Вуличне мистецтво: розмова з художниками, що створюють в Києві мурали під час війни
Фото: особистий архів Дмитра Касанюка
Мурали Києва розповідають про людей, події та емоції. В умовах повномасштабної війни вони набули ще більш символічного значення, адже нагадують про незламність українців. Ми поспілкувалися зі стріт-арт художниками, які поділилися історіями створення своїх робіт.
Київ долучився до світового руху стріт-арту у 2014 році, коли після Революції Гідності в місті почали активно з'являтися великі настінні розписи. Сьогодні чимало муралів присвячені загиблим воїнам, волонтерам, культурним діячам, а також відображають національні символи. Ба більше, київські стінописи приваблюють чимало туристів: існують екскурсії, під час яких гіди розповідають історії цих картин.
Олена Нойна, художниця
Олена Нойна — одна з найвідоміших українських муралісток. Її роботи прикрашають Київ, а також інші міста України та світу. Художниця створила серію муралів, присвячених військовим: "Тінь" на вулиці Анни Ахматової, "Тоха" і "Оджос" на ДВРЗ, "Жека і Тихий" на Рейтарській.
Крім того, вона працювала над зображеннями тварин та природи в парку "Відрадний", на Дніпровській набережній та Дарницькій площі, а також створила безліч муралів у дитячих садочках і школах.
Мета моєї роботи — перетворити сірі стіни на артоб'єкти та подарувати позитивні емоції. Мистецтво стало більш мілітаристичним, переважає тема війни та боротьби за українську національність. Але водночас активніше використовуються давні національні символи, що теж важливо, щоб не забувати нашу культуру, — розповідає Олена.
Художниця зізнається, що шукає натхнення в інтернеті, книжках, а іноді — просто на вулиці.
Малювати я почала з раннього дитинства, відвідуючи гуртки малювання. До муралів я прийшла завдяки київському художнику Віталію Гідевану, який на момент нашого знайомства вже займався графіті. Специфіка роботи над муралами значно відрізняється від створення картин на полотні. Мурал — це великий розмір, і потрібно вміти правильно перенести зображення на стіну, адже на полотні вся картина перед тобою, а на муралі, наприклад, одне око може бути розміром з автомобіль.
Мурали інколи зникають
За словами художниці, мурал може зберігатися понад 10 років, але час від часу він потребує корекції, тож ми інколи бачимо, як стінописи зникають через неякісну фарбу або недотримання умов збереження.
У нас є багато таких муралів. Я використовую спеціальну фарбу в балонах, яка зберігає колір понад 7 років. Головне, щоб по ньому не текла вода з даху і був невеликий навіс. Звичайний дощ та сніг йому не страшні. Зазвичай у проблемних місцях ми додатково покриваємо малюнок лаком.
Улюблені роботи Олени Нойної
Своєю найяскравішою роботою Олена вважає "Тінь", яку створювала спільно з Віталієм Гідеваном. Проте майстриня має й улюблені роботи інших колег.
Був мурал на Дарницькій площі — на 16-поверхівці була намальована дівчина з пташкою і квітами, робота Ернесто Маранжа. Це був мій найулюбленіший мурал. Але його зафарбували, щоб розмістити рекламні білборди, — пригадує Олена.
Віталій Гідеван, художник
Віталій Гідеван — художник-мураліст, вуличним мистецтвом займається з 2016 року, за власною ініціативою почав малювати масштабні мурали в Києві, створив низку стінописів у школах та дитячих садках.
Деякі з них присвячені темам екології та збереження природи.
Я прагнув, щоб мої роботи відволікали людей від сірої буденності, психологічного навантаження та тривог. Так з'явилася ідея створення першого в Україні муралу з доповненою реальністю (AR) на стіні школи-інтернату №13 у Києві. Після початку повномасштабного вторгнення я разом з Оленою Нойною створив серію муралів, присвячених військовим і тематиці України. Крім того, моя команда встановила два рекорди України зі створення історичного муралу та муралу на найбільшій висоті, — розповідає Віталій.
Стінопис довжиною 77,1 метра й висотою 2,87 метра в парку "Відрадний" розповідає про історичні події та знакові місця парку. А артоб'єкт на ТРЦ Gulliver має розміри 16×8 метри та намальований на висоті 140 метрів, тобто створений на найвищій в Україні стіні.
Техніка та збереження робіт
Для того, щоб мурали зберігалися якнайдовше майстер використовує якісну фарбу та за потреби покриває малюнки лаком.
Деякі роботи були пошкоджені написами реклами наркотиків, але я їх відновив на прохання місцевих, які живуть поруч. Загалом нині мешканці міста більш дружньо ставляться до вуличних художників. Часто самі звертаються з пропозиціями малювати на готових стінах. З найяскравіших робіт Києва я б виокремив мурал від іспанського художника Окуда на Академмістечку. Це моя улюблена робота, — додає Віталій.
Дмитро Касянюк,
засновник і художник Paint Hunters
Дмитро Касянюк у 2019 році став першим українським художником, який повністю розписав потяг київського метрополітену, що курсує червоною гілкою.
Це був мій подарунок місту, його мешканцям та туристам. Я хотів створити нейтральні малюнки, які сподобаються як дітям, так і дорослим. Метрополітеном щодня користується велика кількість людей, і яскравий потяг підіймає настрій навіть у похмурий день, — розповідає Дмитро.
Також у 2019 році він створив мурал у підземному переході на ВДНГ у співпраці з керівництвом Виставкового центру. Яскраві флористичні малюнки поєдналися з архітектурними елементами павільйонів ВДНГ, створивши своєрідне прев'ю перед відвідуванням парку.
Минулого року він створив мурал, присвячений геології. Символічно, що цей малюнок з'явився саме на стіні павільйону ВДНГ — місця, де колись вивчали й обговорювали науку про Землю. Серед інших робіт художника — стінопис на території компанії, яка виробляє туристичне спорядження:
Він розташований біля метро "Чернігівська", у промзоні. Це був справді цікавий проєкт, адже стінопис зображає джунглі Амазонки, де є лише ти та дика природа.
Особливо важливим Дмитро вважає мурал біля входу до парку Рильського:
Це було на початку повномасштабного вторгнення. Після всіх страждань у Київській області я намалював дівчинку з квіткою маку у волоссі — вона бачила біль, але не втратила надії на перемогу. Також у 2022 році я розписав ще один потяг метрополітену "Все буде Україна" для підняття патріотичного духу.
У складні часи надія має бути не лише в думках чи словах, а й у візуальних образах. Яскраві кольори впливають на сприйняття, як і вагони, що прикрашені цитатами з переписок людей зі своїми близькими. Це своєрідна пам'ятка, що час іде, але життя триває, і наша перемога вже близько.
Заради свободи та символ перемоги
Серед найяскравіших своїх робіт Дмитро виокремлює мурал "Заради свободи" на вул. Ігорівській:
Це моя подяка, честь і шана всім, хто на щиті, й тим, хто продовжує боротьбу. Для мене цей мурал особливий. Гадаю, що мої слова, закарбовані на стіні, скажуть усе:
І закінчиться дощ,
І зійде сонце,
Злетять птахи,
І ти відчуєш це,
Якою б не була ціна.
І серце заб'ється частіше,
І промовиш пошепки — Україна!
Ще один мурал Дмитра в Інституті серця також має цікаву історію:
Це присвята першій в Україні надскладній операції з пересадки серця 6-річній дитині. На стінописі зображено найвідомішого кардіохірурга України, усміхнену дівчинку, якій він подарував другий шанс на життя, та команду лікарів.
Потяг до перемоги
Серед унікальних проєктів Дмитра є і ті, що подорожують Україною:
"Потяг до перемоги" — це два пасажирські вагони Укрзалізниці. Один присвячений мужності залізничників, які з перших днів війни, попри небезпеку, евакуйовували людей. Інший — захисникам Азовсталі. Коли я створював цей розпис, доля наших оборонців була невідомою. На щастя, того ж року їх визволили з полону, і вони повернулися на рідну землю, щоб продовжити боротьбу.
Другий проєкт — перший і єдиний у світі "потяг-кухня". Це спеціально обладнані вагони, що курсують на деокуповані та прифронтові території, забезпечуючи місцеве населення гарячими стравами. Кожен вагон має своє призначення: приготування їжі, зберігання продуктів у холодильниках чи робота генераторів.
Майбутнє стріт-арту
Найскладніше у стріт-арті, на думку митців, — це збереження муралів. Погода, сонячне світло, якість поверхні — все це впливає на довговічність малюнків.
Варто відновлювати пошкоджені частини муралів, щоб вони залишалися яскравими протягом багатьох років. Але навіть коли зображення тьмяніє, його історія живе, і люди пам'ятають, яким був мурал. На жаль, деякі стінописи зникають безповоротно. Наприклад, роботу на Дарницькій площі зафарбували під банерну рекламу, якої, до речі, так і не встановили, — зазначає Дмитро Касянюк.
Мураліст вважає, що нам всім потрібно формувати культуру позитивного ставлення до стріт-арту як невіддільної частини міського простору:
Культура стінопису в нас ще розвивається. До війни в Києві з'явилося багато муралів, але більшість створена іноземними художниками. Це цікаво, додає кольору місту, та ми також маємо талановитих митців, яких чомусь рідко запрошують. Зараз муралів побільшало, і більшість із них патріотичні або присвячені пам'яті загиблих військових. Це важливо. Ми живемо в Україні, ми — українці та маємо цінувати свої символи й кольори. Щодо вшанування військових — це важкий біль, але людям, які "далекі" від війни, потрібно бачити тих, хто віддав життя за їхню безпеку.
Дмитро також критикує бюрократію, що перешкоджає створенню нових муралів:
Мораторії, комісії, дозволи — все це відбиває бажання працювати. Я бачу стару п'ятиповерхівку: різнокаліберні балкони, кондиціонери, сірий дах, брудні стіни. Я хочу прикрасити її величезним букетом блакитних волошок і жовтих кульбаб, щоб люди, проходячи повз, бачили не сумну реальність, а яскравий образ, що додає настрою. І тоді життя здаватиметься менш похмурим.
Сила сучасного стріт-арту в тому, що він не лише прикрашає місто, а й наповнює його сенсами, що відгукуються в серцях людей.
Текст: Ксенія Куприненко
