, квіти.
Протягом останніх років життя Райко "перетворила свою хату на унікальний символічний казковий світ". Художниця померла 2004 року.
Читай також: Художні виставки серпня, які тобі варто відвідати
Ось що розповів на екскурсії експозицією співкуратор проєкту, журналіст Олексій Ананов.
Про ідею виставки
Це не стільки мистецька, скільки інституційна реакція на руйнування будинку Поліни Райко. Наше бажання якось зафіксувати пам'ять про цю пам'ятку. Розповісти та нагадати про неї широкому загалу.
Спогад-звернення до творчості Райко прямо тепер актуалізувала драматична нота — підрив Каховської ГЕС. Він спричинив не тотальне знищення будинку, а часткове. В експозиції є світлини, які фіксують нинішній стан пам'ятки. Не всі фрески опали. Частини стелі ще можливо законсервувати. Вціліли навіть деякі розписи на стінах.
Кажуть, збереглося приблизно 30-40 відсотків малюнків. Але це не так багато, як мало би бути. І ми не знаємо, що буде далі з будинком. Він усе ще розташований на непідконтрольних територіях, тож не маємо до нього доступу. Зрозуміло, що росіяни не будуть опікуватися його долею. До того ж нині вони практично весь час обстрілюють Олешки. Тому важливо якось підтримувати місцевих мешканців, які фактично можуть цьому будинку допомогти.
Про плакати сучасних ілюстраторів
Коли ми рухаємося до експозиції, то ніби йдемо туди крізь повінь. Адже виникла ідея додати плакати сучасних ілюстраторів із реакцією на катастрофу. Зібрали тут 17 робіт, які є лише дещицею з тих малюнків, що з'явилися після підриву ГЕС. Розвісили їх у скляних конструкціях, які нагадують струмені води. Вони зустрічають нас разом зі звуком води — все це повертає до моменту появи цієї драми.
Вода може заспокоювати — це ніби звук для медитації. Вона може бути й грізною силою, яка знищила будинок. Але й середовищем існування, в якому ця пам'ятка народжувалась. Бо плюскіт хвиль — це те, що оточувало й супроводжувало все життя художниці.
Про будинок Поліни Райко
Далі ми опиняємося в реальній історії Поліни Райко. Її біографія не потребує якоїсь драматизації, вона сама є величезною пригодою та неймовірною цінністю. І життєвий шлях, і мистецька спадщина — такий потужний творчий імпульс, який фактично увінчав її життя.
На жаль, будинок був збудований із дешевих матеріалів і був недовговічний. Тому для нас важливий образ зникомості — це мистецтво умовно тимчасове.
На щастя, цей дім усе ж таки має певною мірою щасливу долю, адже відомий мистецькій спільноті вже понад два десятиліття. Його відкрили на межі 1990-х і 2000-х. Є зйомки екскурсії, яку 2003 року проводила своїм житлом його власниця.
А 2005-го, після смерті художниці, видали книгу-каталог "Поліна Райко. Дорога до раю" про її будинок і роботи. Її автори Олена Афанасьєва та Сергій Дяченко — перші й найавторитетніші дослідники творчості Райко. Саме на їхню працю ми посилаємося в описах образної системи дому, представлених на стендах експозиції.
До того ж будинок продовжували знімати та фіксувати у різний час, тож маємо змогу показати багато матеріалів.
Про творчість художниці
Коли син був у в'язниці, Поліна Райко фактично опинилася у порожній хаті. Ось цю пустку і біль втрати вона дивовижним чином перенаправляє у творчість.
Це вражає, що жінка, яка не мала стосунку до мистецтва, поривів до творчості або навіть досвіду споглядання в музеях, раптом впадає в медитацію творчого процесу і починає звичайними побутовими фарбами розписувати свій простір. Це емаль ПФ, якою фарбують підлоги. Витрачала на неї всю пенсію. Кольорів не так вже й багато, але цією скромною палітрою Райко витворює особливий світ навколо себе. Його елементи у фотографіях і відео ми й бачимо на цій виставці.
Ось так драма переливається у творчість. Може здатися, що цей будинок зловісний і наповнений привидами, тому що там було багато болю. Але після докладного розгляду можна відчути, що в ньому є янголи, яких вона власне і зображала.
Мені хочеться вірити, що не хтонічне, а світле і прекрасне все ж таки перемагає й наповнює дім сьогодні. Принаймні у символічному полі, в яке ми потрапляємо завдяки цій експозиції.
Про наївне мистецтво
На щастя, твори Поліни Райко зберігаються у формі цифрових файлів, а також частково все ще фізично існують. І у нас досі є шанс зберегти їх у справжній формі.
Також це точно привід нам запам'ятати й цінувати художницю, яка мала цей ген творчості. Вона наївістка, яка почала малювати просто через свій порив, як Примаченко та Білокур. І це було не в сиву давнину, а фактично в сьогоденні.
А значить, на наших очах або згодом опиниться хтось інший, хто творить прямо тепер. І без такої творчості сума української культури не буде повною. Тому треба це розуміти, вишуковувати й намагатися зберегти.
Поліна Райко прожила важке і трагічне життя, сповнене жахливих умов, важкої праці та сімейних драм. Але попри всі негаразди вона вистояла і до сьогодні є прикладом для нас усіх, як переживати погані часи та перетворювати все на любов і творчість, — додала співкураторка виставки, артменеджерка Маріана Джулай.
В Українському Домі одночасно проходить виставка, присвячена іншій "наївній" художниці — "Марія малює. 100 творів Примаченко". Її продовжили до 17 вересня. На обидва проєкти діє спільний квиток.
- ДЕ? Вул. Хрещатик, 2. Національний центр "Український Дім"
- КОЛИ? До 27 серпня, 11:00-19:00
- СКІЛЬКИ? 50-100 грн
