З Дому молитви — у концертну залу: історія київського Будинку актора
Будинок актора. Фото: Вікіпедія
Кожна цікава за архітектурою київська будівля має свою історію. У київського Будинку актора, в якому зараз проходять вистави, концерти, літературні вечори, художні виставки та багато іншого, вона особливо цікава! Дізнаймося?!
Загальновідомо, що будівлю київського Будинку актора спроєктував знаменитий архітектор В’ячеслав Городецький.
Але чи знаєш ти, на чиє замовлення він це зробив? Кажуть, зараз в Києві всього 40-50 представників цієї спільноти, а 120 років тому караїмів — тюркомовних послідовників юдаїзму — в Києві було трохи менш як 1000. Вони переселилися до Києва з Криму і були досить заможними, переважно займаючись тютюновим бізнесом.
Тому, вирішивши наприкінці XIX сторіччя, що в Києві їм потрібен власний молитовний будинок — кенаса, київські караїми звернулися по гроші саме до "тютюнового короля" Соломона Когана.
Коган залюбки погодився проспонсорувати зведення богоугодної споруди, замовив кенасу Владиславу Городецькому й виділив на проєкт 200 тис. рублів, що становило солідну суму. Вимогою Когана було оздоблення будівлі в мавританському стилі, де використовуються аркади, куполи й багатий геометричний орнамент — цей стиль пішов зі східних країн, де у VII–XV ст. панували араби-маври.
Ну і, звісно, архітектура релігійної споруди мала відповідати певним нормам: у кенаси мали бути форма коробки, купол та центральний вхід.
І купол дійсно був: його Городецький виконав із надзвичайно дорогого на той час цементу, а його друг із Мілана, скульптор Еміліо Саль, який відповідав за декор споруди, прикрасив його ліпленням і різьбленням (тандем Городецький-Саль працював і над знаменитим Будинком з химерами).
Цемент і бетон у своїх роботах Городецький використовував не лише через любов до мистецтва, а й суто з прагматичних міркувань: ці матеріали виробники надавали Городецькому за копійки в будь-якій кількості, натомість отримували завдяки його роботам потужну рекламу.
Що ж до центрального входу кенаси, то потрапити всередину можна було не лише через нього: караїмська релігія не дозволяла жінкам молитися разом із чоловіками, тому вони заходили у будівлю через окремий "жіночий" вхід та йшли на другий поверх, де їм дозволялося перебувати.
30-40 тис. рублів пішло на внутрішню оздобу кенаси. Її почали зводити 1898 року. Щоправда, 1900 року Соломон Коген помер, так і не побачивши омріяну кенасу. Однак його родичі довели справу до кінця, і на початку 1902 року молитовний дім караїмів було відкрито.
Кенаса вийшла напрочуд красивою, багато оздобленою ззовні й всередині, а її портал із гарними дверима був прикрашений подобою сталактитів, що є частиною мавританського декору.
"Молитовний караїмський будинок — вишуканий, але трохи похмурий, прикрашений зовні скульптурними фантастичними візерунками та письменами в мавританському стилі; двері та вікна його закруглюють у вигляді підкови", — йшлося в одному з путівників Києвом 1917 року.
Мінус купол
Попрацювати за призначенням кенасі довелося всього 15 років: 1917 року, коли до влади прийшли більшовики, будь-які релігійні споруди припинили своє функціонування. Будівлю кенаси конфіскували, в ній насамперед знесли купол (на його цоколі тепер можна розглянути орнамент у вигляді символу Сонця — коловрата) і зняли гратчаті двері, а всередині спочатку облаштували склад.
А потім почався довгий шлях трансформацій: в різні роки колишня кенаса була установою політосвіти, будинком народів сходу, ляльковим театром, кінотеатром "Зоря", якийсь час тут навіть проводилися римсько-католицькі богослужіння. 1948 року споруду віддали Українському театральному товариству, яке 1987 року стало Спілкою театральних діячів України, а та 1981-го влаштувала в будівлі Будинок актора. Вхід до нього здійснюється через прибудову, споруджену під час реставрації 1968 року.
Проте ознаки молитовного дому зберігаються всередині й донині: там, де зараз розміщена сцена, колись був вівтар, на балконі молилися жінки, а там, де зараз глядацькі місця, були розміщені молитовні лави для літніх вірян.
А решітки на батареях і балкончик збереглися з 1900 року.
Понад 100 років і роялю Steinway, на якому грають в Будинку актора піаністи — інструмент тут бережуть як зіницю ока.
Зараз колишня кенаса — концертний зал на 200 місць, де майже щодня відбуваються камерні, естрадні та джазові концерти, вистави, фестивалі, бенефіси, творчі зустрічі, виступи фольклорних і театральних колективів зі всієї країни тощо.
А ще в Будинку актора є виставкова зала та спеціалізована театральна бібліотека, у фоє часто проводять художні виставки.
Працівники Будинку актора кажуть, що будівля потребує реставрації, проте самі вони не можуть навіть поремонтувати дах: у пам’ятці архітектури не можна нічого чіпати самостійно.
Роблять тільки косметичні ремонти, і те — своїм коштом, бо від держави Будинок актора фінансування не отримує. Тому існує завдяки невеличкій платі, що отримує від тих, хто тут виступає, а також здає зали в оренду.
Останніми роками місцева караїмська громада намагається повернути свій колишній храм собі, спираючись на Закон "Про корінні народи України".
Можливо, в них щось вийде, і споруда стане частково культурною, а частково — знову культовою.
А поки просто завітай якось на Ярославів Вал, 7 — цей будинок вартий відвідування!
