Київ підземний: гід по столичних печерах, тунелях та бомбосховищах
Фото: Кирило Степанець
Як і у більшості стародавніх столиць Європи, історія Києва нерозривно пов’язана з підземеллями. Ба більше, один із трьох найстаріших районів столиці названий на честь печер Лаври. Це, як зрозуміло з контексту, Печерський район. Насправді Київ має багато невідомих чи прихованих від очей підземель: це і тунелі, і річки, і бомбосховища.
Кирило Степанець, дослідник підземного Києва, києвознавець та письменник, розповідає про такі місця.
Кирило Степанець — український історик, києвознавець, письменник і дослідник міського середовища. Є автором понад десятка книг: зокрема "Енциклопедія київських річок", "Невідоме Лівобережжя" та "Чорнобиль-Київ". Засновник проєкту Hidden Kyiv, що популяризує маловідомі історичні місця столиці. Відомий як дігер і дослідник підземних об'єктів Києва, активно проводить екскурсії та публікує матеріали про історичні локації міста.
Монастирські печери
Окрім знаменитих лаврських печер, виритих ченцями тисячу років тому, у Києві доступні для відвідування ще три монастирські підземні комплекси — Звіринецький, Китаївський, Гнилецький. Ці підземелля були прихистком від численних ворожих кочівників, а також служили нагадуванням про катакомбні часи перших християн. Сюди приходили й приходять люди для молитовного усамітнення з Богом.
Підземні річки та колектори
Проте монастирські підземелля — це всього лише один із видів у складній класифікації штучних печер Києва. Принагідно зазначимо, що природних підземних утворень, на кшталт Тернопільщини, у столиці не існує. Усі наявні конструкції, приховані під вулицями міста, створені людською рукою. Отже, що ж це за підземелля?
Київ славиться величезною кількістю підземних річок. Це обумовлено тим, що основним містоформувальним фактором у центральній його частині є літописна річка Либідь. Площа її водозбору разом із понад 30 притоками покриває майже одну десяту території всього міста. Це понад 70 квадратних кілометрів! І якщо сама Либідь більшою мірою проходить, хоча й у бетонній канаві, але на поверхні, її притоки закриті в підземні колектори.
Мало хто знає, що під центральною вулицею Києва — Хрещатиком — протікає однойменна річка, яка належить до басейну Либеді.
Ще двісті років тому вона протікала на поверхні. Замість вулиці був глибокий яр, текла вода, яка утворювала знамените Козине болото в районі сучасного Майдану. Під час дощу річка розливалася, розмивала ґрунти й руйнувала схили. Звісно, за таких умов про спорудження тут будинків не йшлося. І тільки після того, як вдалося приборкати стихію, змогла народитися центральна вулиця столиці — Хрещатик. Річку прибрали в підземний колектор, де вона протікає й дотепер.
Як уже було зазначено вище, таких річок у середмісті й на околицях Києва чимало. Це закуті в бетонні тунелі струмки Скоморох, Шулявка, Кадетський гай, Клов, Глибочиця, значна частина Сирця, Горіхуватки, Совки, Дарниці тощо. Значна частина цих гідронімів дала назви вулицям і районам нашого міста. Усі вони є частиною складної системи відведення атмосферних опадів. Під час дощу такі підземелля затоплюються, і прогулянка в них може стати смертельною пасткою. На жаль, смерті дигерів — дослідників штучних підземель столиці — траплялися в нашій новітній історії вже неодноразово.
Протизсувні дренажні тунелі
Натомість підземні струмки — це далеко не єдиний вид техногенних комунікацій, де під вулицями Києва протікає вода. Річ у тому, що наша столиця має дуже складний рельєф. Знаменитий імам Шаміль, борець за свободу народів Кавказу від російського панування, на схилі років опинився в Києві. У листах до своїх друзів він порівнював місцеві висоти зі своєю далекою Батьківщиною. Високі придніпровські кручі Києва нагадували Шамілю рідний Кавказ. Проте такий красивий, неповторний рельєф нашого міста має зворотний бік медалі. Перепади висот, завглибшки до ста метрів, спричиняють загрозу зсувів. Ще з літописів ми знаємо, що в давньоруські часи перші столичні храми, збудовані з каменю, страждали від обвалів землі.
Щоб розв'язувати цю серйозну проблему, в Києві було збудовано понад 100 кілометрів спеціальних підземних протизсувних споруд. Вони називаються дренажними системами. Принцип їх дії простий, але дієвий: у нетрях складної зсувонебезпечної гори прокладається тунель заввишки 1.50–1.70 м, який функціонує як дренаж. Глибина залягання може сягати до 40 метрів.
У штучну печеру потрапляють надлишки ґрунтової води, яка за допомогою системи переливних камер стікає в Дніпро. Накопичення концентрованої вологи та рідкої глини (пливуна) в підземних розломах є основною причиною утворення зсувів. За допомогою дренажних штолень ця вода виходить на поверхню і не зосереджується під землею.
У Києві найбільша у світі мережа підземних протизсувних конструкцій. Зокрема, постійний рух автомобільного транспорту уздовж Дніпровської набережної став можливим лише після спорудження тут складної мережі такого типу підземель, що покривають собою 7–8 горизонтів на різній глибині.
Бомбосховища
Однак перераховані види тунелів не передбачають постійного в них перебування людей, насамперед через значну вологість. В умовах повномасштабного вторгнення країни-агресора на нашу землю, дуже гостро постало питання захисних підземних споруд, або так званих бомбосховищ. Їх активне будівництво розпочалося ще на початку Холодної війни. Тоді за нормативами зведення будинків, так званих сталінок, передбачалося облаштування спеціального сховища на рівні підвалу.
Воно устатковувалося герметичними броньованими дверима, системою очищення повітря, а також, що головне, — евакуаційними виходами. У разі руйнації наземної будівлі, люди могли вибратися по спеціальному вентканалу, вихід з якого виводився на значній відстані від зони руйнування й завалів. На жаль, надалі більшість цих виходів були завалені сміттям, заварені, засипані тощо.
Одиниці з таких сховищ сьогодні реконструйовані, й знову можуть повноцінно використовуватися за призначенням. Зазвичай вони невеликі — максимум 50-100 осіб можуть одночасно сховатися від ворожих обстрілів. Водночас наявність аварійного виходу є критичною умовою після досвіду масової загибелі мирних українців у підвалах будинків Маріуполя, Бородянки тощо. Там після руйнації наземних конструкцій будинків їх підземні частини ставали великими братськими могилами.
Подальша еволюція захисних підземних конструкцій 1960-х рр. пішла на укрупнення. Сховища облаштовувалися на значну кількість людей, але тепер вже винятково на великих підприємствах та місцях скупчення людей. Знамениті "хрущовки", що прийшли на зміну "сталінкам" та будувалися індустріальним методом на спеціальних домобудівних комбінатах, вже були позбавлені будь-яких бомбосховищ.
Від того часу захищенні та обладнані укриття робилися лишень на заводах, у лікарнях, ЖЕКах тощо. Так чи інакше, за даними МНС, на початку 2000-х років у Києві нараховувалося понад 1500 об’єктів, що залишилися в нас як спадок від Холодної війни. Водночас зазначалося, що більшість з них повністю втратили свої первісні властивості. Частина об’єктів були переобладнані під склади, ба навіть секонд-хенди, частина затоплені, знищені грибками тощо.
Сьогодні ця ситуація частково виправлена — після початку великої війни частина таких бомбосховищ була реконструйована або відремонтована. Натомість наявна мапа укриттів, доступна киянам у застосунку "Київ Цифровий", не покриває всі такі об’єкти. Необхідна масштабна ревізія цих місць, особливо на приватних підприємствах, де часто буває, що власники відмовляють мешканцям сусідніх будинків у схованку навіть під час повітряної тривоги.
Військові та фортифікаційні об’єкти
Перелік підземних споруд Києва дуже розлогий. Це й штучні печерні ходи Київської фортеці — порохові льохи, потерни, контрмінні галереї, капоніри тощо.
Комунікаційні тунелі та метрополітен
Окремо варто згадати комунікаційні тунелі, такі як кабельні колектори, трубопроводи, теплотраси. В найскладнішій підземній транспортній системі країни — київському метрополітені також є купа таємниць, недоступних звичайним пасажирам. Це недобудовані станції метро, закинутий перегін "Хрещатик — Університет", службова гілка метро. Частина цих місць має значний туристичний потенціал у майбутньому, після закінчення війни. Натомість для цього треба змінити бюрократичний підхід в політиці метро.
Водопровідні підземелля ("Палестина")
Також великий туристичний потенціал мають деякі колишні об’єкти першої черги київського водопроводу. Давно не функціонує фільтр очищення дніпровської води, так звана Палестина. Її було побудовано ще в 1890-х роках. Масштаби цього підземелля вражають, його розміри можна порівняти зі знаменитою Цистерною Базиліка в Стамбулі.
Вхід у "Палестину"розташований в прямісінькому центрі міста, натомість об’єкт законсервовано, й він давно не використовується. Екскурсії в цю приховану таємницю в нетрях столиці могли б приносити непоганий прибуток, а також збагачувати культурне розмаїття. Окрім цього, тут можна було б проводити концерти, зустрічі тощо.
Єдине, що варто лише зробити — зручний вхід та вентиляцію. Це б не потребувало великих коштів. Трішки поодаль від "Палестини" є її нижня частина, або так званий Старий Фільтр. На жаль, це давно приватна власність, і є великий ризик, що в майбутньому ці вельми великі підземні зали буде зруйновано.
