Бабак, шерифи й любов. Що можна побачити на виставці "Херсон. Степ тримає"

Фото: Мистецький Арсенал

У Мистецькому Арсеналі відкрилася виставка "Херсон. Степ тримає", присвячена Херсонщині — багатостраждальному українському Півдню, який від початку повномасштабного вторгнення тримає оборону і потерпає від агресії ворога.

Автори виставки повертають нам Херсонщину довоєнну.

"ТиКиїв" відвідав відкриття виставки й розповідає про те, як вона створювалась, що можна побачити в кожному із залів і до чого тут кіно.

Створення виставки "Херсон. Степ тримає" ініціювало кінематографічне подружжя — режисер Роман Бондарчук і сценаристка й продюсерка Дар'я Аверченко. Вони ж є творцями фільмів "Українські шерифи", "Вулкан" та "Редакція".

Ще задовго до початку повномасштабного вторгнення Роман і Дар'я почали переносити історію своєї малої батьківщини на екран. У трьох вищезгаданих стрічках — історія краю та його людей, історії родин Романа й Дар'ї та особливо колоритних родичів подружжя.

А тепер ці фільми й матеріали до них стали базою для великої експозиції, яка зайняла п’ять залів Мистецького Арсеналу. Експозиція містить спеціально розроблені архітектором виставки Олександром Бурлакою інсталяції, а також відео- та фотопроєкти, художні відео від авторської групи й понад тридцять мультимедійних матеріалів, натхненних фільмами.

Всі ці матеріали — наш пазл того, якою Херсонщина є для нас. Зараз дуже важливо зібрати якомога більше цих шматочків голограми: чим є Херсон, чим є окупована частина Херсонщини, що ми, врешті-решт, втратили й що нам треба повертати й відновлювати, — каже Роман Бондарчук.

Дар'я Аверченко додає, що вони ніколи не змиряться ні з окупацією, ні з втратами. І виставка — це протидія подіям, що зараз відбуваються на Херсонщині: "Тож ласкаво просимо до нашої машини часу, яка перенесе вас у мирні часи, у мирний регіон, але також поверне в теперішнє завдяки документальним свідченням очевидців, зібраних нашими колегами та командою".

Питаємо у Романа Бондарчука, як слід сприймати виставку "Херсон. Степ тримає".

"Це не мистецька виставка, не документальна, не виставка про кіно і не демонстрація особистих архівів, — пояснює Роман концепцію проєкту. — Це виставка про багато-багато шарів історії: історії України, регіону, конкретних людей… І це все сплітається в такий вузол, що його не хочеться розплутувати".

Кожному з фільмів Романа та Дар'ї на виставці присвячено окрему залу. 

Зала 1. "Українські шерифи"

Шлях кожного відвідувача виставки умовно починається в гирлі Дніпра, у Старій Збур'ївці, де відбувається дія документального фільму Романа Бондарчука "Українські шерифи".

2016 року ця стрічка була висунута від України на "Оскар" в номінації "Найкращий фільм іноземною мовою".

Півторагодинний фільм розповідає про місцевих жителів Віктора і Володю, які взяли на себе функцію шерифів села Стара Збур'ївка — таких собі обраних народом охоронців громадського порядку, які поєднали обов'язки поліціянтів і соціальних працівників.

Жовті "Жигулі" шерифів стали окрасою експозиції, присвяченої фільму. Якщо вмоститись в автівку — це дозволяється — можна почути діалог Віктора та Володимира з фільму. А ще можна подивитись старенький телевізор "шерифів", завдяки якому вони дізнавались про події в країні.

Роман Бондарчук та Дар'я Аверченко прожили в Старій Збур'ївці, на дачі у батьків, 3,5 року й зібрали силу-силенну історій про місцевих жителів, які й увійшли до фільму. В експозиції можна побачити історію вартового села Слави, який пів життя провів на височенній вежі, дивлячись у бінокль.

Він вірив, що якщо уважно вдивлятись у горизонт, війна не почнеться. Та, на жаль, помилився...

Зала 2. Архів

Цей зал документальний, бо містить два архіви. Один з них — фотоархів Андрія Матросова, який працював на початку 2000-х фотокореспондентом херсонської газети "Вгору".

Він зібрав просто приголомшливі світлини, на яких — люди, атмосфера і тогочасне життя Херсона й області. У великій добірці фотографій в цій залі ми можемо побачити, як одягались південні жителі, як відпочивали, як встановлювали перші білборди та як ловили креветок.

Сюжети та персонажі, зібрані Матросовим, — до речі, братом Романа Бондарчука — знайшли нове життя у фільмах "Вулкан" та "Редакція".

Друга частина експозиції — відеоісторія Херсонщини вже часів повномасштабного вторгнення. "Архів війни" — це велика ініціатива дуже багатьох активістів, які документують історію Херсонщини після 24 лютого 2022 року.

Насправді "Архів війни" величезний — на виставці демонструється тільки невеличка його частина. Є тут унікальне відео про те, як 13 березня 2022 року в Херсоні колона цивільних стає на перепоні колони російської техніки.

А є щасливе відео від 13 листопада 2022 року, на якому херсонці вітають українських солдатів у день визволення міста від окупантів. А ось 14 червня 2023-го: Херсон, затоплений після підриву Каховської ГЕС — відео, яке знімав для "Архіву війни" особисто Роман Бондарчук.

Зал 3. Фільм "Редакція"

Продовжується експозиція в Херсоні, який по Дніпру трохи вище Старої Збур’ївки. Це рідне місто Романа та Дар'ї, де влітку та восени 2021-го знімався їхній ігровий фільм "Редакція" (2024).

Повномасштабне вторгнення не тільки розірвало роботу над ним, а й вплинуло на фінальний варіант. У центрі сюжету стрічки — ідеаліст Юра, молодший співробітник краєзнавчого музею, який під час пошуків рідкісного бабака випадково стає свідком чергового підпалу лісу, від яких весь час потерпала Херсонщина (цю тему порушувала й загибла активістка Катя Гандзюк).

Прагнення справедливості привело Юрія до роботи в місцевій газеті. Тож експозиція зали присвячена роботі херсонських медіа. Є тут і архів газети "Вгору", і редакційний стіл газети, в якій колись працювали автори фільму, є кіоск із написом "Преса", в якому представлені оригінальні місцеві газети довоєнних часів.

До речі, якщо пощастить, можеш знайти в кіоску календарик на 2026 рік із бабаком.

А ще тут є білборд з обличчями передвиборчих кандидатів, і кожен відвідувач виставки матиме змогу скласти до нього власний слоган.

Зал 4. Фільм "Вулкан"

А завершується все на березі Каховського водосховища, у Бериславі, фільмом "Вулкан" (2018), за який Роман Бондарчук отримав Шевченківську премію.

Фільм розповідає про Лукаса — перекладача ОБСЄ, який за волею долі опиняється в Бериславі. Ставши мимовільним гостем дивного господаря дяді Вови, Лукас стикається з абсолютно новим всесвітом, у якому життя здається повністю відірваним від будь-якого звичного укладу.

Фільм "Вулкан" загалом і конкретно ця зала — насамперед спроба вшанування людей містечка Берислав, яке побувало в окупації, а після звільнення було майже знищене росіянами. З 12 тисяч людей, які жили тут до війни, залишилось, може, 600 — і це просто розпач.

Та "Вулкан" повертає нам ціле місто чудернацьких довоєнних бериславців, бо проєкт був настільки малобюджетним, що більшість ролей у ньому зіграли місцеві.

На одному з відео жителі містечка товпляться в черзі за молекулярним клеєм. На другому можна поспостерігати за виступом місцевих артистів оригінального жанру, які ​​єдині у світі знають, як засунути собі в ніс дриль, що працює.

А ще можна послухати монолог одного з героїв "Вулкану", дяді Вови, навколо якого цей фільм, власне, виріс: спочатку автори стрічки просто документували його монологи, а далі вже зняли фільм, де героя зіграв Віктор Жданов. Дядя Вова — місцевий авантюрист і філософ. Саме від нього Роман Бондарчук дізнався міф про собакововків, що ночами приходили зі степу красти курей — шкура одного такого висить на стіні Мистецького Арсеналу. А ще дядя Вова розповідав про міражі в степу. Один такий міраж — жіночий хор, який співає "Пливе човен" — можна побачити й почути в експозиції.

А ще тут є справжня Воскресальна яма — теж героїня фільму "Вулкан". За сюжетом, Лукас потрапляє в таку саме яму посеред поля соняшників, і в ній у нього відбувається внутрішній злам, після якого він починає багато чого розуміти й приймає зв'язок із цим херсонським степом та людьми, які його населяють. Тож організатори виставки запрошують зайти в цю яму і побути наодинці із собою. Всередині яма — завглибшки три метри, задекорована південною землею, на якій лопати залишили свій орнамент. А зверху нахиляють голову стиглі соняшники.

"Ну а далі ти виходиш звідти оновленим, сповненим любові до життя й до того, що війна руйнує. Але вона і підштовхує нас до того, щоб ми більше зберігали, більше любили, більше тримали те, що у нас є", — рекламує інсталяцію кураторка проєкту Катерина Ботанова.

Зала 5. Бабак, кіно і медитація

Останню залу творці виставки умовно назвали "Залою для медитації" — це такий собі простір для особистої рефлексії після побаченого. Тут можна просто посидіти й подивитися на трьох великих екранах кадри з "Українських шерифів", "Вулкану" та "Редакції". Тому заходь, затишно вмощуйся в крісла-мішки й дивися кіно. До речі, саме тут можна на екрані побачити у всій красі червонокнижного степового херсонського бабака з фільму "Редакція".

"Я думаю, основне в цій виставці — те, що вона допомагає нам не втрачати пам'ять про людей і ландшафти, яку намагається забрати в нас війна, — резюмує проєкт його кураторка Катерина Ботанова. — А ця виставка — і фільми, і архіви, і вся ця пам'ять — абсолютно про любов, бо зроблено з любовʼю. І мені б хотілося, щоби ця любов до Херсону, Херсонщини й України загалом весь час була й лишалася з нами".

Наостанок пані Катерина процитувала слова героїні фільму "Вулкан" — старенької мами дяді Вови, якими можна підсумувати шлях цією виставкою:

Мене тут земля тримає. Вода тримає. Степ тримає. Дім… Якщо довго живеш і любиш, то і земля тебе любить. І силу дає. А якщо є сила — ти щасливий.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter