Що читає засновник EnterDJ та головний редактор журналу "Друга навігація" Влад Фісун
Фото: колаж "ТиКиїв"
Влад Фісун — журналіст, креативний маркетолог, діджей та радіоведучий, засновник проєкту DJ Buro. Зараз Влад працює над проєктом EnterDJ — втіленням новітньої форми арттерапії через діджеїнг: він розробив методологію, що сприяє реабілітації ветеранів та всіх, хто потребує психологічної підтримки. Для старту достатньо мати комп’ютер з навушниками та доступом до інтернету.
Для "ТиКиїв" Влад Фісун підготував добірку з шести прочитаних останнім часом книжок. Звичайно, всі вони — про музику: від історії українського рейву до біографії фронтмена Red Hot Chili Peppers.
Про звичку читання
Намагаюся читати щодня, найчастіше це відбувається перед сном, у ліжку. Бажано — хоча б 10–15 сторінок, краще — главу чи розділ, так краще запам’ятовується. Вранці, особливо якщо є пробіжка чи спортзал, згадую, що прочитав, думаю над цим.
Також читаю в метро — воно везе саме, передбачуване, і дає змогу приділити увагу книжці, а не керуванню автівкою, наприклад.
Паперові книжки, особливо в дорозі, — це розкіш. Іноді дозволяю собі її — просто беру в подорож більший за об’ємом багаж.
Про вибір книжок
Я несистемний читач. Раніше, коли працював у журналах, зважав на поради критиків, редакторів. Щось ішло "з курилки". Зараз частіше — відгук когось із друзів у фейсбуці або — частіше — з LinkedIn. Якщо щось цікаве впадає в око — ставлю в чергу.
З художньою літературою стало гірше — тягне читати про реальність. Іноді — чарівну, як у мандрівників, іноді — сумну, як у публіцистиці про джерела й сценарії глобальних війн та конфліктів. Щось читаю і по роботі — про креативний маркетинг, комунікаційні моделі. Це буває цікавіше за будь-який фікшн — випадки з життя брендів чи ринкові перипетії.
І, звісно, є особлива пристрасть — книжки про музичні субкультури чи жанри. Люблю читати про історію діджеїнгу. Але різні автори часто описують приблизно ті самі 15–20 ключових моментів, а між ними вставляють щось своє. Оскільки така література створена також для широкого кола читачів — раджу друзям, які не дуже знайомі з темою. Це ще й як впливає на розширення музичного світогляду, розуміння побудови сучасного інституту музики.
Про вплив читання
Якщо все співпало (з книжкою) — то відбувається повне занурення, навіть емпатія до надій героїв — реальних чи вигаданих. Читання дає ерудицію, бо факти з книжок краще запам’ятовуються, ніж скрол.
Читання дає розуміння компетентності автора — і іноді це розуміння підказує, що краще припинити втрачати час і зір. Тоді книга закривається і відноситься у вільну бібліотеку — комусь зайде.
Читання впливає на розвиток мови. І дає мрію: колись написати власну книжку, виростити в собі цей імпульс і отримати задоволення від створення.
Ігор Панасов, "Історія Українського Рейву"
Найактивніший музичний журналіст Ігор Панасов за сприяння української редакції глобального видання Mixmag поринув у самі хащі музичної спільноти — туди, де все не дуже документувалося від початку, в сутінок клубів, нічного життя та музичного андеграунду буквально в поверховому сенсі.
"Книга про те, чого ніби нема" — стрімкий екскурс більш ніж чотирма десятиліттями, починаючи навіть з ДК "Енергетик" у Припʼяті, який колись був буремною дискотекою (я на власні очі бачив там залишки пульта), і до часів джентрифікації закинутих фабрик в оплоти нової культури нині. Звісно, в такому темпі іноді припустимо і спотикнутися, помилки є, але безліч свідоцтв, фото та посилань надає той рятівний прошарок.
Жан Марко дель Ре, "Ukrainian Field Notes"
Британський журналіст Жан Марко дель Ре зробив для сучасної незалежної сцени України дещо щире — він спитав у неї, що і як. З початку повномасштабного вторгнення його блог Ukrainian Field Notes старанно конспектує пряму мову проєктів, композиторів, продюсерів та діджеїв.
Власне, це збірка інтерв’ю, промова креативного класу — від дуже нішових до доволі відомих. Це важливі історії людей з усіх регіонів, які ці регіональні забобони оминають, оскільки автор книги про них не в курсі. Респонденти дають власні описи надій, амбіцій та джерел натхнення — від нової класичної музики до експериментальних жанрів, назв яких поки не існує.
Юрій Рокецький, "Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і "Брати Гадюкіни"
Найкраще свідоцтво наших шалених 1990-х та складних 1980-х — документ з гумором та фотографіями про талановиту і складну людину — Сергія Кузьмінського. З екскурсами від львівських хіпі кінця 1970-х і до рейвів 1990-х, які, власне, перетворили рокера Кузю на гоа-транс-діджея Пуберта. Написано зрозуміло і впевнено, тому що автор байопіку — фронтмен групи "Мертвий Півень".
Bill Brewster, Frank Broughton, "Last Night a DJ Saved My Life"
Це біблія. І хоча багато хто вважає, що God is a DJ, про цю біблію навіть дджеї не дуже знають.
Автори — справжні ботани, а не позери, мабуть, тому. Білл Брюстер наразі керує серією компіляцій Late Night Tales, випуски якої складають всесвітньо відомі Franz Ferdinand, Air, MGMT чи BadBadNotGood. Френк Брутон допомагає Білу у вечірках Low Life, які в травні святкують 30 років.
А книга починає цю історію з моменту, коли в 1906 році вперше в радіоефірі пролунала платівка, що її поставила людина. І далі — джаз, рок, хіп-хоп — чому все це сталося саме через диджеїв.
Gareth Murphy, "Cowboys and Indies: The Epic History of the Record Industry"
Якщо ви добре пригадуєте серіал "Вініл" Мартіна Скорсезе та Міка Джаггера, то це — його більш сухий синопсис, без сентиментів. Важкі і неймовірні внутряки рекорд-індустрії, які змінили світ. Але і серій більше — від винаходу засобів звукозапису і до буму mp3, який майже все не загубив, і стримінгу, який усе намагається врятувати. До читанки добре додати плейлист — і ваша музична ерудиція отримає чималий бустер.
Anthony Kiedis, Larry Sloman, "Scar Tissue"
Я випадково потрапив на видання біографії фронтмена Red Hot Chili Peppers у букінистичному магазині в Охаї — це гірська Каліфорнія, тихе містечко мільйонерів та буддистів з екокрамницями, оливковою фермою та хайками навкруги. Каліфорнія Ентоні Кідіса геть інша — з вогняною лавою хайвеїв, вечірками на тиждень і рікою з будь-яких наркотиків, у якій він тоне сам і втрачає кохання, друзів і, власне, учасників групи.
Книга вийшла у 2004 році, коли Кідіс уже був "чистий", але те, що вона занадто відверта і також травмує багатьох людей, чию присутність у сюжеті ніхто з них не затверджував, він визнав тільки років через дванадцять. Біографія також добре пояснює, чому починаючи з альбому Californication, де, власне, і присутній сингл Scar Tissue, RHCP більше не гострить і не рве, а ниє. Тому що це — художній "відхідняк".
