Вже кілька років поспіль в Україні точаться дискусії з приводу того, чи святкувати Міжнародний жіночий день. Люди розділилися на два табори: одні вважать, що потрібно залишити це свято, а хтось, навпаки, закликає скасувати, адже воно нав'язане комуністичним минулим.
Днями депутати вирішили остаточно розібратися, чи потрібна нам буде ця дата після перемоги. 13 лютого у Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт № 9009, яким пропонують скасувати святкування Міжнародного жіночого дня, а натомість встановити День української жінки 25 лютого (з нагоди дня народження Лесі Українки). З приводу цього навіть було запущено голосування в "Дії". Понад 2,1 млн українців взяли участь в опитуванні. Більшість проголосувала за те, щоб залишити 8 березня вихідним – 1,3 млн+ голосів.
Так все ж таки святкувати чи не святкувати?
Своїми думками поділилася Люся Тетянська Богдан – феміністка, засновниця спільноти FemUA Nordic Model та співмодераторка спільноти "Антиберегиня".
8 березня – це радянське свято?
8 березня – це Міжнародний жіночий день, а повна назва свята – Міжнародний день боротьби за права жінок. На жаль, у колишньому Радянському Союзі сенс цього дня був викривлений аж до повної його протилежності й перетворився на день святкування жіночої нерівноправності, день сексизму.
У світі ґендерної нерівності у жінок має бути якнайменше власних ресурсів, тому що бідна жінка – це залежна жінка. У цьому світі жінка дегуманізується, зводиться до приємної та корисної в побуті речі, яка повинна виконувати хатню роботу, доглядати за дітьми й родичами похилого віку, турбуватися про свого чоловіка, а також тішити око і бути сексуально привабливою. Що зазвичай цього дня дарували жінкам? Перш за все квіти – тобто максимально некорисний подарунок! Або косметику чи якийсь кухонний інвентар, тобто те, що потрібне не жінці для себе, а те, що потрібно від неї чоловікам.
Жінок вітали зі "святом весни і краси", бажали "залишатись такими ж красивими і жіночними" – тобто заохочували продовжувати виконувати пригноблені ґендерні ролі. Суто символічно чоловіки могли 8 березня навіть зробити якусь справу, яка традиційно вважається "жіночою". Наприклад, приготувати сніданок, що лише підкреслювало те, що протягом решти 364 днів на рік це має робити жінка. По суті, жінкам замість права на рівність - рівну оплату праці, рівний розподіл хатньої роботи й догляду за дітьми, рівний захист від насильства і безпеку – раз на рік вручали букетик мертвих квітів і жінки ще й мали цьому радіти. І раділи, бо не мали вибору, а, як відомо, з негодящої вівці хоч шерсті віхоть, а з худого поросяти хоч вишкварки.
Якраз сьогодні спостерігала у фейсбуці коментарі, в яких чоловіки звинувачували саме жінок у спотворенні сенсу Міжнародного жіночого дня. Це і смішно, і сумно водночас. Жінки буцімто примушують чоловіків з року в рік витрачатись на подарунок 8 березня, і згодні за це залишатись пригнобленими протягом усього року. Залишаються пригнобленими, але примушують. Вочевидь, угнітають борщем. Це сарказм, якщо що.
Про ґендерну нерівність
Якщо ми повертаємо дню 8 березня його справжній сенс, то навряд чи маємо привід для святкування. Порівняно з давніми часами, коли жінки були зовсім безправні, або іншими країнами, де з правами жінок ситуація особливо жахлива, може здатися, що ми живемо у світі ґендерної рівності. Тим паче формально за нормами законодавства жінки та чоловіки в Україні рівні. Я сама колись так гадала. Але в реальності це не так. Жінки все ще отримують нижчу зарплатню і нижчі доходи, ніж чоловіки, володіють меншим майном, виконують левову частку доглядової праці й мають менше часу на відпочинок і саморозвиток, зазнають сексуального і фізичного насильства від чоловіків.
Кілька простих прикладів, які, можливо, якщо не переконають, то спонукають замислитись.
- Якщо в родині є один автомобіль, то у переважній більшості випадків розпоряджається ним чоловік.
- Щоденні клопоти щодо дітей – нагодувати, вдягти по погоді, доставити й забрати зі школи, відвести до лікаря, проконтролювати все від домашніх завдань до чищення зубів – вважаються обов'язком жінок, у кращому разі жінці допомагає не батько дитини, а бабуся, тобто знов-таки жінка.
- Жінки завжди, а не лише під час широкомасштабної війни живуть в умовах комендантської години, тому що йти вулицею вночі – це піддавати загрозі своє здоров'я і життя.
Мені як феміністці дуже б хотілося, щоб ми цей день не святкували, але обов'язково відзначали.
Про зміни у питанні прав жінок
8 березня – це день, коли доречно відзначити успіхи у боротьбі за права жінок, і моїй країні є чим тут похвалитися. Запроваджено ґендерні квоти на виборах у парламент і в місцеві ради, вдосконалено кримінальне законодавство щодо сексуального насильства, торік нарешті ратифіковано Стамбульську конвенцію, і жінки, які потерпають від сімейного насильства, отримали шанс на впровадження ефективного захисту від нього.
Також в Україні жінкам не заборонено розпоряджатися своїми тілами й репродуктивною функцією – я маю на увазі право на аборт і вважаю, що це теж слід відзначити як успіх.
Але заспокоюватися, на жаль, рано, ще багато чого треба зробити. Потрібні шелтери для жінок, що потерпають від сімейного насильства, потрібен ефективний захист від сексуального насильства, потрібна криміналізація клієнтів проституції та допомога жінкам по виходу з цієї жахливої сфери, а особливо жорстокого насильства й експлуатації жінок за типом шведської моделі (діє наразі крім Швеції у Норвегії, Ісландії, Ірландії, Канаді, Франції, Ізраїлі). Потрібно викорінювати токсичні сексистські та мізогінні установки зі шкільної освіти і з нашого життя, і я могла б перераховувати ці проблеми ще довго.
А ще 8 березня – це день, коли жінки в усьому світі виходять на "Жіночі марші", під час яких актуалізують і нагадують суспільству та владі про наявну нерівність, формулюють свої вимоги, висловлюють обурення несправедливістю. Цього дня і протягом усього березня жінки організовують інші акції, заходи – лекції, воркшопи, зустрічі, дискусії тощо, де обговорюються питання прав та рівності жінок, згадують історію фемінізму, тобто руху за права жінок у всьому світі та в Україні.
Свято 8 березня: скасувати чи зберегти вихідний?
Цього року через російсько-українську війну в Україні постало питання, що робити з 8 березня. Раніше я була переважно за вихідний, щоб жінки могли взяти участь у "Жіночому марші" та інших феміністичних заходах. Але зрештою, "Жіночий марш" можна провести, скажімо, у найближчу до 8 березня суботу чи неділю, тобто це не є якоюсь нездоланною проблемою. Боюся, що навіть коли скасувати вихідний, багато хто продовжуватиме святкувати як звикли. Але якщо зовсім нічого не робити, то тим більше нічого не зміниться. Можливо, скасування вихідного дня 8 березня все ж спонукає людей переглянути своє ставлення до цієї дати. Тому наразі я схиляюсь до того, що краще зробити 8 березня робочим днем, але вважаю, що головне не це, а те, якими сенсами ми його наділяємо. А це залежить перш за все і від офіційної державної політики, і від установок, які насаджуються дітям у школі. Ніхто не має ні права, ні можливості забороняти дорослим людям дарувати іншим дорослим людям букетики й сертифікати на косметику, приймати та радіти цим подарункам. Але це не має підміняти рівність прав жінок, не має унормовувати сексизм.
