Київська адреса: художник Казимир Малевич співав, вишивав та полюбляв сало

Колаж "ТиКиїв"

"ТиКиїв" розпочинає цикл історій у рубриці "Київська адреса". Де і як жили в столиці видатні герої свого часу? До 145-річчя з дня народження Казимира Малевича варто згадати не тільки про його "Чорний квадрат"...  

23 лютого 1879 року в Києві в маєтку на вулиці Жилянській (орієнтовно номери 62-65) в родині  польського інженера народився хлопчик. Йому судилося стати художником, чия творчість переверне уявлення про мистецтво догори дриґом, а навколо його найвідомішої картини й досі точитимуться дискусії. Казимир Малевич — супрематист, киянин, громадянин Всесвіту. Що ми знаємо і чого не знаємо про нього?

Про Казимира Малевича пересічний громадянин знає загалом те, що це художник, який намалював "Чорний квадрат". Більш обізнані пригадають загадковий термін "супрематизм" і декілька анекдотів про його "квадрат". Спеціалісти з історії мистецтва можуть розповідати про цього митця довго й багато, але якою людиною був "Великий Казимир", як він сам себе іменував? Спробуймо намалювати його портрет за 10 "сеансів".

1. Казимира Малевича можна сміливо назвати "корінним киянином": народився в Києві та був хрещений в костелі святого Олександра. Сам Малевич в багатьох анкетах називав себе "українцем", хоча його батьки були поляками й в сім'ї говорили польською, але дитинство і юність майбутнього художника були пов'язані з Україною. Батько Северин Малевич як управитель цукрових заводів Терещенка багато подорожував Україною разом із родиною. До 17 років Казимир побував на Поділлі (Моївка), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Як він сам згадував, йому з дитинства подобалося дивитися, як сільські жінки розмальовують хати та вишивають рушники. До речі, сам він добре вишивав — цього він змалку навчився від матері. 

2. Малювати Казимир Малевич почав в 15 років, коли мати подарувала йому професійні пензлі й фарби. Ази живопису він засвоїв самотужки. Батько несхвально ставився до захоплення сина і хотів, щоб його первісток продовжив "інженерно-цукрову справу". Першу картину, пейзаж маслом в реалістичній манері "Місячна ніч", Казимир написав в Конотопі, в 16 років. Його товариш зацінив роботу і потай від юного художника заніс її в лавку, де картину швидко купили за 5 царських карбованців. За 8-10 карбованців на той час можна було придбати корову. Сам молодий художник порахував, що за ці кошти можна місяць купувати ковбасу. 

3. Академічної художньої освіти Малевич не отримав (він тричі подавав документи до Московського училища живопису, але жодна спроба не увінчалася успіхом). Є інформація, що у 1895-1897 роках він навчався малювання в художника Миколи Пимоненка в Київській міській школі ім. М. Мурашка. Але є й версія, що в жодну зі шкіл його не взяли, а відомості про себе митець неодноразово вигадував, бо вважав, що художник сам пише свою біографію. Малевич називав своїм вчителем Миколу Пимоненка і навіть зробив вчителеві своєрідний подарунок, відтворивши у власній манері його картину "Київська квіткарка". Дослідник творчості Малевича Жан-Клод Маркаде зазначав, що для звичайної людини брак освіти загалом стає важкою перешкодою в житті, але у випадку з Малевичем це зробило його самородком: він не мав обмежень, не знав, як не може бути, а тому все для нього було можливим.

4. Свій творчий шлях Казимир Малевич утвердив в 1914-1915 роках, і його маніфестом став славнозвісний "Чорний квадрат". Митець створив власний напрямок в абстрактному мистецтві — супрематизм — поєднання футуризму й кубізму, в основі якого лежить безпредметність та абстрактність.

5. "Чорний квадрат на білому тлі" Малевич показав на виставці 7 грудня 1915 року. Він став частиною триптиха разом із роботами "Чорний хрест" і "Чорне коло". Щодо історії створення картини є багато версій. Найцікавішою можна вважати таку: за словами митця, він побачив маленького гімназиста, що йде протоптаною в неглибокому снігу стежці. Його ранець практично приховував його самого, і було таке враження, що це живий прямокутник; рівність його сторін означає, що це квадрат, і цей квадрат є все, що з цією людиною вже сталося, і все, що з ним відбудеться в житті. 

6. Наприкінці 1920-х за запрошенням Миколи Скрипника Малевич приїхав до Києва. З 1928-го по 1930-й він викладав у Київському художньому інституті на педагогічному факультеті. Як він сам казав, "лікував" студентів від реалізму, "живописної неврастенії" та "кольоростраху". Одного разу він навіть порадив студенту прийняти проносне, щоб таки позбутися реалізму! Супрематизм та новаторські думки Малевича не завжди зустрічали розуміння в колег-художників. А от поети й письменники загорілися свіжими ідеями: Михайль Семенко писав "супрепоезії", а поет-авангардист Валер'ян Поліщук надихався кольорами й формами у супрематичних живописних полотнах.

7. Казимир Малевич знав українську мову на побутовому рівні, тож вільно послуговувався нею в дружньому листуванні, проте статті для харківського видання "Нова генерація" писав російською, потім їх перекладали. Мав гарний бас і любив співати українські пісні під акомпанемент на бандурі художника Володимира Татліна. "А як щодо обіцяного сала?" — запитає уважний українець. Так, він полюбляв сало. Цьому вельмишановному продукту знайшлося місце в спогадах художника про юність в Україні: "Жив я тоді в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, зі смачною шкіркою, лежали крильцями ковбаски, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди".

8. Малевич один з небагатьох митців увічнив у творчості Голодомор на відомому ескізі "Де серп і молот, там смерть і голод". Влада не пробачила художнику: Малевича двічі заарештовували — як польського шпигуна і, після його поїздки до Берліна, як, відповідно, німецького шпигуна. Художник зробив вірні висновки та почав готуватися до еміграції: переправив увесь свій архів до Берліну із запискою "У разі смерті моєї або безвихідного тюремного ув'язнення…". Але виїхати він не зміг: на заваді стала смертельна хвороба. 

9. Життя йому вкоротили у Ленінградському ОГПУ, де, катуючи, жертві, від якої вимагали зізнань у шпигунстві, вводили воду до сечогінного каналу. Невдовзі у художника розвинувся рак, що й обірвало його життя.

Вже важко хворий він продовжував творити: писав сценарій своїх похоронів, проєктував для себе унікальну "супрематичну" домовину. А над похованням він заповів встановити  телескоп — щоб кожен міг подивитися на зорі.

10. Помер Казимир Малевич 15 травня 1935 року у бідності. Нині його картини входять до списку найдорожчих полотен світу. У 2018 році "Супрематичну композицію" Малевича продали за рекордні 85,8 млн доларів. На той час вона посідала 55 місце в рейтингу найдорожчих полотен усіх часів.

Таким він був — "Казимир Великий" — харизматичний, незбагненний, епатажний і непереможений творець власного світу, українець, киянин, громадянин Всесвіту. 

Текст: Катерина Провозіна

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter