Сім життів універмагу "Україна": від балкона Параджанова до ізраїльських інвестицій
Універмаг "Україна". Фото: з відкритих джерел
На початку червня у вітчизняному інфопросторі з’явилася звістка про те, що навколо універмагу "Україна" на столичній Галицькій площі намічаються якісь активні рухи. Згодом було офіційно підтверджено, що київський шопінг-мол разом із бізнес-центром "Леонардо" на вулиці Богдана Хмельницького придбав ізраїльський підприємець Офер Керзнер та його група компаній City Capital Group. Зазначається, що вартість угоди оцінюється орієнтовно у 70-100 мільйонів доларів.
Це означає, що у знаменитої споруди неподалік залізничного вокзалу незабаром почнеться нове життя. Далеко не перше за рахунком. Пригадуємо, як популярний у народі торговельний заклад функціонував у радянський період, пережив реконструкцію і зміну власників, а також хто з митців зафіксував його для вічності.
"Дисидентський балкон" з видом на "Україну"
Хрестоматійна історія, схожа на міську легенду: якось у 1970-х роках у переддень чергової річниці "великого Жовтня", який у Союзі, як відомо, святкувався 7 листопада, на балконі сьомого поверху своєї київської квартири на тодішньому бульварі Шевченка (нині — Берестейський проспект, 1) стояв, споглядаючи передсвятковий краєвид, знаменитий ексцентрик, дисидент та хуліган Сергій Параджанов. Частина кутового балкону його житла виходила на Площу Перемоги й торцевий вхід універмагу "Україна". Звідти неспішною ходою крокувала компанія жвавих жіночок, які на фоні решти населення виглядали, м’яко кажучи, дуже незвично. Бо на плечах жінок звисали… з’єднані між собою ланцюжки рулонів туалетного паперу. Товар цей у СРСР у той час був у дефіциті, а напередодні "жовтневих" подій, щоб підняти загальний настрій трудящих, його, немов з барського плеча, "викинули" у продаж.
Жіночки жваво гомоніли на всю вулицю, радіючи здобичі. Легенда свідчить, ніби знаменитий кінорежисер у звичній для себе ексцентричній манері тієї ж миті голосно прогримів із сьомого поверху, звертаючись до жінок: "Ну що, раби, чи багато дала вам радянська влада?". Зазначимо, що Параджанов мав давню славу "антисовєтчика".
Місце, куди виходила частина балкона кінорежисера споконвіку (насправді з XIX століття) звалося Євбазом (скорочення від Єврейського базару, який з невеликими перервами функціонував на цьому місці до початку 50-х років XX століття). Певний час, вже у цьому столітті, неподалік нинішнього ресторану "Чорноморка" існував навіть заклад під назвою "Євбаз", у народному форматі — "пивний генделик".
Універмаг ледь не опинився під водою
У 1960 році паралельно появі на місці колишнього базару масивної будівлі київського цирку, праворуч почали закладати фундамент майбутнього універмагу "Україна". На одному з сайтів, присвячених історії міста, доволі детально розібрали фото котловану фундаменту будівлі.
Звідси зокрема можна дізнатися, що на місці будівництва універмагу частково виходила на поверхню річка Либідь, велика кількість води заважала процесу, і тому частина вже забитих паль повністю зникала під землею. На фото можна розгледіти насос для відкачування води.
Час підкидає цікаві подробиці: київський архітектор Олександр Дяченко, який у 1960-ті навчався у РХСШ (Республіканській художній середній школі) якось пригадував шкільні розмови у своєму середовищі. Будівництво двох виразних об’єктів на місці колишнього Євбазу (паралельно по сусідству будувався готель "Либідь") стало яскравою подією у житті Києва, це активно обговорювалося, а діти архітекторів, які навчалися у художній школі, переповідали на перервах розмови батьків.
Архітектори обговорювали те, що через плавуни (піски) пойми (долини) Либеді просідала частина фундаменту майбутнього універмагу, тому будівельникам навіть довелося розібрати частину вже збудованого поверху, щоб закріпити фундамент. Ніби з тих самих причин висоту готелю "Либідь" теж скоротили у півтора раза.
У день відкриття не витримали скляні двері
Загалом будівля "України" завдовжки 130 метрів та об’ємом 137 кубічних метрів тримається на 1200 палях. Роботи виконували будівельники тресту "Київміськбуд" та субпідрядники. Урочисте відкриття закладу запланували до новорічних свят 1967 року, але фактично це сталося 24 грудня 1966 року — офіційний день початку роботи нового столичного універмагу. На відкритті, як це заведено на тодішніх "офіціозах", червону стрічку перерізав Перший секретар української компартії Петро Шелест.
Інша міська легенда свідчить про те, що ніби величезний натовп, який зібрався на відкриття довгоочікуваного й візуально красивого простору, після перерізання стрічки ринувся до входу, через що не витримали й впали скляні вхідні двері, розлетівшись на дрібні шматочки.
"Я була колись найгарнішою лялькою на вітрині"
Більша частина двосерійної кінострічки "Розсмішіть клоуна" кіностудії Довженка, знятої 1984 року, відбувається у приміщенні київського цирку та його околицях. Популярна торговельна точка, немов символ району, теж неодноразово з’являється протягом фільму. Найкращі панорамні плани місцевості знято з даху універмагу, герої проходять повз щільно прикрашені вітрини, міряють всередині сорочки й головні убори, "залипають" у відділі грамплатівок, слухаючи класичну музику. Можна навіть розгледіти вивіску українською мовою про те, що "Універмаг працює з 9 до 21-ї, вихідний день — неділя" та вітчизняне гостинне "Ласкаво просимо!".
Про ці самі відділи універмагу у різні роки його існування тривають запеклі суперечки у ностальгійних фейсбучних комьюніті. Зокрема з'являються фото на кшталт тих, як колись "викидали" дефіцит у легендарному магазині. Що, крім суцільної милоти, може викликати запрограмоване на радість фото відділу новорічних ялинкових прикрас з вишикуваними у стрункий ряд Дідами Морозами з вати та Снігуроньками?
До жанру "мімімі" належать і спогади про "живі" вітрини універмагу: Чебурашка там рухався з Крокодилом Геною, а казковий Вовк намагався зловити бджолу. У 1980-х багатьом запам’яталася інша інсталяція у вітрині: на білій гіпсовій колоні розміщена голова манекена у навушниках, а позаду — півтораметровий макет вінілової платівки. Але є багато людей, які з жахом та огидою пригадують "страшних та безликих" манекенів у вітринах.
Все як завжди: одна частина співгромадян з певною огидою та жахом пригадує совкову атмосферу, постійні кілометрові черги (включаючи задню частину будівлі зі сторони вулиці Жилянської) та називає заклад "хлівним", інші — із захопленням розповідають про найпрогресивніший на той час у столиці ТЦ, хоча, як відомо, подібне скорочення тоді не вживалося.
Користувачка Facebook, що мешкала колись на вулиці Менжинського (нині — Дмитрівська) згадує: "Коли мене малою запитували: "Де тебе батьки знайшли, у капусті, чи лелека приніс?", я відповідала: "В "Україні" на вітрині. Я там була найгарнішою лялькою, тому батьки мене купили".
На першому поверсі універмагу деякий час працювала дитяча кімната, де чергували жінки у міліцейській формі. Батьки, які планували обійти всі поверхи магазину, щоб не перейматися клопотами, залишали дітей у кімнаті, під документи та розписку. Пізніше оповідали історію, як ніби одного разу група ромів, які вочевидь потрапили у заклад транзитом з вокзалу, залишили у кімнаті трьох дітей та більше не повернулися за ними. Ніби після цього випадку дитячу кімнату закрили.
Три години у черзі за кубиком
Черги, легкий гармидер, знову щось "викинули" — типова картина поблизу універмагу, особливо у його задній частині у 1970-80-ті. Іноді черги потрапляли в об’єктиви фотокамер. Очевидці пригадують, що займали їх, часом не знаючи за чим вони. Дізнавалися вже, стоячи у черзі. За рушниками, взуттям, дитячими колготками й туалетним папером. Розповідали й про негласну "традицію" — за годину до закриття, коли відвідувачів трохи меншало, у деяких відділах раптом дивовижно з’являвся товар, і ті, хто встиг це помітити, заглядали до "України" ближче до 20.00.
Іноді траплялося й інше — наприкінці місяця на полиці викидали дефіцит. "Пам’ятаю, як стояли з мамою у божевільній черзі за Кубиком Рубіка, це був жах!" — випливають спогади у соцмережах. "Як можна забути ту чергу на три години" — не дають збрехати інші користувачі.
Хтось пригадує шкіряні фінські та замшеві югославські зимові чоботи за 77 карбованців і чергу на весь день за ними, хтось — джинси Rifle у правому крилі вартістю у сотню крб, хтось — смачні біляші за 18 копійок, кафетерій на першому поверсі, кришталеві люстри, кондитерський відділ із солодощами, відділи іграшок і фототоварів.
Ще цікава деталь: на деяких фото сімдесятих років за "спиною" універмагу зі сторони Жилянської, орієнтовно на місці нинішнього паркінгу, можна побачити фонтани. Люди, вік яких тоді припав на дитинство, діляться фонтанами (буквально) емоцій, які він у них викликав. Хтось навіть у дитячому віці намагався ловити там рибу. Ця унікальна вже споруда була системою вентиляції готелю "Либідь" та водночас "України", іншими словами — технічний фонтан-охолоджувач, основною функцією якого було охолодження води для холодильників. Очевидці розповідали, що взимку там іноді влаштовували ялинкові базари.
У 1971 році універмаг "Україна" разом з готелем "Либідь" навіть закарбували у живописі. Зробив це український художник Володимир Бєляк, який у той час працював над серією, присвяченою київським вулицям. У ракурсі, зробленому з тодішньої вулиці Володарського (нині — Золотоустівська), зафіксований колоритний людський і транспортний потік того часу.
Американець Мобі у супермаркеті та журналісти-діджеї
Правдами й неправдами у форматі періодичного "викидання" дефіцитів, черг та безцільних людських бродінь універмаг на Площі Перемоги проіснував у перебудовні вісімдесяті, стресові дев’яності та до початку двотисячних. А у 2003 році його на цілий рік закрили на реконструкцію, після якої до головної будівлі спорудили тилову прибудову та збудували дев’ятирівневий відкритий паркінг на 300 паркомісць.
Оновлений універмаг, який відтоді позиціонує себе як "шопінг-мол", знову відкрили 17 грудня 2004 року. Після чого він засяяв та заблищав, і відтоді точно перетворився на тусовочне місце з цілодобовими закладами й супермаркетом "Велика Кишеня", де посеред ночі можна було зустріти зірок телеекрана та шоубізнесу, неспішно блукаючих з великими візками. Розповідали, що саме так у "Кишені" якось вночі зустріли трохи розгубленого американського артиста Мобі з незнайомкою під час його першого візиту до Києва у 2005 році.
"Україна" того періоду — це боулінг, суші-бар, книжковий магазин, нічний клуб Status Party Bar (на восьмому рівні паркінгу), де років двадцять тому журналісти столичних видань пробували себе у ролі діджеїв, кінотеатр "Одеса-кіно" з комфортними залами (його дуже не вистачає зараз на місцевості), трохи пізніше — пивний ресторан "Шульц" з живою музикою, звідки, через особливості акустичної системи, вечорами регулярно доносився звук бочкового барабана, що гримів на всю площу на "радість" мешканцям будинків навпроти.
Куди подівся ведмідь?
Останніми роками, включаючи воєнні, універмаг "Україна" — вже не таке, як колись, виразне, але так само стабільне місце лінивих променадів та блукань поверхами, з незмінним фонтаном при вході, застиглим з десяток років іграшковим ведмедем за роялем, овердозом ювелірних крамниць та ослінчиків для відпочинку, де іноді можна натрапити на несподівану екзотику, як-от "Музей історії моди Марини Іванової". За останніми даними, іграшковий ведмідь, який зустрічав відвідувачів при вході, зник за невідомих обставин.
Чи побачимо ми його знову вже за нового власника, а, може, його замінять на щось більш привабливе? Чи завирує взагалі нове життя у просторі? Cподіваємось дізнатися про це вже найближчим часом.
