Як народився "КИТ" на ВДНГ: від "Куражу" до культурного простору

Павільйон "КИТ". Фото: архів простору

У травні 2025 року відбувся перший "Кураж" у "КИТі" — новій локації на ВДНГ. Команда фестивалю обрала її не випадково. Для них це не лише майданчик, а й повноцінний культурний простір, який уже запам'ятався захопливими подіями: святковою йогою, стендапом "Стілець за донат" і незабутнім показом бренду The Coat.

Еволюція "Куражу"

Розкажи про те, як змінювався "Кураж"?

Якщо описати коротко, то "Кураж" просто подорослішав. Він подорослішав, але завжди відображав той контекст, у якому ми були. Спочатку це був передусім розважальний захід, у центрі якого стояла барахолка. Навколо неї все й крутилося: вечірки до другої ночі, діджеї, легкий і дуже веселий вайб. Атмосфера була зовсім іншою, ніж тепер — і це природно, адже ми тоді жили у значно спокійніші часи.

За ці десять років ми багато експериментували, пробували різні формати. Щось виявилося цікавим і потрібним, щось — не мало відгуку. Змінювалося майже все, крім одного: ідеї, що "Кураж" — це місце зустрічі. Зустрічі киян, гостей з інших міст і навіть країн. Це усвідомлення прийшло не одразу — воно остаточно викристалізувалось, коли ми відновили діяльність після початку повномасштабного вторгнення. Тоді ми отримали найбільше коментарів на кшталт: "Ура, нарешті зустрінемось зі своїми!". 

І стало зрозуміло, що "Кураж" — це передусім спільнота, люди, які прагнуть бачитися з однодумцями, що поділяють спільні цінності.

З часом змінювалися й сенси. Якщо на початку благодійність "Куражу" була зосереджена переважно на дітях і медичних потребах, то далі з'явилися нові напрями: підтримка людей і дітей з інвалідністю, теми інклюзивності та безбар'єрності. А зараз на перший план вийшла допомога Збройним силам України, медичні потреби та розвиток культурних ініціатив. Усе це сьогодні крутиться навколо головної теми — виживання України. І йдеться не лише про фізичне виживання, а й про збереження й розвиток культури.

Тож "Кураж" дорослішає разом із нами. Це природно й навіть класно, бо дорослішаємо ми, змінюється команда, змінюється сам контекст. І "Кураж" дуже чітко це відображає.

Які сенси, на твій погляд, відображає "Кураж". Попри всі зміни, що вдалося пронести з собою крізь увесь цей шлях? 

Я думаю, що сенсів у "Куражу" кілька. Але головний — це спільнота. Та, що росте й розвивається, змінюється, бо з'являються нові герої, нові категорії людей, нові інфлюенсери, які стають важливими саме зараз. Але попри всі зміни, цінності залишаються незмінними роками. 

Навіть у ті безпечніші часи ми все одно були про одне й те саме: про доступність, про відкритість, про відсутність дискримінації. Це й другий сенс — благодійність. Перші роки гаслом "Куражу" було — "допомагати легко". Йшлося не про те, щоб стояти з коробкою для пожертв і просити гроші, а про те, що допомагати можна через цікаві, легкі й веселі речі, які водночас мають благодійну мету.

Тож "Кураж" став місцем зустрічі небайдужих людей — тих, хто готовий допомагати і грошима, і ресурсом, і своїм часом. І є ще один дуже важливий сенс — доступність і відкритість. Це простір, де можна бути собою. Саме це, поряд із благодійністю, тримає спільноту разом. Наприклад, ми ще на початку зробили простори безбар'єрними, і тоді до нас почали приходити люди з інвалідністю, які раніше майже не виходили з дому.

Доступність для нас — це не лише про фізичні можливості. Це про те, що будь-яка людина може прийти й відчути себе тут добре. 

Завдання організаторів — створити середовище, у якому кожному комфортно і приємно.

Тому для мене є три головні сенси "Куражу". Це спільнота. Це благодійність. І це простір, у якому будь-хто може бути собою. Бо наші цінності — у небайдужості й у повазі: до себе, до інших і до їхнього права проявлятися так, як їм хочеться.

"Кураж" & "КИТ"

Коли ви разом із командою відчули, що є сенси більші за "Кураж"? Що для них потрібен інший простір?

Уся наша діяльність завжди трималася на тих самих основах: це спільнота, доступність, прийняття інших і благодійність, допомога одне одному. Ці цінності лишаються незмінними, і "Кураж" продовжує їх транслювати.

Але з часом постало інше питання. По-перше, ми самі до нього доросли. По-друге, "Кураж" у певний момент став уже добре налагодженим проєктом: усі процеси були прописані, ми знали, як усе відбувається, і це перестало вимагати постійного стресу чи надзусиль. З'явився простір подумати: "А що ще?".

Альону Гудкову, засновницю, завжди цікавили культура й культурний розвиток в Україні у широкому сенсі. І "Кураж", маючи свою усталену форму та набір ключових елементів, просто не міг умістити всі культурні прояви, які хотілося показати. Наприклад, ми проводили благодійну йогу на День незалежності — зібралося близько 300 учасників. Це було можливо лише завдяки великому простору, тиші, особливим умовам. На "Куражі" таке реалізувати просто неможливо через формат і атмосферу.

Тут і виникла інфраструктурна історія: не всі класні ідеї, учасники чи партнери могли знайти своє місце в межах "Куражу". Тому народився "КИТ". По-перше, як фізичний простір — і що дуже важливо, безбар'єрний. Це досі велика рідкість у нас, і я навіть не можу назвати ще багато повністю доступних культурних просторів. По-друге, це майданчик із готовою інфраструктурою для подій, що розвивають культуру та спільноти.

І ще один важливий момент: цей простір може надаватися безплатно тим, хто цього потребує. Адже далеко не всі можуть дозволити собі орендувати локацію за десятки чи сотні тисяч гривень для невеликих або навіть великих подій, які ще не стали прибутковими чи мають благодійний напрям. Ми хотіли дати їм місце, де вони можуть відбутися.

Тобто, з одного боку, було бажання показувати різні події та напрями, які існують в Україні, а з іншого — дати тим, хто цього потребує, локацію, де вони можуть реалізувати свої ідеї.

Простір подарував бажання створити нові сенси, чи сенси скеровували пошук простору? Адже, перш за все, "КИТ" був майданчиком для "Куражу". 

Колись ми мали власний простір на ВДНГ — 19 павільйон. І, чесно, коли ти сама собі господиня, працювати значно легше: не треба постійно переїжджати, пакуватися й розпаковуватися. Три роки там були фантастичними — один із найважливіших етапів розвитку "Куражу". Ми мали постійний дім і могли вкладати ресурси не у переїзди, а в саму локацію, створювати щось нове, розвивати її.

Коли історія з павільйоном закінчилася, ми завжди тримали в голові мрію про власний простір. З часом ця ідея обросла новими сенсами: якщо вже мати свій дім, то він може стати місцем для ще більшої кількості проєктів і культурних напрямів.

Після повномасштабного вторгнення всі ці думки ніби відклалися. У 2023-му ми відновили "Кураж" у "Гаражі" — і дуже вдячні цій локації, бо вона буквально вдихнула в нас життя. Але згодом стало зрозуміло: ми знову дозріли до власного дому.

Цю будівлю на ВДНГ ми бачили двічі. Спершу умови були неприйнятними, але в душі все одно відгукнулося відчуттям "як вдома". Потім ситуація змінилася, і коли ми повернулися туди вдруге, вже точно зрозуміли: це воно. Альона одразу відчула потенціал простору, навіть коли він був у непривабливому стані. Я більш приземлена й сумнівалася, але врешті довірилася її інтуїції — і все справді сталося так, як вона бачила.

Тому я б сказала, що це не про "курку чи яйце". Ідея про постійний дім і пошук локації йшли поруч. Просто зійшлося: "Куражу" була потрібна нова локація, ми мріяли про свій простір і вже мали ресурс, щоб реалізувати задумане. І все склалося.

Як народився "КИТ"

"КИТ" потребував чимало змін і вкладень власного ресурсу. Як вдалося перетворити місце на культурний простір?

Загалом, перші місяці цього року — від моменту, як ми отримали павільйон восени, і до першого "Куражу" в травні — були для нас такими собі пів року "заплющили очі й погнали". Зараз воно виглядає саме так: ми просто вірили, що все вийде, і рухалися вперед.

Це була справжня відвага. Війна, важкі новини — усе ніби не сприяло тому, щоб починати щось подібне. Але в нас жила ця віра й мрія. Ми домовилися самі з собою, з командою: так, ми це робимо. І ця установка не залишала простору для сумнівів чи страхів. 

Альона — велика мрійниця, і завдяки їй ми бачили мету, а не перешкоди.

Ми знали, що навіть якщо не вдасться знайти спонсорські кошти чи зробити ідеальний ремонт, ми не пропадемо. Ми не з тих, хто чекає ідеальних умов. Ми були готові: самі підчистимо, самі позамітаємо, закриємо дірку картонкою, повісимо шторку, орендуємо біотуалети й поставимо лампи. Головне — почати. І, зрештою, усе вдалося так, як ми й мріяли: знайшлися і кошти, і чудовий партнер — "Монобанк".

Перші пів року були непростими: постійні пошуки, домовленості, паралельно — ремонт, який, як відомо кожному, хто хоч раз його робив, має властивість тривати "без кінця". Це й досі виклики, але ми вже не дозволяємо технічним деталям збити нас із курсу.

Так, через ремонт "КИТ" ще не працює на повну потужність, але ми з цим у мирі. Ми рухаємось далі: одночасно продовжуємо ремонт, проводимо події, вигадуємо креативні рішення. І потроху — воно все складається.

Від першого "Куражу" у "КИТі" до показу The Coat: як простір живе зараз? 

Ці пів року — з травня по вересень — були справді дуже цікаві. Те, як відбувся вчорашній показ The Coat, — такого ми навіть у мирний час не могли собі уявити. Рік для "КИТа" почався дуже потужно: перший івент зібрав рекордну кількість гостей. Звісно, були й недоліки — черги, не вистачило вбиралень, але старт вийшов надзвичайно сильним.

Цей період пролетів, як сон. Я нещодавно підрахувала: за п'ять місяців ми провели понад 20 подій. Були великі — як сам "Кураж", а були й менші — наприклад, вистава камерного театру чи спортивні заходи, які поступово набирали масштабу. Якщо на першій спортивній події було близько 50 людей, то на останній благодійній йозі вже зібралося понад 300.

Ми робили й соціальні заходи. Наприклад, спільно з "Повернись живим" провели подію про адаптивні види спорту та реабілітацію поранених військових. Ще в травні, коли ремонт був у розпалі, у нас відбувся Reunion Superhumans. 

Загалом подій було багато — хочеться ще більше, але головне слово, яким я можу описати цей період, — це досвід.

Ці пів року зробили нас набагато сильнішою командою, ніж ми були на початку року. Так, ремонт і досі триває, багато робили своїми силами, десь підлатали, десь прикрили. Але саме це загартувало і дало відчуття, що ми справді можемо впоратися з будь-чим.

Розкажи більше про можливість для митців скористатися простором безоплатно. 

Від самого початку, коли народилася концепція "КИТа" як перформанс-павільйону без бар'єрів, ми закладали в нього місію бути не лише домівкою для "Куражу". Дуже хотілося, щоб він став простором підтримки для тих, хто має ідеї, але не має ресурсів для їхньої реалізації. Це була ідея Альони: коли вона була молодою івент-менеджеркою без досвіду та капіталу, найбільшим бар'єром завжди була саме локація. Адже івенти — це й так дуже дорого, а якщо ще й оренда непідйомна, то мрії часто так і залишаються мріями.

Тому ключова мета "КИТа" — давати людям можливість втілювати свої проєкти. 

З перших днів у нас є анкета на сторінці, де кожен, хто має ідею й команду, але не має приміщення, може подати заявку. Якщо ми бачимо, що це справді цікава подія, і наш павільйон підходить за масштабом (бо, наприклад, квартирник на 20 людей — не зовсім той формат), ми обов'язково відчиняємо двері.

Частина таких подій відбувається безплатно — і це свідома місія "КИТа". Ми розуміємо, що зараз економічна ситуація непроста, ціни зростають, і дуже хочеться, щоб у киян та гостей міста була альтернатива — прийти подивитися виставу, послухати музику чи лекцію, не витрачаючи грошей.

Тут працює "комбо": ми надаємо павільйон безоплатно, а організатори, своєю чергою, роблять вхід для гостей вільним. Для нас це принципово — ми не віддаємо простір на події, які заробляють на платних квитках.

Є формати, які ми організовуємо самі, повністю вкладаючись фінансово та організаційно. І тоді робимо вхід безоплатним або за благодійний внесок. Наприклад, наша йога чи подія "Стілець за донат" — стендап з Наталею Гаріповою та командою коміків. Це була повністю благодійна історія, яку ми профінансували власними силами.

Тому кожен може звернутися до нас зі своєю ідеєю. Ми відкриті й раді підтримати ініціативи, які тільки зароджуються. Дуже хочеться, щоб "КИТ" став трампліном для нових культурних проєктів.

Яким ти бачиш "КИТ" у майбутньому?

Власне, я вірю чітко в те, що у нас вийде все задумане, тому що воно вже виходить. 

Цього року ми демонструємо дуже класні результати. Під час ремонту ми все одно проводимо такі події, як показ Каті Сільченко. Ми провели "Вирій" в серпні, який спочатку хотіли проводити на полях і потім з'явилася думка провести його в "КИТі" — і це було, мабуть, одне з найкращих рішень.

Тому я вірю, що все буде класно, я впевнена, що "КИТ" працюватиме наступні роки крутіше навіть, ніж ми собі зараз уявляємо, тому що у нас для цього наразі все є. У нас є віра, є прекрасний партнер і ми от-от завершимо ремонт, у нас є досвід у команди і всі знання, які для цього необхідні, про нас вже чують, знають і до нас звертаються.

Тому єдиним обмеженням для нас буде лише кількість днів в році, тільки 365, а коли порахуєш, що на кожну подію треба ще день на монтаж, день на демонтаж і все таке, то ще менше днів лишається.

 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter