Киянин, який змінив світ балету: історія Сержа Лифаря
Фото: kulturologia
Серж Лифар – видатний танцюрист, хореограф та режисер, який зробив значний внесок у розвиток балету. Народився на Київщині та прославився на весь світ своїм новаторським підходом до балету. Він розвивав сучасну техніку разом з традиційним класичним стилем, а також першим увів у балет теми, що описували соціальні та політичні проблеми того часу.
Біографія Сержа Лифаря
Серж Лифар народився 20 березня (2 квітня) 1905 року (за іншими даними — 2 (15) квітня 1904 року) в тодішньому передмісті Києва, селі Пирогів. Батьки – Михайло Якович Лифар та Софія Василівна Марченко.
Сергій з раннього віку вирізнявся музичним талантом та бажанням танцювати. У 1913 році він пішов навчатися до Імператорської Олександрівської гімназії. Пізніше навчався у 8-й київській гімназії.
Кар'єра Сержа Лифаря
Першим кроком до кар'єри стало те, що він познайомився з Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. З балетної студії "Школа руху", якою завідувала Броніслава, почався шлях до успіху тоді 17-річного Сергія. У 1922 році Ніжинська емігрувала до Парижа. Там вона почала співпрацю зі знаменитим балетом Сергія Дягілева. Через рік Броніслава запросила до трупи своїх найкращих учнів, серед яких був Лифар.
У Парижі під вчителюванням італійця Енріке Чекетті та Ніколя Лега Серж Лифар став першим солістом "російського балету". У 1929 році він став головним танцівником Паризької опери, де прославився своїми сольними виступами та створенням нових балетів. Також хлопець заснував власну трупу, з якою здійснював тури по всьому світу.
У 1943 році відбулася прем'єра Лифаревої перлини — "Сюїти в білому". Цей балет став знаковим твором для розвитку сучасного балету, де головна увага була спрямована на хореографію, а не на сюжет. Кияни побачили цей балет лише через 60 років.
У часи війни, під час визволення Парижа, французький рух опору звинувачував Лифаря у колабораціонізмі. Його навіть засудили до страти. Однак українець устиг втекти з Франції. У 1944–1947 роках він очолив трупу "Новий балет Монте-Карло". Однак вже після війни обвинувачення проти Лифаря зняли, й він повернувся до рідного театру.
Лифар був відомий своєю вимогливістю та перфекціонізмом. Він ретельно працював з танцюристами та композиторами, щоб створити найкращі балетні вистави. Також був хорошим вчителем та наставником, передавав свої знання та досвід наступному поколінню танцюристів.
Лифар поставив у "Гранд-Опера" більш як 200 балетних вистав. У 1947 році відкрив у Парижі Інститут хореографії. Був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.
За життя він отримав багато відзнак та нагород. Відомо, що видатний танцюрист завжди згадував Київ та не розлюбив його до кінця свого життя.
Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро, — говорив він.
Під час церемонії вручення ордена Почесного легіону йому пропонували стати громадянином Франції. На що Лифар відповів:
Щиро вдячний, пане президенте, за вашу пропозицію. Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець, і батьківщина моя – Україна.
За життя в еміграції Сергій Лифар лише один раз побував у Києві — у 1961 році.
Смерть видатного танцюриста
Серж Лифар помер 15 грудня 1986 року в Лозанні, (Швейцарія), залишивши цінну спадщину для світу танцю.
Відомо, що кияни ініціювали зведення пам'ятника Лифарю у Лозанні. Так з'явився "Ікар з піднятими руками-крилами". На постаменті є напис: "Serg Lifar de Kiev" — "Серж Лифар з Києва".
До 100-річчя з дня народження танцівника НБУ випустив ювілейну пам'ятну монету "Серж Лифар".
Сьогодні про його життя та творчість можна більше дізнатися у Музеї української діаспори. У столиці також діє Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря.
