Катерина Файн: "Отримувати ролі мені допомагає дошка бажань"

Катерина Файн. Фото: особистий архів акторки

Акторку Катерину Файн ти знаєш за головними ролями у фільмі "Скажене весілля-3" та серіалами "Зв'язок" і "Будиночок на щастя". А зараз вона грає в пригодницькому серіалі з робочою назвою "Виговський", і знову її героїня — яскрава красуня. Ми зустрілися з Катериною на знімальному майданчику "Виговського", щоб поговорити про її шлях до професії, роботу й особисте.

Катю, в тебе ж три вищі освіти — як ти до тридцяти встигла їх здобути?

Так, я закінчила Авіаційний університет за спеціальністю "авіаелектроніка" і навіть диплом на цю тему написала. І паралельно в цьому ж виші закінчила курс журналістики. Річ у тім, що батьки не пускали мене до Києва вступати на акторський. А мені туди було конче потрібно, бо там були знімання, кастинги й театральний університет, до якого я збиралась вступати попри все. 

Тож я пішла до Авіаційного, де встигала і вчитись, і бігати на кастинги. А коли закінчила його, поклала диплом батькам на стіл і сказала: "А тепер настав мій час". І пішла вчитися на актрису.

На той час тобі вже було 23 роки, а за нашими мірками для акторки це вже вік…

Так, це в Голлівуді можна в будь-якому віці піти навчатись, а в нас є певні вікові обмеження. Але пригоди мої не завершились: сталося так, що я не встигла вчасно подати документи до Університету ім. Карпенка-Карого, тож пішла до "Університету Поплавського" — але виявилось, що це взагалі не мої люди. Я, чесно, не розуміла, чим вони там займаються, тож в листопаді прийшла до Театрального й отримала дозвіл відвідувати лекції як вільний слухач. А далі майстер запропонував мені принести документи на вступ. А ще за пів року мені дали дві головні ролі в дипломних виставах. Я була щаслива, що в Карпенка-Карого зранку до вечора репетиції та ніякої математики. Навіть додому телефонувала і говорила: "Мамо, тут немає математики й фізики. Так буває взагалі?"

Роки навчання в театральному були дуже щасливими. Для мене світ тоді зупинився. Я жодної репетиції за всі роки навчання не прогуляла, і це на врученні диплома відмітив мій майстер Анатолій Іванович Захарченко. Так і сказав: "Катерина жодного разу не відпросилась, тож роблю висновок, що вона дійсно любить те, чим займається". А я ж не просто це люблю — я кайфую від акторства! На тому мій марафон вишів, дяка Богу, завершився. І скажу вам, що весь мій досвід дуже допомагає на зніманнях.

Аскеза задля ролі

Ти якось розповідала, що завжди мріяла знятися в історичному кіно. А яка епоха тебе приваблювала?

Я мріяла про красивий проєкт із красивими сукнями, балами, інтригами. Але я ж не просто так мрію: у мене є дошка бажань — дуже люблю візуалізувати свої мрії. І от на ній в кінці січня 2025 року я повісила свій портрет в історичному вбранні — сама зробила колаж і написала на ньому KOZAKS. І щоранку прокидалася і,  перебуваючи в "стані альфа" — коли ти наче прокинувся, але твоє тіло та мозок ще сплять, — починала мріяти. Для будування планів "стан альфа" — ідеальний час. І от за три місяці мене запросили на проби пригодницького серіалу з робочою назвою "Виговський", події якого розгортаються на початку XVII ст. та розповідають про молоді роки Івана Виговського.

І ти напевно навіть не здивувалася цьому запрошенню?

Був великий кастинг, на роль пробувалося багато акторок. Та я була впевнена, що буду там. Я просто розумію, як все це працює на енергетичному рівні: тож якщо я по-справжньому цього забажала, все буде.

А режисер Семен Горов брав участь у затвердженні тебе на роль?

Тут цікава історія. Мене спочатку пробували на роль Віталіни (доньки Кошового) і паралельно на Оксану (доньку сільського голови та кохану Виговського). І мені подобалася саме вона. Тож я вирішила взяти аскезу на роль Оксани: відмовилась від солодкого на 30 днів — і ще підкріпила намір малюнком на дошці бажань. За тиждень мені сказали, що на Віталіну мене вже не розглядають — тільки на Оксану, бо режисер побачив мої проби й сказав, що це моя роль.

Ой, скоро почнуть називати тебе відьмою!

Ні-ні, ворожити я не вмію. Але керувати силою думки можу. Я для цього багато над собою працюю, щоб тримати себе в балансі й не втрачати оптимізму. Коли в мене було мало проєктів, я багато часу цьому приділяла.

Ба більше: я розійшлась із хлопцем, тож треба було виходити на новий рівень. А коли ти краще розумієш себе і те, як працює Всесвіт, легше жити.

Розкласти по полицях

У тебе красивий морський загар — де  відпочивала?

В Іспанії. Коли дізналась, що в мене буде три проєкти підряд і майже два місяці не буде вихідних, то вирішила, що треба поїхати в моє місце сили — на іспанську Майорку. Я люблю там відпочивати без людей, без компанії. Тож взяла всі сценарії з собою і на три тижні поїхала розбирати ролі.

А чому саме Іспанія? Це твоє місце сили?

Бо вона мене дуже надихає — ці гори, це море лазурне. Я люблю туди повертатися, бо там добре висипаюсь і енергетично наповнююсь. У Києві, навіть якщо вночі тихо і нічого не літає, все одно відчувається якась напруга. А мені весь час потрібно бути в гарній формі, тож їду туди, де можу по-справжньому розслабитись. 

І тобі наодинці із собою не сумно?

Я така: компанія мені геть не обов'язкова. На цьому етапі життя моя найкраща компанія — це гарний сценарій: я його беру із собою на пляж чи в гори й там читаю. А ще беру чистий зошит — під кожну роль новий — і виписую в нього кожну сцену окремо і думки про те, як я її розумію. Це корисна практика, бо знімають все дуже швидко: одного дня можуть знімати фінал фільму, а потім початок, і сцени плутаються. А в мене в зошиті кожна сцена прописана — що відбувається, які в героїні емоції, яка була сцена перед тим і яка після — щоб розуміти розвиток персонажа. І це корисно, коли треба різко входити в потрібний стан. Я цей зошит перечитую, як книгу, і сценарії перечитувати люблю.

У житті ти теж все отак розкладаєш?

Так, у мене здоровий, а часом і нездоровий, перфекціонізм. І він у всьому. Я навіть коли на грим сідаю, мені треба, щоб все було ідеально — очі, губи — для мене це важливо. А якщо щось йде не за планом і це неможливо виправити, це починає мені заважати. Це тому, що я важко йду на згоду з тим, на що не можу вплинути. І цей пошук ідеального щохвилини сильно втомлює. Я зараз маю більше досвіду і намагаюсь тримати якийсь баланс, але це весь час вимагає мого ресурсу. А на знімальному майданчику знаєте як? Весь час щось переноситься, відкладається, міняється. Але я вже звикла — це просто специфіка кіно. Ми не можемо, як в театрі, вийти і з початку і до кінця зіграти — бо це дуже творчий процес. Тож мені свій перфекціонізм ще треба пропрацювати, бо це ж мене Всесвіт провокує постійно, щоб я навчилася бути відкритою до всього, що мені дається.

А в конфлікт із режисером ти можеш вступити?

Режисерам, до яких я йду на проєкт, я довіряю. А якщо чогось не розумію, починаю ставити питання. Я можу щось пропонувати, імпровізувати, але на майданчику останнє слово за режисером.

А як на зніманнях "Виговського" ти ладнаєш із Семеном Горовим — режисером-метром?

Семен для мене відрізняється від багатьох режисерів насамперед своїм постійним творчим пошуком. Йому подобається те, що він робить, подобаються актори, і він у творчому пориві весь час щось додає від себе.

І мене це дуже підкуповує, бо це —  імпровізація, живі реакції. І така натхненна атмосфера заряджає акторів, тому я приємно вражена.

А що, крім "Виговського", в тебе в роботі?

Роботи, на щастя, багато. Нарешті в Україні почали знімати фільми про сильних жінок. Бо до війни жінки в нашому кіно зазвичай були якимись жертвами — бідна, нещасна, приїхала звідкись, і всі її пригнічують. А зараз почали з'являтися сильні героїні. Моя Оксана у "Виговському" — сильна жінка, яка на рівних зі своїм коханим стоїть за своє село. Це про те, що навіть за часів козацтва в Україні не було слабких жінок. Українки такі — можуть і чоловіка вишикувати, як їм треба. (Усміхається.)

Чула, що для ролі Оксани ти спеціально вчилася битися та їздити верхи?

Це правда. Я тішуся, коли на проєктах перед зніманням є репетиції, коли репетирують бійки чи складні сцени. І от на "Виговському" репетиції є. Бо без них актору складно: навіть якщо ти вчився в театральному, без практики побудувати й запам'ятати схему бійки одразу важко. А на репетиції ми не обмежені в часі й на майданчик виходимо готові. Зі мною займається легенда українського каскадерства Назар Майборода, тому за трюки, а їх в серіалі багато, я спокійна.

Що ж до верхової їзди, то я брала приватні уроки, бо мені потрібно було навчитись риссю мчати в кадрі. Знайшла тренера і займаюсь. Нещодавно режисер мене похвалив і сказав: "Це вже рись, можемо пробувати". Та коли фільмування завершиться, я не припиню вчитися, бо мені поки страшно забрати руки від сідла. Та я не з полохливих: якщо сказала, то навчусь ідеально їздити на цій конячці!

Професійна сексуальність

У серіалі "Виговський" ти одягнена досить сексуально: корсет, декольте… Водночас в одязі повно етнічних мотивів. Хто вигадав таку Оксану?

Мені дуже подобаються всі наряди, які створює художниця з костюмів Ірина Жураковська. А особливо те, якою є моя фігура в її корсетах — у мене їх за фільмом цілих три. Я за свій образ Оксани дуже вдячна, бо коли бачу себе в моніторі, думаю: "Вау, невже це ми в Україні знімаємо такий класний проєкт?" Картинка просто голлівудська! Загалом у нас дуже красиве кіно виходить, бо художник-постановник Сашко Тетерін неймовірно креативний, творчий і відповідальний. Він на майданчику кожну деталь вибудовує. Та й Горов прискіпливо ставиться до загальної картинки.

До речі, для життя ти теж обрала образ рокової красуні — декольте, спідниця-міні, підбори, макіяж. Не втомлюєшся такий образ підтримувати?

Ні, бо це на голову не впало. Це якось йшло з юності, і я давно звикла до того, що просто гуляю, а до мене постійно хтось підходить знайомитись. У мене був один залицяльник, з яким ми вийшли якось на прогулянку, і він дуже некомфортно почувався, дорікав мені весь час: "Не можу з тобою поряд ходити, ти постійно в центрі уваги!" А я до цього звикла. Та коли ви спитали, я задумалась: а може, дійсно моя зовнішність багато уваги до себе привертає? Та в моїй професії це наче і непогано — чому ні?

Не повірите, але в повсякденному житті я не сильно фарбуюсь. Може, для фотосесій якихось або коли з подругами виходжу, щоб пофоткатись класно — тоді можу нафарбуватись і стати на підбори. Але моє взуття — це кросівки й кеди: я дуже люблю багато ходити.

Якщо в мене вихідний, то вдень проходжу кілометрів 15 мінімум. Люблю гуляти Києвом.

А де тебе можна зустріти в столиці, коли ти йдеш свої 15 км?

Обожнюю Ярославів Вал та Золоті ворота, люблю Пейзажку та Воздвиженку… Мені до душі старовинний Київ. Коли я дуже втомлююся на зйомках, можу пізно ввечері піти туди гуляти. Бо в центрі міста є певна енергія, яка мені підходить.

Кіно проти театру

Після театрального університету ти не пішла працювати в театр і присвятили себе кіно. Театр тобі не цікавий?

Я дуже люблю театр, люблю сцену і цей обмін енергією з глядачем. У дипломних спектаклях я виконала дві головні ролі: в "Історії про Дон Жуана" грала Донну Анну, а в драмі за Кропивницьким "Де зерно, там полова" — Зіньку.

Але театру треба служити. А я тільки 2020 року закінчила університет, щойно іспити склала, як одразу в липні була затверджена на головну роль в "Скаженому весіллі -3". І пішло кіно.

Окрім цього, я не можу бути до чогось прив'язана, бо у мене великі амбіційні плани на майбутнє. І я розумію, що служіння в театрі ставитиме мене в межі й заважатиме моїй кінокар'єрі. Тому поки що вибрала бути кіноактрисою.

Роль у "Скаженому весіллі -3" стала для тебе першою головною в кіно — як згадується ця робота?

Для мене "Скажене весілля" назавжди залишиться особливим проєктом. До цього були якісь епізодичні ролі в кіно, а тут феєрична поява в "жирнючому" такому повному метрі з суцільним зірковим кастом.

Щоб там не казали про цю комедію, вона мені дорога як кіношна альма-матер. Для мене режисер Любомир Левицький і продюсер Юра Горбунов — близькі люди, яким я вдячна за перепустку у світ кіно.

У "Скаженому весіллі" ти майстерно співаєш і танцюєш. У тебе колись була дилема, ким стати — акторкою чи співачкою?

Розкрию секрет: у фільмі мала співати я, але з невідомих мені причин в останній момент мені сказали, що пісню вже записала Мішель Андраде. Думаю, це сталося, бо студія Потапа MOZGI Production, яка її тоді продюсувала, займалася всім музичним оформленням фільму, і її вокал виходив для бюджету дешевшим, ніж мій.

Чи хотіла я стати співачкою? Такої дилеми ніколи не було. Ні, я люблю і вмію співати, та кіно в моєму житті переважає. Мене надихають в шоубізнесі персони, які беруть не голосом, а своїми енергією, епатажем, індивідуальністю. Ідеальний варіант — Леді Гага та Дженніфер Лопес: коли я дивлюсь на них, то розумію, що в цьому світі все можливо. Просто треба хотіти й вірити в себе.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter