Час згадати все: як "ТАК А ШО ТИ?" перетворює ностальгію на культурний маніфест
"ТАК А ШО ТИ?" у Палаці спорту вже 25 квітня. Фото: пресслужба
Музика — чи не єдиний легальний спосіб подорожувати в часі. Вона зберігає запахи літа, драйв перших вечірок та емоції, які, здавалося, давно стерлися з пам'яті. 25 квітня у столичному Палаці спорту відбудеться масштабна подія — культурний проєкт "ТАК А ШО ТИ?".
Це не просто дискотека з хітами 80-х, 90-х та 2000-х, а продумана рефлексія нашого минулого, спроба заново відкрити українську попкультуру, яку ми колись записували на касети, і дати їй нове, сучасне життя. Тут ностальгія стає інструментом єднання, а кожен трек — цеглинкою у фундаменті нашої ідентичності.
Напередодні великого концерту ми поспілкувалися із засновницею та командою проєкту про терапію музикою, пошук забутих сенсів та те, як розважальний формат трансформувався у справжнє культурне явище.
Які сенси ви закладаєте у формат, окрім розваги?
XXV кадр: Окрім розваги, це ще й можливість відкрити для себе цілі масиви музики, які встигли стати відлунням тієї чи іншої епохи. В якомусь сенсі — це подорож у часі.
Також, звісно, ми приділяємо увагу тому, щоб гості наших подій регулярно відкривали для себе пісні українських артистів з 90-х та 00-х, бо це фундамент, на якому базується наша музична індустрія зараз. До того ж там дійсно багато крутої музики, яка в моменті можливо не отримала належної уваги або просто випередила свій час.
І обовʼязково — донати, донати, донати. Ми конвертуємо відпочинок у допомогу, тому регулярно збираємо кошти для допомоги нашому війську. У координації цього нам допомагають наші крутезні партнери — ГО "Зграя". Ми співпрацюємо з ними із самого початку.
Чи пам'ятаєте момент, коли проєкт "ТАК А ШО ТИ?" перестав бути просто вечіркою і стало культурним явищем?
XXV кадр: На мій погляд, одним з імпульсів до такої трансформації став виступ нашого першого запрошеного артиста. Ним був Павло Зібров, це відбулося у грудні 2022 року в андеграундному клубі MEZZANINE.
Здавалося б — клуб MEZZANINE, поп хіти 80-90-00-х, Павло Зібров… Що взагалі відбувається? Але у цьому незвичному поєднанні й відбувся перший поштовх до перетворення проєкту з просто чергової вечірки на культурне явище зі своєю місією, традиціями, цінностями та комʼюніті.
Чи може ностальгія бути формою колективного "відкату назад" — чи навпаки способом прожити теперішнє?
Леонід Ласточкін: Ні, не може. Наше суспільство довгий час було зросійщене і зараз той час, коли глядач/слухач усвідомлює і бачить, яка ж різноманітна українська музика була. Він знайомиться з нею, слухає і плекає кохання до української культури. Тому, ностальгія — це супер і це крок до свідомості.
Чи є в цьому процесі ностальгії терапевтичний ефект для суспільства?
olvipmiss: У ностальгії ховається справжня терапія: вона дозволяє знову відчути безпеку й простоту, яких так бракує в теперішньому. Через музику ці емоції проживаються швидше і глибше, бо йде пряма асоціація з досвідом. А коли це відбувається колективно — виникає ще і відчуття спільності, розуміння того, що ти не один, і це підтримує ще більше.
Чи можна розглядати ваш формат як спосіб збереження культурної пам’яті?
olvipmiss: Ми любимо "дістати" пісні, які могли лишитись непоміченими, і тоді стається якась магія. Буває, ставиш трек, який ніби ніхто не знає, а через певний час бачиш, як люди починають підхоплювати мотив і підспівувати.
Це потужне відчуття, коли пісня, про яку мало хто чув, раптом розриває танцмайданчик, а потім люди додають її в плейлисти і чекають на наступній вечірці. Ми намагаємось робити так, щоб старі забуті пісні ставали актуальними хітами сьогодні. Адже якщо пісня "залетіла" зараз, вона отримує шанс жити далі й не забутися знову. Тому так, це точно про збереження пам'яті.
Чи не ризикуємо ми, постійно повертаючись до старих хітів, гальмувати появу нової культури?
NOVIK: Старі хіти — це фундамент, а не стеля. Вони задають високу планку якості, яка не гальмує прогрес, а навпаки — стає трампліном для пошуку нових ідей. Це не застій, а точка опори, що змушує сучасний звук еволюціонувати. Зрештою, без ностальгії неможливо побудувати щирий зв'язок із жодним поколінням.
Як змінюється цінність пісні, коли вона проходить крізь час і різні історичні контексти?
NOVIK: Якщо пісня вижила через 10 років і досі працює на танцмайданчику — це вже не просто трек, це робочий інструмент, перевірений досвідом. Це і є справжня якість. З часом пісня перестає бути просто звуком і стає спогадом. Її цінність у контекстах: хтось під неї закохався, хтось прожив цілу епоху. Вона стає тим самим невидимим зв’язком, який дозволяє відчути щось більше.
Раніше ми розповідали, про сім незалежних театрів Києва, де можна гарно провести час.
