Барахолка на Почайній: як знайти вінтажні скарби
Фото: Андій Горб
Блошиний ринок на Почайній виник у 2011 році й з того часу пережив чимало подій і трансформацій. Роботу барахолки не змогли зупинити ні петиції активістів, які дбають за чистоту міського довкілля, ні пандемія COVID-19 (під час карантину барахольників розганяла поліція), і навіть після повномасштабного вторгнення росії ринок за кілька місяців відновив свою роботу.
Поле чудес — так іноді називають барахолку на Почайній, працює щовихідні. Територіально ринок розташований поблизу станції метро "Почайна", але доїхати сюди можна будь-яким видом міського транспорту, окрім трамвая. Барахолка починається на вулиці Вербовій, одразу за книжковим ринком, і торгівля тут має більш-менш організований характер. По лівий бік вулиці розташовані антикварні магазини та контейнери, праворуч — автомобілі та столики барахольників з акуратно розставленим товаром. Але чим далі заходить покупець, тим стихійнішою стає торгівля. Подібно до річки Почайни, яка дала назву барахолці, ринок теж часом змінює своє річище. Ще минулого року торгівля йшла не лише на Вербовій, а й на рейках у кінці ринку.
Продавці сиділи на коліях і підіймались лише тоді, коли з-за рогу раптово виринав швидкісний потяг. Оскільки торгувати на коліях полюбляв доволі маргінальний контингент (не треба платити адміністрації), який зароблені кошти одразу конвертував у алкоголь, потяги збивали людей щомісяця. Після цього доступ до колій закрили бетонним парканом і барахолка розкинулась далі по Вербовій, аж до магазину "Епіцентр".
Зазвичай перші продавці з'являються на барахолці о 5 годині ранку. Вважається, що саме у цей час, коли на вулиці ще темно, серед свіжого завозу можна знайти найцікавіші речі.
Тож не дивно, що перекупи, які шукають товар для продажу на Violity чи Ebay, з'являються на Почайній вдосвіта. Щоправда, роздивитися товар перед світанком можна лише за допомогою ліхтарика, тож цілком можливо купити те, що при денному світлі виявиться не таким уже і скарбом. Звичайні покупці та колекціонери приїздять на ринок ближче до 10 ранку. Якщо ви любите поспати — не хвилюйтесь, знайти щось цікаве тут можна і вдень. Збиратися додому продавці починають ближче до 15-ї години. В цей час вони готові робити знижки, тому деякі товари можна купити дешевше. "Просто не хочу цей торшер додому тягнути, а так би я ціну не спускав", — каже продавець, ховаючи до гаманця 100 гривень. Вранці він коштував 150 грн.
70% відсотків речей, які продають на барахолці, — вінтаж радянського періоду. Тут можна знайти все — від іграшок, про які ви мріяли в дитинстві, до золотих годинників, біжутерії, кераміки, порцеляни та навіть військової форми. Сервізи радянських часів продають за 500-1000 гривень і при цьому вони будуть в рідному фабричному пакуванні. Звісно, авторські роботи коштуватимуть дорожче. А ще тут є ювелірні вироби, значки, марки, поштові листівки та календарики. Новорічні прикраси та картини.
Смартфони, телефони, платівки, ігрові приставки та компакт-диски з іграми. Прогулянка барахолкою іноді перетворюється на машину часу, яка миттю повертає вас у минуле.
"О, ти диви! Колись у мене вдома така чеканка висіла!" — каже чоловік своєму товаришу, показуючи на металеву картину з богатирем. Дійсно, спіймати флешбек тут можна буквально на кожному кроці.
Товар потрапляє на барахолку найрізноманітнішими шляхами. Є класичні барахольники, які займаються скупкою старих речей у населення або привозять антикваріат з Європи. Є звичайні люди, для яких торгівля на ринку — це можливість трішки заробити на продажі домашнього мотлоху, який давно лежать без діла. "Хотіла оці вазочки викинути, а дочка каже — вези на барахолку. Там таке охоче купують", — розповідає жінка, яка почувається у ролі продавця трохи невпевнено. Ще одна категорія барахольників продає речі зі смітників. Саме так! Якщо ви бачите купу мотлоху, висипаного на скатертину або клейонку — не сумнівайтесь, перед вами типове асорті з київських сміттєвих контейнерів. Як не дивно, класичні барахольники та люди, що шукають товар для продажу на Ebay, серед брудних сковорідок, неробочих тостерів та ношених кросівок знаходять справжні скарби. Люди викидають всяке.
Для когось не є цінністю коробка з дідівськими орденами, або вишита бабусею весільна сорочка, яка довгий час лежала у шафі. Тож навколо продавців мотлоху завжди кружляють перекупи, сподіваючись першими схопити щось цікаве. Коли товар з торби висипаний на скатертину, починається справжнє шоу: покупці вихоплюють речі один поперед одного, іноді сваряться, бо не можуть поділити альбом з марками чи вінтажну брошку… До бійок справа доходить рідко, а от погрози й залякування — звична справа. "Не важливо, хто перший схопив! Я цю річ вже оплатив! "Товарищ продавець, ви де?" — каже перший, сіпаючи у свій бік оранжевий картридж для Dandy. "Я тобі зараз цей карік в приставку засуну!" — погрожує другий, смикаючи річ до себе. Підходить продавець і забирає картридж: "Мені ще ніхто за нього не платив". Навколо всі сміються.
Саме у цій частині барахолки частенько трапляються дива. Одного разу безхатьки притягнули продавцю сміттєвий пакет з євроцентами, який вони знайшли у контейнері. Отримавши 50 гривень за товар, побігли у найближчий магазин за горілкою. Продавець заробив на двох кілограмах євроцентів небагато — продав їх за 100 гривень як "пакет з мєлоччю". Щасливий покупець миттю зник у натовпі. На цьому і будується місцевий бізнес: те, що для одних мотлох, для когось — справжній скарб! "Так, знання — це сила. Я продав два тижні тому значок "Отличник соцсоревнования" за 100 доларів. Другу своєму продав. А він його на Violiti виставив і приклеїв ще двісті доларів зверху. Але я не в обіді. Я той значок за 50 гривень купив. Значить теж нормально заробив", — розповідає продавець і задоволено посміхається.
Магічна здатність товару на Почайній — він може кочувати ринком. Звичайна історія, коли порцелянову статуетку з характерною тріщиною ви спочатку бачите в кінці барахолки, де бабуся просить за неї 100 гривень. А через кілька годин вона вже стоїть на столику на початку ринку і за неї просять 700 гривень. Більшість барахольників, перш ніж розкласти свій товар, завжди пройдуться Полем чудес, щоб зачепити щось цінне у тих, хто "не шарить".
Як і на кожному ринку, на Почайній можна торгуватись. Але занадто нахабних покупців тут не люблять. Якщо річ коштує 200 гривень, а покупець пропонує забрати її за 50, швидше за все йому скажуть: "Приходьте у понеділок". Це місцевий жарт, адже барахолка працює лише у вихідні.
Заради справедливості слід додати, що деякі продавці гилять за товар немаленьку ціну, виправдовуючись тим, що така сама річ продається на Olx чи Ebay за великі гроші. Але такі штуки можуть продаватися місяцями й роками, бо покупці переважно шукають дешевий товар.
Якщо поцікавитись, хто любить ходити на барахолку, можна з подивом дізнатись, що артисти, художники, стилісти, музиканти, гіпстери, фешионіста та навіть мільйонери тут часті гості. Але майже половина відвідувачів ринку — перекупи, які щовихідні приїздять сюди як на роботу. Причому для когось покупки на блошиному ринку — це вже не додатковий заробіток, а повноцінний бізнес. Ажіотаж навколо барахолки та інтерес до подібного виду заробітку створили українські блогери-барахольники, показуючи, як дешево вони купують товар на Почайній, а потім продають його на міжнародних торговельних платформах за сотні доларів. Але подібні відео всім вийшли боком.
Пригоди блогерів охоче дивляться продавці ринку, тому багато категорій речей — годинники, кишенькові ножі, ювелірні прикраси — значно подорожчали. До речі, перекупи-початківці люблять удавати, що абсолютно не розбираються в темі й цінах. "Скільки коштує ось ця стара статуеточка? Гривень двісті?" — питає жінка у продавця, показуючи на красиву порцелянову фігурку. "Це "Кармен" Трегубова. Коростенський завод. Коштує 2000 гривень. Будете брати — віддам за 1800", — ліниво відповідає продавець. "Чого так дорого! Їй ціна гривень двісті!" — незадоволено каже жінка. Продавець зітхає, бо бачив подібні вистави не раз… "Ви чудово знаєте, скільки ця статуетка коштує. Будете брати?" — запитує без надії. "За 1700 заберу", — каже жінка. "Так би одразу", — погоджується продавець і дістає папір, щоб замотати статуетку.
Звісно, трапляються на Почайній і більш нервові продавці, які реагують на подібні спроби прикинутися чайником тим, що взагалі відмовляються продавати товар. Навіть коли покупець вже готовий купити його за повну ціну. "Не люблю, коли з мене дурачка роблять. Кажуть, що це підстаканник з мельхіора. А це ж срібло. Ось і проба є!" — жаліється продавець антикварного посуду на покупця, який намагався його переконати, що річ виготовлена не зі срібла. Або: "Я цих бариг-перекупів наскрізь бачу. Хочуть все подешевше виманить. Хай на комусь другому наживаються", — гнівається чоловік, який продає монети та хрестики, знайдені за допомогою металошукача.
Часом і продавець може образити. "Женщіна, беріть ці туфлі. Де ви ще на свій здоровецький размєр взуття найдете?!" — кричить продавчиня, тримаючи в руках босоніжки з леопардовим принтом 43 розміру. "Не кричите про мои ноги на весь рынок. Ничего у вас брать не буду", — ображається жінка і демонстративно йде в бік метро. Так теж буває.
Але, на щастя, у дев'яноста дев'яти випадках зі ста Почайна дарує покупцям гарний настрій. І звичайно, скарби, справжню ціну яких можеш знати тільки ти.
Текст: Вадим Костюченко
