Як відрізнити фейкові новини від правди? Пояснюють головні редакторки "ТиКиїв" та "Новини.LIVE" Ольга Безсонова й Олена Халік

Фото: колаж "ТиКиїв"

Інформація та дезінформація завжди йдуть поруч. А з появою штучного інтелекту його плоди все складніше відрізнити від реальності — і творці фейкових новин цим користуються. Як відрізнити fake news від правди? Пояснюють головна редакторка "ТиКиїв" Ольга Безсонова та головна редакторка "Новини.LIVE" Олена Халік.

Історія новин-фальшивок сягає корінням у сиву давнину. Ще в XIII сторіччі до нашої ери фараон Рамзес II Великий прагнув представити битву при Кадеші як тріумф єгиптян над хетами. Штучного інтелекту тоді не існувало — волю монарха піддані задовольняли як могли. Для цього стіни храмів розмалювали сценами, в яких Рамзес розбиває своїх ворогів. Ось тільки малюнки суперечили договору між єгиптянами й хетами, згідно з яким битва зайшла в глухий кут.

У Середньовіччі існував так званий "кривавий наклеп" на євреїв: буцімто вони викрадали та вбивали християнських дітей, щоб використовувати їхню кров у ритуалах. Неправда ширилася з уст в уста, шляхом рукописів, проповідей, ба навіть публічних оголошень. Тодішнім політичним та релігійним лідерам це було на руку: фейки відвертали суспільний гнів від реальних проблем (епідемії, голод, злидні).

Власне термін "fake news" уперше був використаний у 1890-х роках — у тогочасних газетах якраз набули популярності "сенсаційні повідомлення". Фейками тоді називали будь-який тип неправдивої інформації, представленої як новина. А високопоставлені люди клеймили як fake news усі незручні для них новини.

А у XX столітті, з розвитком друкованих ЗМІ, радіо й телебачення, фейкові новини стали повноцінним інструментом тиску й очорнення. Уряди, організації та окремі недобросовісні люди використовували дезінформацію задля впливу на громадську думку, політичні дії та відносини. Чи не найвідоміший приклад — операція INFEKTION ("Інфекція"), організована КДБ під час холодної війни зі США.

У 1992 році директор Служби зовнішньої розвідки росії (СВР) Євген Примаков визнав, що за статтями про американський слід СНІДу стояв КДБ. Проте наслідки фейку 1980-х відчутні навіть сьогодні. У 2005 опитування від Університету Орегону та корпорації RAND показало, що:

• 50% афроамериканців вірять у штучне походження СНІДу;
• понад 25% вважають, що його створили в урядовій лабораторії;
• 12% вірили, що СНІД створило ЦРУ;
• 15% вважали його формою геноциду проти чорношкірих.

Чи поліпшилася ситуація з fake news у XXI сторіччі? Де там! Навпаки, для фейків цифрова епоха стала живильним ґрунтом. З появою інтернету й соціальних мереж поширення новин-фальшивок стало простішим і швидшим. Глобальні платформи, як-от Facebook, Twitter (нині X) і YouTube, дали змогу будь-кому створювати й розповсюджувати неперевірений контент. І, певна річ, зацікавлені в маніпулюванні суспільною думкою особи цим неодмінно скористалися.

Зі зміною світового ладу теперішній словник Мерріам-Вебстер (США) радить дещо розрізняти false news (неправдиві новини) та fake news (фейкові новини). Адже фейки не просто ширять неправду, а ще й імітують явища та предмети, що реально існують. І в цьому їхня головна підступність — тим паче в умовах революції на ниві штучного інтелекту (ШІ), доступного сьогодні кожному.

ШІ змінив підхід до створення, поширення та споживання інформації. А тим часом інструменти на основі ШІ спростили створення переконливого фейкового контенту — від статей до відео, які можуть масово вводити в оману аудиторію. 

Ось найпопулярніші формати фейків, створені штучним інтелектом:

• дипфейки — згенеровані ШІ фото, відео й аудіо. З мінливим успіхом імітують обличчя, рухи та голоси реальних людей. Наприклад, у 2022 році дипфейк президента України Володимира Зеленського "оголосив" про капітуляцію України перед росією;

• тексти, згенеровані ШІ — такі моделі, як GPT-3 і GPT-4, створюють переконливі фейкові статті, дописи в блогах або контент у соцмережах;
• маніпулятивні дані —  алгоритми спотворюють або фабрикують візуалізацію даних (фальшиві результати опитувань або фінансові графіки). Приміром, під час пандемії COVID-19 соцмережі кишіли спотвореними показниками інфікування.

Синхронно зі ШІ нікуди не поділися і "традиційні" методи фальшування новин, часто простіші у виконанні й не менш ефективні. Клікбейтні заголовки, фейкові акаунти в соцмережах, "зафотошоплені" (читай: домальовані) світлини — усе це вміло пробиває користувачів на потрібні емоції та спонукає ділитися контентом ще до того, як вони перевірять його правдивість. (А перевіряють далеко не всі...)

Що ж робити?

Майстер-клас із приборкання fake news для журналістів та читачів проведуть головна редакторка мультимедійної редакції "ТиКиїв" Ольга Безсонова та головна редакторка інформаційно-політичного порталу "Новини.LIVE" Олена Халік.

Відрізняти фейкові новини від нормальних — важливий скіл у наш час. Що має тебе насторожити у fake news, яка може бути вкидом, містифікацією, рекламою та й просто вірусним контентом:

1. безглузде джерело на кшталт etegfhjfjvkk.cy або імітація відомого сайту (втім, навіть популярні сайти та інформагентства іноді копіпастять фейки — будь насторожі, хай що ти читаєш);
2. дивний стиль викладу, граматичні, лексичні, пунктуаційні помилки. Фейкові новини часто містять порушення логіки викладу, неправильне слововживання, хаотичну пунктуацію. Якісні ж новини проходять ретельну перевірку; 
3. відсутність посилань на першоджерела;
4. кричущі заголовки та сенсаційні фото/відео. Фото можна перевірити через Зображення Google. Можливо, події на знімку відбулися в іншому місці або набагато раніше описаних у статті. Зрозуміти це можна, знайшовши оригінал фото;
5. варто перевірити, кого цитують автори повідомлення, чи є взагалі такі люди та інформація;
6. якщо в новині згадують організації, політиків, громадських діячів тощо — варто зайти на їхні сайти чи профілі в соцмережах та звірити їх обличчя, офіційні заяви; 
7. підозріло, якщо всі джерела інформації анонімні, не вказані взагалі або ховаються під фразами типу "стало відомо". 

Оцінюй інформацію критично! Не довіряй новині лише тому, що її лайкнули чи репоснули інші. 

Серед розмаїття нових каналів поширення новин потрапити в пастку штучного інтелекту й неправдивої інформації вкрай легко. Тому невіддільна робота редактора та журналіста — фактчекінг:

• оскільки ШІ здатен навіть відтворювати голос та міміку, важливо перевіряти й знаходити документи, матеріали на офіційних сайтах, а також у перевірених медіа, які цінують власну репутацію (приміром, із "Білого списку" Інституту масової інформації). Тут є всі шанси отримати достовірну інформацію;
• оптимально — мати ексклюзивний коментар від людини, дотичної до новини. Сьогодні існує чимало методів отримання цієї інформації, адже більшість спікерів ведуть офіційні сторінки або Telegram-канали, де вони залюбки відповідають на запити. Головне — мати час і терпіння на це. 

Впродовж підготовки аналітичного матеріалу й автор, й експерт мають правильно зрозуміти питання. Адже що якісніше воно сформульоване, то цікавішою буде аналітика. Опитані фахівці мають розбиратися у темі максимально — тоді й факти, викладені в матеріалі, будуть правдивішими. 

Щодо журналістських розслідувань — тут важливо орієнтуватися в законах або ж мати грамотного юриста. Май на увазі: перевірка фактів у розслідуванні — це робота з купою документів та запитів, де, як правило, і ховається істина. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter