Київські ресторани 1990-х: від "Аризони" до "Маямі" через "Славуту"
Популярний у 1990ті ресторан "Маямі Блюз" біля Палацу "Україна". Фото: facebook.com/MiamiKiev
Продовжуємо серію матеріалів про історію ритейлу та бізнесу в Україні. Сьогодні пригадуємо перші київські ресторани часів незалежності з екзотичним шармом та іноземними назвами — "Дядька Сема" з американськими стейками, казино під прикриттям кондитерських та цілодобове "Маямі" біля Палацу "Україна".
Місто без яскравих вогнів
У 1996 році в інтерв'ю газеті "День" президент Асоціації французьких підприємців в Україні Домінік Меню пригадував, що у 1992 році в Києві був лише один пристойний іноземний ресторан — Apollo у Пасажі. Саме місто в той час було хоч і симпатичним, але якимось безрадісним.
В іншій бесіді інший київський ресторатор американського походження, Майкл Дон, розповідав, що, коли на початку 1990-х він повернувся зі США, то натрапив у столиці лише на напівкооперативні ресторанчики "Славута", які розміщувалися десь у закутках.
Але там дуже смачно готували й сервіс був на високому рівні. Решта ресторанів були типово радянськими, — розповідав ресторатор.
Утім, у 1996 році, коли Дон відкривав свій перший київський заклад Uncle Sam (нині це Sam's Steak House), він відзначив, що паралельно вже працювали досить пристойні місця — Arizona BBQ на Набережно-Хрещатицькій та The Studio в Музейному Провулку.
Не від одного ресторатора доводилося чути, що саме його заклад був першопроходцем у новому "ринковому" Києві, і що саме він особисто знищував уламки радянської стіни гастрономічних стереотипів. Хтось із них вперше привіз до України піцу та равіолі, хтось — навчив скручувати суші та роли, а хтось — першим підсадив на китайську або французьку кухню.
Точно одне: після довгих років залізної завіси та заборонених плодів (у прямому сенсі) жителям молодої України дуже хотілося якоїсь гастрономічної екзотики. Як у кіно.
То хто був найпершим?
Сперечатися про те, який київський заклад був найпершим і хто з них справді відповідав закордонному рівню якості — справа марна, бо досі кожен з бізнесменів вважає по-своєму.
Одні називають першим комерційним рестораном "Гурман" на тодішньому Повітрофлотському проспекті (зараз проспект Повітряних Сил), до створення якого був причетний засновник мережі "Козирна карта" Андрій Задорожний.
Інші — ту саму "Славуту" на початку тодішньої вулиці Горького (нині — Антоновича), яка позиціювала себе як улюблене місце зустрічі дипломатів та "людей в краватках" з традиційними європейськими стравами у меню.
У 1991 році на вулиці Прорізній відкривається справді перший у Києві італійський ресторан "Італія", до створення якого доклав зусиль підприємець Ринат Наджипов. Як згадують, це було ледь не єдине місце у столиці, де продавали фірмове пиво у бляшанках та цигарки Marlboro.
Італійську тему за деякий час розвинули: "Сан-Ремо" в Експоцентрі на території парку Івана Багряного (тоді він називався на честь Пушкіна), автентичний "апеннінський" ресторанчик "Папа Карло" на Дегтярівській та патіссерія "Калина" з італійською випічкою на тодішній Московській.
А в Українському Домі, який ще за декілька років до того був Музеєм Леніна, приймав іноземців французький заклад Exquisite з нормандською кухнею та широким вибором вин. Шеф-кухарем там був британець.
Неподалік від цього місця, в Музейному Провулку, щовечора збирав гостей на живу музику, а щонеділі — на бранч з шампанським, ресторан The Studio — найдружелюбніший заклад міста за визначенням газети Kyiv Post.
Ненажери та кіт Пантюша біля Золотих
У 1995 році на вулиці Миколи Лисенка, навпроти Золотих Воріт, відкрилася остерія "Пантагрюель". Обидва слова — "остерія" (з італійської — щось на зразок трактиру) і "Пантагрюель" звучали напрочуд екзотично.
За легендою, власники закладу — брати Сергій та Євген Гусовські — у дитинстві любили дивитися діафільми — слайд-шоу з проєкцією на стіну в домашніх умовах. Серед них була й екранізація твору Франсуа Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель", тож так з'явилася назва закладу. Тут варто нагадати, що за сюжетом твору, обидва герої були тими ще ненажерами.
Коли "Пантагрюель" відкрився, Євген Гусовський, його нинішній співвласник, ще ходив до школи. Розповідають, що з 1990-х років на вході у заклад довго залишалася табличка з проханням: "Гостям до зали бажано приходити без охорони" — красномовна характеристика й свого роду пам'ятник-фіксація того часу.
Безперечно, місце користувалося великим успіхом серед заможних киян, потім серед тих, хто формував новий, середній клас. А також серед київських іноземців, які називали його на лагідний манір — "Пантюша" або "Пантю".
Свого часу у закладі жив кіт Пантюша, який загинув під час пожежі у 1998 році. На його честь поблизу входу до Золотоворітського скверу встановили скульптуру. Відтоді громадяни, які проходять повз, обов'язково торкаються кота на удачу.
Зовні — кондитерська, всередині — казино
Підприємець татарського походження Ринат Наджипов за радянських часів очолював трест столових та ресторанів Ленінського (нині — Шевченківського) району Києва. На початку 1990-х, окрім згаданого вище закладу "Італія", він відкрив на вулиці Леонтовича, поруч із Володимирським собором, ресторан "Будапешт" — єдине на той час місце, де можна було скуштувати страви угорської кухні. Під цією вивіскою почало працювати одне з перших у Києві казино.
Згодом замість "Будапешту" на Леонтовича з'явився фешенебельний рибний ресторан "Авалон", який пізніше став розважальним комплексом з виступами закордонних гастролерів та резидентами місцевого Comedy Club.
А на початку 1990-х дуже хотілося шиканути, бо часи тоді нагадували контрастний душ. Тому у меню закладу були устриці "Рокфеллер", а у величезному акваріумі, на втіху грошовитим клієнтам, плавала "аніматорка-русалка".
Казино у той час відкрито не афішували, прикриваючись вивіскою угорського ресторану. Можливо, через специфіку українського законодавства, а може, через своєрідне сприйняття громадян.
Подібний "трюк" провернули і з іншим закладом Наджипова — однією з перших столичних кондитерських Bon Bon, яку відкрили у Пасажі. Саме там, як пригадував ресторатор, багато киян вперше у житті скуштували чизкейки, тирамісу й справжні французькі еклери. За ними вишикувались черги. Та от під вивіскою кондитерської у Пасажі також діяв заклад з азартними іграми.
Американська мрія
Свого роду домінантою у київській ресторанній екзотиці 1990-х були США, як символ свободи, високої заповітної мрії та недоступності. Немов втілення популярних рядків ще радянського рок-гурту: "Гудбай Америка, де я не буду ніколи", "американська мрія" потроху оселялася на київських вулицях.
Чи не тому такий масовий ажіотаж у населення викликало відкриття на Лук'янівці першого закладу мережі "МакДональдз" у травні 1997 року?
До закладу, який для киян був справжнім втіленням тієї самої "американської мрії", стояли величезні черги. А всередині перших гостей розважав головний символ мережі "МакДональдз" — клоун Рональд Макдональд.
Ресторатор Майкл Дон народився у Києві, у 1980-х працював начальником будівельного майданчика в компанії "Київміськбуд", а з першим вітерцем свободи виїхав до США. Повернувшись до рідного міста, у червні 1996 року, він разом із партнером Бені Голані відкрив на Жилянській свій перший київський ресторан Uncle Sam American Bistro & Bar, про який ми вже згадували вище. У заклад підприємець вклав близько пів мільйона доларів.
З часом Дон стане співзасновником мережі "Світова карта", яка ще десять років тому налічувала понад 60 закладів (серед яких — ресторани "Міміно" та Tequila House).
У середині 1990-х у Києві вже мешкало чимало американців, і Uncle Sam від самого початку був охоплений штатівським символізмом. На стінах — фото американських зірок шоубізнесу, політики й спорту, а в меню — такі хіти, як цибулеві кільця, хвости омарів, морські гребінці та, безумовно, стейки й бургери.
"Дядько Сем" працював за моделлю знаменитого американського ресторану Houston's. Бізнесмени першої хвилі, експати, іноземні гості, рок-зірки, що приїжджали з гастролями, і політики швидко уподобали це місце.
Інше місце Дона та Голані відчинило свої двері у жовтні 1998 року на Подолі. На вулиці Спаській, на місці столової "Спадщина", з'явився ресторан Tequila House. Тематика закладу — Мексика і південь США.
Самого лише коктейлю "Маргарита" в меню Tequila House нараховувалось 15 позицій, включно з шоколадною, лимонною та м'ятною. Ну і, звичайно, текіла. А про місцевий квасолевий суп "Акапулько", енчіладо та фахітас з бурито складали міські легенди.
Трохи раніше, у 1995-му, німець Фальк Небігер, який до цього працював менеджером в Apollo, відкрив на Набережно-Хрещатицькій один із перших київських барбекю-ресторанів Arizona BBQ. Напрям — кухня американського півдня та сусідньої Мексики.
Курячі крильця Buffalo, свинячі реберця, стейки та смажену кукурудзу тут готували на відкритому грилі, який працював у будь-яку пору року. Ну і яка ж Америка без млинців з кленовим сиропом на сніданок? І величезні, на відміну від нинішніх ресторанів, порції. Настільки великі, що можна було замовити половину страви, і її цілком вистачало.
Серед клієнтів, звісно ж, було багато іноземців. А ще тут відзначали традиційні американські свята: День Незалежності США, День Подяки, Гелловін тощо.
Частинка Маямі навпроти "України"
А ось і приклад максимально точного уособлення мрії про недосяжну Америку з пісень радянських рок-гуртів та фільмів на VHS-касетах. Її втілили у 1994 році навпроти Палацу "Україна", і вона отримала назву "Маямі Блюз".
Назву ресторану придумав його керуючий партнер Віталій Улицький, і вона лише частково має стосунок до однойменного американського фільму з Алеком Болдвіном. Незмінна директорка закладу Маргарита Дю пояснювала теорію "невідомої Америки":
Маямі — тому що там ніхто не був, хоча всі хотіли, а блюз — тому що це чарівно звучить, — розповідала вона в одному з інтерв'ю.
Дю згадувала, що "Маямі" (раніше за цією адресою працювала закусочна Boston Burger) пройшов тернистий шлях до успіху та еталону якості: розпочинався він як фастфуд з розчинними супами з Ізраїлю, а деякі страви розігрівали у мікрохвильовці.
Одна з фішок ресторану — понад двадцять років він працював цілодобово, зачинившись у 2018 році. Найбільша відвідуваність траплялася під час аншлагових концертів у Палаці "Україна". На стіні закладу красувалася його "візитівка": величезне опудало двометрової риби, яке привезли з Флориди.
Ще одна американська географічна точка на гастрономічній мапі Києва називалася "Монтана". На вулиці Володимирській під цією назвою працювали два заклади: Montana Snack з гамбургерами, чизбургерами, а також ще незвичними фалафелем та хумусом, та Montana Bar з алкогольними напоями за ціною від 10 доларів.
Остаточно "американський цикл" у Києві завершився з появою популярної мережі T.G.I. Friday's, яка зайшла до столиці у 2002 році з популярним закладом на Бессарабці (другий працював у терміналі F аеропорту "Бориспіль"). Щоправда, попри цілком американську "бургерну" автентику, закладом керувала російська компанія, яка пішла з ринку у 2015 році.
