Київ загублений: урбаніст Гліб Ушаков про втрачені пам'ятки та порятунок міста від забуття

Фото: Instagram stasyadv

А чи ти знав, що майже щодня проходиш повз Київську фортецю? А про те, що Контрактова, Поштова площі та Майдан Незалежності — одні з найдавніших у Києві? А те, що Поштова може обвалитися, бо стоїть на тимчасових залізобетонних опорах?

Про загублений і непомічений Київ розповідає Гліб Ушаков — архітектор і кандидат архітектури. У статті для "ТиКиїв" — про те, як історичний Київ втрачає свої пам’ятки, і що можна зробити, щоб зберегти та відновити місто, яке буквально ховає свою історію під шарами землі і забудови.

Уяви, що ти щодня проходиш повз тисячолітню історію — і навіть не здогадуєшся про це. Мільйони кроків, тисячі слідів часу, захованих просто під ногами. Замість того, щоб бачити велич і багатство минулого, ти бачиш звичайні, знайомі будівлі — і навіть не підозрюєш, скільки унікальних історій знищено або приховано від очей.

Виявлення архітектурної спадщини в Києві: чому це важливо?

Насправді історичні памʼятки — це крутий невикористаний потенціал міста. І це переважно пов’язано саме з проблемою історичного центру. Розвивати місто, забуваючи про чимало пам’яток архітектури, які нині настільки занедбані, що їх у майбутньому може вже не бути… Ігнорувати те, що є багато можливостей для відкриття нових — це стратегічна помилка.

Київ — одне з тих міст Європи, яке було визначним центром культури, політики й життя Середньовіччя. Сьогодні у це важко повірити. Насправді, якщо почати комплексно виявляти історичність — це дає дуже потужний додатковий вимір в урбаністиці.

Перлини серед міського середовища

Навіть свідомо можна створювати круті простори навколо історичних зон та об’єктів — як археологічні, так і архітектурні. Суміщати історичні ареали, частково відновлені, реконструйовані, з громадськими зонами.

Якщо конкретно, спочатку саме так сприймали Андріївський узвіз. Але важливо знати: він уже поступово руйнується і має багато об’єктів в аварійному стані. Ба більше, він не може бути єдиним залишком великого Києва. До того ж це абсолютно неінклюзивний простір, і це ще одна причина розвивати інші історичні ареали.

Знищення історичного середовища

Зараз у Києві все розвивається точково — десь один будинок реставрували, десь зробили благоустрій, десь відкрили простір. Але водночас все інше — занепадає. Такий підхід не працює, бо історичне середовище — це не точка, не окремий обʼєкт, а мережа, система, контекст. Якщо ми не почнемо працювати системно, — ми його втратимо.

А тепер подивимось на Печерськ. Там відбувається абсолютно вільна, часто агресивна забудова. І майже ніхто не говорить про те, що Печерськ — це теж фортеця. Буквально. Тут була Київська фортеця — складна оборонна система з кількох рівнів, зі старою та новою частинами. І сьогодні вона поступово розчиняється в забудові, руйнується, зникає.

"Нова фортеця" — це земляні вали, бастіони, каземати, підземні комунікації. Частина них ще залишилась, інша — вже забудована. Але вони ще є. І найгірше — багато людей навіть не знають про їхнє існування.

Наприклад, за Мистецьким арсеналом є зірчасті земляні вали — ідеально збережені, видимі навіть на супутникових знімках. Це унікальні фортифікаційні об’єкти, які можна було б зробити основою публічного простору — з парками, променадами, інтегрованою інформацією. Але цього не відбувається. Ми їх просто не бачимо, не цінуємо, не користуємось ними як ресурсом.

Забуті форти та брами

Лисогірський форт — ще одна з ключових фортифікаційних споруд Київської фортеці, побудованої в XIX столітті для захисту міста від можливих нападів із півдня. Розташований на Лисій горі — високому пагорбі, який контролює важливі підходи до міста, він мав стратегічне значення. Фортеця була потужним укріпленням з товстими земляними валами, казармами, артилерійськими батареями й навіть підземними ходами.

Сьогодні це територія, що могла б стати унікальним парком із багатою історією і культурною спадщиною. Але натомість — це радше забуте місце з руїнами, порослими травою валами і відсутністю будь-якої інфраструктури для відвідувачів. Якби тут зробили комфортний простір з екскурсіями, інформаційними стендами та місцями для відпочинку, це могло б стати справжньою перлиною міста.

Є й інші об’єкти фортеці, які теж занедбані або закриті для публіки. Наприклад, залишки Васильківської брами, що розташовані біля вулиці Цитадельної, 3. Двір тут закритий шлагбаумом, а сама брама поступово руйнується, майже невидима для пересічних киян. Водночас Микільска брама біля метро "Арсенальна" відреставрована і виглядає як музейний експонат — доглянута, підсвічена, горда.

Арсенальна площа та територія колишнього заводу "Арсенал" теж є частиною цієї масштабної фортифікаційної системи. Тут усе відреставровано і впорядковано: музеї, кафе, культурні локації. Але варто відійти трохи далі — і опиняєшся в іншому антиутопічному світі: зруйновані підпірні стінки, покинуті будівлі, занедбані простори, де навіть ходити небезпечно. І все це — частина однієї великої пам’ятки, що поєднує в собі і блискучу історію, і сумний занепад.

Підземні міста, що зникають

Трохи нижче від поверхні сучасного Києва ховаються унікальні підземелля — залишки знесеного форту Набережний верк. Цей фортифікаційний об’єкт теж був частиною Київської фортеці, зведеної у другій половині XIX століття для захисту міста від нападів, особливо з боку Дніпра.

Набережний верк розташовувався на правому березі Дніпра, біля сучасного Набережного шосе, неподалік Подолу, і був одним із ключових оборонних пунктів, що контролювали підхід до Києва з боку річки.

У XX столітті, після того, як фортифікаційна система втратила своє військове значення, Набережний верк знесли. Матеріали — плити, камінь і цеглу — використовували для будівництва нових будівель. Зокрема частина цегли пішла на зведення гімназії №48 на вулиці Прорізній, яка і сьогодні стоїть, зберігаючи частку історії у своїх стінах.

Проте підземні споруди Набережного верку не були повністю зруйновані. До наших днів дійшли окремі тунелі та каземати — підземні приміщення, які приваблюють дослідників підземного Києва, урбаністів і любителів міських легенд. Ці підземелля — своєрідне "підземне місто", яке з часом поступово зникає через руйнування, забудову та нестачу охорони.

Прогулянка Печерськом з розумінням того, що під ногами ховаються старі фортифікаційні тунелі, додає місту особливої атмосфери історії, таємничості й непомітної глибини.

Форти, що тріщать

Біля площі Лесі Українки довгий час руйнувалась красива кругла вежа №4 — чергова фортифікаційна споруда Київської фортеці. Ця вежа, зведена в XIX столітті, була частиною системи захисту міста й виділялася своєю гарною архітектурою й унікальним круглим планом. На щастя, процес відновлення вежі №4 розпочався у вересні 2020 року, і зараз простір навколо неї значно змінився — він став більш впорядкованим і привабливим, що дає надію на збереження цієї пам’ятки.

Проте досить перейти через бульвар Лесі Українки — і ситуація кардинально змінюється. Біля будинку №24 на вулиці Євгена Коновальця, поруч із Лабораторним провулком, буквально нещодавно почала руйнуватися частина капоніра першого полігону Госпітального укріплення Київської фортеці — фортифікаційної споруди, яка майже не представлена в публічному просторі та навіть не має достатньої інформації в інтернеті.

Ця напівкругла споруда була збудована у 1840-х роках і служила частиною оборонної системи міста, утворюючи міцний захист на одному з ключових напрямків. Капонір — це споруда, яка використовувалася для флангового обстрілу рову або захисту проходів у фортечних укріпленнях. Втім, через відсутність належного догляду та охорони, капонір почав поступово руйнуватися — цегла сиплеться, конструкції тріщать і ризикують зовсім зникнути.

Це яскравий приклад того, як історичні об’єкти Київської фортеці, які свого часу захищали місто, сьогодні стоять на межі знищення, а їхня культурна та історична цінність залишається мало поміченою більшістю киян і туристів.

Археологія, що загубилась під ногами

У Києві є чимало історичних місць, де під землею збереглися рештки минулого — підмурки, залишки старовинних будівель, оборонних споруд, інфраструктури. Частину цієї інформації можна побачити на інтерактивних мапах, у реконструкціях, художніх зображеннях чи на інформаційних табличках. Але часто археологічний потенціал просто забудовують чи знищують ще до того, як його ретельно дослідили.

Яскравий приклад — Поштова площа в Києві. Це одне з найстаріших місць міста, де колись розташовувалося середньовічне поселення і фортифікації. Під час будівельних робіт тут були знайдені унікальні дерев’яні конструкції, датовані XII–XIII століттям, а деякі частини значно раніше — це залишки давньої середньовічної пристані, які збереглися завдяки особливому ґрунту та умовам залягання.

Ці знахідки могли стати основою справжнього підземного музею — унікального простору, який би розповідав про Київ часів Київської Русі та Середньовіччя. Ці артефакти отримали статус пам’ятки. Зараз музей тільки в планах, але активісти-захисники спадщини проводять екскурсії місцями розкопів.

Проте Поштова площа — це зона поступової катастрофи: дерев’яні конструкції руйнуються через вплив вологи, паводків і нестабільність ґрунту. Відсутність належної консервації призводить до подальшого руйнування й існує загроза, що площа може почати просідати чи навіть обвалюватися.

Щодня, коли ми проходимо Поштовою площею — одного з ключових історичних майданчиків Києва, ми буквально ходимо над унікальним археологічним комплексом.

Головні площі Києва — з історією під ногами

У Києві є площі, що збереглися з часів Середньовіччя. Наприклад: Майдан Незалежності, Львівська, Поштова та Контрактова. Це справжні історичні шари, укриті під плитами та асфальтом. Вони мали б бути не лише місцями для прогулянок чи зборів, а публічними просторами, де відкривається і виявляється глибина століть, де історія стає частиною повсякденного життя.

Деякі спроби вже зроблені. Наприклад, у ресторані "Остання Барикада" на Майдані Незалежності можна побачити залишки Печерської брами XVIII століття — це живий дотик до минулого, який вдало вписаний у сучасний простір. Але загалом історія Майдану залишається захованою. Колись тут стояла Лядська брама — важливий в’їзд до міста, що бачив події ще XIII століття. Це майже тисячоліття історії, яка наче прихована під ногами.

Недалеко від площі зберігся останній земляний вал — оборонна споруда часів Ярослава Мудрого. Але що ми бачимо зараз? Просто невисоку гірку, зарослу хащами, без жодної позначки, без інформаційної таблички. Ти йдеш вулицею Гринченка і навіть не відчуваєш що проходиш повз останній шматочок середньовічного дерево-земляного валу, який просто випадково не знесли. Історія, яка могла б бути візитівкою міста, на жаль, перетворена на щось непомітне.

Щодня ці площі приймають тисячі людей, але скільки з них усвідомлюють, що йдуть по мостах часу — від давньоруських містечок до сучасної столиці?

Контрактова площа — серце, що не б’ється

Контрактова площа — це одне з найстаріших і найважливіших місць Києва, де колись вирувало життя стародавнього Подолу. Проте сьогодні це серце міста б’ється не так ритмічно, як могло б. Тут досі не виявлено точного трасування фундаментів Братського собору — одного з ключових релігійних центрів минулих століть. Цей храм був важливою частиною духовного і культурного життя Києва, але його сліди залишилися в історичних документах та у землі.

Гостинний двір — ще одна частина відновленої й знову занедбаної історичної спадщини. Ця будівля була колись серцем торгового життя Подолу.

Поруч із Гостинним двором прямо поза фонтаном Самсона біля самого гостинного двору зберігається фундамент Київського магістрату — однієї з найважливіших політичних і адміністративних споруд міста. Саме тут колись вирішували долі міста і його мешканців.Треба планувати повне відновлення цієї споруди однією з перших, бо це символ київського самоврядування.

Магістрат у стилі українського бароко, добре відомий із зображень XIX століття, має всі шанси на повноцінну реконструкцію. Його відновлення могло б не лише зберегти історичну пам’ять, а й надати Контрактовій площі статусу справжнього історичного ядра Києва.

Контрактова площа разом із вулицею Сагайдачного — це потенційно найпотужніша історична зона столиці, яка може стати живим музейним простором просто неба. Але для цього потрібно, щоб місто і громада нарешті почали цінувати й берегти цю спадщину, не дозволяючи їй зникати під шарами сучасності.

Як врятувати Київ від забуття

Ще одне з найбільш забутих і занедбаних місць Київської фортеці — Київський тюремний замок, збудований у 1817 році, що стоїть майже у самому центрі міста, біля площі Лесі Українки. Оточений парканом, він поступово руйнується, а після пожежі всередині — практично знищений. Його не можна ігнорувати. Він стоїть у тіні, покинутий, втрачаючи свою історичну цінність.

І це все — лише верхівка айсберга. Історичний Київ знищують різними способами:

1. Раптове знесення — найчастіше для будівель без статусу пам’ятки.
2. Підпали — незалежно від охоронного статусу, що часто викликає сумніви у випадковості таких пожеж.
3. Поступове розбирання по цеглинці — повільна смерть пам’яток.
4. Доведення до саморуйнування — найтрагічніша доля будівель з офіційним охоронним статусом.

Щоб це змінити, Гліб Ушаков також пропонує низку дієвих заходів:

1. Створення Служби аварійного ремонту історичних будівель, яка б оперативно втручалася у разі загрози.
2. Впровадження механізмів негайної зупинки будівельних робіт, якщо є підозра на пошкодження історичної споруди.
3. Організація спеціальної інформаційної служби для контролю за будівництвом на історичних територіях.
4. Перегляд та розширення критеріїв для надання охоронного статусу, щоб більше об’єктів могли отримати захист.

Також важливо популяризувати історичну спадщину:

1. Вести відкритий облік потенційних пам’яток із доступною онлайн-базою.
2. Розміщувати інформаційні таблички біля історичних будівель і на місцях, де вони колись стояли.
3. Створити офіційний портал із детальною інформацією про існуючі й втрачені пам’ятки архітектури та археології.
4. Формувати суспільний запит на відновлення і збереження важливих історичних об’єктів.

Адже під Києвом й у ньому — неймовірна кількість історичних даних, прихованих під землею, чи між висотними будинками. Уяви, скільки часу ми проводимо серед цих місць — і як сильно наше місто загублене в часі та пам’яті.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter