Метро "Університет": історія найпараднішої станції київської підземки
Фото: Олег Тоцький
Продовжуємо розповідь про історію Київського метрополітену. Наступна зупинка — "Університет". Це одна з найкрасивіших станцій столичної підземки, де почуваєшся, ніби в університетській бібліотеці. Тут на тебе суворо дивляться погруддя Шевченка та Франка, а на стінах можна знайти "привіти" з далекого минулого.
Як будували
Як і "Хрещатик", "Арсенальна" та "Вокзальна", про які ми писали раніше, "Університет" належить до першої пускової черги київського метро. Будували їх одночасно й урочисто відкрили в один день — 6 листопада 1960 року.
Станція отримала свою назву на честь розташованого неподалік Червоного корпусу КНУ імені Шевченка. Втім, найближчою до неї знаковою локацією є Ботанічний сад імені Фоміна — саме до нього впритул прилягає наземний вестибюль "Університету". Зовні він нагадує свого "брата" з "Арсенальної": обидва квадратної форми та з куполом зверху. Проте вестибюль на "Університеті" має більш парадний вигляд — до того ж увінчаний шпилем. Але детальніше про нього поговоримо трохи згодом.
Загалом у станцій "Університет" та "Арсенальна" є чимало спільного. Обидві — глибокого залягання ("Університет" — 87 метрів, "Арсенальна" — 105,5), мають по два ескалаторних підйоми з проміжним циліндричним вестибюлем між ними, який спочатку будували на поверхні, а потім опускали під землю.
А от конструкція самих станцій — дуже різна. Якщо "Арсенальну" через її глибину та особливості ґрунтів довелося робити дуже короткою, то "Університет" — значно масштабніший. Станція має трисклепінну конструкцію з центральною залою та двома посадковими платформами з боків. Вони розділені товстими квадратними пілонами, між якими зроблено аркові проходи.
Через складний рельєф місцевості навколо ботанічного саду будівництво станції відбувалося не через вертикальну, як зазвичай у київському метро, а через похилу шахту. Ґрунти, в яких прокладали тунелі, містили численні повітряні й водяні "мішки", які доводилося заморожувати, щоб просуватися далі. Таку ж технологію застосовували під час будівництва "Арсенальної".
Під час проєктування Сирецько-Печерської лінії метро розглядали варіант пересадочного вузла на станції "Університет", однак зупинилися на "Театральній" як на більш зручному варіанті. Існували також плани облаштувати другий вихід зі станції — на вулицю Льва Толстого (нині — Петра Скоропадського), проте вони так і залишилися нереалізованими.
Оформлення станції
Конкурс на проєкт оформлення станції проводили щонайменше двічі: на початку та наприкінці 1950-х. Ось який вигляд мали більш ранні ескізи 1952 року.
За результатами конкурсу 1958 року було відібрано два ескізи — "Червона книга" та "Троянда". Перший із них спирався на архітектуру Червоного корпусу КНУ, і саме він переважно визначив оформлення станції.
Обрані ескізи згодом доопрацювали, поки не отримали фінальний варіант у стилі спрощеного повоєнного неокласицизму. Втім, навіть він дещо відрізнявся від того, як у підсумку оформили станцію. Наприклад, композицію у торці так і не реалізували.
Як і на інших станціях першої пускової черги, на "Університеті" спочатку зробили макет оформлення у повний розмір, щоб подивитись, який вона матиме вигляд наживо. І вже після дизайн остаточно затвердили.
Для облицювання пілонів та частини стін обрали коричнево-рожевий мармур, який поєднується з білим гіпсовим орнаментом та білими мармуровими карнизами.
Якщо уважно придивитися до мармуру на станції, то в деяких місцях можна побачити спіральні раковини різних розмірів. Це — скам'янілі рештки амонітів, морських молюсків, що мешкали на Землі мільйони років тому.
У центральній залі на пілонах встановили вісім погрудь відомих діячів: чотирьох українських (Івана Франка, Тараса Шевченка, Григорія Сковороди та Олександра Богомольця) і чотирьох російських (Дмитра Менделєєва, Михайла Ломоносова, Олександра Пушкіна та Максима Горького).
Звісно ж, не обійшлося і без усюдисущого Леніна — велетенську скульптуру встановили в торці станції.
Взагалі в дизайні "Університету" можна знайти багато цікавих елементів. Наприклад, освітлення центральної зали сховали за скляним карнизом із бронзовим кріпленням — і скло, і кріплення прикрашено складними візерунками. Геометричний орнамент на підлозі схожий на вишиванку, а в оформленні вентиляційних решіток та гіпсовій ліпнині також впізнаються українські мотиви.
Проміжний вестибюль облицювали бежевою кахельною плиткою, яку підсвічують оригінальні факельні світильники. Він розташований не дуже глибоко під землею та має запасний вихід, що веде до ботанічного саду. Тож у разі пожежі чи іншої надзвичайної ситуації пасажири не опиняться у пасці.
Парадний вхід із видом на ботсад
Верхній вестибюль "Університету" сам по собі є витвором архітектурного мистецтва. Його збудували на місці старого парадного входу до Ботанічного саду, гармонійно вписавши у складний ландшафт.
З обох боків до будівлі прилягають колонади, які ведуть до ботанічного саду, а задня стіна виконана у формі напівкола й має великі панорамні вікна.
На терасі з тильної сторони вестибюля за радянських часів працювало кафе, але його вже давно немає.
Хоч зовні вестибюль майже квадратний, усередині він має циліндричну форму. З ескалаторів пасажири одразу потрапляють у простору й світлу касову залу, оздоблену світло-рожевим мармуром, масивними настінними світильниками-факелами та рослинним орнаментом на металі й гіпсі. Самі каси не працюють відтоді, як столичне метро перейшло на оплату проїзду картками замість жетонів.
А ще тут є зимовий сад — у торці, біля панорамних вікон, що виходять на ботсад, вже багато років прекрасно почуваються теплолюбні рослини.
Інша унікальна деталь "Університету" — вензелі з літерою "М" в оточенні лаврового листя, розташовані над вхідними дверима. Подібних немає більше на жодній станції київського метро.
Як станція змінилась за 65 років
Декомунізація не оминула станцію "Університет", як і решту станцій, побудованих за радянських часів. Скульптуру Леніна, що прикрашала (якщо це слово доречне) торець головної зали, демонтували приблизно на початку 1990-х років. Натомість на стіні за нею з'явився колаж з історичними фотографіями.
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення росії, погруддя російських діячів на станції закрили, щоб вони не муляли око. Роком пізніше столична влада провела голосування серед киян, щоб визначити, на яких видатних українців замінити цих пушкіних та лєрмонтових. Найбільшу кількість голосів отримали Володимир Великий, Михайло Грушевський, Василь Стус і Микола Пирогов. Проте коли саме їхні бюсти з'являться на "Університеті" — поки що невідомо.
Підлога посадкових платформ "Університету" спочатку була вкрита асфальтом, який згодом замінили на граніт. Тут також була дуже незвичайна обмежувальна лінія — вона складалася з вмонтованих у підлогу ламп, які загорялися при наближенні поїзда. Невідомо чому, але це ноу-хау не прижилося, і лампи прибрали, а обмежувальну лінію зробили з червоного граніту.
Колійні стіни спочатку були оформлені світло-рожевим кахлем, який із часом почав обсипатися. Тож під час ремонту в 1990-х його замінили на іншу плитку — у тон мармуру, але світлішу.
У матеріалі про "Арсенальну" ми вже згадували, що на ескалаторах перших київських станцій раніше красувалися світильники у вигляді свічок із металевою "короною" зверху. Десь на початку 2000-х вони ще були на місці, а потім їх поступово замінили на сучасні сітілайти з рекламою, залишивши від оригінальних світильників лише ніжки.
З 1986 року станція "Університет" має статус пам'ятки архітектури, і, згідно із законом, змінювати будь-які її елементи без нагальної потреби та погодження відповідних органів заборонено. Але… але.
Попри всі зміни, "Університет" залишається однією з найгарніших станцій київського метро та своєрідним пам'ятником непростій і спірній епосі.
