Анастасія Цимбалару: "Довго думала, що до кінця життя гратиму коханок"

Фото: Андрій Поліщук

У творчому доробку акторки Анастасії Цимбалару (31) — понад 40 ролей у кіно й серіалах, серед яких однією з найпомітніших стала роль лікарки Олени в серіалі "Жіночий лікар. Нове життя". Крім того, ще нещодавно Анастасію разом з її чоловіком, актором Григорієм Баклановим, можна було побачити в театрі "Сузір'я", де вони грали в спектаклі "Круасани з мигдалем". Ми зустрілися з Анастасією в Києві й поговорили про творчість, волонтерство та особисте…  

Настю, в тебе цікаве прізвище. Молдавське?

Я — інтернаціональна дівчинка: мама в мене болгарка, і в містечку Болград Одеської області, де я народилася й певний час жила, майже всі мешканці знали болгарську. Тому перший час після повномасштабного вторгнення я жила в Болгарії та могла майже вільно спілкуватися з місцевими жителями. Мій батько народився в Баку, його тато — в Молдові. А я себе вважаю українкою.

Ти — одна з найкрасивіших акторок нашого кіно. Це сприяє кар'єрі чи ускладнює її?

Не можу сказати, що вважаю себе красивою: скоріше, кінографічною — якщо знати, як мене знімати. Бо також маю певні речі, які не подобаються мені в кадрі. Але починала я з ролей красуньок, секретарок, золотошукачок, впевнених у собі жінок, які намагаються вдало вийти заміж. І тривалий час отримувала лише такі пропозиції. А мені здавалося, що мій акторський потенціал більший, та й за характером я м'яка, мені хочеться чогось більш драматичного, ліричного... Тому були часи, коли я вважала свою зовнішність недоліком, і думала, що через неї мене ніколи не покличуть на головну роль позитивної героїні, і решту життя я гратиму коханок. 

Першу головну роль я отримала, коли вдягнула мамин старий халат, підмалювала під очима синці, зібрала волосся в пучок, намагаючись піти від того закоренілого образу, в якому мене бачили до цього, і, сидячи на кухні, сама з собою записала проби. І режисер сказав: "Може бути!" Це була моя особиста перемога.

Краса — це ж, напевно, ще й заздрощі колежанок?

Ні, я з таким не стикалася. Ба більше — в університеті я була досить непримітною, закомплексованою, мала зайву вагу, мене взагалі не знімали — натомість знімали всіх моїх одногрупниць.

Як же ти вступила до театрального із зайвою вагою?

При вступі до театрального ніхто не оцінює твою вагу! Важливі харизма, запал, творча "заразність", вміння володіти тілом та голосом. А вступала я більш-менш у формі, але через цілодобове навчання, репетиції (навіть вихідними нормально поїсти не було можливості) ми всі наїдалися на ніч, тому всі набирали вагу. І на 3-му курсі наш майстер зібрав дівчат: "Так, дівчата, напевно, починайте худнути". Сприйнявши ці слова максимально буквально, ми різко припинили їсти — пам'ятаю, як з'їдала один банан за 5 днів. При цьому ніхто від того не схуд, зате ми зібрали собі цілий пакет хвороб. Ми були малі, про культуру здорового харчування не чули й не знали, як правильно працювати зі своїм тілом і вагою. Тому довгий час, допоки я не прийшла в форму, а головне — не почала сприймати й любити себе будь-якою, в кіно мене не знімали. Бо насправді головна проблема зовсім не у вазі, а в самопочутті, повазі до себе та впевненості, яка транслюється навіть через екран телевізора. 

А з харасментом ти стикалася?

Мені здається, в нас немає такого рівня проєктів, щоб туди брали через ліжко. Ба більше — в нас продюсерське кіно, на ролі затверджують продюсери, а не режисери, і частіше за все ти не знаєш, хто є продюсером в конкретному проєкті.

Поза конкуренцією

Як ви з чоловіком, актором Григорієм Баклановим, жили, коли почалася повномасштабна війна?

До початку вторгнення в нас було багато проєктів, тому ми мали певну фінансову подушку, завдяки якій тривалий час й існували. Роботи не було півтора року стало, ми займалися благодійністю, намагалися заробляти в іншіх сферах, працювали в антрепризі, дубляжі... Багато хто з колег перекваліфікувалися — пішов у таксисти, працювати в офіси, але й багато хто пішов воювати. А потім все поступово налагодилося, з'явилися кінопроєкти і в чоловіка, і в мене. Наша професія була нестабільна ще до війни, а зараз взагалі не знаєш, чого очікувати. 

А ти ж могла стати юристкою!

Так, я рік провчилася на юриста і кинула — це абсолютно не моя справа.

Одна з останніх твоїх робіт — роль Олени в проєкті "Жіночий лікар. Нове життя". Але ж це не єдиний твій медичний серіал — ти й дебютувала в "Швидкій допомозі"…

Ба більше: саме перед початком повномасштабного вторгнення завершилося знімання іншого медичного проєкту, де в мене була головна роль, і я теж грала жіночого лікаря. Тому в "Жіночому лікарі" я вже мала досвід, знала, як проводити кіношні операції, правильно тримати маленьких дітей. Перед початком знімання асистенти режисера кидали нам відео операцій з YouTube, щоб ми загалом розуміли, що відбуватиметься в кадрі, потім на майданчик приходили спеціальні консультанти й розповідали кожному, хто що робить, що це означає, ми репетирували. Єдине, "діти" в кадрі в нас були несправжні, а впоратись з гумовою лялькою іноді складніше, ніж із живою дитиною: вона весь час прилипала до медичних рукавичок через цю штучну кров з гліцерину чи варення…

Знаю, що коли актор грає медика, глядачі його потім сприймають відповідно…

Так і є. Тарасу Цимбалюку та Андрію Ісаєнку в дірект писали охочі потрапити на консультацію, жінки казали, що хочуть народжувати саме в таких професіоналів. (Сміється.) Мені таких пропозицій не надходило, але я спілківалася з дівчатами, які навчаються у медінституті, вони хвалили за те, що якісь речі роблю в кадрі правильно — мені це дуже приємно. До проєкту "Жіночий лікар" я потрапила останньої миті — проєкт вже мав запускатися, а в них не було головної героїні. І крім того, що я потрапила до серіалу без підготовчого періоду, який був у решти акторів, то ще й після паузи в  1,5 року. Через це мені здавалося, що я вже нічого не вмію, було дуже страшно, і перші дві серії я працювала, наче робот, у страшному затиску. А потім потроху все згадується, виявляється — це як з їздою на велосипеді.

Театр не допоміг? Адже ти грала з чоловіком у спектаклі "Круасани з мигдалем"…

Це абсолютно різні способи існування. В театрі я взагалі спробувала сили вперше під час повномасштабного вторгнення, бо знімань не було, і щоб залишатися в професії, я вирішили спробуватит театр. Якщо чесно, я ще не здобула того рівня впевненості, щоб на сцені почуватися так само добре, як перед об'єктивом кінокамери, але це все досвід. І відчуваю, як з кожною виставою роблю маленький, але впевнений крок вперед. 

Знаю, ти дружиш з багатьма колегами — а як щодо конкуренції?

В мене така логіка, що у світі багато проєктів, багато можливостей, всім вистачить. І в мене ніколи не було заздрощей через те, що на роль затвердили не мене. Навпаки, думаю: "Мене не затвердили, значить, треба ще попрацювати над собою, і буде щось інше". І дійсно: коли тебе не беруть в якийсь проєкт, ти потім розумієш, чому. І все складається на краще, відчиняються нові двері, з'являються нові пропозиції. Тому я не скуплюся: ділюся з колегами інформацією про те, де які проби, проєкти, і навіть інколи кастинг-директори просять в мене поради, кого ще можна спробувати на ту чи іншу роль.

Їсти й не гладшати

Відчуваєш себе зіркою зараз?

Ні. Мені навпаки пишуть: "Боже, ви така проста!" Люблю спілкуватися з людьми, обійматися з ними, фотографуватися. Пам'ятаю, якось йшла вулицею під час знімання, в махровому халаті зверху костюма, в капцях, і тут чую крик: жінка кинула візок з дитиною і біжить до мене: "Це ж ви, це ж ви!"

Ми поспілкувалися, пофотографувалися. Знімальний майданчик — моя зона впевненості, я знаю, як поводитися, який результат я хочу отримати, як цього досягти, тому там я більш активна, можу й проявити характер, але в повсякденному житті я — звичайна дівчина.

Ти визнаєш, що акторська професія дуже залежна від різних обставин, особливо зараз. Це не провокує депресії?

Коли таке трапляється, я даю собі час понити, але намагаюся придумати, чим можу себе зайняти. І, як показує практика, щойно ти перемикаєш увагу, тобі одразу щось пропонують. От зараз мене рятують спорт, Instagram, соцактивність, благодійна діяльність... Є на думці запуск проєкту, пов'язаного зі здоров'ям. Я двічі змінювала своє тіло, працювала над цим довго і хотілося б цим досвідом поділитися з людьми. Я можу розповісти, як харчуюся, займаюся спортом тощо — в мене є певна система.

На домашнє господарство вистачає часу?

Так, я дуже люблю куховарити, пекти пироги — так я відпочиваю й відчуваю себе господинею. Мені завжди подобалася випічка, все, що пов'язане з десертами, я цьому вчилася…

А по фігурі не скажеш…

Це один із моїх секретів — як їсти солодке й залишатися у формі. (Сміється.)

Ти ж ще й активна волонтерка…

На початку війни ми з колегами створили благодійне акторське об'єднання ActLots — 150 акторів України разом проводили благодійні заходи, аукціони, перегляди фільмів, майстер-класи, благодійні сніданки. Ми зібрали гроші на п'ять карет швидкої допомоги, амуніцію для воїнів, для дітей з малозабезпечених сімей. І десь за рік припинили активність, бо актори розійшлися по власних зборах — тепер кожен з нас може охопити більше запитів. Зараз ми долучимось до благодійного майстер-класу, де намагатимемось закрити збір у 1 млн грн — всі охочі можуть зайти до нас на сторінку й підтримати нас своїм донатом.

Психологічно це виснажливо? 

Дуже! Я, власне, і припинила цим займатися, бо "здулася": почала хворіти, перестала спати, їсти — організаційні моменти дуже складні, особливо, коли в тебе 150 людей на зв'язку, а ти одна. Зрозуміла, що це не можна робити самому — потрібна команда, яка своєю чергою потребує оплати своєї праці — а чим платити? Якщо з'являються зароблені в кіно гроші, я й так їх доначу. Але кожен з акторів продовжує допомагати чим може своїми силами.

Зараз всі актори перейшли на українську в роботі…

Ми з чоловіком ще у травні 2022-го вирішили, що переходимо на українську не лише в роботі, а й в житті. Перевели на українську всі гаджети, викинули всю російську літературу, припинили слухати кіно й музику російською: вирішили кардинально вилучити з життя все, що стосується росії. Буквально тиждень-два втягувалися, а потім всі актори навколо, всі наші друзі й знайомі перейшли на українську. Тому за кілька місяців ми навіть перестали помічати, що спілкуємося не російською. Шкода, що це сталося у такий спосіб, але добре, що сталося.

Твій чоловік — також актор. Це плюс чи мінус для жінки-акторки?

Комусь зручніше, щоб близька людина була однієї професії, бо так між вами більше розуміння, хтось навпаки. От моя подруга-акторка каже: "Я навіть уявити не можу, щоб чоловік був актором! Це така нестабільна професія, це оцінювання себе, своєї зовнішності…" А для мене це нормальна ситуація. Тому ніхто не знає, як краще.

Ви з Григорієм несете роботу додому?

Зараз — ні. Але були періоди, коли ми мали спільні проєкти, репетирували вдома — це було дуже зручно, бо на майданчик ми приходили вже знаючи, що робитимемо, режисери були задоволені. Але зараз вдома ми — пара, на роботі — колеги. Навчилися розділяти.

Окрім прихильників в тебе є й хейтери?

Повно! Зараз усі втомлені, дуже нетерплячі. Ось, наприклад, я виклала в Instsgram сторіз про те, що прочитала якусь книжку, мені написали: "Так ти ще й читаєш!.." Викладаю сторіз про якусь б'юті-рутину, пишуть: "Ясно, тільки по салонах і ходить". Викладаю благодійні збори: "Досить піаритись на цій темі!". Не викладаю збори: "Настю, треба ж якось підіймати тему війни!". Поїхала до Єгипту по путівці, що була оплачена ще до вторгнення: "Як ти можеш відпочивати, коли люди сидять в окопах?". Починаю виливати в соцмережі те, що мені болить, пишуть: "Досить нити! Ти ще непогано живеш!". Тому зараз багатьох блокую: мені просто не по дорозі з такими людьми. Людина так звалює на мене свою тривожність, але ж я не психолог — простіше просто заблокувати й не дратувати її собою.

Що тобі зараз потрібно для щастя — окрім, звісно, нашої перемоги?

Мабуть, внутрішньої сили. В мене чудова сім'я, батьки, улюблена справа, чудова команда, мій дім… Якщо буде перемога, мені буде достатньо трошки повірити в себе. І роль в повнометражному фільмі — це моя найбільша мрія!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter