Знаменитості, привиди та підземне життя "будинку-тортика"
Фото: Майя Двалішвілі
На одній із найстаріших вулиць Києва, Великій Житомирській, стоїть будинок під номером 40/2, який нагадує кремовий тортик. І про нього ходять містичні легенди. Які саме й чому?
Цей будинок, що наче вінчає парний бік Великої Житомирської, з'єднуючи вулицю з Львівською площею, був одним із небагатьох у цьому районі, які майже повністю вціліли під час Другої світової війни. На жаль, зараз на його верхніх поверхах, чи то через прильоти, чи з інших причин, вибите скло — подекуди його замінили на ДСП. Але в цілому старовинна п'ятиповерхова споруда має доволі охайний вигляд.
Щоправда, раніше цей прибутковий будинок, збудований 1912 року на замовлення Пантелеймона Кравцова, був зеленим — "рідний" колір цегли можна побачити зі сторони двору. Кілька років тому його центральний фасад, що виходить на дорогу, пофарбували в рожевий із білим. З цього боку все зберігається у пристойному вигляді, а от із внутрішнього — будівлю спотворюють засклені балкони та кондиціонери.
Як це часто буває в царських будинках, у цьому домі два під'їзди: один — у дворі, другий — красивий, великий, прикрашений ліхтарем — розташований зі сторони Великої Житомирської.
Зазвичай нижні поверхи будівель на центральних вулицях того часу віддавалися під комерційні потреби — офіси та крамниці. От і зараз на першому поверсі цього будинку — численні магазини. А ще будинок на Великій Житомирській, 40/2, знаний через свій зв'язок із мистецтвом.
Найважливіші з мистецтв
За рік після зведення, 18 вересня 1913-го, в будинку відкрили один із перших синематографів Києва. Зараз кінотеатр "Ліра" вважається найстарішим із тих, що працюють у столиці, та другим за віком в Україні — йому вже понад 110 років.
У радянські часи його перейменували на честь червоного командира Василя Чапаєва. Тут крутили дитячі та молодіжні фільми, і кінотеатр ім. Чапаєва став популярним місцем відпочинку серед молоді. Під час німецької окупації 1941-1943 років йому повернули назву "Ліра", а стрічки часто демонстрували німецькою або із субтитрами.
Після закінчення Другої світової війни кінотеатр знову перейменували, і ім'я Чапаєва він носив аж до 2015 року. Разом із поверненням "Лірі" історичної назви тут вирішили зробити акцент на українському кіно, а також додали до репертуару артхаусні та фестивальні фільми.
Прямо поруч із кінотеатром розташована камерна театральна платформа — театр "Актор". 1987 року його відкрив відомий актор театру і кіно Валентин Шестопалов.
Перші чотири роки "Актор" працював як театральне кафе, що було доволі незвично для того часу. Зараз це популярна театральна сцена, де один із найвідоміших членів трупи — Олексій Вертинський.
Театр функціонує і досі: на його сайті чи в Instagram можна ознайомитись із репертуаром на квітень-травень. Щоправда, за відгуками глядачів, зала не надто зручна і трохи душнувата.
Мистецький дух витав і на верхніх поверхах будинку. Наприклад, у п'ятикімнатних апартаментах третього поверху мешкало подружжя художників Прахових, які у другій декаді минулого століття викладали в Київському художньому училищі, а потім утримували художньо-промислову студію. В гості до них часто навідувались Віктор Васнецов і Михайло Нестеров.
У 1941-му, а потім з 1943 до 1993 року, на четвертому поверсі в чотирикімнатній квартирі проживав академік, нейрохірург Андрій Ромоданов. Протягом 30 років він працював директором Інституту нейрохірургії, який нині названий його ім'ям. З 1995-го будинок прикрашає меморіальна дошка на честь видатного мешканця.
Привиди й підземелля
Та відома ця будівля не тільки своїм мистецьким духом. Подейкують, що в будинку на Великій Житомирській, 40/2, панують привиди. Кажуть, тут часто можна почути дивні звуки, схожі на шепіт і кроки.
Скептики стверджують, що для історичних будівель це нормально — через вік стель і підлоги. Містики ж на це скажуть, що вік дійсно має значення, але в зовсім іншому сенсі: в будинку живуть духи колишніх мешканців.
Хтось розповідає, що цим будинком начебто бродить привид жінки в білому, яка рухається дуже швидко, але зникає, щойно на неї подивишся. Деякі гості казали, що відчували незрозумілу тривогу та мороз по шкірі (а іноді — раптовий холод, в прямому сенсі). Інші стверджують, що вночі у вікнах будинку можна побачити дивне світло, яке переміщується кімнатами.
Не менш інтригують розповіді про ймовірні підземні ходи під будівлею. Документально підтверджених відомостей про них немає, але існують міські легенди, згідно з якими під всією вулицею проходять цілі підземні артерії. Вони начебто з'єднують цей та інші будинки вулиці з Михайлівським золотоверхим монастирем, Софією Київською та іншими церквами.
У різні періоди, кажуть, їх використовували по-різному. Наприклад, під час Другої світової війни ними переміщувалися люди, передаючи товари та продукти поза увагою окупантів. Також там начебто ховались під час бомбардувань.
А до війни, подейкують, ці ходи вподобали торговці для укладення таємних угод. Хтось навіть вважає, що підземні тунелі під центром Києва використовували для контрабанди й інших темних справ.
Якщо це правда, і про неї дізнаються сучасні підприємці — справа часу, коли в "будинку-тортику" знову заграє "підземне життя". Зрештою — чому б і ні?
