Історія чорнобильського туризму: як зона смерті стала магнітом для іноземців
Іноземні туристи на фоні нової арки-укриття ЧАЕС. Фото: Getty Images
Вже майже 30 років слово "Чорнобиль" для пересічного українця асоціюється здебільшого з наймасштабнішою в історії людства техногенною катастрофою. І це не дивно — аварія на атомній станції принесла смерті, хвороби та інші біди.
Утім, як це не парадоксально, з часом зона відчуження почала перетворюватися на своєрідний радіоактивний "Діснейленд", куди до повномасштабної війни приїздили туристи з усіх куточків Землі.
У продовженні серії матеріалів до 40-річчя аварії на ЧАЕС "ТиКиїв" розповідає, з чого розпочався чорнобильський туризм, як він досяг свого піка завдяки відеогрі та серіалу, а також про сталкерів у зоні відчуження.
У 2019 році, перед пандемією коронавірусу, зону відвідали майже 130 тис. людей, переважна більшість з яких — іноземці. Фактично тоді Чорнобиль став найпопулярнішою туристичною локацією всієї України. Додатковим поштовхом приїхати сюди для мандрівників став вихід нашумілого серіалу телеканалу HBO "Чорнобиль".
Перед повномасштабним вторгненням у складі державного Центру організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління Зоною відчуження, що відповідав за екскурсії, працювали близько 150 гідів та гідес, які володіли десятками іноземних мов.
Та як так сталося, що місце, яке ще донедавна вважалося смертельно небезпечним, перетворилося на звичайний туристичний напрям? На початку 2000-х, коли вже минула героїчна фаза ліквідації аварії на ЧАЕС та роки мародерства, почало формуватися абсолютно нове та незвичне явище — комерційні екскурсії до зони відчуження.
Рівень радіації тут упав у багато разів, а історія та подробиці техногенної катастрофи продовжували хвилювати розуми тисяч людей по всьому світу. І оскільки з'явився попит на сенсацію, то вже скоро, за законами ринку, знайшлися ті, хто подбав про пропозицію. Вони пропонували ексклюзивну та безпечну мандрівку мертвими й радіоактивними, але цікавими землями. Адже закриті території завжди манять до себе шукачів пригод.
Приблизно такий розвиток подій і передбачав шалений герой фільму "Вовки у зоні", знятого у 1990 році:
Можеш вважати мене божевільним, але я б на вашому місці взяв Зону в оренду і побудував би тут міжнародний курорт, готелі з видом на станцію! Навколо басейни, ресторани, парк розваг та всюди оглядові майданчики. На цих оглядових майданчиках будуть бари. Все буде під великими прозорими куполами, навколо пальми! Тисячі паломників кинуться не до Єрусалима, не до Мекки, вони кинуться до вас...
Через 15 років після виходу фільму нечувана тоді пропозиція від одіозного героя фільму почала втілюватися в життя. Щоправда, з однією суттєвою відмінністю — рівень радіації вже знизився до прийнятного, тож потреби зводити жодні куполи не було.
Громадські організації, які здебільшого складалися з колишніх мешканців зони відчуження, стали влаштовувати сюди перші платні тури під виглядом наукових та просвітницьких поїздок. Спочатку справи йшли не дуже добре: була потрібна відповідна реклама, "розкрутка" в інтернеті. Та завдяки проведеній інформаційній роботі та черезтинному радіо людство дізналося: у горезвісній Чорнобильській зоні можна побувати відносно безпечно, не згорівши від радіації й не перетворившись на мутанта. Тисячі фотографій містечка Прип'ять та самої ЧАЕС розлетілися сайтами, соцмережами та блогами.
У 2009 році вийшла вже культова відеогра "S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля", створена київською студією GSC Game World. Завдяки їй інтерес до зони відчуження виріс у десятки разів, і туризм став ще масовішим.
Стандартна одноденна екскурсія до Чорнобильської зони включала обов'язковий перелік місць для відвідування: оглядовий майданчик ЧАЕС, міста Прип'ять та Чорнобиль, військове містечко Чорнобиль-2 із 150-метровим покинутим радаром "Дуга", села Копачі та Залісся. Як показує досвід, найдовше туристи перебували в Прип'яті.
Окремі туристичні компанії пропонували дводенні, триденні та навіть п'ятиденні екскурсії. Типова одноденна екскурсія розпочиналася о 7:30-8:00 з виїзду з Києва; за дві години автобус прибував на КПП "Дитятки", де співробітники поліції ретельно перевіряли документи у відвідувачів. Далі автобус їхав маршрутом відповідно до плану поїздки. Залишити зону відчуження екскурсійна група мала не пізніше зазначеного у програмі часу: взимку це — 17:00, влітку — 19:00.
Під час поїздок необхідно було забезпечити туристів харчуванням та ночівлею. З їжею було простіше: сніданок і вечерю можна було замовити в Чорнобилі, а обід — у їдальні ЧАЕС. А от з ночівлею ситуація була складнішою. У Чорнобилі є два готелі — "Прип'ять" та "Десятка", але вони часто зайняті, і місця потрібно бронювати за тиждень. Є ще кілька гостьових будинків пристойної якості у селах біля кордону зони відчуження.
Через зростаючу популярність "радіоактивного туризму", перед КПП "Дитятки" на в'їзді в зону утворювалися цілі затори з автобусами, маленькими бусиками та приватними авто. Теплого осіннього дня, коли туристичний сезон сягав свого піка, такі корки могли складатися з 50-60 одиниць транспорту.
Деякі представники місцевої фауни, як-от відомий у соцмережах лис Микита, зрозуміли, що їжу можна отримувати прямо з рук людей, тож стали фактично ручними.
До аварії в покинутому місті Прип'ять мешкали близько 50 тис. людей, а в розпал екскурсійного сезону тут могли зібратися до 5 тис. туристів — майже десята частка населення, що мешкало до аварії. Багатьом, зокрема й іноземцям, стало нецікаво брати участь в таких масовках, і вони почали шукати інші, цікавіші варіанти потрапити в зону відчуження.
Разом з офіційними поїздками стало народжуватися й паралельне явище — рух так званих чорнобильських сталкерів. Сьогоднішні сталкери — швидше нелегальні мандрівники, що блукають просторами зони; гості, ніким не звані, не прохані. Кожен із них бачить свою особливу красу в таких походах. Їхня своєрідна субкультура зародилася близько 5 років тому і певною мірою стала альтернативою офіційним комерційним поїздкам до зони.
За такі вилазки закон передбачає адміністративний штраф, проте це тільки підігрівало інтерес сталкерів. Згодом найспритніші та найкмітливіші "нелегали" самі почали заробляти на походах в зону, проводячи туди іноземців за досить непогані гроші. Звичайні екскурсії гостям з інших країн ставали нудними, і вони почали шукати драйв.
Такі походи є доволі небезпечними. Наприклад, у 2017 році загинув, зірвавшись з конструкцій радара "Дуга", 33-річний сталкер з Білорусі. А у перший день повномасштабного російського вторгнення, 24 лютого 2022 року, у Прип'яті перебувала група сталкерів-нелегалів, яка потрапила у ворожий полон разом із персоналом ЧАЕС.
Всі офіційні туристичні поїздки в Чорнобильську зону відчуження припинили після початку повномасштабної війни. Сталкери також не ризикують туди ходити, адже тепер можна або підірватися на міні, або отримати кулю. Це вже не жарти минулих часів, коли вони гралися в хованки з поліцією та військовими.
Чорнобильський туризм завмер і чекає на кращі часи. Однак ширяться чутки, що в програми нових екскурсій, які проводитимуть вже у повоєнний час, для іноземців обов'язково включатимуть місця героїчного опору українців ворожій навалі на цих землях.
