Київська фортеця: від часів Київської Русі до сьогодні

Фото: Unsplash

Київська фортеця — історико-архітектурна пам'ятка, унікальний комплекс фортифікаційних споруд  на правому березі Києва, який має побачити кожен. Оборонні споруди будувалися на кожному новому етапі розвитку Києва, відповідно до військово-політичної необхідності та виходячи з економічних можливостей міста, саме тому вони настільки цікаві для вивчення сьогодні. 

А щоб розібратися в цій непростій темі, ми звернулися за допомогою до команди музею "Київська фортеця". В сьогоднішньому матеріалі — більше про головний фортифікаційний комплекс Києва від часів Київської Русі.

Історія

Необхідність будувати захисні споруди в Києві з'явилася ще у 5-6 століттях. А у 10-11 столітті зводяться укріплення Верхнього міста, що перетворили Київ на велику фортецю. Більш потужні укріплення навколо Верхнього міста зводяться в період князювання Володимира (980-1015 роки). До системи цих оборонних споруд увійшли і більш ранні укріплення навколо Київського городища. Тоді ж були побудовані Софійські ворота — ймовірно, перша кам'яна фортифікаційна споруда Києва. 

Наступне значне розширення міста та його укріплень відбулося за часів Ярослава Мудрого (1018-1054 роки). Це був період розквіту Київської Русі та найбільшої могутності київського князя. Укріплення довколо Києва набагато перевершували побудовані раніше і за розмірами, і за міцністю. Роботи зі зведення нової фортеці розпочалися в 1037 році, проте укріплення "Міста Володимира" були збережені. Вони утворили внутрішню оборонну лінію. Верхнє місто було місцем розташування київських князів і найважливіших храмів. Крім укріплень Верхнього міста були зведені укріплення на Подолі, а також у приміських поселеннях і довкола монастирів. Кам'яне будівництво застосовувалося здебільшого при зведенні княжого палацу і головних храмів (Золоті ворота — головний в'їзд у Верхнє місто, Софійські — в'їзд до дитинця, внутрішньої укріпленої частини Верхнього міста з князівським двором). Наприкінці 12 ст. навколо Печерського монастиря зводиться кам'яна оборонна стіна — перше серйозне укріплення на Печерську. Разом із роздробленням Київської Русі на окремі князівства військова могутність київського князя різко ослабла, і в 1240 році війська хана Батия взяли Київ в облогу. 6 грудня через замерзле Козине болото вони увірвалися до міста. Київ разом з його укріпленнями було зруйновано.

Після відходу татарів Київ переходить у володіння галицьких князів. З 1362 до 1569 року Києвом володіють литовські князі. В цей час центром міста стає Поділ — він обноситься земляним валом, дерев'яними стінами та баштами.  Через велику вартість литовські князі не стали відновлювати Верхнє місто. Основним укріпленням стає дерев'яний замок, збудований на горі, що панує над Подолом. Цей замок був резиденцією литовського воєводи. Він витримав облогу ханів Тимур-Кутлука у 1399-му та Едигея в 1416 році. Але в 1482-му був спалений Менглі-Гіреєм разом із містом. У 1532-1545 роках замок відновили та перебудували.

У 1569 році Київ переходить під владу польського короля. Польський гарнізон розміщується в замку та в 1593 році витримує облогу козаків. У 1605 році від удару молнії замок згорів. Відновлений після пожежі, він витримав ще одну облогу козаків у 1638 році та проіснував до 1651 року, коли був спалений містянами та козаками. 

Взяття турками в 1678 році Чигирина підтвердило загрозу, яку становила турецька армія. Під проводом гетьмана Івана Самойловича козаки зводять довкола Києво-Печерської лаври та Печерського поселення земляну чотирикутну фортецю з частоколом, започаткувавши цим нове фортифікаційне будівництво на Печерську. Роботи були закінчені в 1682 році. ​ У 1679-му гетьман Самойлович об'єднує всі укріплення в одну велику фортецю.  

Наступний етап фортифікації міста розпочав Іван Мазепа. Завдяки йому в Києві в період з 1698 по 1702 роки розвивається кам'яне фортифікаційне будівництво — з'являються оборонні двоярусні стіни з кутовими двоповерховими вежами, збудовані для захисту верхньої території Києво-Печерської лаври. Відтоді протягом близько двох століть Київ набуває значення важливого стратегічного пункту.

Під час розбудови Київської фортеці було застосовано європейський досвід фортифікації.и У1706-1723 роках навколо Києво-Печерського монастиря було зведено дев'ять бастіонів, техніка будівництва яких належить до німецької фортифікаційної школи.

У зв'язку із загрозою війни з Наполеоном укріплювали Київ і в 1812 р. На той час були добудовані та додатково посилені укріплення Печерської фортеці, зведено Звіринецьке укріплення. Нині збережені частини профілю Звіринецького укріплення можна побачити на території Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України.

У 1831-1856 роках відбувся наступний етап розбудови Київської фортеці — постає нова Печерська фортеця. За результатами фортифікаційних робіт з удосконалення оборонних споруд міста Печерська фортеця стала цитаделлю, тобто ядром Київської фортеці. Заново були збудовані Васильківське та Госпітальне укріплення, окремо розташовані оборонні споруди: башти № 4, 5, 6, казарма військових кантоністів, казарма жандармського полку, арсенальські майстерні, верхня та нижня підпірні оборонні стіни, Набережний верк (Подільські ворота), казарма на перешийку з Микільською брамою — головним в'їздом у нову Печерську фортецю.

Відповідно до нових фортифікаційних вимог, викликаних появою нарізних гармат, на відстані 3 км від нової Печерської фортеці, на місці впадання річки Либідь у Дніпро був побудований Лисогірській форт (1872-1877 роки).

Накреслення форту належить до бастіонно-полігональної системи фортифікації з потужним артилерійським озброєнням, що дозволяло чинити сильний опір противнику, якщо б той намагався порушити в цьому місці залізничне сполучення з лівим берегом Дніпра. Крім того, на території форту розташовувалися дерев'яні казарми (які не збереглись), вісім потерн (підземні цегляні галереї), три системи водовідводу, підземні резервуари для води.

Для 19 століття Лисогірський форт мав вельми значні розміри — близько 1 км по фронту і 800 м у глибину, що справедливо відносить його до одного з найбільших фортів світу.

Тож у 19 столітті практично вся територія Києва та його передмістя були наділені особливими захисними та оборонними функціями. У місті з'явилися спеціальні споруди, необхідні для життя гарнізону (казарми, госпіталі, арсенали, склади, стайні, пекарні тощо), за його межами — укріплення, що контролювали підступи до стратегічно важливих об'єктів (Лисогірський форт).

Київська фортеця, що не здійснила жодного пострілу, забезпечувала надійний тил для військ, які мали вести бойові дії, — поставляла провізію, амуніцію, надавала прихисток, а головне — в її казематах лікували поранених та хворих.

В кінці 19 століття фортеця втрачає бойове значення, її перетворюють на фортецю-склад, а через декілька років взагалі ліквідують.

Однак історія київських укріплень на цьому не закінчується. В першій чверті 20 століття підступи до міста прикривають оборонними спорудами, що півкільцем охопили місто від Казаровичів до Кончі-Заспи. Це був УР №1 або Київський укріплений район (КиУР), який зустрів ворога як у 1941 році, так і примуств безсило битись на його рубіжах у 2023 році.

Для забезпечення його надійної оборони перед Другою світовою війною розпочали будівництво двох підруслових переходів через Дніпро, відомі киянам як "сталінське метро" та "підводний човен" на Оболоні.

Київська фортеця у наші дні

На сьогодні всі збережені укріплення та оборонні споруди Київської фортеці є історико-архітектурними пам'ятками. Більшість з них ревіталізовано. 

Однією з визначних пам'яток Київської фортеці є  Косий капонір, побудований в період з 1844 по 1845-й за індивідуальним проектом з посиленим озброєнням — 15 артилерійських амбразур і 6 рушничних бійниць. Через посилене озброєння мав порохову камеру більшого розміру. Крім того, не мав бойових казематів, відокремлених один від одного капітальними стінами, як в капонірах I, II і III полігонів. Склепіння капоніра спиралися на зовнішні стіни і стіни порохової камери, а не на розділові стіни казематів, як в капонірах I, II і III полігонів. Тож зрештою вийшов один каземат, що охоплює по периметру порохову камеру.

Зв'язок з капоніром здійснювався через потерну, вхід до якої розташовувався в контрескарпі кріпосного рову (далекому схилі рову).

Після Січневого повстання 1863 року Косий капонір був пристосований під в'язницю. Першими в'язнями Косого капоніру стали польські інсургенти. Сумну популярність йому забезпечувало й те, що в Косий капонір на початку 20 століття переводили ув'язнених, засуджених до смертної кари. Звідси їх вивозили в район Лисогірського форту для приведення вироку в виконання. За надто жорстокі умови утримання його ще називали "київським Шліссельбургом". З Косого капоніру не було жодної втечі — тут постійно чергувала охорона.

Капоніри І, ІІ, ІІІ полігонів також використовували як місце ув'язнення січневих повстанців 1863 р. Пізніше ці капоніри використовували як склади інтендантського відомства. Тепер Косий капонір, капонір І та ІІ полігону є складовою частиною НІАМ "Київська фортеця".

В башті № 3 та редуті Васильківського укріплення перебувають військові частини, а башта № 2 з 90-х років 20 століття використовується торговельними закладами.

Башта № 5 на вулиці Рибальській, що збудована у 1833-1846 роках, виконує сьогодні функцію офісного центру, а також тут влаштовано Музей історії туалету. А башта № 2 на вулиці Євгена Коновальця (до 2015 року — вулиця Щорса) теж раніше виконувала функцію в'язниці, а у 1864 році там навіть було знайдено підземний хід, який прорили учасники польського повстання, щоб вибратися на волю. Нині тут облаштовані офісні приміщення та різні заклади. 

Башта № 6 — Микільська брама — тепер є частиною архітектурного ансамблю Арсенальної площі, що була реконструйована в 2020-2021 роках. Арсенальні виробничі майстерні зведені у 1850-1854 роках. Тепер використовуються як виробнича будівля і є частиною території заводу "Арсенал".

Музей "Київська фортеця"

Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця" створений на базі Госпітального укріплення, його площа — понад 10 га. Музей має декілька експозицій, а саме: "Історія фортифікації на теренах України", "Історія використання споруд Київської фортеці", експозицію просто неба. Також до складу музею входить Наводницька башта, або башта № 4 та  Лисогірський форт.

У музеї ти не тільки дізнаєшся про історію визвольного руху України, фортифікації на теренах України, Києва, життя і побут гарнізону фортеці та інші історичні події, а також потрапиш на різноманітні культурні та мистецькі події. Наприклад, нещодавно в Київській фортеці відбувся ІХ Міжнародний фестиваль історичного кіно "Поза часом", зараз відкриті цікаві фотовиставки: "Незламні українці", виставка польського фотографа Радослава Тафлінського "Фортеці. Жінки. Перемоги", виставка мистецьких робіт волонтерської організації "Ок".

 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter