"Я страшенно боюся дорослішати": інтерв'ю з OTOY про перший за два роки концерт, дружбу в шоубізі та зіркову хворобу

Фото: пресслужба OTOY

Після дворічної паузи один із найпопулярніших українських хіп-хоп виконавців OTOY повертається із сольним концертом. Ба більше — з двома: 12 і 13 лютого співак виступить у столичному клубі ATLAS з новою програмою.

Напередодні концертів ми поговорили з OTOY про те, як створюються його пісні, новий досвід у дубляжі кіно, конкуренцію, дружбу з колегами й випробування славою.

Славо, насамперед розкажи: що чекає на нас на твоєму концерті в ATLAS? Ми чули, буде грандіозне шоу! Яке саме — можеш відкрити завісу?

Ми не грали сольні концерти два роки, тому варто очікувати результату набуття досвіду цих двох років. Ми досить тривалий період виступали без суттєвих змін у програмі, і слухачі, які ходили на наші концерти, звикли до наших звучання й енергетики — хоча я впевнений, що кожен виступ усе одно був неповторним.

Але паралельно з цим я зрозумів, що хочу більшого масштабу — стилю, якості й нового рівня подачі. Це про розширення концертної команди, повне перероблення віджеїнгу, а також світлового й візуального супроводу. Ми переписали та переаранжували велику кількість треків, щоб вони зазвучали по-новому — м'ясистіше й потужніше, щоби кожен, хто прийде на концерт, отримав новий, незабутній рівень емоцій.

З урахуванням усіх цих змін і тієї енергетики, яку ми з Артуром, нашим барабанником, несемо разом уже багато років, я впевнений — це буде грандіозне шоу.

А ще з командою готуємо новий мерч. Буде гарно.

А на Палац спорту поки не дивишся, чи це не твоя сцена?

Палац спорту — моя мрія! Однак поки що я його не зберу. Треба ще підрозкачатися (Усміхається.).

Чули тебе, тобто твій голос, у фільмі "Марті Супрім". Як сталося, що ти отримав пропозицію дублювати одного з героїв?

Запрошення надійшло від агенції Public Kitchen та команди, яка займалася українським дубляжем фільму. Насправді запит був абсолютно спонтанним, але я одразу погодився, бо обожнюю кіно й кінематограф як явище. Я давно мрію стати його частиною — зіграти у фільмі, серіалі, ролику чи мультфільмі, і озвучка — це невіддільна частина цього світу.

Як тобі робота в дубляжі? Складніша, ніж на сцені?

Я люблю працювати з голосом і займаюся цим уже досить давно, але до цього моменту жодного разу не брав участі в офіційному українському дубляжі відомого повнометражного фільму. А коли мені сказали, що потрібно озвучити Воллі, якого зіграв Tyler, The Creator (відомий американський репер — прим.), це взагалі стало next level, адже Tyler — один із моїх улюблених артистів американської сцени.

Як тобі потім твій голос на екрані? Сподобався?

О-о-о, так! Це дуже дивне і приємне відчуття водночас (Усміхається.). Тож це шалено крутий досвід, який я щиро сподіваюся повторити ще не один раз.

В тебе скоро вийде ще одна дубляжна робота — ми тебе втрачаємо?

Та ні, навпаки. Більше творчості — більше росту. І це — про всі типи творчої діяльності.

Знаменитість — це крінж

Як ти вважаєш, у чому секрет твоєї популярності? Це можна математично прорахувати чи це лотерея?

Насамперед я не вважаю себе популярним артистом. В Україні є велика кількість значно відоміших і впливовіших артистів та творців — і це абсолютна правда. Тому я не беруся судити, чи популярність — це щасливий збіг, лотерея або якийсь математично прорахований процес.

Єдине, що можу сказати: масштабна, якісна творчість — це ремесло. Це робота, як і будь-яка інша, яка потребує системності, дисципліни й чіткого розуміння того, заради чого ти це робиш. Тут дуже важливо не обманювати себе й чесно усвідомлювати власні цілі та потреби.

Ти пам'ятаєш день, ранок, умовно кажучи, коли ти "прокинувся знаменитим"? Коли, можливо, вперше впізнали на вулиці чи попросили спільне селфі?

Моменту, коли я став "знаменитим", просто не було. Я, якщо чесно, трохи крінжую від самого поняття "знаменитість". Так, інколи мене впізнають на вулиці, з'являється якась взаємодія з людьми, але щоразу я ніяковію й навіть соромлюся. Я за своєю природою досить соціофобний та інтровертний, тому такі ситуації для мене завжди трохи незручні.

Люди почали впізнавати поступово — не було одного дня чи одного конкретного моменту, коли цього раптом стало більше. Це радше був довгий, поступовий процес.

Кажуть, популярність — випробування для психіки, і не всі його витримують. Як це було у твоєму випадку? Тобі складно було "не спіймати зірочку"?

Моя позиція дуже проста: ми всі звичайні люди, і передусім завжди варто залишатися людиною. А зіркова хвороба — це радше прояв внутрішньої незрілості, ніж ознака успіху.

Майже всі творчі люди, яких я знаю і вважаю справді сильними та талановитими, які йшли до успіху самотужки протягом довгого часу і чесно заслужили те, що мають, своєю працею та наполегливістю... Вони — не про зірковість і не про так звану зіркову хворобу. Це абсолютно нормальні, прості й щирі люди з тими ж проблемами, переживаннями й відчуттями, що й у всіх інших.

Водночас я був свідком зірковості — але найчастіше вона з'являється в людей, які насправді ще не досягли чогось по-справжньому значущого, але вже намалювали собі в голові образ "зірки" й намагаються поводитися зверхньо, значно вище за свої реальні статус і результати.

В тебе, до речі, багато друзів серед колег? Чи в шоубізнесі це в принципі неможливо?

Ми добре товаришуємо з Надею Дорофеєвою, KLER, Дмитром Монатіком. Щиро захоплююся ними й безмежно радію їхнім успіхам.

А конкуренція з кимось є?

Моя особиста позиція щодо конкуренції — в тому, що місця і слухачів вистачить всім.

Ти так гаряче підтримав Кажанну в її конфлікті з лейблом Jerry Heil — просто цехова солідарність чи теж проходив щось подібне?

Я мав досвід спілкування з тими прискіпливими типами "менеджерів" старої школи естрадного шоубізнесу, тому десь воно мене зтригерило. Про це й сказав.

Ти дружиш з Іваном Уривським — як народилася ваша дружба?

Наша дружба з Іваном почалася в один період з дружбою з Сашею Рудинським.

Я, певно, один із найбільших фанатів їхньої діяльності. Обожнюю і надихаюся обома і щиро щасливий, що Україна має їх. Їм моя творчість наче теж заходить, то ж так і почали дружити.

Зіграти в театрі завдяки цій дружбі не хотів би?

Зіграти в театрі чи в кіно — моя шалена мрія! Хочу, потребую, можу, мушу!

Гра в оптиміста

Інколи слухаєш твої пісні й думаєш: "От цікаво, це що ж його до цього тексту підштовхнуло?" Розкажи, як народжуються твої пісні? І чи це взагалі легкий процес?

Все просто: щось прожив — та й кажу про це. Щось відчув — кажу про це. Щось шалено теліпає чи болить — про це теж кажу. Так народжується творчість — з обставин.

Яких нових релізів нам чекати від OTOY найближчим часом?

Хочу писати багато і невпинно, але життя і його темп часто вносять свої корективи. 

Ще минулого тижня ми з командою активно готували два дуже цікаві релізи. Та все змінилося надзвичайно швидко — буквально за кілька днів з'явилася пісня "Серед стін".

Вона особлива для мене: це пісня про реальність, в якій сьогодні живуть українці. Не з погляду спостерігача, а зсередини — з побуту, темряви, холоду, шуму генераторів і звичних речей, які стали спільним досвідом для всіх, незалежно від статусу, місця чи соціального капіталу.

Це історія про життя "тут і зараз", в якому тримають люди, а не світло — їхні вчинки, відчуття домашньої душі. Цей реліз ми плануємо наприкінці лютого, тож слідкуйте.

Інші майбутні релізи — фіт з однією класною артисткою та пісня "Фомо", які ми вперше ексклюзивно презентуємо на сольному концерті в ATLAS.

Здається, ти — невтомний оптиміст. А бувають моменти, коли оптимізм тебе зраджує?

Я зовсім не оптиміст. Я просто вмію добре грати його роль — як, певно, велика кількість усіх нас.

Тобі 27, ти вже є в списку Forbes "30 до 30". Ти сам в цілому задоволений тим, чого досягнув до свого віку? Чи є те, чим не задоволений?

Стосовно списку Forbes і задоволення собою — хай краще моїми здобутками захоплюються і надихаються інші люди. А я ж до себе ставлюся радше з вимогою, аніж з оцінкою. І премії, списки, згадки — все це лише додаткове свідчення. Але ніколи не самоціль.

А ставиш собі цілі "досягти до 30"? Що в цьому списку?

Стосовно "досягти до 30" — я страшенно боюся дорослішати, старіти, проходити роки життя. Бо є відчуття постійної втрати часу, хоч наче й робиш багато всього. І у всьому цьому я не ставлю собі точкові проміжні цілі, щоб не стресувати ще більше. Я радше рухаюся масштабнішими мріями та йду шляхом менших дій, які приведуть до того більшого результату.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter