Новий Хрещатик та 6 станцій метро: столиця за часів Олександра Омельченка
Фото: Facebook
Ми продовжуємо рубрику "Меропедія". Після значного успіху Леоніда Косаківського столиця мала тримати свою репутацію на високому рівні. Тому після звільнення з посади Косаківсьго, набравши 76% народної підтримки на виборах, переміг Олександр Омельченко, вже більш відомий у Києві як "Сан Санич". За часи свого правління він відкрив понад п'ять станцій метрополітену, відновив храми та церкви. Задля ефективного управління Олександр Олександрович кожен ранок робив об'їзд міста, випивав 50 грамів горілки та викурював майже по 2 пачки цигарок на день.
Той, хто суттєво змінив місто
У травні 1999 року 76 % киян проголосували за Олександра Омельченка як за міського голову Києва, а у 2002-му — 73 % висловили йому свою підтримку. На відміну від Косаківського, Олександру Олександровичу місто дісталось у належному стані, тому Сан Санич мав всі можливості для кардинальних змін у місті. 21 лютого 2013 року Київрада ухвалила рішення про присвоєння Омельченку звання Почесного громадянина Києва.
Син десятника та робітник з двома освітами
Олександр Омельченко народився 9 серпня 1938 року в селі Зозів Липовецького району Вінниччини. "Там моя пуповинка закопана біля святої землі", — так казав Сан Санич. У 1956 році Олександр Омельченко закінчив Брусилівську середню школу зі срібною медаллю. Омельченко мав дві вищі освіти, закінчивши у 1974 році Київський інженерно-будівельний інститут, а у 1978 — Київський інститут народного господарства. Згодом Сан Санич захистив кандидатську дисертацію у 1989 році, він кандидат технічних наук. Омельченко працював у домобудівній галузі, зробив кар'єру від майстра цеху до директора заводу залізобетонних конструкцій №1.
Прадіди Олександра Олександровича — і по матері, і по батькові — після служби у військах тогочасного царського режиму були землеробами. Батько матері — Яків Савченко — отримав за службу в армії гроші та придбав поле. У 1929 році діда і двох старших синів забрали та відвезли на Урал, і там вони померли. Двоє менших "куркульських" синів загинули на фронті — Іван 1941 року під Житомиром, а Дмитро 1943-го.
Батьки Олександра Омельченка познайомились у селі Зозів, коли батько Сан Санича, закінчивши робітфак, будував греблю. Згодом батьки одружилися і народили троє дітей, серед яких був Олександр і дві його сестри. Після початку Другої світової війни батько пішов на фронт, а мати забрала дітей і поїхала до себе на батьківщину у село Соломіївка (Рівненська область), а ще пізніше переїхала до Карабачина (Брусилівський район, Житомирська область). На жаль, с фронту батько Олександра повернувся інвалідом. Бувши головою колгоспу, з часом потрапив під сталінські репресії. ЗМІ дізналися, що батько потрапив у табори через те, що у 1947 році роздавав людям зерно, щоб ті не вмерли з голоду. Згодом, коли батька відпустили на волю, на жаль, під час утримання під вартою, в нього значно погіршилося здоров'я, тому батько помер. Після війни Олександр Олександрович так і не побачив свого батька, оскільки в той час проходив строкову службу.
Молодша сестра Олександра Міла вийшла заміж за росіянина і зараз живе під Москвою у Домодєдово, старша сетра Катерина дуже рано померла, причини її смерті й досі невідомі.
Дружина ексмера Києва Людмила Леонтьєва народилася у 1956 році, за освітою інженер-будівельник. Вона мала бізнес, пов'язаний із забудовою. Її партнером у бізнесі була дружина ексміністра зі стратегічних галузей промисловості Павла Рябікіна — Галина. Сім'я виховала двох синів — Яна, 1966 року народження, та Олександра, 1968 року. За даними ЗМІ, Ян працював у МЗС України. Молодший син Олександр був народним депутатом від "Нашої України". У колишнього київського голови четверо онуків.
Майстер цеху, який став мером Києва
Після служби в армії Омельченко працював у домобудівній газулі, дослужився від майтера та начальника цеху до директора заводу залiзобетонних конструкцiй №1. Кар'єра Омельченка йшла вгору, тому згодом він отримав посаду першого заступника керівника "Головкиївміськбуду". Після був відправленний до Афганістану як радник-консультант з будівництва, а коли у 1988 році Вірменія постраждала від землетрусу, поїхав і керурвав відновлювальними роботами. Після повернення у 1989-1990-х обіймав посаду начальника Головного управління Держбуду УРСР. 1992-го став гендиректором ДКП "Київреконструкція". Піком кар'єри Омельченка можна назвати похід до місцевої влади, де був призначений заступником голови КМДА, а у1996-му очолив її. 21 серпня 2001 року за будівництво монумента на честь Незалежності України отримав звання "Герой України".
Олександр Омельченко любив займатися спортом та пасікою, опікувався Федерацією хокею України, баскетбольною командою "Будівельник" та футбольним клубом "Арсенал". Також він відіграв значну роль у становленні братів Кличків, надаючи їм як боксерам підтримку на початку їхньої кар'єри у великому боксі.
Я завжди був задоволений собою, бо міг добре випити-закусити, але ні Людмила моя, ні діти п'яним мене не бачили. Напідпитку бачили, а п'яним — ні. Зараз за станом віку і здоров'я став обережним, але в компанії з друзями можу чарочку випити і закусити, — розповідав ексмер, коли йому було 81.
6 станцій метро та новий Хрещатик
Коли Омельченко зайняв посаду Київського міського голови, перед ним постала задача зробити місто сучаснішим. Через нестабільну фінансову ситуацію в столиці на спеціальній нараді Олександр Омельченко ставить завдання: з бюджету — жодної копійки, всі витрати, навіть нагальні, робити за рахунок інвесторів і приватного капіталу. Тому вже у 2000-2001 роках під його керівництвом пройшла масштабна реконструкція центру Києва. Майдан набув свого нинішнього вигляду. Також починається бурхлива розбудова Бессарабського кварталу, підземного центру "Глобус" біля Головпоштамту і "Метрограду" на площі Льва Толстого.
Майдан Незалежності — 194 млн грн, Севастопольська площа — 140 млн, Бессарабка — 300 млн, міський вокзал — 445 мільйонів. Разом ми набрали майже мільярд гривень — тепер його відпрацьовуватимемо! — коментував ситуацію Омельченко.
Коли приватний бізнес побачив, що ідеї Сан Санича працюють, інвестори-забудовники доповнили міський бюджет, що дозволило Омельченку робити масштабні зміни у місті. Він почав змінювати залізний вокзал.
Усі ми повинні зрозуміти особливий статус Києва з-поміж інших міст України. Київ — столиця європейської держави. І цим усе сказано. І якщо українець або іноземець приїздить до Києва, то будинок Центрального залізничного вокзалу не підтверджує того факту, що людина приїхала до європейської столиці, — казав Омельченко.
Ексмер пильно стежив за роботою у місті, тому кожен день робив об'їзд столиці й після повертався до офісу, де випивав щодня 50 грамів горілки, це був особистий ритуал Омельченка. Керувати столицею нелегка справа, тому утримаємося від засудження.
Запам'ятався Сан Санич не лише масштабними реконструкціями. Омельченко особливо дбав про бездомних людей. Тому за його особистим розпорядженням створили в Пущі-Водиці Центр соціальної адаптації для жінок, а в Ясногородці Київо-Святошинського району — інтернат для чоловіків-безхатьків, де знедолені люди отримали житло, медичне обстеження і лікування.
Після вокзалу і відновлення Хрещатику, Омельченко зайнявся відродженням об'єктів духовного призначення. За часи свого правління він реконструював Успенський собор, Київо-Печерську лавру, також відбулося будівництво цілого комплексу Михайлівського Золотоверхого собору з прилеглою площею. Було відновлено церкву на Поштовій площі, де 1861 року відспівували Тараса Григоровича Шевченка, і там же на Поділі — церкву Святої Пирогощі.
За часів Олександра Омельченка було відкрито найбільше (шість) станцій метро — "Дорогожичі" (2000), "Житомирська", "Академмістечко" (2003), "Сирець" (2004), "Бориспільська" (2005), "Вирлиця" (2006).
Але були і так би мовити падіння. Найбільш руйнівним ударом по цільній трамвайній мережі Києва став демонтаж трамвайної колії на мосту Патона в червні 2004 року. Це розділило трамвайне сполучення між двома берегами столиці. Таке розпорядження підписав Олександр Омельченко, а роботи з демонтажу розпочалися того ж вечора. Мер спирався на звіти Інституту електрозварювання ім. Патона та Український науково-дослідний інститут сталевих конструкцій ім. Шиманського, які тоді дійшли висновку, що зняття трамвайних колій зменшить "статистичні та динамічні навантаження на міст Патона та продовжить час його експлуатації".
Міська влада прагнула більше розвивати маршрутні таксі. Тому було ліквідовано 60,5 км колій трамвайної мережі і скасовано 12 маршрутів. Після було закрито найстаріше в Києві Лук'янівське депо, а депо ім. Шевченка перенесено з центру на околицю міста.
Були і скандали: найбільше, що викликало обурення серед населення — це початок незаконної роздачі земельних ділянок в центрі під забудову та знесення пам'ятників архітектури. Внаслідок з'явилися дисонуючі будівлі в буферній зоні Софійського собору, на схилах Дніпра і біля Києво-Печерської лаври.
За проведену велику роботу у столиці Олександра Олександровича було обрано головою Асоціації міст України. Тому сумнівів у подальшому правлінні міста Олександром Омельченком не виникало, але є велике "але". 20 квітня 2006 року відбулися чергові вибори мера Києва, які Омельченко програв: кияни віддали перевагу Леоніду Черновецькому — молодому амбітному банкіру-мільярдеру, який навіть від заробітної плати відмовився. Це була досить шокуюча новина для Омельченка, оскільки керівник столиці особливо і не проводив навіть передвиборчу кампанію.
Після свого мерства Сан Санич не закінчив політичної кар'єри. З 2007-2012 рр. — став народним депутатом України VI скликання, пройшовши до парламенту за списком блоку "Наша Україна — Народна самооборона". Згодом отримав посаду голови комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Восени 2012 року Олександр Олександрович балотувався до Верховної Ради VII скликання по одномандатному округу №220 у Києві, проте за два тижні до виборів подав до ЦВК заяву з проханням зняти його кандидатуру з реєстрації. А згодом повернувся і вже з травня 2014 року — був депутатом Київської міської ради VII скликання.
У 2012 році в одному з інтерв'ю він сказав, що іноді почувається як "збитий льотчик": його знання та авторитет стали минулим для тих, хто прийшов до влади у Києві після нього.
Омельченко мав плани повернутися у крісло мера, тому балотувався на виборах міського голови Києва у 2015 році, але посів третє місце, набравши 8,47% голосів виборців. Також він був переобраний депутатом КМДА VIII скликання під першим номером за списком партії "Єдність". У жовтні 2020 року Омельченка знову було обрано депутатом Київради IX скликання від партії "Єдність". Ця партія пройшла до Київради, набравши 8,74% голосів. Він став членом постійної комісії з питань дотримання законності, правопорядку та запобігання корупції та комісії з проведення оцінки корупційних ризиків у діяльності Київської міської ради
У 2021 році Олександр Омельченко помер через ускладнення, викликані коронавірусом.
Сан Санич, як ми його називали, завжди був енергійним, з мудрим гумором, порадами досвідченого управлінця. Ми були знайомі багато років… Він відвідував мої бої та поєдинки брата, потім розповідав мені про нюанси політики, зокрема в управлінні столицею. Ми могли дискутувати, сперечатися, погоджуватися з ним чи ні. Але Олександр Омельченко любив Київ і був, безумовно, одним із тих, хто творив його сучасну історію, — так написав у соцмережах про Олександра Олександровича нинішній очільник міста Віталий Кличко.
Олександр Олександрович назавжи увійде в історію міста як людина, яка наблизила Київ до рівня європейських столиць.
