Даніель Салем: "Після завершення війни я залишусь військовим"
Фото: instagram.com/daniel_jihad_salem/
У кінотеатрах триває показ української романтичної комедії "Відпустка наосліп", у якій 41-річний Даніель Салем зіграв свою першу головну роль — військового Назара, що повертається в рідне карпатське село, щоб знайти душевну рівновагу. Ми поговорили з Даніелем про те, як йому вдається поєднувати службу в ЗСУ з акторством.
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Даніель Салем пішов до військкомату та доєднався до лав НГУ. Наразі він служить у розвідувально-диверсійному підрозділі "12 друзів Оушена" під позивним "Сойєр". За час служби Даніель отримав поранення в спину, а також контузії. З жовтня 2024 року має посвідчення учасника бойових дій.
Даніелю, під новинами про те, що ти знявся в кіно або став ведучим шоу, часто з'являються коментарі: "Як? Він же в ЗСУ!" Розкажи, як тобі це вдається?
Кожен військовий витрачає відпустку по-своєму: хтось грає в боулінг чи більярд, хтось ходить на побачення, а хтось проводить час з родиною, разом готують вечерю. Я вдячний, що можу займатися тим, що любив раніше. Люди в медіа розуміють, що зйомки тривають, наприклад, вісімнадцять днів. Я приїхав на майданчик, ми відзняли мої сцени за шість-сім днів — і я повернувся назад.
Щодо шоу "Світанок" — вдячний команді телеканалу М1 за можливість знімати наперед. Ми починаємо о сьомій ранку й працюємо до одинадцятої вечора блоками, і це зручно. Для мене це хобі, я працюю безплатно. Зйомки стали своєрідною терапією — коли вмикаються камери, я ніби повертаюся до себе і своїх дитячих мрій.
Нещодавно у прокат вийшла романтична комедія "Відпустка наосліп", де ти зіграв військового Назара, який повертається у свій будинок в Карпатах. Що є ключовим у характері твого героя?
Мені дуже подобається ім'я Назар — воно мені пасує. Моєму героєві важливо знати, що він потрібен і може допомогти. В нього синдром рятівника, і це його покликання.
Назар — принциповий, вихований, впертий. Іноді різкий, без почуття гумору. Зовні — "стройова" людина, але водночас він м'який, добрий, чуттєвий, тонко відчуває людей і дуже любить своє село. Його не цікавлять гроші — для нього важлива духовність і те, що відбувається тут і зараз. Це все про Україну — і це прекрасно. Мені сподобався цей персонаж, хоча працювати над його втіленням інколи було складно, адже це моя перша велика роль. Але я отримав задоволення й сподіваюся, що впорався!
Чи є у тебе улюблена сцена в цьому фільмі?
Їх багато. Сцена першої зустрічі з Анною (героїня Тетяни Малкової), де вона пояснює, як випадково опинилася в селі на верхівці Карпат. Також дуже подобається сцена сварки Анни з Лєною.
Та й в цілому мені неймовірно сподобалося Прикарпаття, де ми знімали. Я вперше побував там улітку — краса й атмосфера захоплюють! Мрію ще раз туди поїхати й орендувати той самий будинок…
Чи залишилося тобі щось від твого персонажа після завершення зйомок?
Усі костюми у стрічці — мій повсякденний одяг. Примірки відбувалися онлайн через відеозв'язок — я показував речі режисерці, збирав і відправляв поштою. На майданчику в мене були лише військові шорти, "цивільні" футболки, джинси, тімберленди та моя піксельна форма. У ній мене навіть знімали. Усе, що ви бачите в кадрі — моє: кулон із позивним "Сойєр", годинник, браслети. Навіть моя собака Саллі знялася у фільмі. Мені не довелося перевтілюватися — я справді був Назаром.
Ти здружився з партнеркою Тетяною Малковою, з якою, за сюжетом, у тебе склалося кохання? Ви після зйомок підтримуєте спілкування?
Тетяну я дуже поважаю. Вона створила комфортний акторський простір, у якому я міг працювати по-своєму. Вона не тиснула на мене, а дозволила бути собою. Я ж не професіонал, не маю акторської освіти — просто здійснював дитячу мрію зіграти в кіно, і вона це побачила.
На другий день знайомства я запросив Тетяну та режисерку Валерію Фадєєву до себе додому на читку сценарію. Ми провели за читкою цілий день і дуже здружилися. Після зйомок підтримуємо зв'язок із командою.
Фільм розповідає про несподівану зустріч, яка може змінити життя. А у твоєму житті були подібні доленосні випадковості?
У мене теж були такі зустрічі… У кожного з нас є людина, яка змінила життя. У моєму випадку — вчитель, який допоміг залишитися в школі й отримати важливий життєвий досвід, хоч я був складною дитиною. А ще — народження доньки Санти-Луни. Тоді життя цілком змінилося, і я став зовсім іншою людиною. Побачив її, взяв за руку — і все змінилося. Такі зустрічі залишаються з нами назавжди.
Чи є в тебе улюблені місця у Києві, які заряджають енергією?
Я дуже люблю Поділ, особливо Воздвиженську — вона нагадує мені Ліван. Хоч я народився в Одесі, Ліван — моя друга батьківщина.
Ще дуже подобається оглядовий майданчик на Дніпровській набережній. Вечорами там часто грає піаніст — це створює особливий київський настрій. Рекомендую побувати: звідти відкривається чудовий краєвид на місто.
І маленький приємний ресторанчик La Veranda — з ним пов'язано багато теплих спогадів.
Які історії ти хотів би побачити на великому екрані або, можливо, навіть зіграти в них після перемоги?
Мрію побачити українські бойовики й фільми про супергероїв. Хочу, щоб українського кіно ставало більше. Ми маємо показати, що навіть у найважчі часи не здаємось і продовжуємо знімати!
Чим би ти хотів займатися далі в мирному житті?
Після завершення війни я стовідсотково залишуся військовим — хочу працювати на користь держави. Але й кіно стане важливою частиною мого життя. Грати й впливати на людей — моя найсильніша терапія. Мрію зніматися, подорожувати Україною і світом!
