Фото на плівку: ренесанс, тренд чи забавка?

Фото: колаж "ТиКиїв"

Здавалося б, плівкова фотографія мала б остаточно відійти в минуле, адже цифрові технології досягли неймовірної досконалості, а кожен смартфон має камеру з професійними можливостями... Проте наразі це тренд: молодь захоплюється аналоговою фотографією, а фотографи з досвідом всміхаються: "Я знімав на плівку ще до того, як це стало мейнстримом". То що це: ренесанс плівкової фотографії, мода, забавка? Обговоримо з відомими фотографами!

Від дагеротипу до цифри

Історія фотографії почалася у 1839 році зі створення дагеротипу Луї Дагером. Це був революційний спосіб фіксації зображення на металевій пластині, покритій сріблом. Протягом наступних десятиліть технологія вдосконалювалася: з'явилися фотопластини, а потім і фотоплівка, яка стала доступною широкому загалу завдяки компанії Kodak наприкінці XIX століття.

Золота ера плівкової фотографії тривала все XX століття. Фотоапарати стали невіддільною частиною повсякденного життя, а проявлення плівки перетворилося на мистецтво. Однак з появою перших цифрових камер у 1975 році почалася нова епоха...

Занепад плівкової ери

На початку 2000-х років цифрова фотографія почала стрімко витісняти плівкову. Переваги очевидні: миттєвий перегляд знімків, відсутність витрат на плівку та проявлення, можливість зробити необмежену кількість кадрів. У 2012 році компанія Kodak, символ плівкової епохи, оголосила про банкрутство. Здавалося, що аналогова фотографія назавжди залишиться в минулому....

Чому це новий тренд?

У 2010-х почався бум плівкової фотографії серед молодого покоління. Цьому є декілька пояснень. По-перше, в епоху ідеальних цифрових знімків та фільтрів, плівкові фотографії приваблюють своєю автентичністю. Зернистість, легкі засвічення та неідеальні кольори створюють особливу атмосферу... Обмежена кількість кадрів на плівці змушує фотографа більш відповідально підходити до зйомки. Кожен знімок стає особливим, на відміну від сотень цифрових фото, які часто залишаються не переглянутими.

Не менш значущим є й тактильний досвід. Покоління зумерів, яке виросло в цифровому світі, відкриває для себе задоволення від роботи з фізичними об'єктами. Заправлення плівки, налаштування механічної камери, процес проявлення — все це створює особливий зв'язок з процесом фотографії.

Крім того, плівкова фотографія стала своєрідним способом самовираження та належності до певної спільноти. По всьому світу з'являються фотоклуби та майстерні з проявлення плівки, де обмін досвідом відбувається як онлайн, так і офлайн, фотографи старшого покоління знайшли себе в менторстві, з'явилася також мода на колекціонування ретро-фото, слайдів та негативів. Що старіші ці артефакти — тим вони дорожчі.  

А що про цей тренд думають професійні фотографи? 

Іван Цюпка

 

Художник та професійний фешн-фотограф. Його фотографії є частиною колекцій Національного художнього музею України, Одеського національного художнього музею, Музею сучасного мистецтва Одеси та багатьох приватних колекцій

"Попри те, що цифрові технології вже давно домінують у фотографії, деякі фотографи продовжують знімати на плівку. Причин цьому кілька... По-перше, якщо знімати на широкий та великий формат, плівка дає високу якість зображення. Хоча існують цифрові камери, здатні досягти цього рівня, їхня вартість значно вища, ніж плівкових, тому плівка залишається актуальною для певних завдань. По-друге, молоді фотографи намагаються відійти від "глянцевих стандартів", шукаючи щось автентичне та живе. Плівка дозволяє їм це зробити чи скорше дає таку ілюзію. Проте цей тренд став стихати, і шалений сплеск цін на культові плівкові "мильниці" пішов на спад рік чи два тому. Третя причина — деякі фотографи будують власний бренд на роботі з плівкою, надаючи їй особливого шарму.

Плівковий фотопроєкт Wireframe Івана Цюпки

Я почав знімати на плівку, коли мені було 8 років і батько подарував мені фотоапарат "Смена". Тоді я знімав на жахливі радянські плівки "Свема", які мали проблеми з нестабільною експозицією і зернистістю. Пізніше з'явився Kodak, це було справжнє диво — і якість плівки, і стабільна проявка в фотолабораторіях.

Але з приходом цифрових технологій все стало ще простіше, і я, як і тотальна більшість фотографів, перейшов на цифру. Сьогодні працювати з плівкою стало набагато легше, ніж у плівкові часи, з'явилися лабораторії, які якісно проявляють та сканують плівку. Однак випуск плівки скорочується, а ціни ростуть. Вартість лише одного кадру на деяких плівках може сягати одного-двох доларів. Ще 20 років тому плівка була доступнішою за цифру, але з часом цифрові камери стали дешевшими та якіснішими, і зростання цін на плівку позбавило її будь-яких переваг.

Якість цифрової фотографії вже давно перевершила плівку, і сьогодні єдина причина знімати на плівку — бажання сповільнитися й поринути в процес. У 1990-х та на початку 2000-х я працював у сфері сучасного мистецтва і нових медіа, використовуючи плівку. Мій проєкт Wireframe — аналогова зйомка, що показує людей як цифрові моделі у вигляді сітки. Цей проєкт викликав значний інтерес, фотографії з нього потрапили до колекцій національних музеїв у Києві та Одесі. Це був останній серйозний проєкт, знятий на плівку. Відтоді всі важливі роботи я знімав на цифру.

Цікавість до плівкової фотографії відродилася 15 років тому з появою Instagram і досягла піку років, мабуть, 7 тому. Проте з приходом TikTok і відеоконтенту інтерес до плівки у покоління Z знижується.

Останні плівкові мастодонти старшого покоління також переходять на цифру, а перспектива плівкової фотографії стає все менш чіткою. Шкода, адже іноді знімати на плівку весело".

Роман Пашковський

 

Професійний фотограф і власник студії, займається ручними техніками створення портретних світлин та веде активну волонтерську діяльність 

"Плівкова фотографія для людей, які вперше з нею стикаються і раніше ніколи не фотографували та не починали свій шлях з плівки, — це щось зовсім нове, максимально аналогове. Комусь або дуже подобається, і починається шлях пошуку своєї плівки, яких безліч. Або взагалі не подобається в силу недосконалого технічного зображення. Плівкова фотографія більше про емоції, ніж про технічно досконале зображення.

Мій перший плівковий фотоапарат — Nikon FM3a, яким я досі знімаю. Я пам'ятаю, як тримав його вперше в руках і не міг повірити, що в мене є ця камера. На той час це було щось космічне для мене, молодого студента. Перші плівки, які я на цю камеру знімав, проявляв в інституті на парі з фотохімічних процесів, там я і навчився замішувати розчини й все проявляти. Перша моя плівка була погано сфотографована і так само погано проявлена, тому там був лише один чи два вдалих кадри. Ну як вдалих... (Сміється.) Вони теж були погані, але вони вийшли. Це було вау для мене! 

Зараз все просто: купити плівку можна, і вона є різна, ціна, звісно, може відлякувати, але якщо вартість не лякає, то це можна зробити в спеціальних плівкових лавках, на сайтах, на олх. Далі без жодних проблем тобі її проявлять та оцифрують, ще і сканерів зараз безліч різних є, можна підібрати під себе і просто насолоджуватись процесом створення фотографій. Інфраструктура плівкового фотографа вже чудово налаштована. Камеру можна придбати як за 500-1500 грн, так і за 100-200 тисяч грн. Тут вибір безмежний.

З моїх найцікавіших творчих експериментів із плівкою — опанування камери великого формату 4х5 дюйми, ручна проявка, фотографування на рентген-плівку. Там дуже багато варіантів для експерименту і це прям дуже мені подобається! 

Плівка була і буде, якщо подивитись на ринок камер, то б/у плівкові камери в ціні тільки зростають, а от цифрові — навпаки. Тому, я думаю, плівка буде ще переосмислюватись і набувати нового значення та сили".

Андрій Горб

 

Професійний фотограф, колекціонер плівкових фотоапаратів 

Знімання на плівку зараз, наче автоматично підносить у ранг небожителів, це як слухати музику на платівках, — потрібно заморочитися, купити вінтажну камеру, вставити батарейки, вставити плівку, в деяких випадках (для просунутих "меломанів") виставити експопараметри, відзняти та віднести на проявку, отримати скани й... не забрати відзняту плівку. Навіщо забирати? Я ж плівковий фотограф, що оцифрував плівку...  (Сміється.) 

Більшість сучасних "плівкових фотографів", так вони себе називають, йдуть найлегшим шляхом — купують дешевий фотик з мінімумом налаштувань за принципом рекламного слогана Kodak: "Ви натискаєте на кнопку, ми робимо решту". Результат має бути "творчим". Чим більше нерізкості, розмитих кадрів, засвічення та зміни кольору — тим більше шедевральності в таких фотографіях. Ти отримуєш несподівано-неконтрольований результат, унікальний і єдиний у своєму роді. 36 готових "шедеврів"... І ось ти створюєш собі Інстаграм, підписуєшся як VasiaArt13, professional film photography, обов'язково додаєш ONLY #35mm photos і вуаля — ти тепер не просто "матусина черешня" — ти тепер артист, художник, творча одиниця! Ах, так, забув — обов'язково потрібно приписати: "Приймаю замовлення на творчі зйомки!"

Тренд на плівкові фото вузько сегментований, його підхопили гіпстери та покоління Z. Тому що це найлегший вхід в арт. Це покоління навіть термін придумало "плівковий фотограф", тим самим піднісши себе над іншими фотографами. А плівка — всього лише елемент, який бере участь у створенні зображення, як матриця фотокамери чи мокра коллодіонна пластина... А ось з ними робота — дійсно мистецтво. Тут респект митцям, які заморочуються з хімією та вбивають свої емальовані ванни реактивами. Сюди ж можна додати фотографів, що знімають на форматні камери (фотопластини 13х18 см і більше), це вже чисте мистецтво і титанічна праця — тягати за собою важку техніку і вкладати купу бабла у витратні матеріали. Але унікальний результат усе компенсує.

Мій дід захоплювався фотографією, сам проявляв плівки та друкував кольорові фото. Тому в мене було аж три перших плівкових фотоапарати: "Смена 8М", "Смена Рапид" та "ФЕД". Мені було 10 років, "ФЕД" здавався тоді надто важким, тому я уподобав "Смену Рапид". Це французький стандарт, касета була на 12 кадрів. Плівки такої в СРСР не продавали. Але я додумався, що її можна порізати. В домі було багато книжок, довідників із фотографії, і влітку на канікулах я сам навчився проявляти плівку (інструкція була на реактивах): я закрився у коморі, заткнув щілини маминими пальтами, проявив плівку косо-криво, вона була замацаною та пошкрябаною, але в мене все вийшло! І це дійсно здавалося магією у 10 років! Я досі десь зберігаю ці перші фото з цієї плівки. Батько відправив мене у фотокружок у Палаці піонерів, але я походив-походив, побачив, що там 10 дітей на один фотозбільшувач, і вирішив опановувати фотомистецтво самостійно. 

Чому в доцифрову еру фотографів було не так багато, як зараз? Бо "вхід" у професію був дорогим задоволенням: професійні камери коштували, як квартири, а витратні матеріали були обмеженими. Більш-менш прийнятна "мильниця" коштувала сотку доларів. Фотографії на неї тоді все одно вважалися лайном, на відміну від сьогодні ("чим страшніше, тим модніше"). Зараз "мильниця" коштує дешевше плівки. Її зазвичай не бережуть, з нею експериментують. Дряпають об'єктиви, роблять мікроотвори в корпусі (для засвічення плівки й створення унікального браку, який потім видають за оригінальне бачення), підкидають у повітря на автоспуску для створення "фото з дрона", а там вже як вийде, а якщо розіб'ється — не шкода. 

Більшість гіпстерів зараз навіть не вміють вставляти плівку у фотоапарат! Вони приходять у спеціальні мініфотолабораторії, які до них френдлі і не журять за невміння працювати з фототехнікою — їм там заправляють плівку, і вони виклацують свої 36 кадрів та несуть їх проявляти. Будь-який каприз за ваші гроші.

Плівки стало менше, багато компаній збанкрутували, але на закордонних сайтах її можна купити скільки завгодно та будь-яких форматів. Хоча насправді немає таких творчих проєктів, які не можна реалізувати за допомогою цифрових фотоапартів та принципово потрібно знімати на плівку. Хіба що... Приміром, я знімаю на слайд, який потім відображається за допомогою фотопроєктора. Але для цього потрібен прям специфічний артоб'єкт, щоб це було ідейно обумовлено. Слайд не терпить помилок.

З творчих експериментів: мені подобалося перезнімати зі слайдів на плівку і роздруковувати фото. Я перед об'єктивом ставив різні напівпрозорі матеріали, щоб отримати своєрідний ефект муару... Також експериментував з підвищенням чутливості плівки, щоб отримати зернистість. Або експериментував з мультиекспозицією... Це коли ти знімаєш кадр на кадр і накладаєш один на одного. Такий ефект можна було отримати з фотоапаратом "Смена 8М", деякі фотографи просто забували перекручувати кадр, і виходив такий цікавий ефект... А зараз я перезнімаю цифрові фото на слайди, які потім можна проєктувати на стіну... В цьому щось є...

Великого майбутнього у плівкового фото не бачу, це вузька ніша для фанатів. Зараз швидкість процесів все одно переважає, світ стрімкий. Та й будь-якого ефекту плівки можна досягти у фотошопі. Фотографи, що працювали із плівкою до появи цифрових фотоапартів намагалися вижати з неї максимальну якість. А зараз, навпаки, якість — у цифрі, аматорство та погана якість — у плівці.

Хоча і я інколи ностальгую, беру якийсь плівковий фотоапарат з тих, які колекціоную, та йду знімати...      

Олександр Порубаймих

 

Професійний фотограф, працює з рекламою, глянцем та селебріті, активно ділиться власним досвідом і знаннями на авторському курсі з фотографії 

Фотографія — це емоція. Емоція від моменту, емоція від створення, емоція від дотику, емоція від перегляду. Якщо мова не йде про комерційну фотографію, де головною задачею є продаж, людям подобається експериментувати з плівкою. Тут спектр емоцій набагато ширший та глибший.

У цьому випадку цінність моменту набагато більша. Цифрові технології свого часу перевернули світ фотографії. Вони спричинили банкрутство легендарної компанії Kodak, керівники якої, на жаль, не повірили, що цифрова фотографія комусь буде цікавою. Цифрові камери зручніші, швидші та ефективніші. На етапі постпродакшену можна досягти будь-якого ефекту, включно з імітацією плівки, але втрачається та сама магія. Фотографія ніби стає безликою, а роль фотографа та його відчуття моменту втрачають сенс. Достатньо просто натиснути на кнопку, зробити 50 кадрів за секунду й обрати потрібний. Це основна причина, чому люди обирають плівку. Проте є ще одна: через надшвидку цифровізацію люди втомилися від екранів і захотіли спростити хоч один аспект фотографії. В потрібний час просто взяти камеру та зробити один кадр, який потім можна потримати в руках.

Мені здається, плівка — це, перш за все, естетичний вибір. Вона має характерний "малюнок" лінзи та кольори, які зачаровують і, можливо, нагадують дитинство, коли батьки фотографували на випускний у садочку, а потім давали нам завдання віднести плівку на проявлення. Потім усією родиною ми годинами передивлялися ці світлини й переживали яскраві емоції.

У більшості випадків цей вибір роблять не заради технічного виклику (за винятком колекціонерів). Люди, які прагнуть технічної досконалості, відразу обирають цифру та слідкують за оновленнями камер. 

Мій перший плівковий фотоапарат був "мильницею". Назви я вже не пам'ятаю, але в пам'яті назавжди залишились слова батьків: "Сашо, там всього 36 кадрів. Залиш на всю відпустку". Хоча я самостійно фотографії не проявляв, мав нагоду спостерігати цей процес. Ще у школі я напросився до фотосалону, бо завжди любив пізнавати щось нове. Щиро вдячний дядькові Сергію, який дозволив мені побачити цю магію на власні очі. 

Хоча плівка й стала популярною в останні роки, цього, на мою думку, все ж недостатньо, щоб виробники почувалися впевнено. Саме дефіцит матеріалів робить зйомку на плівку досить дорогим задоволенням. Наприклад, проста плівка на 36 кадрів у середньому коштує близько 700 грн, а цього замало для тих, хто займається фотографією професійно. Навіть для побутових кадрів цього обсягу іноді недостатньо. Матеріали для обробки та проявлення ще доступні, але їх стає дедалі менше. Складнощі з доступом до цих ресурсів не дуже мотивують власників лабораторій продовжувати свою діяльність.

Плівкова фотографія має унікальну естетику, якої цифрова позбавлена. Навіть кожен окремий вид плівки суттєво відрізняється за передачею кольорів, зернистістю (яка додає фотографії атмосферності та ретро-ефекту) та, звісно, за роботою з експозицією, яка може бути достатньо нестабільною і тим самим додавати художності знімкам.

Завдяки вибору певної плівки фотограф може легко передавати своє бачення та виділятися серед інших. Але ми живемо у цифрову еру, і тому всі ці ефекти можна відтворити у редакторах фотографій: Capture One, Lightroom або Photoshop.

Тут радше питання у тому, який процес подобається людині. Якщо розглядати з цього погляду, то плівка має головну перевагу — свідомість. У цифровому форматі можна "наклацати" тисячі кадрів, а потім тижнями сидіти в редакторах, щоб із багатьох обрати одну вдало оброблену фотографію. Натомість плівка вчить думати, ретельно готуватися, працювати з композицією, світлом і моделлю, якщо в кадрі є людина. Саме так фотограф може виражати себе — через осмислений підхід і мислення.

Чи є творчі проєкти, для яких  я б обрав тільки плівку? Мабуть, ні. Я, в першу чергу, комерційний фотограф: у роботі залучена велика команда, є технічні завдання, і процес створення фотографій має бути максимально гнучким. Плівка зовсім не про це. Я можу взяти її із собою, щоб зробити кілька кадрів "на пам'ять", і на цьому все. Навіть коли є запит на "ефект плівки", я все одно обираю цифрову камеру та стилізую зображення у цифрових редакторах. Для мене плівка — це душа, дім, щось особисте та інтимне, і тому у своїй комерційній роботі я її не використовую.

Нещодавно був запит на зйомку обкладинки для артистів Roxolana та Phil it. Стилістика технічного завдання була дуже схожа на плівку, тому на знімання я взяв із собою Mamiya RZ67. І знаєте, чому обрали цифровий кадр? Тому що на проявлення плівки треба було багато часу, а дедлайни не чекали. Чи було це експериментом? Скоріше ні, аніж так. Просто захотілось побачити, як це буде на плівкову камеру. Я не дуже розраховував, що оберуть плівковий кадр. Внаслідок того, що фотографія — це моя професійна діяльність, цифрова фотографія перемагає.

Я впевнений, що плівкова фотографія — це тимчасовий тренд, який підхопила молодь. Можливо, дехто продовжить знімати на плівку, але це буде дуже невеликий відсоток митців, що свідчить про поступове завершення ери плівки. 

Не думаю, що це привід для розчарування, адже є чудовий замінник плівки — Polaroid. Це коли ти зробив фотографію і через кілька хвилин отримуєш готовий аналоговий знімок. Це набагато зручніше, адже не потрібно кудись ходити, проявляти, сканувати тощо. Так, тут теж обмежена кількість кадрів і картриджі дорогі, але доступність і простота у використанні притягують аматорів. Я б назвав це "плівкою на мінімалках", і ця ніша має великий потенціал.

Костянтин Ревуцький

 

Професійний фотограф, військовий фоторепортер

Сучасних фотографів у плівковій фотографії приваблює технічний виклик, так само як і старі об'єктиви. Я сам користуюся "тєлєвіком" 1994 року. Картинка настільки кіношна, що не потрібно її спеціально обробляти.

А перший досвід роботи з плівковим фотиком у мене був років у п'ять. Мій батько —  фотограф-аматор, тому ми разом вивчали "Зеніт", "ФЕД", та я до деталей розібрав дешевеньку "Смену". Пам'ятаю, як під ковдрою займались проявкою... Це дійсно цікаво. Так і розпочався мій шлях у фотографії. Найбільший творчий експеримент з плівкою в мене був у підліткові часи, коли мені перепав від батька дзеркальний "Зеніт" і я почав фотографувати знайомих і друзів, потім друкувати фотки та вклеювати їх у зошит з анкетами. В мене була найкрутіша анкета в школі. (Сміється.)

З мінусів плівкової фотографії зараз — обмежена доступність плівки, а також брак часу. Коли в тебе 24 або 36 кадрів і ти не бачиш одразу результат, то і кадр цінніший. Цифра нас розбалувала. В кожного із нас в кишені телефон із цифровою камерою і тонни селфі, а от автентичності замало.

Напевно, всі мої теперішні військові проєкти можна було б відзняти на плівку, але сучасний світ стрімкий,  для репортажних фотографів важливий час, тим більше коли знімаєш у небезпечних місцях.  Вважаю, що тренд на плівкові фото тимчасовий. Технології рухаються вперед, і якщо дуже хочеться ефект плівки, то є чудові пресети "під плівку" у фоторедакторах. Але це вибір кожного. Я за практичність і розвиток! 

Отже, можна сказати, що відродження плівкової фотографії — це пошук автентичності та глибшого зв'язку з процесом створення зображень у світі, перенасиченому цифровим контентом. Для когось це модна забавка, експерименти, бізнес, для когось — можливість творчого вираження. Так чи інакше, плівкова фотографія вчить нас цінувати момент, працювати руками та створювати щось унікальне в епоху масового виробництва. А це в наші часи вже kind of art! 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter