Відомі та невідомі: що варто знати про мозаїки Києва
Київські мозаїки — унікальні, оригінальні та яскраві. Чи то створені стародавніми майстрами, чи то самобутніми художниками XX століття, вони є одним із найяскравіших проявів українського мистецтва. Щоб розповісти про всі монументальні мозаїки столиці, потрібна ціла книга. Тому розпочинаємо серію публікацій, в яких знайомитимемо тебе з найцікавішими...
"Вітер" Алли Горської
- ДЕ? Колишній ресторан "Вітряк", просп. Академіка Глушкова, 11
Яскраве мозаїчне панно на фасаді колишнього ресторану "Вітряк" — єдина вціліла монументальна робота Алли Горської у Києві та чи не єдина, що взагалі залишилась в Україні. Інші були або знищені ще за радянських часів, або не пережили кризу 1990-х років та сучасну російську агресію.
Ресторан "Вітряк" побудували наприкінці 1960-х років за проєктом архітектора Анатолія Добровольського. У нього були ще два "брати" — ресторани "Курені" та "Полтава", але до наших днів вони не дожили. Художнім оформленням усіх них займалися Алла Горська, її чоловік Віктор Зарецький і живописець-монументаліст Борис Плаксій. На фасаді "Вітряка" вони створили монументальне панно "Вітер" зі смальти, скла, мармуру й кераміки. В мозаїці митці вирішили поєднати в сучасній стилізації народну архітектуру та розпис. А особливу увагу приділили яскравій колористиці, яка контрастувала із сірою радянською буденністю.
Восени 2024 року до столичної влади звернулись із петицією зберегти унікальну мозаїку, адже до того її вже намагалися знищити одні з попередніх власників будівлі ресторану (який теж вже давно не "Вітряк", бо за часи незалежності тут працювали різні заклади). У КМДА пообіцяли, що теперішній власник укладе охоронний договір, як цього вимагає закон, а саму мозаїку відреставрують.
Мозаїки "Золотих воріт"
- ДЕ? Платформа станції метро "Золоті ворота"
Світ київської підземки теж сповнений скарбів — мозаїчні панно, різноколірні вітражі, майоліку та інші художні елементи можна знайти ледь не на кожній станції. Найцікавіші мозаїки, звісно ж, прикрашають "Золоті ворота" — не дарма ця станція свого часу не раз потрапляла до списків найкрасивіших у світі. Але вона могла бути геть іншою, якби не певне нахабство київських архітекторів.
За оригінальним проєктом "Золоті ворота" мали стати типовою радянською станцією метро 1980-х років. Та головному архітектору Києва Миколі Жарікову затверджений проєкт не сподобався, і він "проштовхнув" свою ідею — оформити станцію у давньоруському стилі. Стіни та арки виклали мозаїками, які зображували князів, архангелів, київські храми та давньоруські орнаменти. На кожну з мозаїк пішло понад три тисячі шматочків смальти, а загалом їх на станції — не менше пів мільйона.
Художники Григорій Корінь та Володимир Федько працювали у будиночку на подвір'ї "Київпроєкту" — мозаїки викладали в спеціальних металевих формах, які вже потім монтували на станції. Оскільки оформлення станції було ризиковим та не вписувалось у радянську ідеологію, мозаїки майже нікому не показували. Та, побачивши їх у день відкриття, високе партійне начальство залишилося у захваті.
Читай також: "Скарби київського метро: мозаїки, вітражі й не тільки"
"Ковалі сучасності"
- ДЕ? Інститут ядерних досліджень НАНУ, просп. Науки, 47
Творчий (і сімейний) тандем Галини Зубченко та Григорія Пришедька відзначився серією монументальних мозаїчних панно на будівлях науково-дослідних інститутів і спортивних закладів Києва. "Ковалі сучасності" на Інституті ядерних досліджень — одна з найвпізнаваніших їхніх робіт. Панно 1974 року, присвячене фізикам-ядерникам, зображує їх в образі сучасних прометеїв, які підкорюють силу атомної енергії. Мозаїка вийшла динамічною і барвистою та сильно контрастує з сірою "коробкою" інституту.
Мозаїки Софійського собору
- ДЕ? Софійський собор, вул. Володимирська, 24
Справжнє стародавнє мозаїчне мистецтво можна побачити в одній з найвизначніших пам’яток Києва — Софійському соборі. Інтер’єр тисячолітнього храму прикрашають біблійні образи, деякі з яких були створені під час будівництва храму у XI столітті. Загалом до наших часів дійшли 260 м² мозаїк та 3000 м² фресок Софії, при цьому нові виявляють і досі. Особливо цінним витвором мозаїчного мистецтва вважається зображення Оранти на золотому тлі, яка має різний вигляд з різних точок собору.
Ярослав Мудрий, що будував храм, хотів відтворити у ньому велич собору Святої Софії у Константинополі — як зовні, так і всередині. Тож до Києва запросили досвідчених візантійських майстрів та привезли дорогу кольорову смальту. Мозаїки Софійського собору — не тільки майстерно виконані та дуже детальні, а й мають неймовірно широку палітру кольорів. Наприклад, зелений колір на них має 34 відтінків, золотий — 25, а синій — 21.
Панно на Берестейському проспекті
- ДЕ? Берестейський проспект, 17-27
Серія з шести мозаїчних панно на торцях будинків була створена у 1967-1979 роках четвіркою найвідоміших авторів, які стояли біля витоків монументального мистецтва України у другій половині ХХ ст., — Валерієм Ламахом, Ернестом Котковим, Іваном Литовченком й Володимиром Прядкою. Панно будинків уздовж тоді ще Брест-Литовського проспекту мали показати різні етапи розвитку української культури.
І ось тут оригінальний задум "зламався", бо обидві пари художників створили доволі різні як за стилем, так і за темою композиції. В результаті на одному будинку зображений давньоруський орнамент, на іншому — сталевари та слюсарі, на третьому — космічна абстракція з київськими каштанами й так далі. Однак усі шість панно мають все одно ефектний та цікавий вигляд.
У 2019 році згідно з законом про декомунізацію, КМДА розпорядилася скласти переліки будівель комунальної власності, на яких зображено тоталітарну символіку. До списку помилково занесли мозаїки на житлових будинках №17 і 19. Народний художник України Володимир Прядка, співавтор мозаїк, звернувся до київської влади на їхній захист. У листі монументаліст зазначив, що мозаїки на Берестейському проспекті здійснені як один проєкт "Історія Києва" та присвячені трипільській і давньоруській культурі. А заборонені серп і молот дійсно там зображені, але на торці будинку №25. Зрештою всі мозаїки вирішили залишити та охороняти як культурну спадщину.