Київ, що тримається, Анна Завертайло: ми люди, які інвестували всі гроші у свою країну
Анна Завертайло та Нікіта Добринін
"Київ, що тримається" — відкриті інтерв'ю про важливих для Києва людей, які розповідають про свої правила збереження сил та віри у важкі для українців часи, та допомагають іншим. Анна Завертайло — співзасновниця мережі ресторанів "Завертайло" та кондитерських "Honey", добре відомих киянам, що живуть та проводять час на Золотих Воротах та на Подолі. Також Аня — мати трьох, та надихаюча для жінок особистість: свою пристрасть до фітнесу та здорового харчування вона перетворила у челендж "Копняк", який за 2023 рік пройшли більше тисячі українців.
У першому випуску ведучий "ТиКиїв" Нікіта Добринін зустрівся з Анею на терасі "Завертайло на Софії" та поговорив про сімейний бізнес (якому 10 років), мотивацію — власну та команди, підтримку родини й материнство, а також про бізнес під час війни та кондитерське мистецтво з громадянською позицією.
Подивитись повний випуск можна тут, а для тих, хто краще сприймає текстовий контент, ми публікуємо розмову окремо.
Анна Завертайло: Я — підприємиця, я — рестораторка, я — мама трьох вже майже підлітків, я — дружина, я — людина, яка постійно вчиться, і особливо зараз (у мене зараз внутрішній потяг до цього). Я — людина, яка займається своїм здоров'ям і, як виявилось, може займатися і впливати на здоров'я інших. У мене проєкти, які досить відомі у Києві — це Honey і "Завертайло". А ще ми з чоловіком вирішили, що ми створюємо українське кондитерське мистецтво. Ось так.
Нікіта: Honey, якщо ти говориш про кондитерське мистецтво, був одним з перших закладів, який почав робити яскраві, дуже смачні десерти. Це було про еклери? Чогось мені запам'яталися тільки ваші еклери.
Анна Завертайло: Дуже багато говорили про еклери, тому що займалися ними й дуже хотіли, щоб вони стали максимальним sugnature продуктом. Але все це — гастрономія, і по факту, наша єдина мета — це робити унікальні речі в цьому.
Нікіта: І тепер, коли ви вже почали проєкт "Завертайло", тут трошки інша, більш розширена, мені здається, історія?
Анна Завертайло: "Завертайло" — інше, і філософія цього закладу інша. Тому що це — пекарня, і це — хліб і вино. Абсолютно інша атмосфера. І ми випікаємо хліб, робимо випічку. Тут абсолютно інший формат їжі. В "Завертайло" ми вирішили досліджувати українські традиції і робити українськість модною. Я не хочу бути клішованою і казати про дитинство, тому що це набуває для мене вже таку форму, якою навіть трохи маніпулюють. Ні. Але в "Завертайло" ми справді хотіли на початку зробити якісь переосмислені рецепти з нашого дитинства. Воно не прям таке, щоб дуже далеке. Тут є пюрешка, тут є помідори, наші продукти. Тут дуже багато локальних смаків. І головне — він ("Завертайло" — ред.) трішки по вайбу інший, тому що Honey — це як haute couture, це прямо подіум. То тут ми можемо бути вільнішими, більш зухвалими. Тобто, це абсолютно інший заклад. Ну, і він названий нашим прізвищем, тому тут багато відповідальності, ще набагато більше за те, що ми робимо як родина.
Нікіта: Як ти думаєш, чому він став популярним? Як взагалі про нього дізналися? І чому він так розлетівся?
Анна Завертайло: Коли ми відкривали перший "Завертайло" на Подолі, це був справді такий успіх, якого ми не очікували. І я пов'язую це з тим, що ми починали після карантину. І люди були дуже готові до того, щоб з'явилося щось нове, до того, щоб піти… Це таке відчуття свободи, відчуття того, що ти нарешті можеш вийти з дому, і що є куди піти. Ми — не люди, які роблять гучні відкриття, які роблять для цього якісь дії. Ні. Ми спокійно завжди тихенько відкриваємось, але хвиля була така потужна, що ми не справлялися. І це були місяці черг. Місяці.
Я ніколи не забуду, як дівчина, яка вистояла там довжелезну чергу в якийсь з вихідних днів підійшла до мене — а я працювала всередині закладу, — вона підійшла до мене і каже: "Аня, це ви, так?". Я кажу: "Так, це я". Вона каже: "Я думала, що "Завертайло" — це хайп. Але я кажу вам, що це точно не хайп. Це справді дуже смачно". Я пов'язую це з тим, що концепт був дуже новий, він був справжній, дуже щирий. Ми працювали всередині, людям це страшенно сподобалось. Ми говорили багато про свій продукт. І оця живість, ця вітальність, вона і створила таку енергетику, яка дуже полюбилася нашим гостям.
Нікіта: Я тобі розкажу свою історію, як я дізнався про "Завертайло". З новин. Відкрився заклад і знайшли оцю кладку від церкви. І про вас я дізнався саме у розрізі цього скандальчику. Мені було цікаво взагалі, тому що це історичні факти, я почав читати цю незрозумілу історію, де вас змушували заливати ці сходи, потім був хейт через те, що вас змусили залити, ніби ви винні, що ви виконували все за правилами консервації цих сходів. Зараз ці сходи можна дивитися як історичну частину міста, вони відкриті під склом. Таким чином я зайшов до "Завертайло".
Анна Завертайло: Тут нам, знаєш, сам Господь Бог запропонував версію відкриття, як ми між собою жартуємо. Тому що насправді ми не хотіли входити і виходити із ситуації, ми взагалі нічого не знали, ми просто виконували ретельно етапи будівництва. І, оскільки, ми завжди дуже свідомо підходимо до всіх процесів і контролюємо, власне, тому процес будівництва контролювався нами. І от виявилося, що до того ніхто з будівельників не звертав уваги на те, що під закладом знаходиться історична пам'ятка. Там відкрили, подивились швиденько, закрили. Працювали далі. Це одна з версій, насправді. Тому що, можливо, і дійсно ніхто не бачив, тому що не ремонтував сходи. Ми вирішили відремонтувати їх, щоб нашим гостям було гарно, бо треба було зробити в'їзд для візочків. І ми мали перебудувати цю конструкцію. Тому, коли ми натрапили на знахідку, ми взагалі не розуміли, на що ми натрапили. Там вже далі пішов весь цей процес.
Нікіта: Для тих, хто не знає — це стіни собору, правильно?
Анна Завертайло: Це частина муру, який захищав Софію Київську. Це частина муру захисту монастиря. Але якщо підкопати тут (у центрі Києва — ред.), ми з вами знайдемо місто. І ми зрозуміли, що ми не можемо просто закрити це питання.
Нікіта: Мені теж сподобалось, що ви відкрито давали коментарі, і за цією історією можна було прослідкувати. От таким чином і я, власне, тепер є клієнтом вашого закладу… Я просто слідкував за цією історією, етап за етапом. Тобто, був абсолютно прозорий і відкритий процес, який зараз має відбуватися у будь-якому бізнесі.
Анна Завертайло: Ми просто такі люди. І в нас немає якоїсь стратегії, або піар агентів, які нам кажуть, що робити. Ми просто спілкуємося зі своєю аудиторією, тому що вважаємо, що це важливо. І виходить, що потім це спрацьовує таким чином, що люди відповідають нам взаємністю. Вони кажуть: так, це справді важливо, нам важливо це знати. Тому що ми частина цього міста. А ви молодці, що зробили ось це й ось це. Або ви не молодці, тому що зробили ось це й ось це.
І ми завжди цю дискусію намагаємося вести. Перш за все — зі своєю аудиторією. Сходи ми зробили за власний кошт, вони повністю відреставровані, захищені і є реально культурною пам'яткою. Сюди вводять екскурсії зараз. От нещодавно я бачила дітей, яких привели показувати цю знахідку. І вона ще має певну енергетику. Тобто ми дуже радимо просто взяти чашечку кави та посидіти на сходах, поруч. Бо це правда щось неймовірно важливе.
Нікіта: Ань, а розкажи, які твої улюблені місця у Києві? Я думаю, що Золоті Ворота у всіх must see.
Анна Завертайло: Я буду трошки пихатою, але скажу, що улюблені місця — це мої заклади. Тому що ми всією нашою родиною в них вклались, тому що це сімейний бізнес, і десь певним часом ми навіть жертвували нашим домашнім затишком.
Нікіта: Тобто, ти могла цей час проводити з дітьми вдома.
Анна Завертайло: Ми взагалі створювали такі заклади, які нам стали другим домом. Або навіть першим домом, тому я і кажу, що у своїх закладах мені найзатишніше, і я їх дуже люблю. Але якщо говорити про місто, якими маршрутами я от взагалі тут існую, то це, звісно, Поділ і Золоті ворота. І для мене місце сили — це БЖ, я прям відпочиваю дуже сильно. І ЦУМ, люблю його страшенно. Просто за те, що він для мене осередок центрального життя, мультикультурний вайб.
Нікіта: Так було завжди чи тільки зараз для тебе ЦУМ став якимось цікавим місцем?
Анна Завертайло: Ми вже давно відкриті у ЦУМі. І мабуть, що з його реконструкцією ЦУМ став для мене таким. Але це, якщо саме в цю сторону дивитися, цю сферу. А, звісно, що я люблю і в театри ходити…
Нікіта: А які театри ти відвідуєш у Києві?
Анна Завертайло: Якщо з останніх, то — в мене дуже погано буде з назвами — театр на Лесі Українки. Молодий театр. Театр на Печерську. Звісно, що Театр на Подолі та Лесі Українки на "Театральній". І я насправді вважаю, що саме сучасний театр у Києві дуже потужним став. Об'єктивно — це must see, і треба виділяти час для того, щоб ще більше пізнавати культурне життя й усвідомлювати, наскільки українці можуть створювати дійсно якісні речі в культурному просторі. І це варто уваги.
Про інші заклади: хвилинка реклами. Я дуже люблю "Привіти", але не всі. Але дуже люблю Тайський і Японський, і насправді ми часто проводимо там і вечері, і дуже багато часу щоп'ятниці. Я люблю Fish&Pussycat. У нас традиція з дітьми їсти піцу, і ми це робимо у двох закладах: в "Мімозі" і у Сьоміна. І насправді все. "Храм" мені сподобався, смачні коктейлі.
Журналіст: До речі "Храм" зараз — доволі незвичне місце у Києві. Яка була твоя перша реакція, коли ти зайшла туди?
Анна Завертайло: Мені сподобалось. Я, до речі, зловила навіть трішечки гейту, тому що я постила сторіс, від деяких підписниць. Вони почали займатися моралізаторством. А я це дуже не люблю, я можу відрізнити контекст від справжньої ідеології. Для мене концепт "Храму" — це виключно фанова історія. Це не про знущання. І тому я всіх заблокувала. Я таке рідко роблю, але мені реально… мені сподобалась ця ідея. Хоча вона провокативна, але внутрішньо, якщо ти впевнений у своїй внутрішній позиції, інституції, вірі, і в тебе є розуміння, що це просто ресторанний концепт, це не виглядає як знущання. Тому мені було класно.
Нікіта: Ми з тобою якось говорили про Копенгаген. Це, напевно, одне з найулюбленіших твоїх міст. І для мене, як для людини, яка взагалі там тільки один раз була, для мене є відкриттям, що це своєрідне гастрономічне місто. Тобто, ти приїздиш туди для того, щоб вивчати їжу, ресторани, заклади. Чим тобі подобається Копенгаген?
Анна Завертайло: Мені дуже смачно в Копенгагені. Там є слідування якості, і ти можеш знайти його в будь-якому проєкті. А я трішечки дізналася історію взагалі — Копенгаген не завжди був місцем, де було супер смачно. Тобто, це зусилля, яке доклало певне ком'юніті шефів і рестораторів, і людей, які в суспільному контексті розвивають туристично це місто. Вони доклали певних зусиль для того, щоб привернути увагу, але на початку ідея була в тому, щоб зробити данців здоровішими.
Була проблема — харчувалися в основному фастфудом і їжею швидкого приготування. На це звернули увагу на рівні держави, зібрали шефів і сказали: "Слухайте, є проблема. Ми думаємо, що через 20 років якийсь певний прошарок нашого молодого населення буде дуже нездоровими людьми". І я, коли це почула… Насправді моя захопленість здоровим харчуванням в контексті моїх закладів, чому я створила спеціальне меню функціональне ще чотири роки тому, чому я взагалі за здорові стосунки з їжею, чому я завжди кажу про те, що можна їсти смачно, можна їсти десерти і круто виглядати, що це все працює, треба просто навчитися… І от для мене Копенгаген — та сама історія. Люди просто навчилися правильно харчуватися, їсти якісну їжу, споживати з розумом, і це все — певний процес.
У них почалася ця трансформація з 2002 року, коли був зроблений маніфест, коли ком'юніті шефів отримало певне знання і цілі, згідно з якими індустрія почала розвиватися. В них дуже багато хліба, якісного, справжнього, класного хліба, випічка, молочка, фермерські продукти, неймовірні сири. І вони споживають локальні продукти.
Ми, якщо брати мапу, кліматично і територіально схожі. В нас сезонність майже однакова. І якщо зима, данці їдять буряк. І ми робили завжди так само. В якийсь момент ми просто перестали готувати це смачно. Але ідея у тому, що будь-який продукт можна приготувати смачно. І от вони технічно навчилися це робити. Тому вони для мене — приклад.
Нікіта: Є щось таке, що ми могли б перейняти з Копенгагена? Взяти щось для своєї кухні?
Анна Завертайло: Та звісно. Треба все переосмислити тільки. Тому що все-таки ми різні. І я завжди кажу, що дивитися на авторитети — це непогано, це взагалі — гарна практика. Приклади, які надихають, вони точно мають основу для того, щоб розуміти, куди зростати. Тільки треба бачити оригінальність. Коли ми бачимо авторитет, але розуміємо свою оригінальність, у нас складається внутрішня впевненість в собі. І тоді ми знаємо, що ми не повторюємо, не копіюємо, ми просто робимо своє, але внаслідок тої бази знань, які ми побачили. І звісно, що ми можемо навчитися працювати ще більше з фермерським продуктом.
Взагалі потрібно фермерство розвивати. Наприклад, данці себе в принципі називають фермерами-картопляниками. Але вони його розвивали, вкладали туди гроші, інвестували свої зусилля, свій час. І зараз багато молоді розвивають фермерство, вирощують зелень, огірки, роблять сири, молочку. Тому це теж треба все робити модним, і тільки коли фокусуєшся на тому, що приносить тобі задоволення, з цього всього народжуються реально дуже потужні якісні речі.
І ми можемо цього навчитися, і перейняти, і так само докладати зусиль. Так, це не буде приносити результати одразу, але ми вже бачимо рух. Навіть ті фермерства, з якими ми співпрацюємо, — ти проходиш і об'єктивно розумієш, що ця редиска відрізняється на смак, її можна навіть не чистити, настільки вона класна. І в цьому така певна ідея. Тому ми можемо формувати суспільство таким чином, щоб попит був більше на таку якість. Ця вимога до якості, вона в принципі… вже як в код закладається. Ти не будеш їсти що попало, ти вже будеш обирати. Тому що важливість власного здоров'я має значення.
Нікіта: Слухай, ви розпочали з чоловіком свій бізнес вже давно. Скільки років пройшло з відкриття першого ресторану?
Анна Завертайло: Десять буде у 2024-му, на початку. Я можу сказати, що у 2013 році, коли починався, вже такі в нас неспокійні часи були, це ж Майдан передував, і ми вже будували перший Honey на Подолі. Але як підприємці ми почали у 2008 році з кавових автоматів. Тобто, ми прийшли до того, що зараз, з дуже-дуже маленького кроку.
Нікіта: Тобто, ваш бізнес пережив самий початок війни ще з 2014 року?
Анна Завертайло: Так.
ПРО ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ
Нікіта: Ти пам'ятаєш свій ранок і перші хвилини (це своєрідне стандартне запитання, але в кожного свої історії) 24 лютого? Буквально перша, друга, третя хвилини, які думки були, які були дії? Де ти знаходилась?
Анна Завертайло: Знаєш, в мене навіть фізично зараз реакція — я посміхаюся. Але це така захисна реакція, тому що я все ще, коли повертаюся, відчуваю це зціпеніння внутрішнє. Ми готувалися зі Стасом.
Нікіта: Тобто, ви були серед тих людей, які склали тривожну валізку, речі, документи?
Анна Завертайло: Так. Стас почав мене готувати в жовтні 2023-го до того, що можливо чомусь стягуються війська і щось може відбутися. На що я пройшла всі стадії гніву, відторгнення, сварок і сказала не псувати мені життя. До прийняття в січні, коли ми каталися на лижах і він мені сказав: "Аня, 150 тисяч (російських військових — ред.) у Білорусі". І тоді я відчула, що він зі мною вже не жартує. Але все одно я відрікалася, а 22 лютого, коли я подивилася спіч Байдена, я прям запакувала валізи. І в ніч 24-го ми зі Стасом говорили, було щось дуже тривожно, і я кажу: "Слухай, давай зараз виїдемо, просто виїдемо, поїдемо у Буковель". Він каже: "Аня, 12 година ночі, лягай спати". І о четвертій годині ранку ми вже прокинулися від вибухів. І як він мене потужно готував до цього моменту, саме у самому цьому моменті він трошки розгубився. І тоді вже я увімкнулася, тому що, як материнський інстинкт, я просто зібрала дітей, поклала їх в машини, і ми виїхали. І ми о п'ятій тридцять вже були на Житомирській трасі.
Нікіта: Куди ви далі рушили?
Анна Завертайло: У Мукачево. Ми поїхали до нашого друга, із яким попередньо Стас домовився, якщо буде відбуватися вторгнення, щоб ми могли у нього якийсь час пересидіти. Тому що вважали, що Закарпаття буде якимось місцем більш-менш безпечним. І там ми пересиділи місяць.
Нікіта: Який був твій найскладніший, найстрашніший день під час війни. Коли ти найбільше переживала за цей період?
Анна Завертайло: В мене було два моменти. Це виїзд з Києва, це було дуже страшно. А окрім цього — відчуття, яке вже ніколи нікуди не піде. Воно назавжди з нами, і мені здається, що в будь-якій ситуації, коли мозок чує вибух, він все одно завмирає так само, як в той момент. Це травматичний досвід, який ми не зможемо нікуди діти, ми його пережили, і оце відчуття, що до тебе вдерлися. Я не знаю, як це передати. Це таке дуже важке відчуття, що ти не можеш захиститися, тобі треба зараз тікати. Тому що діти.
І ти не знаєш, що далі. Бізнес, все що ти будував 10 років, всі гроші, статки, воно ж тут все покладено. Ми не ті люди, які мають десь рахунки в офшорах. Ми люди, які повністю вкладали, інвестували всі гроші у свою країну.
Нікіта: Як переживали Honey, "Завертайло" цей період? Першу зиму війни?
Анна Завертайло: Працювали. Дуже багато працювали. Це найправильніша практика для того, щоб тривожність і панічні настрої хоч якось врегулювати. Ми просто працювали, просто виключали мозок, робили руками, на процесах, на кухні, в залі з гостями. І навіть в якийсь момент творчість народилася. Ми з Gunia зробили півників, і ще купу всього зробили за цей рік. Тобто ми переключилися на роботу і дуже багато чого зробили.
Нікіта: Я, знаходячись не у ресторанному бізнесі, знаю багато історій, коли персоналу не платили зарплати, закривалися заклади. В чому секрет вашої ситуації? Коли ви не розгубили людей, не розгубили команду і не закрилися. Хоча б на певний період, тому що було невідомо, що буде далі.
Анна Завертайло: Ми так будуємо бізнес, де ми не вважаємо, що ми як власники головніші за інших. В нас дуже поважне ставлення до людей, з якими ми працюємо. В нас є особиста відповідальність, і ми її виконуємо, ми завжди кажемо це всім нашим командам: "Так ми вимагаємо, так ми дуже багато працюємо, так ми хочемо бути одними з найкращих, так ми маємо докладати зусиль і робити більше. Але ми виконуємо перед вами всі наші обов'язки, що ми заявили, ми завжди виконуємо". І ми з повагою ставимося до людей, якщо в кого є якісь проблеми та відкриті повністю до будь-якого діалогу. Кожна людина в моєму закладі може до мене підійти — від мийниці до бухгалтера та фінансового директора — і поставити будь-яке питання. Я — не якась там недосяжна фігура, яка зверху спускає рішення. Ні. Ми вчимося разом. Я читаю тренінги, ми розв'язуємо різні питання, проходимо трансформацію, ми постійно змінюємося, ми говоримо. Тому, як ми могли не виплатити зарплати? Для нас люди — це головне.
ПРО ТЕ, ЩО ТРИМАЄ ТА МОТИВУЄ
Нікіта: А що особисто тобі допомагало на початку повномасштабної війни та зараз триматись? Можливо є якісь конкретні речі, які тебе тримають на плаву особисто? Морально, психологічно, зараз, знаходячись у Києві?
Анна Завертайло: Я б розділила це на два етапи. Більш стресовий етап з початку війни — там мене тримала виключно родина. Тільки діти, тільки обійми. І якась віра у те, що все, що відбувається, — ми це подолаємо. Я не знаю, як це пояснити, але ми були поруч один з одним, і мені здається, що це дуже допомогло. Бо якби в мене не було родини, якби я була сама, мені б було… не можу сказати, що легше. Я не можу судити, але мені це допомогло.
А зараз мені допомагає своя персональна місія. По-перше, я із тих людей, які на початку усвідомили і прийняли той момент, що війна надовго. Я не із тих людей, які думали, що завтра все закінчиться. Ми дуже швидко адаптувалися до цієї невизначеності, і нам стало зрозуміліше. А якщо мене особистісно, то тримає терапія, тримає спорт, спілкування у родині та з близькими. Це три кити, на яких я стою. І які постійно підживлюють і дають мені енергію.
Нікіта: Ми безмежно дякуємо всім нашим воїнам, чоловікам та жінкам, які знаходяться на фронті. Але дуже багато зараз на плечах саме у жінки — підтримувати, мотивувати, виховувати, працювати, надихати. І я впевнений, що і твій чоловік вдома теж потребує підтримки. Ще й діти. Як тобі вистачає ресурсу на це, і як ти підтримуєш свого чоловіка, сім'ю?
Анна Завертайло: Дуже важке питання, тому що мені здається, що найскладніше зараз саме чоловікам. Те що вони переживають всередині, на фронті… Кожного дня і мій чоловік, і ти, й, мабуть, усі інші живуть з думкою, що вони мали взагалі-то бути на фронті. Або роблять замало.
У мене чоловік взагалі не розслабляється, не радіє. Для нього все це — неможливо. Він навіть речі собі не купує. І я його підтримую тільки в тому, щоб хоч якось перефокусувати його існування на те, що тут він теж потрібний. І без нього мені буде вести бізнес дуже важко.
Нікіта: Ти йому про це нагадуєш і максимально навантажуєш роботою?
Анна Завертайло: Ні, я намагаюся і зробити так, щоб ми кудись поїхали, і щоб він на себе увагу звернув, і щоб різні сфери життя були більш-менш наповнені. Але це все видається дуже смішним, тому що питання дуже глибинне. Звісно, я роблю все, що від мене залежить, щоб дати ту силу, дати ту підтримку, дати якесь світло. Я намагаюся, але чи це працює?
Нікіта: Те що ви разом, те що він здоровий, ви далі працюєте. Я думаю, що це вже показник того, що це працює.
Анна Завертайло: Для мене це кожного дня якесь відтворення себе спочатку. І якщо вчора мені щось вдалося зробити, то не факт, що завтра. Я живу з цією думкою, що завтра буде так само.
Нікіта: Це з'явилося тільки під час війни? Це те, що змінила в тобі війна?
Анна Завертайло: Із поганого. А із хорошого, я вважаю, що війна мене дуже якісно змінила в контексті усвідомлення себе як громадянки. Не тільки українки за етнічним походженням. Як людини, яка живе в українському суспільстві. Яка має громадську позицію, яка має тепер політичні погляди, бо до того всього я їх не мала. Мені було байдуже, я навіть не говорила українською. Це зашквар, вибачте. Ми маємо сьогодні зрозуміти, що таким чином кожного дня ми обираємо захищатися від ворога і захищати свої території, і це дуже важливо. Рано чи пізно, але російська мова має зникнути.
Нікіта: Якщо ти не маєш коріння, то тебе дуже легко посунути в ту чи іншу сторону, як перекотиполе. Ти просто летиш, куди подує вітер. І навпаки, якщо ти маєш конкретні знання своєї історії, своєї культури, на жаль чи на щастя, люди зараз вивчають свою історію. Дехто раніше це усвідомив, дехто пізніше, але це той момент, коли люди, які не знали української, починають нею говорити. Люди, які не знали історію, вже можуть оперувати якимись фактами. Дехто усвідомлює, що деякі речі циклічні, але, тому що якраз ми і не знали історії. Не вивчали.
Анна Завертайло: Мені дуже цікаво зараз відтворювати українськість через гастрономію. І оце "робити Україну модною, робити все українське модним" — це для мене особистий виклик. Знаходити унікальні речі й переосмислювати їх, вкладати якісь нові сенси, відповідаючи сучасному запиту. Я не кажу про те, що готова взяти відповідальність створювати нові традиції, але мені цікаво знаходити взаємозв'язок між минулим і теперішнім, щоб бачити майбутнє. Це відчуття реальності має каркас, і цей каркас — він в минулому.
Нікіта: Це хороша філософія, але чи не розбивається вона об людей, які приходять? Які або ж розуміють це або не розуміють.
Анна Завертайло: Якщо ми будемо ламатися об людей, то ми взагалі нікуди не підемо далі своєї бульбашки, в якій ми живемо.
Нікіта: Яка зараз в тебе найбільша мотивація працювати?
Анна Завертайло: Я із тих людей, у яких завжди дуже багато енергії. Мені не треба того вигадувати. Я кожного дня знаходжу собі купу сенсів для того, щоб працювати. В мене немає з цим проблем. Я конкурентна тому, що роблю.
Нікіта: Але інколи бувають моменти, коли просто немає бажання працювати, розмовляти з людьми. Щоб ти порадила людям, у яких немає такої мотивації?
Анна Завертайло: Якщо ти не хочеш вставати кожного дня і працювати, це означає, що ти втомилася. Коли я втомлююсь, я даю собі право побути в цьому стані слабкості. Це дуже складний момент, його треба навчитися переживати. Тому що я не вміла бути безсилою, але довелось навчитися. Коли так важко, і ти нічого не хочеш, це означає, що десь в якомусь моменті треба придивитися до себе. Не за рахунок інших, а за рахунок того, щоб в собі зростити ту частину себе, яка зараз потребує уваги.
Нікіта: В тобі ця мотивація, ця сила, з'явилася тому, що ти себе навчила? Чи так було завжди?
Анна Завертайло: Я люблю жартувати, що у мене сонце в десятому домі і луна в третьому. В мене, так сталося, що завжди заряджена батарейка. В мене просто є цей ресурс, щоб їм ділитися. Тобто, я даю енергію іншим людям, які того потребують. Якщо це команда, я збираюся і це роблю для них. Якщо моєї підтримки потребує родина, діти, я звертаю більше уваги в цю точку, і там даю, де треба.
Нікіта: Мені цікаво, чому в деяких людей є мотивація щось робити, а інших потрібно мотивувати? Як розділяється ця енергія на людей? Чому так?
Анна Завертайло: Я думаю, що треба, щоб кожна людина знайшла й усвідомила своє особисте призначення. Ти хочеш підтягнути на рівень заряджених. Але ні, є люди, які в цьому житті мають бути, ну вибачте, "нудящим гі*ном". І їм не треба оце все "давай, давай, погнали, давай". Ні, вони від цього страждають, але вони точно ефективні й корисні на якомусь конкретному місці. Оце тонко підмітити й побачити — це завдання кожної людини, як місія особистісна, а, можливо, й інших людей, помітити це в інших. І дати право кожному бути таким, який він є.
Як я це взагалі зрозуміла? На дітях. В мене з'явилися три дитини, які абсолютно різні. Один — супервідповідальний і виконавчий. От ти йому сказав: "200 батерфляй" — він пливе, сказав: "Танцюй" — він танцює, сказав: "Гарно вчися" — він гарно вчиться. І він такий: "Мама, давай, що ще, що ще?". Є Василіса — drama queen. Вона дуже глибоко переживає, в неї екзистенційні кризи з 11 років, вона постійно питає: "Навіщо цей світ створений, чого в ньому так багато поганого, чому всі люди такі". І вона цим переймається, вона мислитель, їй оце все, спорт ваш оцей, не цікаво. Вона мене кіборгом називає, бо вона на мене дивиться і каже: "Боже мій". І третя дитина — просто фея, взагалі літає, творча, завжди гарний настрій. В неї взагалі нема проблем, вона є в собі сама. І коли я побачила, що це різні три всесвіти, і вони тут переді мною, я почала вчитися. І бачити, що взагалі-то різні люди — вони такі самі всесвіти. Просто кожного треба… як шахістка можу сказати, що просто кожна фігура має стояти на тій клітинці, де їй треба, на своєму місці. І тоді вона буде ефективна в партії.
Нікіта: Коли ти точно усвідомлюєш, який ти всередині та з чим ти маєш справу, тоді простіше тебе… Говорячи про дітей, ти знаєш, куди їх направляти, в яке русло?
Анна Завертайло: Так, як мама. Їх підсилювати, їм підсвічувати, їм пояснювати, їх навчати — це моя задача. Моя роль як мами. У батька інша роль. У батька більше наставницька, більш фундаментальна роль. Ми змінюємо цей світ навколо нас через себе. І якщо інших людей треба мотивувати — окей, значить наша задача інших людей мотивувати. Тому оця особистісна відповідальність за себе і доросла позиція щодо себе, вона допомагає жити щасливе, класне, насичене, яскраве життя. І в кожного воно різне.
Нікіта: Зараз мені здається майже кожен українець чимось, але допомагає армії, людям, які потребують цієї допомоги, волонтерить.
Анна Завертайло: Кожен українець, який вкладає гривню в Україну, зараз стає її інвестором. І він несе відповідальність за те, що буде з Україною далі. Тому що саме зараз цей вклад — від серця, від гаманця, — він і є отим правом, у голові, перш за все, правом володіння своїм інтегруванням в це суспільство на рівні фізичного розуміння.
Знову-таки, це — відповідальність. І ми чомусь її перекладаємо, коли кажемо: "Ой, там в раді депутати…". Вибачте, але ми їх вибрали, і ми маємо так само зараз давати відповідь. І наші дії або бездія… І тоді чого ти, Аня, хочеш від себе, коли ти не задоволена діями мера, якщо ти для цього, що зробила? От коли кожен так скаже собі, і кожен не дасть порушувати правила дорожнього руху або поводитися якось некоректно в суспільстві. От коли кожен скаже: "Ні, зі мною так не можна". От тоді суспільство почне змінюватися, тому що люди, які продовжують їздити по автобусній смузі — вони мудаки. Я маю заборонити їм це робити, тому що це — моє суспільство, і мені не байдуже. Я не хочу, щоб зі мною так поводилися. Чим ця людина краща? Чому вона, порушуючи правила, вважає, що вона може це зі мною робити? Ні. Я хочу, щоб кожен взяв цю відповідальність на себе і робив щось для того, щоб ми змінювалися. Не просто говорили, а на діях.
Нікіта: Як ти відчуваєш, в межах ваших проєктів, ти ще багато можеш зробити для Києва?
Анна Завертайло: Так. Ідейно бути корисними. Не тільки, як зараз, коли ми намагаємося вижити, щось заробити, поволонтерити, підтримати фонд Притули й ЗСУ. Тому що наша місія як бізнесу — ми підтримуємо Збройні сили України. Але і щоб створювати культурні безпрецедентні такі штуки.
Нікіта: Аню, дуже дякую тобі за розмову. Мені справді було цікаво почути твої погляди на життя і твій бізнес. І те, як я бачу ваші заклади, вони — продовження вашого дому. Це дуже приємно — приходити сюди як в гості, але відчувати, що ти ніби в когось вдома. Це дуже крута філософія, її варто нести в різні сфери життя. Тому що, якщо ти ставишся до своїх проєктів як до чогось рідного, а не просто комерційного, тоді вони, напевно, і матимуть кінцевий успіх.
Анна Завертайло: Дай Боже, щоб це розуміння було в кожного з нас. І ми створювали наші проєкти дійсно від щирого серця. І отримували від цього задоволення, бо насправді це все має значення.
