Тріатлон у задоволення: як утворився київський аматорський клуб Happy TRI Friends
Фото: Happy TRI Friends
Олди пам’ятають мультсеріал у жанрі чорного гумору Happy Tree Friends — пригоди симпатичних звірят: у кожній серії хтось помирає, а в наступній — відроджується, ніби нічого й не було. Кажуть, так само й у тріатлетів — щоразу вони "вбиваються" на тренуваннях, але потім весело продовжують знову. Звідси й пішла іронічна назва клубу тріатлетів Happy TRI Friends, який у 2019 році заснували семеро друзів-аматорів.
Редакція "ТиКиїв" поговорила з Денисом Кулікаловим про створення клубу Happy TRI Friends та аудиторію аматорського тріатлону у Києві та Україні.
Як виникла ідея створити Happy TRI Friends і хто був у стартовій команді?
Спершу ми тренувалися разом невеликою компанією — я познайомився з Олексієм Ємельяновим і його дружиною Настею через Facebook, допоміг їм з вибором велосипедів і навчив основ їзди на шосе. Потім до нас приєднався Петро Мартинов, згодом на змаганнях у Полтаві ми зустріли Діму Шарова, а потім ще й Настю Романець. Усі разом почали тренуватись і вперше заговорили про створення клубу.
Спочатку ми жартома назвалися "В Обухов на пироженки" — це була назва чату, де домовлялись про тренування. Згодом я переїхав до США, а під час мого перебування там до команди долучився мій учень Вова Сова. Через рік, після повернення в Україну, ідея клубу набула конкретної форми — так у 2019 році й з’явився Happy TRI Friends.
Якими були перші кроки після появи ідеї?
Назва клубу з’явилася доволі випадково, але дуже вдало. Ми часто жартували про те, як "вбиваємося" на виснажливих тренуваннях — це нагадало однойменний мультфільм Happy Tree Friends. Тоді Олексій жартома запропонував назватися Happy TRI Friends, і, як це часто буває з хорошими ідеями, вона всім одразу зайшла. Назва чату й аватарка автоматично змінилися — і відтоді залишилися з нами.
Через деякий час з’явилося і лого. Я намалював його випадково, під час нудного мітингу на роботі: вписав три літери в трикутник і обвів усе сердечком. Сфоткав і надіслав у чат — просто як прояв любові до наших. Логотип усім сподобався, і Діма потім перемалював його в цифровому форматі. Через кілька місяців ми надрукували перший клубний прапор і замовили футболки з нашим лого — момент, коли все стало справжнім.
На початку створення будь-якого клубу дуже важливими є кілька речей:
- Мета клубу.
Якщо ти збираєш навколо себе людей, потрібно дати чітку відповідь на питання: "Навіщо ми це робимо?" У нас із цим спочатку були труднощі — ми просто хотіли мати спільну айдентику й можливість щось написати в полі "Клуб" при реєстрації на змаганнях.
- Чіткі ролі та відповідальність.
Спершу ми грали в "лицарів круглого столу" — усі рішення ухвалювали голосуванням. Це мало демократичний вигляд, але на практиці більшість організаційних питань або не вирішувалися, або відкладалися на потім.
- Спільне бачення й цілі.
Просто "плисти за течією" спочатку здавалося нормальним варіантом. Але з часом у кожного з організаторів з’являється своє бачення, і якщо нема узгоджених цілей — виникають непорозуміння й конфлікти.
Як ви розподілили обов’язки в команді та які ролі кожного з учасників?
Кожен займався тим, чим хотів або що вмів. Настя Романець була нашою тренеркою з плавання. Я проводив велотренування. Бігали ми разом. Соціальні мережі вели по черзі.
Референсу чи прикладів у нас не було. Ми формувались просто як спільнота і тривалий час так було. Звісно, ми дивились на сформовані комерційні клуби й намагались переймати досвід.
Яка філософія або місія Happy TRI Friends і які цінності ви пропонуєте учасникам?
У тріатлонній спільноті ходила думка, що тріатлон — це дорого і недоступно. Ми ж доводимо, що це доступно кожному, хто бажає відкрити для себе цей шлях. Всі ми (організатори) починали без знань і досвіду, з мінімальним екіпіруванням, а іноді й без нього — просто позичаючи в когось. Тому ми добре розуміємо, як складно зайти в цей вид спорту.
У нас був недовгий період комерційного досвіду, але після повномасштабного вторгнення ми його припинили. Клуб відновився завдяки людям, які залишились тут, і новеньким, що приєдналися згодом. Наразі клуб некомерційний. Учасники оплачують лише роботу тренерів і донатять нашому волонтеру Сергію Головку або підтримують інші фонди.
Щоб стимулювати донати, у нас є традиція скидати 200 грн за запізнення на тренування. Якщо є терміновий збір, ми запускаємо карусель: учасник скидає скрін донату й тегає когось з чату. Також іноді організовуємо або долучаємось до аукціонів на підтримку ЗСУ.
Чому люди приєднуються до вашої спільноти? Що їх приваблює?
Наші люди — це будь-хто, хто хоче відкрити для себе світ тріатлону або хоча б один вид спорту окремо. Зі слів учасників, їх приваблює атмосфера. Люди бачать нас на стартах, нашу підтримку, драйв, бажання допомогти — і хочуть стати частиною цього. Або підтримати, або бути тими, кого підтримують.
Наразі у нас 21 активний учасник, а загалом — 78. Дехто з нами з першого дня формування. Основний кістяк зараз — це ті, хто приєднався після вторгнення.
У тріатлон йдуть максимально різні люди. Навіть у нашому невеликому клубі є лікарі, військові, держслужбовці, перукарі, художники, дизайнери і, звісно, айтівці.
Наскільки Київ — місто спортивне? І наскільки розвинутий тут тріатлон?
Дуже спортивне. Організатори тріатлону буквально вигризають право на існування змагань — і їм це вдається. Проведення стартів потребує перекриття доріг, доступу до водойм, вирішення купи бюрократичних питань — це складно й ресурсозатратно. Але попри все, тріатлон живе й розвивається. Якщо на початку я знав 80% учасників поіменно, то зараз стартові листи — переважно з нових, невідомих мені людей.
Які довгострокові плани або мрії щодо розвитку проєкту у вас є?
Вийти на комерційні рейки. Вирости якісно і кількісно. Мати технічну базу для тренувань, свою локацію, машину супроводу з водієм, персонал для організації тренувань і зборів.
Зараз гроші отримують лише тренери. Є банка для добровільних донатів на розвиток, але пріоритет — фондам на ЗСУ.
Що б ви порадили тим, хто розглядає можливість створення свого спортивного клубу?
Не чекати миттєвих бенефітів. Це гра в довгу. Цінувати й поважати учасників. Давати можливість людям долучатися до формування клубу. Клуб — це завжди про людей. І так, місце ще є!
