Жандарми, барахолка, знесення: яким був легендарний Сінний ринок у Києві
Фото: facebook.com/kiev.klab
На вулиці Бульварно-Кудрявській, 17, колись розташовувався Сінний ринок — славетне місце торгівлі ще за часів Київської Русі. Яким його запам'ятали кияни й чому Сінний не врятувала від знесення навіть Помаранчева революція?
На місці колишнього Сінного ринку торгували ще в XI сторіччі, біля Західної або Жидівської брами (слово "жид" раніше не вважалося образливим та набуло такого значення тільки в радянську добу, а самі ворота отримали свою назву через єврейський квартал чи вулицю, які були розташовані в цій частині міста).
Крамарські традиції не вщухали за часів Середньовіччя й аж до XIX сторіччя. Селяни з околиць привозили на продаж сіно для відгодівлі худоби, дрова та господарські речі. Звідси й народна назва сучасної Львівської площі — "сінний ринок".
Якось тато пояснив, що сінний ринок стояв на місцях давніх торгових рядів. Товари тоді підвозили на човнах. Оскільки жито важке, його вантажили й продавали поруч з портом. А ось сіно коні вже могли підняти нагору, де люди ним торгували. Так і назва прижилася, — каже киянка Тетяна Лиховей.
У позаминулому сторіччі сінний ринок ще називали "воровським". Існував негласний закон: якщо злодій приносив крадену річ для продажу на Сінний, вона вже вважалася його власністю. Імперська влада, звісно, розставила на площі жандармів, які нерідко обшукували киян. Але популярності ринку це зовсім не завадило — тим паче вже на його території "золотих ручок" ніхто не чіпав.
До речі, в 1939 році площа таки дістала назву "Сінна" на честь ринку. Втім, 1944 року знову стала Львівською. Чому? Бо саме тут у XVII–XVIII століттях стояли Львівські ворота Старокиївської фортеці — вони ж колись Західні та Жидівські.
А ось критий Сінний ринок з'явився на площі вже у XX сторіччі. Річ у тім, що сусідній Єврейський базар (Євбаз) знесли під забудову сучасної Галицької площі. Багатьох киян це обурило — мовляв, де тепер купувати сільськогосподарські товари, яких не було в державних крамницях? Отож радянська влада зробила хід конем й організувала централізований критий ринок, найбільший в УРСР.
Будівлю звели в 1949-1958 роках українські архітектори Семен Фрідлін та Борис Кучер. Площа торгового залу сягала 9 тисяч м², а розрахований він був на 1 200 торговельних місць. По периметру другого поверху — балкон, до якого вели бокові сходи. Ажурна конструкція склепистого покриття — зі склоблоків.
Новий базар на вулиці Воровського (нині Бульварно-Кудрявська) відкрили в 1958 році. Офіційно він називався "Центральний колгоспний ринок" — але кияни за старою пам'яттю все одно величали його Сінним.
Перший поверх відвели переважно торговим точкам із харчами. На просторому балконі продавали різну промислову продукцію, там же облаштувалися й майстерні з ремонту одягу, взуття, дрібної побутової техніки, галантереї. Чимало крамарів розпочали свою кар'єру саме на Сінному ринку.
У радянські часи Сінний ринок вважався об'єктом архітектурної спадщини Києва. Покупці, які його застали, захопливо пригадують, що там можна було знайти все — овочі, фрукти, м'ясо, набіл, ба навіть запчастини чи будматеріали для ремонту.
Люди привозили на продаж свіжі домашні продукти трамваєм №2, що прямував з вокзалу до Львівської площі. А на вокзал електричками приїздили селяни з товарами. В одному з кіосків продавали ковбасу по 40 копійок за кілограм, називали її "собача радість". Але народ і собі залюбки брав ту ковбасу на вареники, — згадує колишня киянка Людмила Крюченкова, яка нині мешкає в Австралії, у групі "Старі фото Києва" у Facebook.
А ще на території, зокрема на сходах до вулиці Гончара, був блошиний ринок (або "барахолка"). На рідкісні антикварні речі, вживаний одяг та й просто приємні побутові дрібнички можна було "спустити" тут всю зарплату, пригадують кияни.
Я часто ходив там, роздивлявся антикваріат, щось купував. Двічі придбав на барахолці окуляри, коли зіпсувався зір. Платив за них 2 карбованці, — згадує киянин Олександр Моренець у Facebook.
Київські студенти до Сінного ринку мали особливу пристрасть.
Ми з інституту, зі Львівської площі, бігали туди в обід за ароматними гарячими біляшами... У холодний зимовий день — нічого немає смачнішого! — ділиться спогадами актор столичних театрів "Візаві" та "Дзеркало" Михайло Романов.
Неподалік на Воровського розташовувалися гастроном та комісійний меблевий магазин — туди й диван не гріх було здати! А на площі біля Сінного ринку часто продавали щеплені саджанці лимона й інші цікаві товари...
Читай також: Барахолка на Почайній: як знайти вінтажні скарби
Як легенди не стало
Сінний ринок почав занепадати в 1990-х роках. Спершу декадансу ніхто й не помічав, особливо на барахолці: хіба царський антикваріат змінився на радянський — портрети Сталіна, німецькі трофеї, битий посуд, платівки, книжки тощо. Подейкують, навіть долар уперше почав "ходити" саме на Сінному. Але й зростання цін на оренду торгових точок далося взнаки — і товари здорожчали.
У 2004 році Київрада передала Сінний ринок у приватну власність. Стихійних крамарів розігнали, а постійним орендарям вказали на двері та роздали аркуші з адресами інших столичних ринків. На місці Сінного новий власник запланував звести торговельно-офісно-житловий центр з підземним паркінгом.
Покупці, підприємці та небайдужі кияни заходилися бити на сполох. Тодішнього мера столиці Олександра Омельченка закликали втрутитися й запобігти знесенню будівлі Сінного ринку. Здавалося б, громада свого домоглася: міський голова на словах підтримав збереження Сінного, пославшись на його історичну й архітектурну цінність. Насправді ж то був початок кінця...
Ми вже писали, що Сінний ринок передали приватній фірмі під забудову за вісім (!) гривень. Водночас реальна його вартість сягала 50 мільйонів. Фірма, як виявилося, була пов'язана з невісткою мера Омельченка.
Помаранчева революція ще вселяла надію, що зі зміною влади Сінному — бути. Продавці задешево відпускали харчі протестувальникам на Майдані, навіть вартували біля головної сцени до поночі. Втім, дива не сталося: у 2005 році ринок був визнаний аварійним, у квітні ж його закрили з кінцями. А невдовзі компанія-забудовник підвезла екскаватори, почала зносити каркас даху та стіни...
За півтора десятка років місце перетворилося на пустир. У 2015-му руїни Сінного остаточно зрівняли із землею.
Зрештою на місці Cінного постав ЖК "Ярославів Град". А легендарний ринок остаточно канув у Лету... Хай там як, у пам'яті киян він залишиться назавжди. А, можливо, в майбутньому жителі столиці ще побачать відродження Сінного.
