Чому не варто боятись психіатра: 20 відповідей фахівця на найчастіші запитання
Фото: Pinterest
У розумінні багатьох українців, лікар-психіатр — це остання інстанція розв'язання їхніх проблеми, коли вже нічого не допомогло. Насправді навколо цього спеціаліста є багато міфів та упереджень. Ми мали змістовну розмову з Оксаною Ведь, лікаркою-психіатром для дорослих та дітей, щоб розвіяти упередження і аби кожен, хто має намір відвідати психіатра, знав, як відбувається прийом у цього спеціаліста.
1. Що це за лікар та з якими скаргами до нього звертаються?
ОВ: Психіатр — це лікар, який може діагностувати, встановлювати діагноз і лікувати розлади психіки та поведінки. Щоб стати психіатром треба закінчити 6 років навчання в медичному університеті, потім пройти інтернатуру з дорослої психіатрії.
Проблеми, з якими можна звертатись: порушення настрою (пригнічення чи піднесення), тривога, порушення сну, зміни сприйняття (слухові, зорові галюцинації), розлади харчової поведінки, розлади уваги, пам'яті, імпульс-контролю, тіки.
Більш ніж половина звернень до психіатра зараз — це направлення психологів і психотерапевтів.
Є психотерапевти, що мають медичну освіту з психіатрії, вони швидше розуміють, що людині треба призначити препарат.
Психіатр — це лікар, до якого можна звернутися з власного бажання, щоб переконатись, чи все з тобою "окей". Особливо, якщо людина помічає зміни в собі та процеси, що тривають довго й самі не минають, наприклад, проблеми зі сном. Від цього стан людини погіршується, її інтерес до життя та продуктивність знижуються.
Тривале й постійне пригнічення настрою, життєрадісності, зниження працездатності, поява затурканості — всі ці ознаки вже можуть свідчити про розвиток депресії. Депресивні розлади лікуються складно. Їх краще попередити та почати лікувати на ранній стадії, ніж запущеній.
2. Чому люди так бояться звернутися до психіатра?
ОВ: Мабуть, в нашій країні найбільше через шлейф каральної психіатрії. В союзі існувала каральна психіатрія, в клініки відправляли "неугодних", ставили шизофренію й ставилися, м'яко кажучи, не гуманно до тих, хто був не згоден із думкою керівництва держави. Хоча незалежній Україні вже більш як 30 років, ще живе покоління, яке пам'ятає ті часи.
Лоботомія, що викликає такий острах у світі як метод лікування, як і більшість в медицині, був методом "спроб та помилок". Негативних наслідків від цього оперативного втручання було набагато більше, ніж користі. Однак лікарям знадобився час, щоб це визнати.
Другий момент — це страх виявити в себе психологічну хворобу, бо це про щось невідоме. Й люди часто думають, що якщо треба звертатись до психіатра, то ти вже зійшов з розуму, тебе "закриють" і ти безнадійний. Люди також бояться обліку, хоча як такого його немає. Що дані про їхні звернення не будуть конфіденційними.
3. Який порядок відвідування психіатра?
ОВ: У державних поліклініках психіатр, стоматолог та гінеколог відвідуються без направлення. Психіатр в поліклініці заносить дані людини, що прийшла на прийом, бо лише так держава буде компенсувати лікарю гроші за надані ним послуги. Однак в НСЗУ (Національна служба здоров'я України) дані про пацієнтів кодуються: діагноз, які були втручання на призначення лікування тощо. В міських поліклініках відвідування психіатра оплачується державою.
У приватних клініках лікарі теж вносять дані у карту пацієнта клініки. Запис до психіатра відбувається через адміністратора і також не потребує направлення. Дані пацієнта зберігаються лише у внутрішній системі клініки та надаються іншим лікарям цієї клініки, якщо пацієнт хоче їх відвідати, за вимогою.
4. Чи відрізняється ставлення психіатрів в державних та в приватних клініках?
ОВ: Варто пам'ятати, що люди є різні, й ті хто давно працюють — можуть мати вигорання. Однак і в державних клініках, і в приватних є уважні та чуйні лікарі, які дотримуються принципів доказової медицини. Найкраще пам'ятати про те, що якщо у вас виникають сумніви, ви завжди можете відмовитись від послуг лікаря, якщо не відчуваєте комфорт/довіру в спілкуванні з ним. Звертайте увагу на те, чи дбайливо ставиться до вас спеціаліст, якщо він/вона применшує чи знецінює ваші переживання, страждання та скарги — це не викликає довіри, то вам краще відмовитись від консультації цього спеціаліста й піти.
5. Який середній час консультації в психіатра в приватній та державній клініках?
ОВ: У державних поліклініках час може бути більш обмеженим, 15-20 хв. У приватних більше — від 30 до 50 хв. Мені особисто не вистачає цього часу, я затримуюсь. У клініці ми навіть посунули проміжки між прийомом пацієнтів, щоб мати можливість приділити пацієнтам стільки часу, скільки треба.
Адже завдання психіатра та психолога на прийомі різне. Психіатр проводить клінічне інтерв'ю, щоб визначити стан людини, поставити діагноз та призначити лікування. У психолога ж мета більш детально дослідити емоції та почуття людини.
6. Первинна консультація: як вона відбувається, що таке клінічне інтерв’ю?
ОВ: Спочатку відбувається знайомство та організаційні моменти — заповнити згоду на огляд, адже допомога психіатра у нас добровільна. Далі лікар слухає "скарги", з чим прийшла до нього людина. Водночас лікар будує гіпотези щодо діагнозу та того, які питання задавати далі. Якщо в своїй оповіді людина називає ті критерії, що явно притаманні якомусь стану/розладу, то лікар уточнює скільки часу тривають ці симптоми чи маніфестації поведінки, як це впливає на життєдіяльність людини, як вона справляється, що пробувала робити.
Якщо час консультації після цього ще не вичерпано, то лікар також може уточнити супровідні моменти щодо особистості людини, але конкретно цьому приділяє увагу психолог чи психотерапевт (школа, освіта, стосунки в родині, чи звертався хтось до психолога/терапевта/психіатра в родині, чи були якісь травматичні події в її житті тощо). І під кінець залишає час на озвучення діагнозу та пояснення схеми лікування препаратами, за їх потреби.
7. Чи всім пацієнтам лікар призначає препарати та як розуміє, який саме призначати?
ОВ: Коли лікар встановив попередній діагноз, тоді вирішує, чи треба призначити людині препарат, чи звернутись до іншого спеціаліста (того ж психолога/психотерапевта, або, можливо, хірурга, гастроентеролога, невропатолога тощо).
Якщо ж попередній діагноз передбачає лікування медикаментами, то лікар з розповіді хворого вже розуміє, препарат з якої групи назначати: стимулюючий, заспокійливий чи снодійний тощо. Якщо перебіг скарг більш тривалий, чи ситуація ускладнена подіями в житті пацієнта, то лікар може назначити кілька препаратів. Він підбирає препарат згідно згідно протоколів лікування + лікарський досвід, який конкретно антидепресант (чи інша група ліків) з такими симптомами події краще.
8. Буває таке, що обраний препарат не подіє відразу чи взагалі не буде допомагати?
ОВ: Важливо розуміти, що антидепресанти діють складно. Оцінити їхню дію лікар може щонайменше через місяць після початку прийому. І так, потрібний препарат може не підійти з першого разу. З мого досвіду — це лише 5% випадків, коли препарат не підходить зовсім. Лікар просить пацієнта свідомо ставитись до прийому антидепресантів, уважно спостерігати за своїм станом, відслідковувати найменші зміни та не нехтувати ними.
Часто буває так, що людина просто боїться приймати ліки через певний острах антидепресантів. Бо раніше в психотропних засобів було більше побічних дій, їхня дія була менш специфічною, могла впливати на ширший спектр рецепторів. У процесі дослідження нових препаратів, сучасні антидепресанти мають менше побічних дій, ніж ті, що були раніше. Були навіть з їжею обмеження, з чим їх не можна вживати. Але зараз ці групи препаратів вже не використовують.
Однак старше покоління ще може пам'ятати, якщо вони приймали антидепресанти перших поколінь, як це на них впливало. Вони, до слова, дійсно мали більш виражений седативний ефект та гальмували реакцію психіки.
9. Чому не рекомендують вживати антидепресанти з алкоголем?
ОВ: Алкоголь діє як депресант. Тобто за своєю дією він протилежний антидепресанту. Якщо людина регулярно вживає алкоголь та антидепресанти, їхня дія буде постійно пригнічена. Також збільшується навантаження на печінку, бо ферменти, які обробляють ліки та їжу, задіяні також і в переробці алкоголю. І третій момент, якщо вживати алкоголь з антидепресантами, може виникати більш виражена реакція сп'яніння та побічні реакції від цього.
10. Чому в антидепресантах так багато побічних ефектів та які питання має задати лікар перед їхнім призначенням?
ОВ: В антидепресантах описано так багато побічних дій, тому що це ліки, які дуже уважно та прискіпливо досліджувались. Лікар має щонайменше попередити про них, а попередньо перед призначенням препарату розпитати пацієнта про наявність спадкових хвороб, операцій тощо, щоб самостійно оцінити, чи коректно буде призначити йому той, чи інший препарат.
Бувають побічні дії нетривалого характеру, які пацієнту достатньо потерпіти певний нетривалий час — до двох тижнів. Але відсоток людей, хто стикається з побічними реакціями, малий. Якщо за цей час не проходять побічні реакції та не з'являється позитивний ефект від вживання ліків — психіатр змінює призначення препарату.
11. Який відсоток людей не приходять на повторну консультацію? (де лікар може оцінити, як діють антидепресанти та скорегувати діагноз)
ОВ: У поліклініках цей відсоток значно менше. В приватній клініці таких пацієнтів може бути до 30%. Причини різні: брак коштів, якщо це приватна клініка, упередження людини, чи їй не сподобався спеціаліст, відсутність можливості розпочати лікування, посилення остраху тощо.
12. Чим відрізняється дитяча психіатрія від дорослої?
ОВ: Різна поширеність розладів. Для дітей, якщо це малюки, йдеться про затримку розвитку, мовлення, аутичний спектр, гіперактивність. У шкільні роки — розлад уваги та гіперактивність. У підлітковому віці — тривожно-депресивні розлади, залежності, розлади харчової поведінки, можливо біполярні розлади чи інші психотичні розлади. Авжеж, у підлітків вони не так часто поширені, як у дорослих, але можуть траплятися.
Психіатр часто також працює з батьками, якщо спостерігає розлад у дитини. Щоб забезпечити їй середовище, в якому дитина одужуватиме.
13. З якими скаргами до вас зараз найчастіше звертаються?
ОВ: Пригнічений настрій, тривога, немає сил, енергії, порушення сну. Різна тривога: соціальна, переживання щодо реакції інших людей, їхньої оцінки. Генералізована тривога, коли людина переживає буквально за все, живе острахом про те, що щось станеться, чи тривожиться через банальні побутові речі. Нав'язливі думки, які лякають і змушують робити такі дії, як при ОКР. Панічні атаки бувають. Погіршення концентрації уваги та пам'яті. Коливання настрою, його перепади. Але найчастіше це тривога і депресія.
14. А розлади сну — це погіршення якості сну?
ОВ: Це коли важко засинати, важко розслабитись, нічні прокидання. Або навпаки, сонливість посилена. Розлади сну зустрічаються в структурі або тривоги, або депресії, або ще якогось розладу. Скаргу, яка б містила лише розлад сну, я ще не зустрічала.
15. Чи змінилися скарги з початком повномасштабної війни?
ОВ: Ні. Принципово — ні. Так, щоб прямо як ПТСР, ті, хто пройшли настільки травматичні події, усього може три людини було. Але не виключено, що такі люди звертаються в інші структури, можливо, більше в державні. Якщо брати поширеність посттравматичного стресового розладу, то здається, що 5-7% загалом.
Тобто люди адаптуються до всього. З війною більше пов'язане посилення стресових факторів. Люди переїжджають кудись, з'являються розлади адаптації, загострення тривожних, депресивних станів через це. Або різка змін життя, втрата людини чи місця, звичного способу життя, і як наслідок теж може виникати депресивний стан.
16. Який відсоток людей звертаються на фоні домашнього або сексуального насильства?
ОВ: Зазвичай люди не приходять і не кажуть, що вони постраждали від домашнього насилля. Вони приходять із запитом тривога/депресія, а під час розпитування з'ясовується, що подібне могло бути в дитинстві чи в більш дорослому віці. І не кожна людина на першій консультації про це розкаже. Це дуже травматичний досвід. Про це спеціаліст частіше дізнається в психотерапевтичній практиці, ніж як психіатр.
Однак буває, що людина відразу з порогу щось таке каже. До речі, серед людей з депресією частіше зустрічаються випадки травматичних подій в дитинстві. Тобто не у всіх, у кого була депресія, були травматичні події, але травматичні події в дитинстві збільшують відсоток мати депресію.
17. Чи багато людей скаржаться на самотність?
ОВ: Інколи такі скарги є, але не скажу, що багато. Коли в людини складні стосунки з партнером, в сім'ї, наприклад. Хто не мають друзів, підтримки. Це можуть бути й дорослі люди, але найчастіше самотність зустрічається серед підлітків. А це можна вважати наслідком пандемії COVID-19. Бо діти більше сиділи вдома й недоотримували належних навичок соціалізації.
І зараз ті, в кого період школи чи навчання в університеті, вони в групі ризику, бо через війну багато людей роз'їхалися й зв'язки обірвались.
18. Коли ще варто працювати з психологом/психотерапевтом, а коли вже йти до психіатра?
ОВ: Звертатись до психіатра варто вже тоді, коли навіть в терапії з психологом/психотерапевтом ви розумієте, що, попри терапію, ваш стан не покращується. Ви можете самостійно проговорити це і запитати, чи треба підключити препарати, особливо якщо сталася якась важка ситуація: загибель близької людини, розрив стосунків, звільнення з роботи тощо.
Якщо брати протокол лікування розладів, тривожних, депресивних, то вони мають ступінь вираженості стану. Якщо він легкий, то достатньо буде психотерапії.
Якщо помірний, то психотерапія й/або антидепресанти. Якщо важкий, то там без ліків не обійтись.
Якщо в житті людини присутні емоційні труднощі, то її внутрішніх ресурсів стає недостатньо, із зовнішніми подіями важче справлятися. Але водночас людина все ще може працювати, мати хобі. Тобто стан вже можна було б покращити, але ще терпимо. Але якщо стан людини починає впливати на різні сфери її життя, на сон, емпатію, працездатність, задоволення від життя, сприйняття, тоді це переходить у критерій розладу.
Відповідно, приймаючи ліки, чи під час проходження терапії, ми можемо повернутися в умовне здоров'я, в стан психічної норми. І психотерапія вчить, як не повернутися в стан загострення, в розлад. Ліки не замінять особисті. Вони можуть допомогти вийти з гострого стану. Але патерни поведінки, ставлення до себе, до світу, до інших — це ліки не змінять в особистості. Це робить психотерапія. Вона допомагає людині стати більш стресостійкою, навчає справлятися зі свої особливостями, приймати себе.
19. Які ще лікарі можуть назначати медикаментозне лікування антидепресантами?
ОВ: У межах медичної реформи проводять навчання серед лікарів загальної практики, тобто сімейних лікарів та педіатрів, щоб вони теж могли проводити скринінг та діагностику легких станів самостійно й за потреби призначати лікування дорослим та дітям.
Окрім того, антидепресанти може виписувати невролог, невропатолог та нарколог — це вужча спеціалізація в психіатрії, це лікар, який спеціалізується на лікуванні наркотичних залежностей.
20. Скільки триває медикаментозне лікування в психіатра?
ОВ: Все залежить від складності стану пацієнта. В середньому медикаментозне лікування триває від 6 місяців до року.
Посилання на Інстаграм Оксани Ведь тут, лікарка веде прийом в приватній клініці Києва.
