Як команда фільму "Машина часу Майдан" відтворила вулиці Києва 2013 року за допомогою новітньої технології
Кадр із фільму "Машина часу Майдан". Фото надане пресслужбою фільму
Чи можна повернутися в Київ 2013 року? І не просто переглянути архівні відео з Майдану, а нібито опинитися всередині них, пройтися знайомими вулицями й побачити місто таким, яким воно було 13 років тому. Саме таку можливість пропонує нова документальна робота.
19 листопада у прокат вийшов фільм "Машина часу Майдан" режисерів Володимира Тихого та Романа Любого. Для його створення команда кінооб'єднання "Вавилон'13" використала технологію, якої під час Революції Гідності навіть не існувало, та перетворила архівні записи на тривимірні простори, якими можна віртуально переміщуватися.
Спеціально для "ТиКиїв" промопродюсерка Марія Кравченко розповідає, як вдалося оживити Київ 2013 року на екрані, чому для цього підійшли лише 2-3% архівних кадрів і як технічні помилки допомогли створити особливу атмосферу подорожі в часі.
Що таке "Вавилон'13" і звідки взялися ці кадри?
"Вавилон'13" — об'єднання українських кінематографістів, яке виникло в листопаді 2013 року на початку Революції Гідності. Тоді режисери й оператори взяли камери та почали знімати все, що відбувалося на Майдані й навколо нього. Вони фіксували протести, будівництво барикад, зіткнення із силовиками, а ще — звичайні моменти життя людей, які вийшли на вулиці.
За час Революції Гідності команда зняла величезну кількість матеріалів, частина з яких так і залишилася в архівах. Понад десять років по тому ці записи стали основою нового фільму.
"Машина часу Майдан" поєднує унікальні архівні матеріали із сучасною кінематографічною мовою та переносить глядача в центр подій Революції Гідності. За сюжетом, 21-річний український військовий після поранення у 2024 році прокидається у грудні 2013-го. Він знає, що станеться далі, але не знає, чи зможе щось змінити.
Завдяки зніманням від першої особи та динамічній побудові історії стрічка створює ефект присутності. Глядач наче опиняється серед натовпу, рухається разом із героями та спостерігає, як мирні протести поступово переростають у революцію.
Як старі відео перетворилися на тривимірний Київ?
Для створення фільму команда повернулася до власних архівів. Але цього разу автори вирішили не обмежуватися звичайним монтажем документальних кадрів. Їм хотілося знайти спосіб, який допоміг би глядачам відчути, ніби вони самі переміщуються в часі.
"Коли ми вийшли з камерами на Майдан у листопаді 2013 року, ніхто з нас не знав, чим усе закінчиться. Через 13 років ми повертаємося до цих кадрів, щоб по-новому подивитися на події, які змінили Україну. Для нас було важливо не лише відтворити атмосферу революції, а й осмислити її через досвід нового покоління — тих, хто був дітьми під час Майдану, а сьогодні захищає Україну", — ділиться режисер Володимир Тихий.
Під час роботи над стрічкою команда дізналася про нову технологію 3D Gaussian Splatting (3DGS), яка була представлена лише в серпні 2023 року. Вона дає змогу створювати тривимірні сцени зі звичайних фотографій чи відео. Комп'ютер аналізує, який вигляд має одне й те саме місце з різних ракурсів, і на основі цих даних відтворює простір. У результаті можна не просто дивитися на пласке зображення, а ніби переміщуватися всередині нього, розглядати будівлі, вулиці та предмети з інших точок.
Раніше для подібних завдань використовували фотограмметрію — метод, який дозволяє відновлювати форму об'єктів за фотографіями. Gaussian Splatting працює інакше: він представляє простір як безліч маленьких напівпрозорих об'ємних елементів, завдяки яким можна досить точно передавати не тільки форму предметів, а й кольори, освітлення та відблиски.
Технологія швидко привернула увагу фахівців із комп'ютерної графіки. І тут у творців "Машини часу Майдан" виникла ідея: а що, як використати її, щоб відтворити Київ із відео, знятих 2013 року? Виходить своєрідна машина часу всередині машини часу: зображення десятирічної давнини можна побачити по-новому завдяки технології, якої ще не було на момент знімань.
Чому це виявилося складніше, ніж здавалося?
За словами режисера Романа Любого, зазвичай для Gaussian Splatting матеріали знімають спеціально. Наприклад, обходять будівлю з камерою з усіх боків або знімають її з дрона, щоб комп'ютер отримав достатньо інформації про простір.
Але оператори "Вавилон'13" 2013 року, звісно, навіть не підозрювали, що колись хтось намагатиметься побудувати тривимірну модель Києва з їхніх записів. Вони знімали події, людей, емоції, рух. Камери не облітали будівлі за спеціальними траєкторіями, не затримувалися на кожній деталі й не намагалися зафіксувати всі можливі ракурси. Тому більшість архівних записів просто не підходила для такої реконструкції.
"Нам довелося переглянути величезну кількість відео, щоб знайти хоча б кілька придатних фрагментів. Зрештою, технічно підходили приблизно 2-3% архівного матеріалу. І навіть ці записи не гарантували ідеального результату. Кожен фрагмент потрібно було перевіряти експериментально", — розповідає Роман Любий.
Коли технічні помилки стали особливою частиною фільму?
Найцікавіше почалося саме тоді, коли технологія не могла правильно відтворити зображення.
"Оскільки архівні відео не були призначені для тривимірної реконструкції, комп'ютер часом створював дивні ефекти. У просторі з'являлися порожнечі, частини будівель розмивалися, а люди, які рухалися в кадрі, могли перетворюватися на хмари кольорових плям. У комп'ютерній графіці такі візуальні помилки часто називають глічами", — каже Роман Любий.
Здавалося що, глічі потрібно було виправляти. Але творцям фільму, навпаки, сподобалися ці недосконалості.
"Якщо уявити, якою могла бути справжня подорож у часі, зовсім не обов'язково, що минуле постало б перед нами чітким і реалістичним. Можливо, воно теж складалося б з окремих фрагментів, розмитих облич, знайомих місць, які поступово виникають перед очима", — продовжує режисер.
Саме такого ефекту вдалося досягти у стрічці. Київ 2013 року ніби оживає, але не стає звичайною комп'ютерною копією міста. Він більше нагадує спогад, у який можна потрапити.
Під час роботи над цими сценами автори також цікавилися науковою фантастикою та теоріями про те, як могли б сприймати наш світ чотиривимірні істоти. Ці ідеї теж вплинули на те, якою зрештою постає на екрані подорож у часі.
Як дві хвилини змінили атмосферу стрічки?
Загалом сцени, створені за допомогою Gaussian Splatting, займають у фінальному монтажі приблизно дві хвилини. На перший погляд, зовсім небагато. Проте саме ці епізоди сприяють створенню особливого ефекту переміщення між 2024-м і 2013-м. Вони допомагають передати відчуття, коли історичні кадри перестають бути просто зображенням на екрані й перетворюються на простір, у який можна зазирнути.
Цікаво й те, що для створення цих моментів не довелося відбудовувати Київ у комп'ютерній графіці з нуля. Основою стали реальні кадри, зняті учасниками "Вавилон'13" під час Революції Гідності.
"Перед нами не вигадана версія міста, а спроба відтворити справжній Київ того часу — з усіма особливостями архівних записів і несподіваними результатами їхньої обробки. Мабуть, у цьому є особлива символічність. 2013 року оператори "Вавилон'13" просто знімали історію, яка відбувалася перед їхніми очима. А через 13 років ті самі кадри допомогли створити фільм, у якому можна спробувати повернутися в той час", — підсумовує Роман Любий.
Читай також: Десятки операторів, сотні історій та одна літня ніч: як створювали експериментальний фільм "Ілюзія тихої ночі"