Vlad Darwin: "Батьківство зробило мене кращим"
37-річний співак, автор пісень, продюсер і волонтер Vlad Darwin доводить, що вислів "Коли говорять гармати, музи мовчать" не про нього. Влад продовжує творити й записувати дуети з колегами — нещодавно вийшов його спільний трек із зіркою шоу "Голос країни" Marko Kvitka, а ще Vlad Darwin планує випустити альбом колаборацій з молодими виконавцями. "ТиКиїв" зустрівся зі співаком, щоб поговорити з ним про творчість й особисте.
Владе, розкажи, як виник твій дует з Marko Kvitka? Хто кому його запропонував?
Наш дует "березень квітень" виник спонтанно. Наприкінці лютого Марко приїхав до мене на студію і, дізнавшись про мої плани створювати альбом колаборацій з молодими артистами, запропонував записати дует. Знаючи, що Марко дійсно талановитий вокаліст, який вже неодноразово брав участь у телевізійних шоу і в турі Тіни Кароль, я погодився.
Окрім того, мене зворушила його історія про рідний Краматорськ, який певний час перебував в окупації, а зараз — під постійними обстрілами. Там — усі рідні Марка. І цю пісню він присвятив їм.
Це твій перший чоловічий дует: чому так? З ким легше співати в дуеті — з хлопцем чи дівчиною?
Скажу більше: наступні мої дуети теж будуть чоловічими. Альбом, який я планую видавати, — про життя, віру, натхнення, Україну. Пісні у ньому будуть не про кохання. Зазвичай дует чоловіка та жінки асоціюється в слухачів із романтикою, а мені хотілося б максимально зосередитися на екзистенційних сенсах. З дівчиною, звісно, легше співати — різні тембри виразніше поєднуються і доповнюють одне одного.
До речі, ваш останній дует з Оленою Тополею "Причастя" наробив галасу. Як думаєш, чому?
"Причастя" — перша робота Олени Тополі після її повернення зі США. Спрацював ефект розтиснутої пружини: Олена дуже хотіла знову відчути українську аудиторію, вона була сповнена жаги та пристрасті. Ця пісня була написана на її енергії — рішучій, безкомпромісній, провокативній. Нам прилетіло багато хейту, але ми цією роботою викликали здорову дискусію в суспільстві щодо допустимих меж використання релігійних понять у попкультурі України.
28-річний Marko Kvitka називає вашу спільну роботу дуетом двох поколінь. Тобі не дивно усвідомлювати, що ти для когось — старше покоління?
Я вже звик до того, що мої пісні можна почути на хвилях радіостанцій типу Ретро та Ностальжі. (Посміхається.) І це не дивно, адже я 16 років на сцені. Багато людей в нашій країні одружувалися під мою пісню "Ти найкраща", а сьогодні їхні діти — за п'ять хвилин повнолітні громадяни України, які незабаром навіть будуть готові брати до рук зброю, щоб захищати державу. Це усвідомлення накладає на мене ще більшу відповідальність за кожне слово, яке лунає й лунатиме з моїх вуст. У Марка, звісно, поки що такого досвіду немає. Саме тому він справедливо називає нашу колаборацію "березень квітень" — "дуетом двох поколінь".
Музична терапія
Як ти взагалі сприймаєш свій вік? Для жінок дорослішання — болісна тема, а для чоловіків? Для тебе зокрема?
Моя увага завжди була спрямована на пошук успішної рольової моделі саме в середовищі зрілих людей. У липні мені виповниться 38. З біологічного погляду я вже старішаю. Але мені подобається, як цей процес відбувається, і я впевнений, що мій найпродуктивніший час ще попереду. Я постійно замислююся і про глибоку старість, і про те, що життя може обірватися будь-якої миті, намагаюся балансувати між цими двома відчуттями. Мій вік і певний досвід дозволяють мені краще концентруватися на головному. Вік посилює мене.
І ти вже відчуваєш себе настільки метром, що вирішив зробити альбом колаборацій з молодими виконавцями?
Я не відчуваю себе метром. Навпаки: я зараз як ніколи розумію, що нічого не знаю. Світ повністю оновився! Я знову учень, знову вивчаю музику, продакшн, менеджмент, соцмережі, алгоритми, запити аудиторії… І з погляду професії досвід мені більше заважає, аніж допомагає. Майбутні колаборації будуть із тими артистами, які шукають себе й відкриті до експериментів, з якими ми знайшли спільну творчу мову. Це насамперед мій виклик самому собі.
Як тобі твориться під час війни? Чи не було в тебе певного творчого ступору?
Ступору не пам'ятаю. Писати музику для мене — терапія. Я писав її й під ракетними обстрілами в укритті в березні 2022 року, коли готував кампанію "З Україною разом" для збору грошей на бронежилети. Пригадую, ракета влучила в готель за 300 метрів від мене. А наступного дня я пісню написав. Веселу, до речі.
Взагалі, композитори й диригенти живуть довше за всіх. Це світова статистика. А знаєте, чому? Бо це — одна з найбільш розумово активних професій, яка "вмикає" майже всі ділянки мозку. Я хоч і не диригент, але навколо мене багато музикантів, для яких я прописую інструментальні партії, створюю аранжування, записую й редагую вокали. Ну, який тут ступор — стільки всього треба встигнути!
А думок про можливу зміну професії в тебе не було?
Ким би мені не довелося стати в майбутньому, всередині я завжди лишатимусь композитором. Я не зможу жити без фортепіано, яке в найтемніші часи замінило мені море, ліси та гори. Але зараз ми всі живемо в непередбачуваний час. Тому я вчуся відпускати те, до чого звик, і намагаюся ні до чого не прив'язуватися.
Родинна єдність
Твоя родина, дружина Крістіна Марті й син Рональд перебувають в Києві — ти не думав відправити їх за кордон?
Українців збереже родинна єдність. Якщо є можливість залишатися разом зі своєю сім'єю в Україні, краще не нехтувати нею. Це моя особиста думка. Є таке поняття, як трансформація колективної свідомості. Зараз вона навдивовижу стрімка. Українці, які перебувають за кордоном, налаштовуються на інші вібрації. І що довше вони перебувають там, то сильніший розрив у сприйнятті реальності між нами. А потім надзвичайно складно відновити синхронізацію в стосунках.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, твоєму синові не було ще й року. Чи складно було з такою маленькою дитиною за таких умов?
Найскладніше було зберігати ментальний спокій всередині родини, щоб у дитини сформувалася базова довіра до Всесвіту. Рональд досі не чув за родинним столом слова "війна". Поки що сигнал повітряної тривоги для нього — те ж саме, що й сирена пожежної машини. А вибухи — це "аварія", щось схоже на ДТП, просто в небі. Всі безпекові заходи, спускаючись в укриття, ми виконуємо в спокійно. Правда, не завжди це дається легко.
Тебе якось змінило батьківство?
Батьківство наблизило мене до моєї суті, здмухнуло з мене багато зайвого, додало мені впевненості. Звісно, воно мене зробило терплячішим і турботливішим. Одним словом — кращим.
Ви з Крістіною одружені 4,5 роки — чи зазнали змін ваші стосунки у шлюбі?
З першого дня спільного життя ми пообіцяли одне одному регулярно відвідувати сімейного психолога. Криз у наших стосунках було і є достатньо. Але саме робота зі спеціалістом нам допомагає діагностувати й розв'язувати проблеми. Ми не втомлюємося зізнаватися одне одному в коханні й налаштовані на максимально довготривалий союз. Я не уявляю свого майбутнього без неї.
Твоя дружина — теж співачка. Чи ти пишеш пісні для неї? Не думав заспівати з нею в дуеті?
Крістіна — не попспівачка. Вона захоплюється джазом, етнічною музикою. У неї інше сприйняття звуків та сенсів, ніж у мене. Іноді мені здається, що ми живемо в різних творчих вимірах. Але якась невидима сила мені підказує, що в майбутньому ми зробимо щось разом. Напевно, поки що — не час.