Переможці програми "Ти та Київ: Фотопроєкт" про straight photography та ідеал митця сьогодення
Фото: колаж "ТиКиїв"/armyfm.com.ua
Богдан Гуляй, Наталя Шкурат і Дмитро Купріян — три переможці програми №2 "Ти та Київ: Фотопроєкт". Ми поспілкувалися з митцями про те, як створювалися їхні конкурсні доробки та яким має бути сучасний український фотограф.
Читай також: Переможниці "Програми № 1" для дизайнерів, ілюстраторів та художників — ексклюзивне інтерв'ю
Всі три переможці конкурсної програми народилися в Києві. А з чим це місто асоціюється у вас — і як киян, і як фотографів?
БОГДАН (1 місце): Українська столиця у мене асоціюється з хаосом мегаполісу. Київ — одне з тих місць, де все ніби відбувається одночасно. І в будь-який момент, у будь-якій точці міста можна чекати на що завгодно.
НАТАЛЯ (2 місце): У мене Київ асоціюється з домом. Саме тут відбувались і відбуваються найважливіші події мого життя, тут я формуюся як особистість і митець, тут перебувають найближчі для мене люди. Як фотографиню мене зачаровує навіть не стільки загальний пейзаж столиці, як де-не-де гра світла, контрасти, кольори, незвичні архітектурні форми тощо.
ДМИТРО (3 місце): Київ — це рідне місто, така собі "база", на яку я щоразу повертаюся. Я прожив тут усе життя, але й досі в столиці мені напрочуд комфортно. Як фотограф я збираю друковані вернакулярні світлини Києва, також маю декілька фото від київського ч/б-майстра Олександра Ранчукова.
Вернакулярна фотографія — це особиста, традиційно аматорська світлина, яка є прямим відображенням повсякденного життя, персонального досвіду та історій. Це можуть бути фотографії із сімейних альбомів, побутові епізоди (весілля, застілля), вуличні сценки (подорожі) тощо.
Яка головна ідея лежить в основі вашого конкурсного проєкту? Як вона пов'язана з Києвом?
БОГДАН: У моїй серії знімків відображена нова тилова реальність цивільних жителів Києва, у якій дивним чином переплелилися сум і радість, мортідо й лібідо, страх і благородство, особисте та спільне для всієї країни. Ми ж часто вдаємо, що все добре, а наші стрічки в Facebook повняться то змаганнями у марнославстві, то списками зборів пожертв. Кияни на моїх світлинах звикли до великої кількості військових на вулицях. Побільшало і безпритульних — чи, можливо, це переселенці із зони бойових дій, яким нікуди піти? Усе це важливо закарбувати крізь об'єктив.
Фото: Богдан Гуляй
НАТАЛЯ: Серія, яку я подала на конкурс, має назву "Фрактальна геометрія міста". Проєкт зародився у 2024 році на тлі повномасштабної війни. Як і решта киян, я була і є свідком багатьох трагічних подій. Тож певної миті відчула потребу відзняти Київ таким, яким він мені уявляється в мирну добу — живим, нескореним, яскравим та сильним. Серія виконана в абстрактній манері неспроста: у цьому частково полягає задум — абстрагуватися від сірого сьогодення зневіри та втоми. А натомість придивитися до деталей довкола, які можуть стати натхненням та вселити надію.
Фото: Наталя Шкурат
ДМИТРО: Нині Київ перебуває у перехідному будівельному стані. Бум житлово-комплексного будівництва створює хаос та змінює побутові звички містян. В історичні будівлі, що втратили функціональну цінність, намагаються "вдихнути" економічний сенс — або ж зносять, нерідко проти волі містян. Змінює місто й процес декомунізації: з суспільного простору прибираються певні пам'ятники й інші ознаки попередньої епохи. У серії фотопанорам я архівував нинішній стан архітектури й інфраструктури Києва, щоб у майбутньому за моїм матеріалом можна було б оцінити цю добу. (А перші такі панорами я створив ще в 2016 році!)
Читай також: 10 фіналістів програми "Ти та Київ: Фотопроєкт"
Як ви обирали локації для зйомок?
БОГДАН: А я не відбирав локації для зйомок. Серед них немає жодного туристичного місця, куди зазвичай ходять "задля селфі". Моя серія про дещо інше: про те, як людина балансує на межі між двома світами. І для цього, щоб передати цю ідею, не треба обирати якісь спеціальні місця — треба просто "ловити" ситуації, які відбуваються всюди довкола нас. Таким чином із багатьох дрібних точок на мапі можна зібрати цілісний стан людського буття — і в Києві, і в усій Україні.
НАТАЛЯ: Я б радше сказала, що це локації обирали мене (усміхається). Часом я підмічала цікаві місцини навіть за кермом. Або "губилася" в улюблених районах — на Оболоні, Подолі, у Дніпровському районі — маючи під рукою все небхідне для зйомки. Такі спонтанні мандрівки з камерою відкрили для мене місто з нових ракурсів: я сповільнювалася, спостерігала за Києвом, відчувала його.
ДМИТРО: Не стану лукавити: спершу це були всілякі "лубочні" місця. Зате пізніше моя географія суттєво розширилася, адже я почав міркувати перспективніше: що та як може змінитись, де плануються розбудови. І вже цілеспрямовано їздив знімати. Не обійшлося й без "особистих" локацій, навіяних флешбеками з дитинства. Для мене це — Лук'янівка, Татарка, Поділ, Куренівка. Тим паче окремі тамтешні вулиці не надто й змінилися за багато років, і це не могло не пробити на усмішку.
Як ви працювали з простором і світлом у своїх конкурсних знімках?
БОГДАН: Вибраний мною стилістичний підхід — це те, що англійською має визначення straight photography: тобто "пряма фотографія" у документальній манері без зайвої режисури та інших надлишків. Я працював рівно з тим простором, у якому перебував. Світло — доступне. Якщо ж надворі була ніч, або я знімав темне приміщення — застосовував спалах. Усе максимально просто.
Доступне світло (також навколишнє чи практичне) — це будь-яке джерело світла, не надане власне фотографом для зйомки.
НАТАЛЯ: Колір, форма, геометрія — це головні герої моєї серії, які задають настрій і атмосферу, пробуджують уяву, втягують у роздуми. Мені до вподоби абстрактне, безпредметне мистецтво: коли твір не зчитується одразу, сенс не лежить на поверхні, а навпаки — є простір для уяви, занурення, рефлексії та відчуттів на рівні "Відгукується чи ні? Чому?" Вся моя серія — результат так званої "прямої зйомки" з подальшим незначним доопрацюванням кадру.
ДМИТРО: У моєму проєкті як простір, так і світло природні. Знімав удень, переважно в хмарну погоду, щоб було більш-менш рівномірне освітлення без контрастних тіней. Технічно це — плівкові фотографії. Загалом — близько 1500 горизонтальних панорам, хоча є трохи і вертикальних. Стилістичний підхід — документальний. До речі, я потроху склав ці фото в Google Картах: отож навіть попри те, що тимчасово не живу в Києві, я маю змогу подивитися на рідне місто. (Нині Дмитро служить у 158-й окремій механізованій бригаді — прим. ред.)
На що плануєте витратити призові кошти?
БОГДАН: Ще від початку повномасштабного вторгнення повелося, що одну половину коштів я спрямовую на потреби армії та волонтерів, а іншу — на власні професійні запити. Плівкова фотографія — це все-таки царина, в якій не вийде набрати інвентар на роки вперед: плівка, папір та інші елементи витрачаються стрімко. Ось проаналізую, що мені нагально треба, й одразу придбаю.
НАТАЛЯ: Мрій і творчих планів у мене сила-силена! З практичних і давно загаданих — дістати раритетний фотоальбом робіт Сола Лейтера "In my room", тираж якого вже розкуплений. Решту коштів спрямую на самоосвіту — хотіла би пройти курс на платформі Projector. Також готуюся втілити в життя новий проєкт!
ДМИТРО: А я куплю собі трохи плівки (усміхається). А ще в межах програми маю отримати якраз ті книжки, з якими давно хотів ознайомитися.
Читай також: Фото на плівку: ренесанс, тренд чи забавка?
На вашу думку, яким має бути сучасний український фотограф у 2025 році? На чому він має фокусуватися у своїй творчості?
БОГДАН: Будь-який фотограф у будь-якому році має фокусуватися на тому, що його цікавить, надихає, збуджує. Не слід намагатися вгадати кон'юнктуру та підлаштовуватися під модні віяння: так, це може дати нетривалий поштовх, проте не допоможе стати вправним митцем, який тонко відчуває світ довкола. Моє тверде переконання — треба бути унікальним та творити у власне задоволення.
НАТАЛЯ: Сучасний митець має бути чутливим — передусім до власних переживань, внутрішнього стану, усвідомлень. Мистецтво фотографії надзвичайно багатогранне, тому важливо обрати шлях до душі, а в подальшій творчості проявляти власний світогляд. Лише тоді твоя світлина буде щирою й актуальною.
ДМИТРО: Митець має усвідомлювати, що творчість — лише 1%, а решта — важка щоденна робота. Тому варто працювати, досліджувати, вивчати, читати... А поки молодий, важливо шукати нові думки та ідеї, виходити за межі усталених норм. Тільки так можна "змінити світ", а саме вплинути на поведінкову реакцію людей завдяки власному доробку. Як казав кінорежисер Леонід Кантор: "Мрій та дій!"
З 17 лютого по 3 березня "ТиКиїв" проведе фотовиставку з роботами фіналістів та переможців програми у ТРЦ Gulliver! У межах заходу відбудеться й церемонія нагородження. Чудовий варіант культурного дозвілля — чекаємо на тебе!
