"Чутливість органів чуття загострюється": як Музей у темряві занурює у світ незрячих та змінює сенсорне сприйняття

Фото: архів Музею у темряві

Не побачити, але відчути навколишній світ у всьому його різноманітті — саме такий досвід пропонує Музей у темряві "Третя після опівночі". Сьогодні проєкт розвивається у двох культурних столицях — Києві та Львові — та знайомить відвідувачів із цікавими імерсивно-інклюзивними форматами дозвілля. 

Чим дивує цей простір і які стереотипи про незрячих руйнує проєкт — дізнаємося в розмові із засновницею та керівницею музею Аліною Марненко.

Який несподіваний сенсорний досвід можна відкрити для себе в Музеї у темряві "Третя після опівночі"?

Перше, що вражає більшість людей — наскільки тут насправді темно. Коли ми кажемо "музей у темряві", багато хто уявляє собі просто напівтемряву — щось, де очі звикнуть і можна буде хоча б щось розгледіти. Але ні — це справжня, абсолютна темрява, яку насправді доволі важко створити. І саме вона запускає цікаві процеси: мозок починає перемикатися з "бачити" на "відчувати".

У цьому стані чутливість усіх органів чуття загострюється. Люди раптом починають помічати те, що зазвичай проходить повз увагу: температуру, запахи, текстури, звук кроків, відчуття акустики навколо. Навіть смак змінюється. Наприклад, кава в темряві здається насиченішою і глибшою, хоча це звичайна кава — просто вперше ми не акцентуємо на ній візуальну увагу.

А ще з'являється увага до деталей, яких раніше просто не помічали. Наприклад, одна з відвідувачок розповіла, що після екскурсії зловила себе на тому, що вибирала яблуко не за кольором, а на дотик: де хвостик коротший, де ямочка біля плодоніжки, де шкірка м'якша. У звичайному житті вона б просто взяла червоніше. А тут все інакше — ти наче починаєш жити трохи уважніше.

Окрема частина досвіду — це наші виставки мистецтва. Ми створюємо тактильні експонати: картини, скульптури, архітектурні форми. Це можливість для незрячих взаємодіяти з мистецтвом напряму, без бар'єрів. А для зрячих — шанс побачити звичні речі інакше, буквально "на дотик". Ми часто доповнюємо ці виставки звуками, аудіоописами, матеріалами — щоб це був багатошаровий, комплексний досвід, який говорить з усіма відчуттями.

Які стереотипи про незрячих розвіює музей?

Головний стереотип — що незрячі люди не можуть бути самостійними, працювати, будувати стосунки, жити насиченим життям. Що вони завжди потребують допомоги й загалом "бідолашні".

Проте на екскурсії цей стереотип руйнується, адже там саме незрячий гід стає тим, хто впевнено веде, допомагає, орієнтується, підтримує. Саме він є джерелом безпеки та впевненості. Ролі міняються, і це дуже швидко змінює уявлення про незрячих.

До того ж відвідувачі отримують відповіді на питання, про які зазвичай і не замислювалися. Коли сам потрапляєш у темряву, одразу починаєш думати: "А як вони користуються транспортом? Як готують? Як обирають одяг?". І все це відвідувачі обговорюють із гідом у безпечному просторі, де можна питати про все. І тоді приходить розуміння, що все це можливо зробити — просто трохи інакше.

Як відбираєте людей у команду незрячих гідів?

Ми шукаємо не просто працівників, а людей, які поділяють наші цінності. Які хочуть бути частиною змін, не бояться відкритої комунікації та готові взаємодіяти з різними людьми. Сам процес відбору доволі стандартний і проходить в кілька етапів: анкета, співбесіда, навчання, тестові екскурсії. Але найважливіше — це внутрішня мотивація і відповідність нашим цінностям. 

І ще один важливий етап: неформальне прийняття з боку команди. Я завжди звертаю увагу на те, як людина "вписується" у спільноту. Бо це не просто робота, і ми дуже бережемо нашу атмосферу.

Окрім музею, існує також Фундація 03:00. Які її функції та як вона допомагає незрячим?

Музей у темряві — це про дуже сильний особистий досвід, який змушує змінити погляди, та після якого з'являється мотивація до змін. А наша Фундація 03:00 вже допомагає системно впроваджувати ці зміни в різних сферах. Ми створили її офіційно у 2022 році, хоча фактично багато напрямків почали реалізовувати ще з 2017-го.

Фундація працює з різними сферами: ми робимо культурні проєкти доступнішими, консультуємо бізнес, запускаємо навчальні курси, готуємо фахівців, створюємо нові можливості для незрячих людей, розвиваємо адаптивний спорт. Один із важливих напрямів — допомога цивільним і військовим, які втратили зір через війну.

Як Музей у темряві та Фундація 03:00 функціонують у часи повномасштабного вторгнення?

Початок повномасштабного вторгнення для нас, як і для багатьох, був дуже важким. Здавалося, що доведеться закрити проєкт, адже Музей у темряві наче не на часі. Але наприкінці весни я вирішила зробити останню спробу зберегти проєкт і релокувати його у Львів.

Було складно: спершу обстріли восени 2022-го, потім — блекаути, коли концепція "музею в темряві" здавалася майже абсурдною. Відкриття довелося відкласти, але ми вистояли. Вдалося зберегти простір у Києві та відкрити новий у Львові, проте пізніше, ніж ми планували — у березні 2023 року. У цей період ми переконалися: те, що ми робимо, стало ще потрібнішим. Музей дає простір для переосмислення та якісного сенсорного дозвілля разом із близькими та друзями.

Фундація також активізувала нові напрямки: ми збираємо кошти на операції зі збереження зору для військових, розвиваємо адаптивний спорт, видаємо стипендії для незрячих, проводимо екскурсії для рідних людей, які втратили зір. 

Пам'ятаю, як один військовий прийшов у Львові — його побратим втратив зір — і сказав: "Я прийшов, бо хочу краще його зрозуміти". І це саме те, що ми намагаємось дати.

Як облаштований простір "Прогулянок у темряві"? Чи трансформувався він за роки існування?

Наш простір — не просто темна кімната, а цілий мікросвіт. Там є квартира, вулиця, парк, галерея — локації, максимально наближені до звичного життя. Зі звуками, запахами, температурою, шумом міста. Але в повній темряві.

Ми постійно щось змінюємо. Як у театрі, де є репертуар, що адаптується під новий сезон, ми оновлюємо об'єкти, змінюємо сценарії, додаємо нові деталі. І важливо, що кожна екскурсія —  унікальна. Є сценарій, так. Але завжди багато залежить від групи: від її темпу, реакцій, настрою. Це живий процес, який ніколи не повторюється двічі.

Ще одна особливість — простір складається не тільки з предметів, які ми купили чи створили перед відкриттям. Члени команди часто приносять щось із дому: улюблені дрібниці, книжки, іграшки, навіть побутові речі. Це не завжди помітно, але саме ці деталі створюють атмосферу затишку і справжності. Простір живе, і саме тому його так реалістично відчувають відвідувачі, навіть у повній темряві.

Як розв'язуєте питання безпеки для учасників "Прогулянок у темряві"?

Ми дуже уважні до безпеки. Простір продуманий до дрібниць: нічого не стирчить, немає гострих кутів, усе надійно закріплене. Всі маршрути проходять тестування та багаторазове "проживання".

Але найголовніше — це гіди. Вони постійно поруч: супроводжують, підтримують і створюють те саме відчуття безпеки, яке люди, неочікувано для себе, відчувають навіть без зору. Ну і, звісно ж, є базові правила безпеки, деякі з них очевидні. Наприклад, не варто бігати в темряві, адже ви несподівано можете натрапити на стіну чи іншого відвідувача. 

Як виникла ідея "Живопису на дотик"? 

Ця ідея з'явилась ще у 2017 році — майже одразу після того, як ми відкрили перший музей. Ми досліджували, який вигляд повинна мати галерея для екскурсії в темряві, і дуже швидко зрозуміли, що візуальне мистецтво майже недоступне для незрячих.

Стало ясно: ця тема заслуговує на окремий напрямок, а не просто одну з локацій. Так ми почали створювати тактильні експонати та влаштовувати виставки в темряві, присвячені живопису, скульптурі, архітектурі, кіномистецтву. З того часу ми створили понад сотню тактильних експонатів — з рельєфами, фактурами, аудіоописами, навіть запахами. Це не експозиція лише для незрячих — це повноцінна мистецька взаємодія, в якій кожен може щось відчути.

Наша мета зараз — дати доступ до цього досвіду якомога більшій кількості людей. Тому ми експонуємо виставки в партнерських просторах у різних містах України. Також допомагаємо іншим музеям адаптувати свої експозиції для незрячих.

Які фідбеки отримуєте від незрячих і зрячих відвідувачів?

Фідбеки — дуже сильні. Як від незрячих, так і від зрячих. Один відвідувач сказав: "Я й не уявляв, що мистецтво можна сприймати на дотик". Часто люди помічають деталі, на які навіть не звертали увагу раніше. А одна з наших гідів якось зізналася: "Я завжди хотіла дізнатись, чи насправді Мона Ліза така красива, як про неї говорять".

Як виникла ідея вистав у темряві?

Театр наосліп — напрямок, який в Україні існує вже близько десяти років. Але здебільшого він розглядався як частина імерсивного театру, як спосіб сильніше занурити глядача в сюжет, дати йому емоційний досвід. І лише згодом такі вистави почали позиціонувати також як інклюзивні, доступні для людей із порушенням зору.

Ми теж активно включились у цей напрямок. До нас звернулася Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв. Їхні студенти створили курсову роботу: виставу, яку не потрібно дивитися — її треба слухати. І саме у процесі цієї роботи їхня художня керівниця замислилася: а чому б не розглядати це як мистецтво для незрячих людей?

Так ми познайомилися та реалізували цикл вистав. Усі зібрані кошти були спрямовані на благодійний збір — на відновлення зору для військових. Формат виявився дуже глибоким. Глядачі — незрячі та зрячі — повністю занурюються у звукову реальність, де сцени створюються звуками, і ми переміщуємося в різні обставини за допомогою голосів акторів та реквізиту.

Які меседжі несе театр наосліп?

Ми бачимо великий потенціал у цьому форматі, тому плануємо розвивати його й надалі. У нас уже є контакт із кількома театральними трупами, які зацікавлені у створенні вистав у темряві — саме як інклюзивного, безбар'єрного театру.

Це про декілька речей водночас. По-перше, ми ламаємо уявлення про те, що театр чи кіно обов'язково має бути візуальним. По-друге, ми створюємо культурний простір, де незрячі люди можуть не просто бути "глядачами на інклюзивному заході", а повноцінно занурюватись у мистецтво. І по-третє, ми закликаємо театральну спільноту до діалогу: адаптувати постановки, створювати нові формати, розширювати уявлення про глядача.

Під час спілкування з Академією виникла ідея ввести блок занять для студентів, присвячений безбар'єрному театру, і це дуже надихає. Це було б дуже сильним кроком, якби майбутні режисери, актори, сценографи вже з початку свого професійного шляху розуміли, як працювати з інклюзивністю у мистецтві, як творити для всіх. Ми навіть підписали меморандум про співпрацю — сподіваюся, попереду в нас ще багато сильних спільних проєктів.

Скільки людей освідчилися в коханні під час побачень у темряві?

Були десятки освідчень у коханні, адже темрява — дуже особливе середовище для такого моменту. Багато людей свідомо обирають зробити пропозицію саме тут. У темряві ніщо не відволікає, немає поглядів збоку, зайвих деталей, коробочок, зачісок, правильних кадрів і ракурсів. Залишаються тільки голос, дотик і почуття.

Хтось каже: "Я переживав, як виглядатиму на одному коліні. А тут неважливо, як виглядаєш, — важливо, що відчуваєш". І це, мабуть, найкращий опис. Ці моменти — не про ефектність, а про справжність. Це те, чого зараз всім нам дуже хочеться.

Який формат дозвілля в музеї є найпопулярнішим сьогодні, та чим плануєте дивувати відвідувачів у майбутньому?

Найпопулярніший і найбільш універсальний формат — "Прогулянка в темряві". Саме він найповніше передає суть музею і те, як темрява змінює сприйняття світу, людей і самого себе. Ця екскурсія показує повсякденне життя, яке ми звикли сприймати "на автоматі", зовсім з іншого ракурсу. Люди часто кажуть після неї: "Це має відчути кожен". І ми справді віримо, що цей досвід — універсальний.

Але ми не зупиняємось лише на ньому, адже життя не одновимірне. У нас є побачення в темряві для пар, тімбілдинги для команд, шкільні екскурсії, квести, прогулянки містом наосліп. Ми свідомо створюємо різні формати — для різного віку, досвіду, запитів. Бо комусь важливо подумати та переосмислити, декому — відчути, іншим — просто поговорити щиро. Все це про темряву, просто в різних формах.

Окремо хочеться згадати шкільні формати — вони є одними з найпопулярніших і водночас найефективніших. Спеціальна двогодинна програма для дітей включає і саму екскурсію в темряві, й інтерактивну освітню частину. Після неї діти запам'ятовують правильну термінологію, розуміють, як запропонувати та надати допомогу людині з порушенням зору, руйнують стереотипи. І все це в живому діалозі, через взаємодію та досвід, а не з підручника. Це справді працює, тому ми часто чуємо від дітей: "Це був найкращий музей, в якому ми були!".

Невдовзі ми плануємо повернути й ті формати, які тимчасово не проводили: вечері в темряві, концерти, вечори поезії. Ці події дають знайомим речам новий вимір: коли ти слухаєш музику чи куштуєш десерт у повній темряві, фокус переміщується всередину.

Ми постійно експериментуємо. Креативний та імерсивний підхід — це наша основа, і зараз ми готуємо кілька абсолютно нових форматів, які незабаром анонсуємо. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter