"Маю натхнення творити для якнайшвидшої перемоги України", – Марина Карпій

Поділитися

"Маю натхнення творити для якнайшвидшої перемоги України", – Марина Карпій

None
Фото з Instagram Марини Карпій

Розповісти про свою творчість через фото та створити проєкт, що покаже історію 100+ дітей з окупованих територій. Передасть їхні відчуття, переживання та усвідомлення, що домівки, де вони народилися, більше немає.

Ми поговорили з фотографинею Мариною Карпій про її спільний проєкт з французьким художником JR, про те, як вплинула війна на фотографію в її житті та яке найбільше джерело натхнення творчої людини.

Як ви стали фотографинею?

Це було так давно, що я навіть не памʼятаю, як це сталося. Я фотографую з 16 років, більш ніж половину життя. 

В 11 класі я зрозуміла, що мені дуже подобається картинка. Тому у цьому напрямі я почала будувати свою карʼєру. В 16 вже брала сімейний фотоапарат та знімала одногрупників. Потім знімада для журналу та ходила на Fashion Week знімати репортажі (тоді для мене це був просто шок). Так розпочалася моя карʼєра.

Потім я шукала цікаві для мене зовнішності й писала прямо: "Можна, я тебе просто пофотографую? А коли будеш постити фото, підпиши, що їх зробила я". І от так до мене прийшло перше замовлення на фотосесію. Мені написали: "Можна, я подарую тебе своїй подружці?". Я була в захваті, що мені навіть заплатять якісь гроші. Тепер це справжня робота!

Як змінилася ваша діяльність від початку війни? 

Я відчула те саме, що й кожен українець – нестерпний біль. Просто так склалося, що у мене чоловік грузин, і останні 12 років я ділю своє життя на дві країни – Україну і Грузію. Рівно пів року я в Грузії, а пів року – в Україні. 

Якраз в жовтні ми щороку їздимо до Грузії й у травні повертаємося до Києва. Коли почалася війна, я була в Грузії. І зараз от місяць, як я поставила рекорд, адже не була в Києві 1 рік і 1 місяць. Це просто шок.

Мені на секунду здалося, що я не зможу ні працювати, ні фотографувати. Десь місяць я була просто мертвою, не могла розмовляти з дітьми, спілкуватися з чоловіком. А потім зрозуміла, що цим "лежанням" я нічим нікому не допоможу.

Тоді я зробила перший проєкт в Грузії – Voices of Georgia. Ми зібрали дуже багато грузинських діячів: відомих, невідомих, режисерів, акторів, співаків, телеведучих. 60+ відомих людей в Грузії стали мостом між Тбілісі й Києвом, щоб показати, що народ Грузії поруч з українським, та що, мабуть, на всій планеті немає такої країни, яка так само підтримуватиме Україну. 

Адже Грузія є жертвою російської окупації. Грузинська влада залишається досить нейтральною, бо ми дуже близько до росії, а Грузія – маленька країна. Якщо завтра почнеться війна, не потрібно буде ні дня, ні двох днів, тут просто буде висіти білий прапор і Грузія стане російською федерацією за один день. Кажу це – і мені моторошно, нехай цей текст залишиться назавжди лише текстом... Тому дійсно попри те, що влада стримано поводиться в цій ситуації, грузинський народ завжди був і залишиться з Україною. 

Про натхнення і творчість

Для мене натхнення та моя зброя зараз – це фотоапарат. Я можу своїми світлинами сказати набагато більше, ніж я кажу словами. Останній проєкт, який ми робили з JR, – The Inside Out Project.

Ми зняли 100+ портретів дітей, біженців з України. І це, напевне, була найскладніша робота в моєму житті, адже зустрітися навіть з дорослою людиною з окупованих територій дуже складно для мене, а зустрітися з 100+ дітьми з окупованих територій ще складніше. Там не просто був Херсон, але й Запоріжжя, Маріуполь, Харків, Бердянськ. Ці діти дійсно пережили жах.

І я з кожним із них розмовляла. Хоча ми намагалися на тему війни не спілкуватися, це буде болісно для них. Я не просила дітей не посміхатися.

Якщо ви подивитеся на всі ці портрети, діти дуже сумні. У всіх були дуже налякані, засмучені обличчя. Навіть в одного хлопчика я спитала: "Звідки ти?", на вигляд йому десь 15 років було.

Він мені відповів: "Я з міста, якого більше не існує".

І я не знала, що йому відповісти, така тиша зависла у повітрі й потім він додав: "Я з Маріуполя". Мені потрібно було 5 хвилин, я відходила, плакала, поверталася назад і знімала знову ці портрети. 

Мені здається, що це дуже класний проєкт. Взагалі артист JR – француз і відомий діяч. Цю ідею він вигадав, що можна через фото показувати свою позицію, показувати своє ставлення до тієї чи іншої ситуації. І от ми в межах Culture Week Tbilisi зробили цей проєкт Inside Out в дуже гарній локації – "Хроніки Грузії". Ці події в Україні є історичним моментом також і для Грузії. Немає жодного грузина, якого б не торкнулося це українське лихо.

Про проєкт PhotoTourKarpiy

Я також роблю проєкт PhotoTourKarpiy, де щонайменше 30 людей: фотографи зустрічаються разом і знімають одну ситуацію, але виходить 30 різних портретів або фотографій. І це для мене унікально. Немає однакових авторів. Ти будеш фотографувати з думкою бути схожою на Енні Лейбовіц, але не вийде. Ти знімеш можливо щось схоже, але не те.

Про плани на майбутнє

Мені потрібен час. Я зробила "Inside Out" і настільки втомилася морально, що тепер треба відпочити трохи, можливо, кудись поїхати, щось побачити нове. 

Зараз натхнення немає, я хочу його знайти. Але знаю, що я зроблю ще щось для допомоги України, бо для мене єдине натхнення – щось робити, щоб скоріше Україна перемогла. І якщо моя світлина може хоч копійку додати до цієї кишені на перемогу, то я цю копійку додам.

Який урок ви засвоїли під час своєї кар’єри до війни й після?

До війни – бажання стати фотографом. Я дуже багато перешкод подолала, щоб ним стати, адже мій батько не хотів цього. Якось він сказав мені:

Якщо ти не хочеш, то давай якось сама без моєї допомоги. Я пас у твоєму житті, якщо ти мене не хочеш мене чути.

І мені здається, тато дуже вірно зробив. Я йому дуже вдячна. Я відчула справжню силу власного бажання. Все, що сьогодні я маю – це завдяки моєму великому бажанню бути фотографом. 

Після війни, можна сказати, що фотографія мене врятувала. Якби не вона, можливо, я б й досі лежала у ліжку з лютого і просто не встала. Адже я подумала, що можу бути корисною своєю професією. 

Щодо проєкту в Грузії Voices of Georgia, що є в Instagram, то ми створили його разом із ще одним українським фотографом Євгеном Єфановим. Він давно вже проживає в Грузії. Якось ми разом зібрались, а в нього була студія на той момент, в якій ми працювали. Тоді я зрозуміла, що навіть з найжахливішого стану мене може вивести фотографія. Моя професія може мене врятувати від найважчого стану. 

Момент, без якого фотограф не може існувати?

Бажання і фотоапарат. Якщо немає бажання, то нічого не вийде. І це стосується будь-якої професії.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Вподобання
  • Подобається Подобається
  • У захватіУ захваті
  • Вражає Вражає
  • Браво Браво
  • Сумно Сумно
like Вподобати
Зображення автора
Редакторка ТиКиїв, закохана у Київ, у його ритм та красу. Люблю розповідати про місто через голоси його мешканців.

Може бути цікаво

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації