Автор книги "Іди туди, де страшно" Джим Ловлесс: "Письменництво для мене — історія не про гроші!"

Джим Ловлесс. Фото: Вальдемар Горлушко

Влітку медіапростір сколихнула новина: автор бестселеру "Іди туди, де страшно" Джим Ловлесс мав приїхати до Києва, але не приїхав — мовляв, через те, що тут було страшно. Проте вже на початку жовтня він таки завітав до України, зокрема, відвідав Київ, де за сприяння видавництва BookChef влаштував автограф-сесію в книгарні. "ТиКиїв" прогулявся з Джимом містом, завітав з ним до ресторану української кухні на Хрещатику й дізнався про справжні причини скасування візиту до Києва, нову книгу, дітей, ставлення до ШІ та його особисті страхи.

Джиме, те, що ви не приїхали до Києва цього літа спричинило велику хвилю хейту й мемів: мовляв, автор бестселера "Іди туди, де страшно" (оригінальна назва — "Приборкати тигрів"), побоявся їхати туди, де страшно…

Мені була неприємна та ситуація, я отримав багато листів: "Як так, чому ти не їдеш до України?" Насправді запланований захід був скасований не мною. Про цей факт мені повідомили організатори, я не мав до нього стосунку. Весь гонорар, отриманий від продажу книг, я передав на потреби ЗСУ й центру Unbroken, де проходять протезування українські військові. Цей мій візит до України — дружній, я приїхав власним коштом. Коли твоєму другу погано, що ти робиш? Береш чашку кави, миску супу і йдеш до нього, щоб його вислухати, підлікувати. Так само і в мене — це візит дружби, щоб дати людям зрозуміти: я поруч.

Вирушаючи сюди, я не переживав. Єдиний страх, що в мене був — як зустрітись в центрі Unbroken із людьми, яких змінила війна. Бо втрата кінцівок — це назавжди. І поки ти п'єш з людиною каву, ти дивишся на неї й розумієш, що в неї немає двох ніг. І після цього спілкування повертаєшся змінений — це те, що я транслюватиму вдома. І це єдине, що мене лякало. А так… Якщо українці щодня прокидаються, ідуть на роботу, а їхні діти ходять до шкіл і садочків, хіба я не міг приїхати? Це було викликом для мене, і я його прийняв.  

Книга "Іди туди, де страшно" вийшла в українському видавництві BookChef і стала бестселером. Наступного року у вас виходить нова — чи плануєте видавати її у нас?

Моя нова книга вийде наступного року в Британії. Якщо в Україні захочуть її видати, я буду тільки радий.

Дуже приємно, що "Іди туди, де страшно" стала такою популярною. Це книга про те, як вийти із зони комфорту. Для мене дуже цінно обмінюватись досвідом із читачами, отримувати листи — мені пишуть і військові, які зараз на фронті, це заряджає. І це ще одна причина, з якої я зрозумів, що маю приїхати до України й сказати: "Я тут, я з вами. Тепер ви маєте мене навчити, як виходити із зони комфорту — у вас багато досвіду".

Для багатьох українських авторів письменництво — це спосіб життя, неможливість не писати, але не гроші. Для вас письменництво — це хобі чи можливість заробляти на життя?

Я не заробляю на видаванні своїх книжок. Робота, за яку мені платять, пов'язана з консультуванням великих компаній. Завдяки книгам я можу доторкнутись до людей, вплинути на них за допомогою слова. Я отримую від своїх читачів листи, але від читання книги до читацького фідбеку іноді проходять роки. Наприклад, жінка може написати: "Читала вашу книжку, і ось нарешті розлучилась зі своїм чоловіком" або: "Змінила роботу".

Мене дуже надихнула зустріч у Києві з фронтменом гурту ANOTHERs Юрієм Амєліним: під впливом моєї книги він написав пісню "Віражі" і зняв на неї відеокліп.

Ось заради таких моментів я писав "Іди туди, де страшно…" і нову книгу, яка тільки вийде. Письменництво для мене — історія не про гроші.

Які поради ви можете дати українським хлопцям і дівчатам, за якими майбутнє?

У кожного свій унікальний досвід, тому універсальних порад бути не може. Для людини будь-якого віку головне — почати щось робити. Ми всі звикли жити за планами й чекати чогось. А треба не чекати, а діяти.

Життя складне, завжди буде важко, тому щодня треба вчитися, обирати правильних друзів, займатися спортом, достатньо спати, правильно їсти. Звісно, ти можеш обрати бездіяльність і цілими днями лежати на дивані, не мати друзів, мати надмірну вагу, а одного дня зрозуміти: "Я нічого не зробив". Тому треба орієнтуватись лише на результат, якого мрієш досягти. Хочеш зробити маму щасливішою — сьогодні зроби так, щоб вона посміхнулась. Завжди пам'ятай: рішення — дія — оцінка результату.

 Найважливіша роль 

У вас багато іпостасей — письменник, мотиватор, спортсмен. Що вам ближче?

Моя найважливіша і найулюбленіша роль — бути батьком: вона тотально змінює людину, примушує сприймати всі свої ролі по-іншому. Не тому, що ти хочеш заробити всі гроші світу, а тому, що хочеш зробити все найкраще. Батьківство трансформує людину в будь-якому разі. Але водночас ти не повинен втрачати себе. Ти не зможеш виконувати жодну з ролей, а роль батька — і поготів, якщо втратиш себе в цьому потоці.

У вас дві доньки, молодшій 11 років: які батьківські поради їм даєте?

Я намагаюсь не давати донькам вказівок, що їм робити. Хочу, щоб вони отримували власний досвід, пізнавали світ і мали можливість робити все, щоб досягти своїх прагнень.

Наприклад, я вважаю, що одинадцятирічній доньці можна одну годину просидіти в телефоні, якщо вона хоче розслабитись. А якщо хоче дізнатися щось нове, то краще почитати книгу, ніж сидіти в соцмережах. Я мотивую дітей ухвалювати власні рішення, не ізолюю їх від соцмереж — це ж світ, в якому ми живемо. Небезпека лише в тому, щоб порівнювати себе з людьми із соцмереж.

Ми в родині намагаємось створити для дітей такі умови, щоб вони могли ухвалювати власні рішення і розуміли, яким буде результат. Молодша донька грає на фортепіано, і коли бачить, що в когось результати кращі, ніж у неї, починає шукати, що зробити, щоби їх покращити, бо потенціал є. Але розуміння має приходити через проживання власного досвіду — це мотивує найкраще.

Ви вже багато років у спорті, але усвідомлено відмовились від м'яса — як ви прийшли до цього? Невже вегани продуктивніші в роботі?

Я відмовився від м'яса ще 1996 року. Просто одного дня, поклавши м'ясо до рота, я сам себе запитав: "Чому ми їмо тіла померлих тварин? Це огидно!" Потім почав серйозно тренуватись, стежити за харчуванням, зрозумів, наскільки м'ясо шкідливе.

Чи є вегани в моїй родині? Я розлучений, тому не можу говорити про всіх. З молодшою донькою ми проводимо багато часу, вона іноді живе в мене, але я не готую для неї м'ясо. Коли їдемо до ресторану, вона може замовити все, що хоче, — я не впливаю на її вибір. Але сподіваюсь, коли вона виросте, одного дня також відмовиться від м'яса.

А що ви готуєте? Можете поділитись своїми улюбленими стравами, які стимулюють мозок?

Я творець слова, пишу книги, граю на фортепіано, але не люблю готувати. (Сміється.) Головне, щоб їжа була збалансованою — білки, жири, вуглеводи.

Дуже люблю шоколад — будь-який, різні сири, але не можу їсти це часто, щоб не набрати вагу. Люблю ліванську кухню: хумус, кус-кус, долму, пахлаву. Якщо мені доведеться обирати ресторан для побачення, оберу ліванський.

У Києві ви вперше спробували українські вареники — з вишнями, картоплею та сиром. Які сподобались найбільше?

Я дуже люблю солодке, тому найбільше сподобались із вишнями. Вареники — це одна з причин повернутись до України. (Сміється.) 

Робота у вихідні — табу

Як проходить ваш найпродуктивніший день і скільки годин на день ви працюєте?

Я працюю 8-8,5 годин на день, і 1,5 години в мене займає тренування. Зазвичай завершую роботу о 18.00, щоб мати час на відпочинок — дуже важливо підтримувати баланс. Коли я працюю, то не відриваюся ні на що інше. Намагаюсь бути ефективним упродовж тижня. Використовую будь-яку можливість у поїздках, потягах, літаках, щоб працювати, а у вихідні я відпочиваю.

А багато у вас в компанії помічників, які можуть позбавити вас рутини?

Моя персональна асистентка — моя ексдружина. Також у мене є асистент, що займається моїми бізнес-справами, і окремо — два асистенти в компанії. Тобто є люди, які персонально допомагають мені з різних питань.

У книзі "Іди туди, де страшно" є 10 правил. Якщо обрати одне, яким може скористатись кожен українець, яким воно буде?

Найважливіше правило — "Дій сьогодні". Без цього неможливо рухатись уперед. Хочеш відмовитись від TikTok — відклади телефон і вийди прогулятись. Вирішив займатись спортом — купи бігові кросівки й почни бігати. Якщо будеш просто про це думати, нічого не зміниться — тому дій.

Ваш колега, письменник та вчений Ювал Ной Харарі, написав книгу Nexus про штучний інтелект — вона нещодавно вийшла в українському перекладі. Ви її читали? Як ставитеся до ШІ?

Ми з Харарі не знайомі — я читав одну його книжку, але не можу загадати, яку саме. Я зрідка користуюся ШІ. Кілька разів спробував — для написання коротких дайджестів, мені не сподобалось, адже довелось 20 разів все перероблювати.

У мене немає глибини знань, щоб передбачати, як ШІ вплине на суспільство. Моя донька хоче бути кардіохірургом, і ШІ принаймні допоможе їй бути кращою спеціалісткою. Але чи буде він небезпечним для людства, сказати важко. Домінування на ринку певних виробників або ШІ може бути загрозою. Ми не знаємо, що покладено його основу — чий інтелект, яка національність, освіта — все це викликає в мене питання.

Ви працювали з різними відомими компаніями, серед яких Amazon. Яка компанія вразила вас незвичними задачами та чи впливає бренд на розмір вашого гонорару?

Я не можу назвати одну компанію. Раніше, коли дуже розумні керівники хотіли повністю змінити своїх працівників, я брався за такі завдання, бо думав, що це можливо. Але з приходом досвіду більше за це не берусь. Коли керівник хоче змінювати працівників, залякуючи їх або примушуючи виконувати те, що йому потрібно, це не працює. Здійснити це лише за допомогою найнятого консультанта неможливо — має відбутися дуже велика робота з розумами людей.

Що стосується мого гонорару, то він єдиний для всіх. Ціна не підвищується, якщо до мене звертається дуже відома компанія. Навпаки, я можу знизити прайс, якщо це компанія, яка мені імпонує, або в неї соціальна історія. Наприклад, звертається за допомогою школа: я можу погодитись працювати за дуже низьку ціну, просто щоби покращити організацію всіх процесів там.

За що ви отримали свій найбільший гонорар?

За перебудову роботи керівника компанії. Це була глибочезна внутрішня трансформація, яка включала духовне зростання. Можна сказати, що ця людина навчила мене пірнати з аквалангом на глибину — це змушує зростати в різних напрямах і повністю перебудовує комунікацію з іншими людьми.

Зазвичай, що забезпеченіша людина, то простіша вона в житті. Яка сума вам потрібна на місяць, щоб почуватися комфортно?

Преміальне життя та бренди для мене не мають значення: я не витрачаю на це гроші. Але можу дуже великі суми витратити на подорожі. Хочу показати дітям світ у його найкращому прояві — Америка, Африка… Наступного року їдемо до Китаю та Японії.

Я витрачаюся на лікарів, на те, щоб у дітей було все важливе, і на освіту.

В очікуванні нового рекорду

Ви встановлювали рекорд з фрідайвінгу: чи могли б знову прийняти цей виклик?

У мене лопнула барабанна перетинка, тому тривалий час я не міг тренуватись, проходив довгу реабілітацію. Повернутись до тренувань зможу лише наступного року, тоді й планую встановити черговий рекорд. Який? Все залежить від обмежень зі здоров'ям. Звісно, я б хотів зануритись на глибину 150 метрів. Це моя мрія — але це не ціль.

Вік — це внутрішнє почуття. На скільки років ви себе відчуваєте?

Мій біологічний вік набагато менше фактичного. Головне — не намагатись бути молодшим. Важливо тримати свій біологічний стан на відповідному рівні — для цього я тренуюсь, добре харчуюсь і гарно відпочиваю. Мене вражають такі особистості, як Мік Джаггер, якому 81 рік. Ми з донькою їздили на його концерт до Каліфорнії, бачили, як він дві години вільно рухався — це не дід з ціпочком, а людина, яка живе повним життям і доводить це на сцені. Або архітектор Норман Фостер — у 90 років він подорожує світом і читає лекції. Я ніколи не збираюсь піти на пенсію, бо це — забуття. Хочу працювати й залишатись активним. Моя ціль — зробити себе відповідним цьому, тому мій біологічний вік набагато менше справжнього. Важко повірити, що лише за 11 років мені буде 70, але я хочу бути активним, спортивним і працювати. Що старше стаєш, то більше в тебе обов'язків перед світом, рідними й друзями.

У своїй книзі ви багато пишете про страх. А який ваш найбільший страх?

Першій і найбільший мій страх пов'язаний із дітьми — що вони чимось захворіють чи помруть. А другий — жити у війні. Я не хотів би жити у Газі або в Україні під час війни, коли ти маєш відправляти на війну своїх дітей — це дуже страшно.

Яку пораду можете дати українцям, що вже четвертий рік живуть у війні?

У моєму житті було багато темних часів — звісно, це не можна порівнювати з тим, що зараз відчувають українці. Я можу дати пораду з огляду на свій досвід, це три найосновніші моменти.

Перше — знайти свою самоцінність, не втратити її у світі жахливих подій. Друге — розуміти, що люди тобі допоможуть — просто відчини двері. Третє — щодня роби крок назустріч світлу. Хай це буде маленький крок, але він може витягнути тебе з темряви й врятувати в найжахливіших життєвих ситуаціях.

Що сьогодні робить вас щасливим?

Багато всього. Океан, мої доньки, можливість подорожувати, взаємодіяти з живою аудиторією і спостерігати, як люди з похмурих перетворюються на тих, що прагнуть нових звершень. Можливість приїхати до України й зустрітись в Києві з такими особистостями, як фронтмен гурту ANOTHERs Юрій Амєлін. А ще до приїзду до Києва я нічого не знав про ваші вареники. (Сміється.) Ось все це робить мене щасливим.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter