Яким був Київ 100 років тому? Зазирнемо у 1924 рік!
1920-ті. Вулиця Карла Маркса (тепер Городецького). Знімок зроблено з Хрещатика; будинки, що розташовані на першому плані, втрачено під час пожежі 1941 р.; на місці характерної будівлі цирку тепер — кінотеатр "Україна", фото: photohistory.kiev.ua
Яким був Київ 100 років тому? Чим містяни жили та переймалися в 1924 році? Майже тим самим, що й ми, тільки в іншому історичному контексті...
Друге десятиліття ХХ століття — період великого економічного буму перед Великою депресією. Як і всі великі європейські та американські міста, Київ сильно змінюється. У місті остаточно затверджується радянська влада, що перейменовує вулиці та площі, відновлюють заводи та фабрики, інженер Євген Патон (батько Бориса Патона) будує новий міст, що з'єднує лівий та правий береги Дніпра; тут з'являється перший дитячий садок, а культурне життя вирує на тлі політичних подій...
Перший рейс із Харкова
Міжнародний аеропорт "Київ" імені Ігоря Сікорського нині відомий як друге найбільше летовище України. Але 100 років тому це був імпровізований аеродром.
До 1924 року Укрповітрошлях підготував усе необхідне для початку регулярних пасажирських перевезень у небі України. У тодішній столиці УСРР Харкові спорудили великий залізобетонний ангар і приміщення майстерень. А в Києві облаштували військове льотне поле біля Жулян.
25 травня 1924 року аеродром прийняв перший рейс із Харкова. Його виконав легкий транспортний літак Укрповітрошляху "Червоний хімік" системи Dornier Komet. Переліт тривав 3 години 20 хвилин. Квиток коштував 46 рублів 80 копійок.
Як пише "Апостроф", вантажність літака була вкрай обмеженою — він міг брати на борт не більше ніж 5 пасажирів. Тож перед рейсом ретельно зважували як пасажирів, так і їхній багаж.
Перший дитячий садок
100 років тому на прохання жінок-співробітниць заводу "Арсенал" у Києві заснували перший дитячий садок "Орлятко". Спершу під заклад відвели будинок № 11 по сучасній вулиці Івана Мазепи, його тоді відвідували 20 дітей.
З часом малечі побільшало: дитсадок розширився на дві кімнати, згодом переїхав у багатокімнатну квартиру... А в 1937 році керівництво заводу "Арсенал" вирішило звести окреме приміщення — добудували його два роки по тому за проєктом українського архітектора Йосипа Каракіса.
Зрештою дитсадок "Орлятко" здобув чимало нагород як зразковий заклад. Його неофіційна назва була "Палац дитячого щастя". З 1924 до 1967-го ним керувала українська педагогиня Юлія Петраківська, заслужений вчитель УРСР.
Рекордна спека
24 червня 2021 року столична температура побила рекорд від 1924 року. Як дослідила метеостанція Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, після полудня стовпчик термометра піднявся до +35,5°С — це на 2,3°С вище за показник того ж дня в 1924 році!
Як з'ясував портал Іnkyіv, 100 років тому було дійсно спекотно. У газеті "Пролетарська правда" писали, що в театрі імені Лібкнехта (нині Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка) запускали вентиляційні машини та прилади для зниження температури всіх приміщень закладу, зокрема глядацької зали.
У пресі також зазначали, що спека 1924 року "вигнала непманів на дачу, а трудівників на Дніпро". А там на них чатувала загроза "позбутися спеки й зануритися назавжди на гостинне прохолодне дніпровське дно".
Непман — приватний підприємець, торговець періоду НЕПу (Нової економічної політики) в 1921-1928 роках.
Поява окремих нудистських пляжів
Відпочинок на воді серед містян був дуже популярним. Проте, замість сучасних пляжів, існували спеціальні купальні. Це були кабінки, обладнані дошками на колесах та лопатями, які стояли на воді. Щоб зануритися у воду, людина повинна була крутити педалі, щоб віддалитися від берега. Тільки після цього вона могла роздягнутися та насолоджуватися купанням. Важливо було відпливати якнайдалі від берега, щоб оголену людину бачило якнайменше інших відпочивальників. Найбільш популярним місцем для купання було — між Поштовою площею та Парковим мостом.
Перші нудисти з'явились на пляжах Києва десь у 1918 році. Проте 1924-го нарком з охорони здоров'я Микола Семашко заявив, що це негігієнічно, тому нудистів з громадських пляжів "перевели" на окремі. Відтоді батьки почали брати дітей для відпочинку біля води на громадські пляжі та в купальні.
Проте засмага була не модною, адже існував тренд на білу шкіру — це вказувало на те, що людина працює розумово, а не заробляє на життя фізичною працею.
У той час чоловіки для купання вдягали трико, яке складалося з довгих трусів і майки, що були зшиті разом. Щодо жінок, вони носили суцільні купальники з однотонної тканини. Також обов'язковим елементом були шапочки, капелюхи або пов'язки для волосся, які використовувалися під час купання.
Київський МАРС
100 років тому в Києві заснували літературне об'єднання "Ланка". Два роки по тому його перейменують на МАРС (Майстерня революційного слова). До угруповання долучаться письменники Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Фальківський, Тодось Осьмачка, Борис Тенета, Іван Багряний, Гордій Брасюк, Марія Галич та інші.
"Ланка" виокремилася з київського літературного угруповання "Аспис", яке об'єднувало столичних письменників під керівництвом поета Миколи Зерова. Свої літературні вечори "Ланка" проводила у залі Всенародної бібліотеки Української академії наук — нині це актова зала Інституту філології КНУ імені Т. Шевченка.
1929 року під тиском компартійних органів МАРС розпадається. 1934 року учасників організації (за винятком Марії Галич) репресували, а їхні доробки тривалий час замовчували.
Єврейська просвіта
1924-й — це останній рік активної діяльності "Культур-Ліги", єврейської просвітницької організації. Її створення припало на 1918 рік, коли Центральна Рада (УНР) проголосила національно-культурну автономію для меншин. Зародилося товариство саме в Києві — зареєстрував його Київський окружний суд.
"Культур-Ліга" поділялася на секції літератури, музики, театру, живопису, скульптури, народних шкіл, дошкільного виховання й освіти дорослих. Вона відкрила в Києві п'ять єврейських шкіл: три для дорослих (навчалося 300 людей) і дві для підлітків у віці від 13 до 17 років (150 дітей). 1918-го розпочав роботу Єврейський народний університет, перший на той час єврейський виш у Східній Європі.
А ще товариство заснувало першу єврейську театральну студію, яку очолив Ефраїм Лойтер. Саме 100 років тому вона стала державною. Та згодом більшовики почали боротися з проявами національних культур і насаджувати пролетарську ідеологію. І єврейські митці буквально розбіглися по світу...
Нове життя святошинських дач
У 1924 році святошинські дачі перетворили на будинки для робітників. А що там було раніше? У другій половині ХІХ – початку ХХ сторіччя у Києві не вщухав дачний бум. За цей час навколо міста виросли два кільця дачних поселень. У так званому "першому колі" і були святошинські дачі.
Святошинські дачі — колишнє дачне селище у Святошині (Київ), яке існувало у 1897-1919 роках. Воно було забудоване дачними будинками й садибами за зразками закордонних курортних вілл у стилях історизму, еклектики й модерну.
1919 року Святошин включили до складу Києва. Більшовики націоналізували дачні й громадські будівлі. Найкращі споруди передали під оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку. А 100 років тому в окремих будинках оселилися робітники.
Перший дитячий театр
Державний театр для дітей ім. І. Я. Франка розпочав роботу 1924 року. Нині цей заклад відомий як Київський академічний театр юного глядача на Липках — найстаріша театральна сцена міста для глядачів дитячого віку. Його засновники — режисери Олександр Соломарський та Ірина Дєєва.
Перші вистави ставилися не на Липках, а в приміщенні колишнього Педагогічного музею (вул. Володимирська, буд. 57). Прем'єра — "Мауглі" за Редьярдом Кіплінгом — відбулася 8 листопада 1924 року.
Рівно 100 років Театру юного глядача на Липках виповниться 9 листопада 2024 року. Цей ювілей "ТиКиїв" увагою не обділить, тож залишаймося на зв'язку!
Читай також: Який вигляд мав Київ на початку XX сторіччя
