Київська адреса: Максим Рильський — співець любові, КПРС і Києва

Фото: колаж "ТиКиїв"

19 березня виповнюється 130 років від дня народження Максима Рильського — польського шляхтича й українського поета, перекладача й музиканта, "буржуазного націоналіста" і радянського депутата-орденоносця. Чи можна розповісти щось нове про видатного діяча української культури, чию біографію вивчають у школі? Спробуємо!

Історію про порятунок предка з польського шляхетського роду Рильських вперше опублікував у журналі "Киевская Старина" Тадей Рильський, батько майбутнього поета: дід Тадея, учень базиліанської школи, під час взяття Умані гайдамаками 1768 року був захоплений у полон. Вже прив'язаний до стовпа для розстрілу, 14-річний хлопчина заспівав "Пречистая Діво, мати Руського краю". Розчулений гайдамацький отаман помилував і самого юного Рильського, й усю групу засуджених на смерть поляків та євреїв.

Відтоді всі представники роду Рильських із повагою ставилися до українського народу, але по-справжньому "обернувся в українство" саме Тадей Рильський. У родовому селі Романівка на Житомирщині, де він прожив все життя, цей "хлопоман" відкрив школу, в якій сам і викладав, викупив і віддав селянам колишню спадщину сестри (300 гектарів землі), постійно відстоював інтереси громади у волосному суді. Як казали про нього в "Старій громаді", членом якої він був, Тадей Рильський був селянам "за вчителя, адвоката, порадника і разом — за товариша".

І саме в українському селі польський шляхтич знайшов кохання.

Кохання "хлопомана"

Одного разу тоді вже 37-річний бездітний удівець Тадей Рильський, за власними словами, "почув ангельський спів". Так до його серця й життя увійшла 17-річна Меланія Чуприна, проста селянська дівчина, що навіть грамоти не знала. Весілля відгуляли за українськими звичаями, після чого чоловік взявся за освіту дружини, а вона — за створення сімейного затишку. "З пісень" згодом народилося троє синів, молодшого з яких назвали Максимом — на честь гайдамацького ватажка Максима Залізняка.

Дітей Тадей Рильський виховував в українському дусі: мати змалечку читала їм "Кобзар", хлопців вдягали "по-простому", і зростали вони серед дітей селян.

Першого вірша Максим написав у 7 років, українською мовою. І в тому ж віці втратив батька.

Удова Тадея Рильського відвезла дітей до Києва й попросила допомоги у друзів покійного чоловіка. Максим деякий час жив у сім'ї Миколи Лисенка (композитор особисто давав хлопцю уроки музики, і пізніше, за свідченням очевидців, поет став неперевершеним імпровізатором). А члени "Старої громади" допомогли влаштувати молодих Рильських до гімназії.

Богемний панич

По закінченню гімназії 1915 року Максим Рильський вступив на медичний факультет Київського університету, а потім навчався на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому гетьманом Скоропадським.

Молодий Рильський елегантно вдягався, писав вірші "під Бодлера" (першу поетичну збірку "На білих островах" він видав ще 15-річним) і декадентську прозу, чудово грав на роялі, був солістом в аматорському джаз-бенді, закохувався. Траплялися в його житті повії і кокаїн…

Як згадував письменник Віктор Петров, про компанію поетів на чолі з молодим Рильським ходили пікантні історії: мовляв, "в цьому гуртку антропофагів молоді гурмани, купуючи в Анатомічному Театрі людське м'ясо, заказують із нього котлети для своїх вечерь". Зрештою, поет і сам іронічно згадував про свої витівки:

"Я ж був пак медиком, на диво світу всьому,

І хоч "граніт" отой не конче пильно гриз,

Та іноді кістки носив-таки додому,

Свою хазяйку тим лякаючи до сліз"

Богемне життя перервали Перша світова війна, революційні події, голод, розруха…

У 1918 році Рильському довелося покинути навчання (вищої освіти майбутній академік так і не здобув), і питання стало руба: як прогодувати себе? Поети-неокласики, до яких пристав молодий Рильський, виїхали "на села" вчителювати. Подався і він вчителем в рідну Романівку, де ховався від мобілізації та продовжував писати вірші. Першою зрілою збіркою поета стала видана 1918 року "Під осінніми зорями".

На початку 1923-го, дізнавшись про вакансію в київській залізничній школі, Рильський вирушив до Києва.

Жити молодому вчителю-поету в Києві не було де, але старий товариш Іван Очкуренко пообіцяв прихистити його в себе на квартирі, де жив із дружиною. Коли Рильський завітав до Івана на Бульонську, 14, того не було вдома. Очікуючи на нього, поет сів за рояль і почав грати. Під пісню "Ой, одна я, одна у батечка була…" до кімнати увійшла красива струнка жінка й почала співати. Рильський глянув на неї — і зрозумів, що цей їхній "дует" триватиме все життя…

Довелося понервувати обом: Очкуренко влаштовував дружині скандали, брати Рильського не розуміли, навіщо 28-річному Максиму 37-річна Катерина, ще й із маленькою дитиною від першого шлюбу? Але закохані здолали всі перешкоди й 1926 року, одружившись, замешкали втрьох із сином Катерини у квартирі на Бульонській.

Рильський був щасливий: поруч — кохана жінка, яка чекає від нього дитину, вірші самі народжуються в серці… Двадцяті роки стали піком його вільної та яскравої творчості: він видавав збірку за збіркою. Саме тоді вийшли: "Крізь бурю і сніг" (1925), "Тринадцята весна" (1926), "Під осінніми зорями" (1926 — друге видання), "Де сходяться дороги" (1929), "Гомін i відгомін" (1919). До останньої збірки увійшли також переклади творів Малларме, Фета, Брюсова, Анрі де Реньє, Метерлінка, Верлена, Міцкевича.

Поет дотримувався позиції триматися якнайдалі від революційної боротьби. Він добре запам'ятав, як повелися селяни в Романівці 1918 року: вигнали Рильських із родинного будинку, розграбували його, знищили архів Тадея Рильського та його бібліотеку. А Меланії Федорівні, як у молоді роки, довелося йти на заробітки по людях…

Тож жодної довіри до радянської влади Максим Рильський не мав. На жаль, це було взаємно.

Короткий час українського відродження закінчився. Прийшли часи сталінських репресій. Навесні 1930 року в Харкові влада влаштувала публічний процес над СВУ (Союз визволення України). Сорок п'ять підсудних — вчені, письменники, священники. Відлуння процесу дійшло й до Рильського.

19 березня 1931 року, коли поет вдома справляв 36-й день народження, по нього прийшли…

До Лук'янівської тюрми Рильського доправили пішки через все місто. Там він провів п'ять місяців. Ще дозволялося писати й приймати передачі, тож всі скромні коштовності Катерини пішли в скупку при Торгсині: треба було на щось жити з двома дітьми, носити передачі…

Дивом збереглися кілька рядків, написаних поетом за ґратами:

"… А тут — стіна глуха й нечула

Та чорний зарис грат німих,

— І як ледача балагула

Трясеться зміна днів нудних.

У куряві поштар куняє,

Кружляють сотні сонних мух,

Й серце бідне забуває

Про радість, боротьбу і рух"

Сталінські "народні пісні"

Результатом "обробки" Рильського стало його "каяття": "Моя провина насамперед негативна, тобто я винен не так у тому, що я робив, як у тому, чого я не робив, хоч і повинен був робити".

Не розстріляли й не заслали (як інших неокласиків) його тільки тому, що радянській владі були потрібні придворні поети й письменники.

Першою ж збіркою поезій "Знак терезів", опублікованою після звільнення в 1932 році, поет присягнув на вірність радянській владі. Але цього виявилося замало…

Середина 1930-х ознаменувалась наступом червоного терору й водночас створенням макабричних псевдонародних творів, які б прославляли того, хто керував маховиком репресій. Задав "тренд" російський поет Михайло Ісаківський, який перший написав "Пісню про Сталіна":

"На дубу зеленом

Два сокола ясных.

Один сокол — Ленин,

Второй сокол — Сталин"

На партійне завдання прославляти вождя відгукнулися митці всіх союзних республік — Джамбул Джабаєв, Сулейман Стальський, Янка Купала, Самед Вургун, Симон Чиковані та інші. Українські діячі мистецтв теж мали гідно відповісти "вітчизняним продуктом". І зробити це було доручено Рильському:

"Уперед полком єдиним

Більшовицька сила йде,

Льотом сталінським, орлиним

Мудрий вождь усіх веде.

Пурпуровими вогнями

Нам новий сіяє час...

Слово Сталіна між нами,

Воля Сталіна між нас!"

"Пісня про Сталіна", написана на замовлення Комітету в справах мистецтв УРСР, вийшла 1936 року. Поета нагородили орденом Леніна, і він переїхав у п'ятикімнатну квартиру № 70 у новому корпусі будинку "Роліт".

Ця пісня змінила долю Рильського раз і назавжди: відтоді він офіційно став "державним радянським поетом".

Максим Рильський і далі плідно працював: з-під його пера виходили збірки поезій "Літо" (1936), "Україна", "Збір винограду" (1940), "Слово про рідну матір", "Троянди й виноград" (1957), "Голосіївська осінь", "Зимові записи" (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, він був автором багатьох перекладів (а перекладав із 13 мов).

Здавалося б, на поета посипалися всі блага, які могла дати влада. Але чи відчував він себе в безпеці? Ні.

Все подальше життя на Рильського будуть кидати підозрілі погляди компартійні діячі: коли в 1937-му прізвище поета потрапить до списків "ворогів до знешкодження", Хрущов особисто нагадає Сталіну про знамениту пісню — і поета залишать на волі. До наступних доносів і підозр.

А доносів було чимало: радянські культурні діячі в цьому жанрі працювали плідно.

"…М.Р. сказал, что политика коллективизации ведет к гибели украинского крестьянства".

"7.XII состоялся вечер, устроенный Рыльским по случаю именин его жены, присутствовали Бабель, И. Северов, Балацкий, В. Сосюра и др… Рыльский, поднимая тост за Бабеля, сказал: "Выпьем за человека, который все-таки писать будет так, как ему хочется…"

"В 1934-35 гг., бывая в Киеве, я сблизился с Рыльским и его группой. Р. в прошлом принадлежал к неоклассикам и был тесно связан с реакционерами Филиповичем, Зеровым, Драй-Хмарой. В 1931 г. он арестовывался органами ГПУ в Киеве. По своим убеждениям Р. является националистом".

Він двічі був лауреатом Сталінської премії й один раз — Ленінської, був академіком АН України, АН СРСР, обирався депутатом Верховної Ради УРСР, очолював Спілку письменників України, а потім майже 20 років — Інститут мистецтвознавства, народної творчості та етнографії. А поза тим час від часу в пресі розпочиналася чергова кампанія таврування "буржуазних елементів" — і знову до їхнього числа потрапляв Максим Рильський.

Особливо активною була хвиля цькування 1947 року, коли ЦК КП(б)У знову очолив Лазар Каганович. Поет був змушений виправдовуватися за рядки "ген поля жовтіють, і синіє небо", бо в них пильні інтерпретатори побачили уславлення "націоналістичного" українського прапора. І автор серйозно запевняв, що жовті поля під синім небом — то таки реалізм, а не націоналістична пропаганда.

Як він рятувався в цьому світі абсурду? Що давало можливість забутися?

Музика, випивка, трохи кохання…

"Грав він захоплено і ніколи не повторювався, бо ті імпровізації, як мереживо, плелися в душі поета, так само як і та, колишня, що лунала в нашій харківській квартирі", — згадувала про Рильського дружина Остапа Вишні.

Про що він думав, коли грав на роялі, купленому у вдови розстріляного Михайля Семенка? Про вічну красу музики чи про те, як перекладав лібрето опер з української на радянсько-українську, максимально наближуючи рідну мову до російської? Чи про лібрето опери "Щорс", на гонорар за яке він збудував двоповерховий будинок у Голосієві?

Про що думав, коли бродив із рушницею лісами під Києвом разом із другом Остапом Вишнею? До їхньої компанії набивався Юрій Смолич. Раз вони таки взяли його і влаштували жарт: поклали в кущах убитого зайця, а коли короткозорий Смолич нагледів його, вистрілив і, радісний, підбіг до здобичі, то побачив у лапах зайця аркуш паперу з написом "За що ж ти мене вбив?" Чи знали Рильський і Вишня, що письменник Смолич — то сексот КДБ "Стріла"?

Про що вони говорили, коли Рильський навідувався до Вишні в гості й проходив ретельний обшук з вивертанням кишень на предмет спиртного його дружиною? А за кілька годин обидва письменники вже були добряче "підігріті" — бо пласку фляжку з випивкою Максим Тадейович ховав у течці між рукописами.

Так, вони пили, іноді — багато. Про це не надто люблять писати біографи. Але це була їхня втеча з-за ґрат соцреалізму. "Пам'ятаю, колись зовсім юним я сидів у Максима Рильського за столом, дивився на живого класика і так соромився… — згадував письменник і журналіст Віталій Коротич. — Загалом, моя стопка стояла недоторканою, і Максим Тадейович задумливо так вимовив: "Шо ж воно напише, як воно нічого не п'є?"

Остання пісня

Життя поета було щасливим і розміреним. Дружина створила затишок у домі, діти росли, і, здавалося, навіть війна не змогла порушити мир у родині. Але сталася в житті 48-річного Максима Тадейовича "весна остання"…

З Валерією Познанською Максим Рильський познайомився в Москві 1943 року під час нагородження їх обох Сталінськими преміями (його — в галузі літератури, її — в галузі хімії). Про цю жінку відомо, що була вродлива, смілива і дотепна, любила поезію, була знайома з Анною Ахматовою і підтримувала поетесу під час гонінь на неї.

Роман (чи фантазія про роман?) тривав кілька років, родина Рильського переживала це болісно… Нарешті все добігло кінця: поет залишився в сім'ї. Дружину він "перепросив" триптихом "Вірність", де дякував за "довгі гони", перейдені разом, і просив забути його "сваволю".

А пізньому коханню він присвятив прекрасні поезії циклу "Остання весна" (1945):

"Ось вона весна остання,

Мед гіркий зачарування,

Труєне вино!

І гірке, що мене отруїло,

Буде радістю внукам моїм,

Бо у слові озветься стокрило

Тишина, перетворена

в грім…"

Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. З усіх його регалій найголовнішою була "український поет" — бо він залишив нам багато віршів, красивих і корисних, як троянди й виноград.

Києву Максим Рильський присвятив багато віршів, зокрема цей у 1943-му році:  

"Прекрасний Києве на предковічних горах!
Многострадальному хвала тобі, хвала!
Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла,
Воскресне день життя і весен неозорих!
За очі змучені дітей смертельно хворих,
За кров, що річкою гарячою текла,
За сквернені скарби, за чорні всі діла
Хай вороги твої розсиплються на порох!
Покари повної настав жаданий час!
Не пощербився меч, і світоч не погас,
Вершить свій правий суд свята людська скорбота!
Синам, що віддають життя за отчий дім,
Що волю принесли крізь непроглядний дим,
Наш Київ Золоті розкрилює ворота."

Текст: Катерина Провозіна  

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter