"Менеджерка Києва" Юлія Бевзенко: "Працювати над скульптурою київської перепічки довелося довго"

Фото: shukai.com.ua

Від 2018 року в різних місцях столиці виникають цікаві об'єкти — від скульптурки котлети по-київськи до скульптурки славнозвісної київської перепічки, яка з'явилася біля місця її продажу. Їх розміщують у місті в межах проєкту "Шукай", який започаткувала Юлія Бевзенко — гідеса та "менеджерка Києва", як вона себе називає. В інтерв'ю "ТиКиїв" Юлія розповіла, як виник проєкт і не тільки про це…  

Юлю, як виник проєкт "Шукай"?

Взагалі, вуличні скульптури є багато де у світі — до прикладу, у Вроцлаві по всьому місту зустрічаються цікаві гноми. Я подібні скульптурки вперше побачила в Ужгороді на екскурсії й подумала, що й Києву такі б не завадили. Далі зрозуміла, що для здійснення цієї ідеї потрібні команда і кошти, і вирішила знайти зацікавленого мецената, який міг би подарувати місту першу скульптурку. Розпочали ми зі скульптурки котлети по-київськи як найбільш впізнаваного символу Києва — за межами України її знають як Chicken Kyiv.

Мене підтримав знаменитий київський ресторатор Дмитро Борисов, який мав тоді на вул. Городецького ресторан, присвячений цій страві. 28 січня 2018 року ми встановили мініскульптуру котлети по-київськи, і я запропонувала всім охочим долучатися до проєкту. Далі були скульптурки "Київський каштан", "Київський торт", "Київське сухе варення" тощо. І от, Київ має вже 46 мініскульптурок — 46 історій.

46-у скульптурку, "Повернення додому", ти відкрила в листопаді на Залізничному вокзалі. Їй передувала "Київська перепічка" — ти вирішила чергувати в проєкті історію і сучасність? 

Оскільки історія Києва пишеться зараз, ще 2022 року ми вирішили, що маємо її закарбовувати. Тож нині чергуємо в скульптурках історичні символи типу "Цукрового бурячка" на КПІ (бо КПІ побудував цукровий магнат Микола Терещенко) із символами нашої війни — наприклад, "Привидом Києва".

Також у нас є "Київська складанка", яка присвячена всім киянам, "Паляниця" як символ нашої гостинності й слово, що не можуть вимовити росіяни, "Літера Ї" — символ української ідентичності, без якої не складуться слова "Київ" та "Україна", відсутня в інших слов'янських абетках, "Прочитано" — галочки прочитаного повідомлення, які з початком великої війни мають для нас особливий сенс.

І от "Повернення додому" — наша спроба закарбувати те, що болить, і те, про що багато хто мріє. 

Яка її ідея?

"Залізні ворота" — локація-символ для українців, що повертаються додому. Ми придумали зробити два потяги, які прибувають на першу платформу: потяг із військовими, що повертаються з війни, і потяг з-за кордону. Тобто всі повертаються до Києва — військові, жінки, діти — а їх на платформі чекають.

У цій скульптурі чотири сюжетні лінії, і в кожній — одна чи дві людські фігури. А позаяк потяги маленькі — до 20 см — то люди в них вийшли зовсім мініатюрними: фігурка хлопчика з іграшкою заввишки всього 27 мм. Це майже ювелірна робота.

Складно погоджувати скульптури з містом? 

Різних погоджень потрібно дуже багато, починаючи від того, яким має бути символ, — тут треба дійти згоди з меценатом і скульптором. Тобто це командна робота. Щодо погодження саме локацій, то для встановлення скульптурки "Прочитано" на вході в книгарню "Сенс" на Хрещатику, яка стала меценатом проєкту, ми брали дозволи у власника будівлі та її орендарів.

Якщо будівля у сфері відповідальності Міністерства культури — пишемо туди, якщо це місцева пам'ятка — звертаємось у Департамент охорони культурної спадщини. За майже сім років мене знають у кожній міській інстанції, а також у ЖЕКах та балансоутримувачах. Зараз домовлятися стало трішки легше. 

Ну, ти вже знана медійна персона…  

Просто не буває ніколи. Тому для встановлення кожної нової скульптурки я завжди маю план В і план С. Наприклад, я хочу встановити скульптурку на Будинку з химерами. Ми розуміємо, що це зараз неможливо, тоді ми обговорюємо, що для нас важливо: локація чи сам факт встановлення скульптури. Бо, наприклад, для "Повернення додому" ми розглядали декілька локацій — на вокзалі ж варіантів багато.

Була ідея встановити скульптуру на 1 платформі, щоб вона зустрічала тих, хто приїжджає до Києва, і проводжала, тих, хто їде. А потім ми подумали про людей, які нікуди не збираються їхати: а якщо це група школярів із вчителем, або компанія на велосипедах чи бігуни — вони часто шукають наші символи. Тому потрібно, щоб скульптура була в прямому доступі. Тож ми обрали найзручніший варіант — неподалік входу на Центральний вокзал.

Чи доводиться часом щось змінювати в скульптурках?

Ну, наприклад, у скульптурці "Герої" ми на початку зробили героя без бороди. Я показала варіант одному військовому, а він каже: "Юлю, зробіть герою бороду, щоб не думали, що військові на фронті мають час голитися".

Ми міняли зачіску героя, форму, бо, як виявилось, штани воїна ми зробили занадто оверсайз. Військові сказали: "Зробіть по фігурі, як заведено в армії, бо, якщо солдати худнуть, вони форму підшивають, щоб мати нормальний вигляд". І така постійна робота ведеться з кожною деталлю в кожній скульптурі: дивимось варіант, обговорюємо, переліплюємо скульптуру, потім знову обговорюємо і знову переліплюємо. Це триває довго, доки не дійдемо згоди. Навіть "Перепічка" — здавалося б, така проста скульптурка, але її потрібно було зробити правильно, щоб вона була впізнаваною. І робота над нею взяла багато часу. 

Скільки мініскульптур ти встановила 2024 року?

От, дасть Бог, встановимо ще скульптурку в грудні, і буде шість за рік. Сказати, що це мало, не можу, бо я щодня працюю над якоюсь скульптурою. Для того, щоб вони виходили що два місяці, треба весь рік не зупинятись: цю відкрили — над тією працюємо, а наступна вже затверджена. Це робота нон-стоп. А буває, концепція проєкту змінюється, бо ми придумали щось нове. Ми ж дивимося на контекст, в якому живемо, часто радимось із людьми.

Особливо важливою для мене була думка суспільства, коли ми встановлювали скульптурку героя з прапором. Я в березні 2024 року понад сотню людей залучила до опитування: збирала враження військових, волонтерів, родин загиблих героїв. Питала: "Як вам форма? Як взуття? Як прапор? Як вам локація на Аскольдовій могилі?" І добре, що так вчинила, — мала спокій, що українці її затвердили.

Скульптури проти екскурсій

Проєкт "Шукай" не заважає твоїй основній роботі екскурсовода? Що зараз у тебе в пріоритеті?

Мабуть, "Шукай" все ж перемагає — він мене так надихає! Але і без екскурсій не можу, бо це спілкування з людьми, постійний зв'язок із містом. Просто раніше я мала сили проводити 25 екскурсій на місяць, а зараз таке навантаження не для мене. Бо вночі шахеди літають, а зранку екскурсії треба провести, бути в тонусі, дарувати людям гарний настрій.

Ось іноземці впливові приїхали — я маю бути в ресурсі. Проводжу для них екскурсію, яка називається "Kyiv not Kiev", бо іноземці вимовляють Kiev. Я їм показую стіну пам'яті на Михайлівській площі, прапорці на Майдані, заводжу в штаб Тати Кеплер, показую скульптурку літери "Ї", зачитую гостям англійською рядки нашого гімну. Після двох годин такої екскурсії я вдома просто лежу. А проєкт "Шукай" — це відповідальність, строки, увага преси й наших шукачів. Тож я вирішила, що не можу робити 20 екскурсій на місяць і відкривати 10 скульптур на рік. Роблю менше, але якісно і сфокусовано. Принаймні стараюся. І не більше двох екскурсій на тиждень, щоб ані я, ані клієнти не страждали. 

Ти ж народилася не в Києві?

Я родом з Ізмаїла, а до Києва переїхала 2006-го, у 17 років. Я хотіла поєднати своє життя з театром, подалася до Карпенка-Карого — не пощастило. Вступила до Академії керівних кадрів культури і мистецтв на сценариста-драматурга. Але все зійшлося, бо на екскурсіях я себе почуваю, як на сцені: переді мною глядачі, а я виступаю з лекціями та розповідаю історії. Зізнаюсь: відчуваю себе, наче на сцені, навіть тоді, коли відкриваю скульптурки.

З чого почалася твоя закоханість у Київ?

З того, що ще студенткою я підказувала всім, куди піти, що подивитися, як кудись дістатись. Навіть киянам зі своєї групи — вони страшенно дивувались, звідки я стільки знаю про їхнє місто. А я просто ним цікавилася. 

Але думок про екскурсії в мене не було до листопаду 2013-го, коли я вирішила піти на курси екскурсоводів. Трошечки несвоєчасно все вийшло, бо сталася революція, але мого бажання показувати людям Київ вже було не змінити. До цього я побачила, як можна закохано розповідати про своє місто, в Ізраїлі: 2011 року поїхала туди в гості до подруги, а її тато, що працював в туристичній компанії, забирав людей з аеропорту і дорогою до готелю розповідав про Тель-Авів. І робив це так захоплено, що я подумала, що теж хочу так щиро відкривати людям Київ. І в цьому я знайшла себе!

Мене не втомлює навіть те, що я часто повторюю: "Оце — Золоті ворота, оце — Софія, а оце — Михайлівський, а не навпаки". Ви здивуєтесь, але навіть кияни іноді не знають, де Михайлівський собор, а де Софія. А мені не набридає відкривати істину.

Чим екскурсії-2024 відрізняються від тих, що ти водила 2014 року?  

Майже всім. Сьогодні зазвичай за дві години ми відвідуємо п'ять локацій, де на нас чекають, до організації екскурсії залучено 10 людей. Тобто люди не мерзнуть, стоячи по 40 хвилин на одному місці.

Ми протягом всього шляху кудись потрапляємо, кудись стукаємо, і нам відчиняють, мої гості отримують подарунки та смаколики. З нами гуляє професійний фотограф. Тобто це екскурсія-подорож, екскурсія-занурення, яка дарує імерсивний досвід. Крім того, ці екскурсії дозволяють локаціям, які ми відвідуємо, триматися на плаву.

Що в Києві зараз найбільше цікавить іноземців?

Зараз більшість гостей з-за кордону приїжджають до Києва, щоби допомогти. Хтось везе нам допомогу, хтось їде інвестувати або вже має тут компанію і прямує на стратегічну сесію. А хтось прибув заради зустрічі з Президентом України. Тобто ці люди їдуть не з туристичною ціллю, і їм цікаво, як Київ живе сьогодні. 90% моїх англомовних екскурсій організовуються для впливових іноземців. Звичайно, коротенько про Ярослава Мудрого таким гостям можна розказати, але їм завжди цікавіше поговорити про сьогодення.

Іноземні гості люблять нашу їжу — дивуються, як можна тримати якість продуктів за таких умов. А ще дивуються кількості кав'ярень і високій якості смачної кави. І в них шок, що я живу на 18-му поверсі, і коли вимикають світло, в мене немає води.

А потім вони дізнаються, що діти в нас, попри все, ходять до садочків і шкіл, а в них подекуди заняття в школі скасовують через сильний дощ чи сніг. Іноземці щиро дивуються нашій незламності і, маю надію, повернувшись додому, стоятимуть за Україну й десятьом друзям про нас розкажуть. Усе це — маленькі кроки до великої перемоги. 

Роботодавець Київ

Як війна відбилася на тобі? Ти залишала Київ на початку повномасштабного вторгнення? 

25 лютого ми виїхали до Хмельницького, де нас прихистили родичі. А на 3 березня в мене була запланована й оплачена завчасно сесія з психологом. І ось психолог питає, чи я готова зідзвонюватися. А я сиджу в ступорі й думаю: "Ну, який психолог?" Але все ж вирішила, що треба поспілкуватись, якщо вже оплачено. І перше, що мені порадив психолог: "Продовжуйте працювати. Не заробляти гроші — не плутаймо, а саме працювати".

А друга корисна порада звучала так: "Уявіть, що війна дуже надовго" — коли всі говорили про два-три тижні. І тоді в мене в голові наче хмари розійшлися. Я зрозуміла, що в Хмельницькому повно вимушених переселенців, яких можна познайомити з містом — це і буде моя робота.

І 10 березня з екскурсоводом та колишнім військовим Ігорем Байдаком я організувала першу екскурсію. За годину на неї записалося з пів сотні людей, і ми закрили реєстрацію. І потім ці щоденні екскурсії тримали мене на плаву. Вже 7 квітня ми повернулися до Києва, і вже кияни почали писати мені щодо екскурсій. І 22 квітня 2022 року під тривоги я провела першу екскурсію вже у столиці, на яку прийшло десять людей. Ми почали біля Золотих воріт — гуляли трохи менш як дві години, робили зупинку на каву і розмову. Я була щаслива, бо зрозуміла, що людям потрібно в такий час більше знати про своє місто, а мені є про що розказати й що показати.

Ти називаєш себе "менеджеркою Києва"…

Вчора в Instagram мене запитали, чи "менеджерка Києва" — це офіційна посада. Я відповіла, що не обіймаю жодних офіційних посад, а називаю себе так, тому що знайомлю людей із Києвом і організовую їхнє дозвілля. Бо, по суті, прийти на екскурсію і відшукати скульптурки "Шукай!" означає вимкнути телевізор і вийти на знайомство з містом. Тож я конкурую з телевізором. (Сміється.) Моя робота як "менеджерки Києва" — розповідати людям історії й керувати культурно-історичними проєктами. Хочу, щоб люди гуляли Києвом і дізнавалися його історію. Я маю найкращого роботодавця у світі — Київ, тож підвищити мене може лише він. (Усміхається.)

Ти вже, напевно, знаєш, якими будуть 47 та 48 скульптурки проєкту "Шукай"? Скільки всього ти їх плануєш відкрити? 

У грудні ми постараємося відкрити ще одну скульптурку. Колись я думала, що 50 скульптур — це нереально, а зараз розумію, що і 100 скульптур — не межа. Є запас ідей, є навіть невеличка черга меценатів, які бажають долучитися до проєкту. Тож поки є сенс, натхнення та ідеї, розвиватимемо культурно-історичний проєкт "Шукай!"

Текст: Оксана Гончарук

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter