Казимир Малевич: художник, який співав, вишивав та полюбляв сало
Колаж "ТиКиїв"
Рівно 147 років тому, 23 лютого 1879 року в Києві, у великій родині польського інженера, народився хлопчик на ім'я Казимир. Йому судилося стати художником, чия творчість переверне уявлення про мистецтво догори дриґом, а навколо його найвідомішої картини й досі точитимуться дискусії.
Про Казимира Малевича пересічний громадянин знає загалом те, що це художник, який намалював "Чорний квадрат". Натомість спеціалісти з історії мистецтва можуть розповідати про нього довго й багато. Але якою людиною був "Великий Казимир", як він сам себе іменував? Що ми знаємо і чого не знаємо про нього? Спробуймо "намалювати" його портрет.
Раніше вважалося, що Казимир Малевич народився у будинку на вулиці Бульонській, 15, яку у 2012 році перейменували на честь художника. Натомість пізніше дослідники творчості Малевича з'ясували, що насправді його місцем народження був маєток на вулиці Жилянській (орієнтовно номер 62-65), що належав його тітці Марії Оржеховській. У ті часи це був вкрай престижний район міста. До наших часів маєток, як і велика частина будинків у цьому районі, не зберігся.
Малевича можна сміливо назвати "корінним киянином" — він тут народився та був хрещений у столичному костелі святого Олександра. Сам він в багатьох анкетах називав себе українцем, хоча його батьки були поляками, і у родині говорили саме польською. Проте дитинство і юність майбутнього художника були тісно пов'язані з Україною.
Батько Северин Малевич, як управитель цукрових заводів Миколи Терещенка, багато подорожував Україною разом із родиною. До 17 років Казимир побував на Поділлі (Моївка), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Як він сам згадував, йому з дитинства подобалося дивитися, як сільські жінки розмальовують хати та вишивають рушники. До речі, сам Малевич добре вишивав — цього він змалку навчився від матері.
Малювати Малевич почав у підлітковому віці, коли мати подарувала йому професійні пензлі й фарби. Ази живопису він засвоїв самотужки. Батько несхвально ставився до захоплення сина і хотів, щоб його первісток продовжив "інженерно-цукрову справу".
Першу картину, пейзаж маслом в реалістичній манері "Місячна ніч", Казимир написав у Конотопі, коли йому було 16 років. Його товариш зацінив роботу і потай від юного художника заніс її в лавку, де картину швидко купили за 5 царських карбованців. За 8-10 карбованців на той час можна було придбати корову. А сам молодий художник порахував, що за ці кошти можна місяць купувати ковбасу.
Академічної художньої освіти Малевич не здобув (він тричі подавав документи до Московського училища живопису, але жодна спроба не завершилася успіхом). Вважається, що у 1895-1897 роках він навчався малювання у художника Миколи Пимоненка в Київській міській школі ім. М. Мурашка. Але існує версія, що в жодну зі шкіл його не взяли, а відомості про себе митець неодноразово вигадував, бо вважав, що художник сам пише свою біографію.
Сам Малевич дійсно називав своїм наставником Миколу Пимоненка і навіть зробив тому своєрідний подарунок, відтворивши у власній манері його картину "Київська квіткарка". Дослідник творчості художника Жан-Клод Маркаде зазначав, що для звичайної людини брак освіти загалом стає важкою перешкодою в житті, але у випадку з Малевичем це перетворилося на перевагу: він не мав обмежень, не знав, як не може бути, а тому все для нього було можливим.
Свій творчий шлях Малевич утвердив у 1914-1915 роках, і його маніфестом став славнозвісний "Чорний квадрат". Митець створив власний напрям в абстрактному мистецтві — супрематизм — поєднання футуризму й кубізму, в основі якого лежить безпредметність та абстрактність.
"Чорний квадрат на білому тлі" Малевич показав на виставці 7 грудня 1915 року. Він став частиною триптиха разом із роботами "Чорний хрест" і "Чорне коло". Історія створення цієї картини має багато версій. Найцікавішою можна вважати таку: за словами митця, він побачив маленького гімназиста, що йшов стежкою, протоптаною в неглибокому снігу. Його ранець практично приховував його самого, і було таке враження, що це живий прямокутник; рівність його сторін означає, що це квадрат, і цей квадрат є все, що з цією людиною вже сталося, і все, що з нею відбудеться у житті.
Наприкінці 1920-х Малевич, який тоді певний час мешкав у Ленінграді, приїхав до Києва на запрошення Миколи Скрипника. З 1928 до 1930 року він викладав у Київському художньому інституті на педагогічному факультеті. Як він сам казав, "лікував" студентів від реалізму, "живописної неврастенії" та "кольоростраху". Одного разу він навіть порадив студенту прийняти проносне, щоб позбутися реалізму!
Супрематизм та новаторські думки Малевича не завжди зустрічали розуміння в колег-художників. А от поети й письменники загорілися свіжими ідеями: Михайль Семенко писав "супрепоезії", а поет-авангардист Валер'ян Поліщук надихався кольорами й формами у супрематичних живописних полотнах.
Казимир Малевич знав українську мову на побутовому рівні, тож вільно послуговувався нею в дружньому листуванні, проте статті для харківського видання "Нова генерація" писав російською, потім їх перекладали. Мав гарний бас і любив співати українські пісні під акомпанемент на бандурі художника Володимира Татліна.
"А як щодо обіцяного сала?" — запитає уважний читач. Так, він полюбляв сало. Цьому вельмишановному продукту знайшлося місце в спогадах художника про юність в Україні: "Жив я тоді в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, зі смачною шкіркою, лежали крильцями ковбаски, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди".
Також Малевич чи не єдиним з митців того часу увічнив у своїй творчості трагедію Голодомору на ескізі, що відсилає до відомої народної пісні "Де серп і молот, там смерть і голод".
Влада не пробачила художнику: Малевича двічі заарештовували — спочатку як польського шпигуна, а після його поїздки до Берліна, як, відповідно, німецького. Художник зробив правильні висновки та почав готуватися до еміграції: переправив увесь свій архів до Берліна із запискою "У разі смерті моєї або безвихідного тюремного ув'язнення…". Але виїхати він не зміг: на заваді стала смертельна хвороба.
В Амстердамському музеї Стадейлік зберігаються 29 робіт Малевича. У 1958-му місто придбало їх у спадкоємця архітектора Гуго Гарінга, який вивіз ці полотна з нацистської Німеччини, де їх могли знищити як "дегенеративне мистецтво".
Здоров'я митця підірвали у Ленінградському ОГПУ, де його катували, вимагаючи зізнатися у шпигунстві. Невдовзі після звільнення у Малевича розвинулось онкологічне захворювання — рак простати. Лікарі рекомендували йому негайно виїхати за кордон на лікування, але радянська влада, звісно ж, навіть не думала кудись відпускати непокірного митця. Відмова у видачі паспорта та домашній арешт фактично унеможливили лікування.
Вже важко хворий, Малевич продовжував творити: писав сценарій своїх похоронів, проєктував для себе унікальну "супрематичну" домовину. А над похованням він заповів встановити телескоп — щоб кожен міг подивитися на зорі.
Помер Казимир Малевич 15 травня 1935 року у бідності. Нині його картини входять до списку найдорожчих полотен світу. У 2018 році його "Супрематичну композицію" продали за рекордні 85,8 млн доларів. На той час вона посідала 55-те місце в рейтингу найдорожчих полотен усіх часів.
Таким він був — "Казимир Великий" — харизматичним, незбагненним, епатажним і непереможеним творцем власного світу, українцем, киянином, громадянином Всесвіту.
