Артем Ємцов: "Треба бути голим на сцені — буду"

Артем Ємцов: "Треба бути голим на сцені — буду" Актор Артем Ємцов. Фото: архів театру "Актор"

Київський актор Артем Ємцов виходить на сцену майже щодня. Грає від 20 до 27 вистав на місяць. Іноді має по 2-3 покази на день. Нині його можна побачити у семи спектаклях Національного театру імені Лесі Українки, двох постановках театру "Актор" і трьох антрепризах на різних майданчиках. Ми відверто поговорили з Артемом про ролі, гроші, театральні залаштунки та Київ.

Артем Ємцов народився 8 червня 1986 року в Києві. 2007-го закінчив курс Миколи Рушковського в Київському університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Того ж року почав виступати у театрі Лесі Українки. З 2011-го — це знову його основне місце роботи. Загалом зіграв у понад 20-ти виставах. Має зріст 196 см. У стосунках.

Актор Артем Ємцов
Фото: архів театру "Актор"

Читай також: Гід на тиждень: куди піти в Києві з 29 січня до 2 лютого

Мистецький вимір

Артеме, 10 лютого у тебе буде три вистави поспіль. Як плануєш встигнути?

О 12:00 у театрі Лесі Українки виконую головну роль Короля у спектаклі для дітей "У країні казок". О 16:00 починається комедія "Безіменна зірка", де в мене одна сцена у першій дії. До п'ятої години маю відіграти. Це якщо не буде повітряної тривоги — у такі дні завжди хвилююся через неї. Тоді швидко перевдягнуся, викличу таксі й поїду в Будинок офіцерів. Там о 18:00 — "Приємна несподіванка". 

У мене не вперше так. Втомлююсь, але кайфую. Я ще молодий і порівняно здоровий, щоб це робити. В акторів так: нема роботи — це погано, забагато — теж погано. Але мені краще більше. Гірше, коли нема. Це я знаю з досвіду локдаунів та початку повномасштабної війни. Слава Богу, навіть після 24 лютого не працював лише місяць. На початку квітня 2022-го театр Лесі Українки вже відкрився. 

Коли я починав працювати після університету, страждав, що вистав мало. Коли стало багато, зрозумів, що для цього треба гарне здоров'я та сили. Але не конкурую зі своїм партнером Олексієм Вертинським, у нього спектаклі щодня і багато з них не в Києві. Ми з ним теж гастролюємо. У лютому побуваємо в чотирьох містах — Львові, Рівному, Житомирі та Ужгороді. А навесні, напевно, представимо новий проєкт у Гаріка Корогодського в концептуальному магазині Gara.

Як змінився Національний театр імені Лесі Українки під час повномасштабної війни?

Головна зміна — це те, що колишній театр російської драми повністю перейшов на українську мову. Це був нелегкий процес для акторів, які звикли все життя грати російською. У закладі навіть з'явилася спеціальна людина, що стежить і допомагає з нашим мовленням.

Війна вплинула і на репертуар. Вистави за російськими творами замінили на інші. В усьому іншому як працювали, так і продовжуємо. Нині глядач приходить у театр, щоб відволіктися й нагадати собі, що життя триває. Тому ми маємо давати ці емоції. Маю надію, що допомагаємо хоча б на дві-три години перенестися думками в інший, мистецький вимір.

Актор Артем Ємцов
Фото: архів театру "Актор"

У тебе був план Б на випадок, якби столичні театри не змогли відновити роботу після 24 лютого? 

Займався б чимось іншим, щоб прогодувати себе та рідних. Але я не розглядав такий варіант. Оговтувався місяць, а вже 1 квітня повернувся на сцену. Театр Лесі Українки першим відкрився у Києві після повномасштабного вторгнення. Певний час був єдиним майданчиком, на якому можливо було щось грати. Ближче до літа потроху почали відновлюватися інші. 

З якої вистави ти радиш почати знайомство з тобою?

Коли був молодший, казав, що всі свої вистави люблю, що вони мені як діти. Але деяким спектаклям багато років... Зі зміною акторів змінюються й вистави. Якість інколи страждає від цього. Але нічого не поробиш — це виробнича необхідність театру. 

Мені не соромно за роботи з Олексієм Вертинським, постановки Ольги Гаврилюк, "Казки" у театрі Лесі Українки. Проте кожен має свій смак...  

За стільки років у професії я зрозумів, що багатьом акторам насправді не подобається грати, вони терплять... Для мене ж театр — це життя. Навіть якщо йдеться про вистави, які не люблю. Завжди нагадую собі: "Твоя нелюбов нікому не цікава. Глядач купив квиток і не має страждати через тебе. Виходь і грай — це твоя професія". 

На роботу актора не мають впливати ані настрій, ані самопочуття. Завжди наводжу приклад хірурга. Не дай Боже, хтось потрапить до нього на операційний стіл, а він стомлений або ти йому не подобаєшся. Акторство — це така ж професія. 

Актор Артем Ємцов
Фото: архів театру "Актор"

Читай також: 7 вистав січня: Тартюф, Тренди твіттера, Love Revolution та інші прем'єри

Професія актора — подобатися

Як ти визначаєш свій типаж як актора?

Поняття типажу в театрі вже ніби немає, але все одно є. Просто називають іншими словами — психотип, психофізика. Проте є комедійні, а є драматичні актори. Режисери тебе знають, бачать і мають якийсь стереотип, за яким обирають собі команду у проєкт. 

Я знаю, що можу, а що ні. Люблю трагікомедії. Коли весело і подумати є про що. Оце як "Мегери" — водночас комічна, сумна та трагічна історія. У цьому діапазоні можу показати всі свої грані. З іншого боку, Давид Петросян буде ставити у нас "Отелло". Хотів би я його зіграти? Ні. Мені здається, це було б просто смішно. 

Чи можеш дозволити собі обирати ролі? 

Багато акторів кажуть: "Тільки запропонуйте мені щось, і я обов'язково себе проявлю". Рано чи пізно їх запрошують, але вони чомусь ніяк не проявляються. Я ніколи не був пасивним настільки, щоб сидіти й чекати ролі. Якщо дізнаюсь про хорошу п'єсу, пропоную поставити в театрі або зробити незалежним проєктом. Тому маю так багато антреприз. 

У театрі Лесі Українки останнім часом ставлять п'єси, в яких для мене немає головних ролей. Навіть якби хотів. Але я із вдячністю граю невеликі ролі. Водночас важко знайти гарний матеріал, партнерів і режисера. Але прекрасно, коли це все збігається. Тому у нас з Олексієм Вертинським дві вистави, де лише ми удвох. Стільки років ідуть, а досі мають попит. 

Актор Артем Ємцов
Фото: архів театру "Актор"

Чи спілкуєшся ти зі своїми прихильниками?

Не скажу, що то армія шанувальників, але є група людей, які постійно відвідують мої спектаклі. Дивуюся, як їм не набридає одне й те саме дивитися понад 10-15 разів. Це приємно. Значить, їм цікаво. Є такі глядачі, які роками зі мною й стали добрими приятелями. Про все з ними говоримо. Можемо просто зустрітися й випити кави, обговорити мистецтво...

Чому деякі глядачі неодноразово повертаються на одні й ті самі твої вистави? 

От подобається! Це як у мене з "Тев'є-Тевелем" із Богданом Ступкою в головній ролі. Не раз ходив на цю виставу, ще коли він був живий. Тепер безліч разів передивляюся в записі на YouTube. Не набридає. Думаю, "хотів би я брати в ній участь". Так і тут. Хтось спочатку сам ходить, потім сім'ю приведе, згодом друзів. Перед показами "Приємної несподіванки" та "Мегер" квитків не залишається (посміхається). 

Актор Артем Ємцов
Фото: архів театру "Актор"

Які відгуки публіки для тебе найцінніші?

Фідбек взагалі надзвичайно важливий для актора. Не вірю, коли хтось каже, що згоден бути гвинтиком у якійсь великій виставі, хай навіть про нього нічого не скажуть. Звісно, театр — колективна справа. Але я не хочу бути масою в задумі навіть найгеніальнішого режисера. Своїм студентам в університеті Карпенка-Карого завжди казав, що наша професія — подобатися. У нас така робота, нам це потрібно. 

Що ти викладав у Карпенка-Карого?

Сценічну мову на курсі Наталі Долі. Ми його нещодавно випустили, і я відійшов від викладання. Коли в мене було 25 вистав на місяць і поїздки з Вертинським, мав зізнатися собі, що не потягну театр, гастролі та університет. Навіть коли випадало вільних пів дня вдома, я мав попрати одяг, приготувати їжу, поприбирати у квартирі, бо вже капці приклеювалися до підлоги. А ще треба якось жити...

Актори Олексій Вертинський та Артем Ємцов
Фото: архів Артема Ємцова

Читай також: 10 найочікуваніших українських фільмів 2024 року

Усі думають, що я божевільний, а я просто вчу текст

Що ти зрозумів про жінок, коли став грати жіночі образи?

Не можу сказати, що зрозумів щось. Просто коли беру текст і починаю репетирувати, вже немає мене... Ніби в іншому вимірі існую. Лише двічі грав жінок. "Гулянка у Маланки" — це була комедія про свято Маланки та Василя, на яке чоловіки перевдягаються в жінок і навпаки. Та у "Мегерах" ми теж клеїмо вії, малюємо очі, одягаємо перуки. Але вистава не про жінок і не про трансвеститів. Тут головне — тема та ситуація. Граємо душі акторок, які давно померли. Втілюємо великих кінодів із їхньою старістю, самотністю та проблемами...

Як склався ваш тандем з Олексієм Вертинським?

2009-го, за два роки після випуску, режисерка і продюсерка Ірина Зільберман запропонувала мені роль у своїй виставі "Небезпечний поворот". Це була моя перша антреприза і так я познайомився з Олексієм.  

У нас із Вертинським доволі добрі, дружні взаємини. Вважаю його рідним. Не знаю, як він. Здається, я теж не останній у його списку приємних людей.

Нині ми граємо разом у п'яти виставах. Окрім "Приємної несподіванки" та "Мегер", це також "Двоє оголених чоловіків", "Будьте здорові, мосьє!", "Пригоди італійців в Італії". 

Секрет нашого успіху — чесно працювати. Звичайно, були конфліктні ситуації, бо всі ми дуже емоційні. Але це нормально. Зате на сцені не існує ані Артема, ані Олексія, лише ті два персонажі, яких граємо.

За 14 років співпраці Артем Ємцов та Олексій Вертинський зіграли у майже десяти виставах. Найвідоміші з них — комедії "Приємна несподіванка" та "Мегери" режисерки Ольги Гаврилюк. Першій у квітні виповниться шість років, другій у серпні — п'ять. Вони досі регулярно збирають аншлаги у театрі "Актор". Найближчий показ "Мегер" відбудеться 31 січня, а "Приємної несподіванки" — 7 лютого.

Актор Артем Ємцов
Фото: архів Артема Ємцова

Театральні оглядачі пишуть, що з твоїм зростом 196 см тебе у виставі складно не помітити. А були моменти, коли зріст заважав?

Ніколи! Але я не можу сказати, що для мене це перевага. Багато високих акторів — і що їм це дає? Їх видно, і що? Крім зовнішності, зросту й ваги, треба мати щось у душі, щоб тебе відчули глядачі. Коли ж у тебе красиве обличчя, високий зріст і гарна фігура, а в душі порожньо, то йди в моделі. Там не треба віддавати шматок себе, а у театрі — постійно.

Чи вистачає тобі твого заробітку?

Грошей ніколи не буває достатньо, але мені вистачає. Проте я й багато працюю для цього. Повністю забезпечую себе акторством. У мене немає дітей, тож немає такої відповідальності... Я лише за себе відповідаю і за батьків, яким маю допомагати.

Системи оплати в нашій професії різні. У стаціонарному театрі — ставка. Можеш місяцями нічого не робити, просто грати вечірні вистави та отримувати зарплату. А в антрепризі — гонорар. Скільки зіграв, стільки й отримав. Хоча їх може в один місяць бути багато, а в наступному — жодної. Тож розраховувати тільки на це теж не варто. У мене завжди є антрепризи. Не знаю, як би жив лише на зарплату.

Актор Артем Ємцов
Фото: архів театру "Актор"

Що робиш у вільний від акторства час?

Зазвичай люблю сидіти вдома. Але цього січня у мене було десь п'ять вихідних поспіль без репетицій та вистав. Таке рідко трапляється. Вирішив богемно провести цей час. Відвідував театри, аби подивитися, що там відбувається. Був у Молодому театрі, Національній опереті, Театрі на Подолі.

Найбільше вразив мюзикл "Шинель" у Молодому з чудовим Борисом Орловим у ролі Акакія Акакійовича. Після перегляду вийшов у піднесеному настрої. Тепер усім раджу. Це просто "Бродвей". 

Де любиш бувати в Києві?

Я ж киянин, тому в мене багато маршрутів і місць. Подобається гуляти самому. Можу пройти 22 кілометри на день. Живу біля цирку. Виходжу з дому, йду через Андріївський узвіз, Поділ, Печерськ, Палац дітей та юнацтва, Будинок офіцерів, Маріїнський парк, Майдан, бульвар Шевченка і повертаюся додому. 

Також з улюбленого — Ярославів Вал, Золоті ворота, Володимирська гірка. Якщо хочеться тиші, можу сходити на Байкове кладовище, де поховані мої рідні, вчитель і багато людей, яких знав, поважав, любив. Коли виходжу звідти, мені стає легше. 

Прогулянка — це також зручний спосіб вчити роль. Вдома лінуюся. Тому для цього або зачиняюся в аудиторії театру, або ходжу вулицями. Усі думають, що я божевільний, а я просто повторюю вголос текст. 

Кого б ще ти хотів зіграти?

У мене ніколи не було мрії когось зіграти. Що мені дають, я із задоволенням беру і намагаюсь добре виконати свою роботу. Можна і телефонний довідник гарно поставити, якщо хороший режисер (сміється). Я, приміром, повністю довіряю Ользі Гаврилюк. Вона — талановита жінка і професіонал. Мені з нею нічого не страшно.

Наприклад, на початку вистави Ольги Гаврилюк "Двоє оголених чоловіків" граємо голі. Лише прикриваємося простирадлами. Бо так треба. П'єса про це і навіть має таку назву. То нащо обманювати глядача та одягати якісь труси тілесного кольору? Навіть у цьому питанні я довірився. Треба бути голим — буду. 

Читай також: 10 виставок початку 2024 року, які варто відвідати в Києві

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
01.jpeg - Ілля Прокопенко
Фанат культури. Пишу про кіно, театр, образотворче мистетцво, музику, літературу. Закінчив Інститут філології КНУ ім. Тараса Шевченка. П'ять років працюю культурним журналістом.

Може бути цікаво

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації