Любомир Левицький: "Ми були рекрутами" — не чергова стрічка про війну

Фото: пресслужба Любомира Левицького

2 травня в прокаті з'явилася стрічка Любомира Левицького "Ми були рекрутами" про бійців 3-ї ОШБр, і вже за кілька днів вона набула значного розголосу. Як створювався цей фільм, чому для нього обрали жанр мок'юментарі та чи було знімання небезпечним? Про це "ТиКиїв" розповів його режисер Любомир Левицький.

Фільм "Ми були рекрутами" знятий у не дуже звичному українському глядачеві жанрі мок'юментарі, який передбачає поєднання документальних кадрів із художньою вигадкою.

Тому головним героєм "Ми були рекрутами", окрім восьми справжніх бійців 3-ї ОШБр — Тохи, Хати, Сходу, Дацика, Істока, Хельги, Дока та Хмурого — є молодий хлопець (актор Борис Савенко), що мріє стати журналістом і вирішує особисто дізнатися про будні бійців на передовій. Для цього долучається до лав 3-ї ОШБр, бере позивний "Журналіст" і має подолати шлях від новобранця на полігоні до досвідченого воїна, який бере участь у боях на передовій. А в перерві між цими подіями "Журналіст" бере інтерв'ю в бійців бригади — і вже їхні відповіді та розповіді цілком реальні, ба більше — у стрічці є реальні кадри, зняті штурмовиками й розвідниками підрозділу під час виконання бойових завдань.

"Ідея створити фільм про наших військових виникла в мене ще від початку повномасштабного вторгнення, коли я змінив кваліфікацію з режисера художнього кіно на документаліста, — розповів нам Любомир Левицький. — Першою моєю роботою в цьому жанрі став фільм Follow me, який взяв 8 нагород. Другу — я вирішив зробити про бійців 3-ї ОШБр. Мене захоплює стійкість і самовіддача наших військових, які ризикують життям заради свободи й майбутнього України, і хочеться, щоб про них знало якнайбільше людей.

Я хотів створити не просто черговий воєнний фільм, а щиру й мотиваційну розповідь про людей, які стали військовими за покликом серця і любові до своєї країни. Тому мені важливо було показати їх не лише як безстрашних воїнів, але й як особистостей зі своїми мріями, переживаннями та цінностями".

Чому ви обрали для своєї роботи саме 3-ю ОШБр?

Цей вибір був зумовлений збігом обставин. По-перше, я особисто знайомий з деякими бійцями цієї бригади та був вражений їхньою мужністю, людяністю й патріотизмом. А також ми налагодили комунікацію з медійною складовою 3-ї ОШБр, тому й вирішили, зображуючи цю бригаду, показати реальні історії наших захисників.

А чому обрали для фільму жанр мок'юментарі?

Для того, щоб поєднати реалістичність бойового досвіду бійців із динамічним сюжетом та емоційною глибиною. В Україні це ще нерозвинений жанр кіно. Але саме він дозволить глядачам відчути себе частиною історії, ніби вони самі проходять через випробування війни разом із героями.

Герої фільму — бійці 3-ї ОШБр, проте головну роль грає актор Борис Савенко. Як він потрапив у стрічку?

Я довго не міг зрозуміти, кого саме бачу в цій ролі. Пізніше, познайомившись із Борисом і декілька днів поспілкувавшись із ним, зрозумів, що знайшов того, хто потрібен, і запросив його. Він спочатку відмовлявся, але, отримавши вже конкретну пропозицію взяти участь у фільмі, за дві години зателефонував мені й сказав: "Я готовий!" Борис не є професійним військовим, але пройшов курс молодого бійця в 3-й ОШБр. Це дало йому можливість по-справжньому зрозуміти психологію й мотивацію бійців, а також фізично підготуватися до знімання.

Розкажіть про знімання: у чому були основні складнощі? Чи довго тривала підготовка, чи складна вона була?

Фільмування проходило в доволі складних умовах, адже герої фільму — справжні бійці. Першою серйозною складністю було отримання дозволу забрати їх із передових позицій на більш-менш безпечну територію, де можна б було розпочати знімальні процеси. Друга ж складність виникла в момент, коли представники бригади запитали: "На який термін вам потрібні бійці?", я відповів, що мені треба мінімум 2 тижні, а у відповідь отримав: "У вас є можливість залучити бійців лише на тиждень".

Тому довелося мобілізувати внутрішні й зовнішні ресурси, щоб встигнути за цей час зробити класний фільм. Третьою ж складністю було отримати доступ до автомобілів Humvee, які ми використали в стрічці. Багато часу пішло на те, щоб знайти їх і доставити на знімальні локації, адже всі такі броньовані авто перебувають у зоні бойових дій. Але попри все мене тішить результат і розуміння того, що нам все під силу.

Чи було фільмування небезпечним?

Ні: ми вирішили не ризикувати бійцями й командою, тому знімання відбувалося на більш-менш, як я вже казав, безпечній території, майже без використання піротехнічних або подібних засобів.

Творець історії

Ви тривалий час жили та працювали в США. Що вам дав цей досвід? Чи використовуєте ви його зараз?

Життя та робота в США дали мені цінний досвід роботи в індустрії кіно, знайомства з різними людьми, культурами й підходами до створення фільмів. Ці знання допомогли мені по-новому подивитися на українське кіно і знайти свій власний стиль.

Останнім часом багато режисерів почали знімати документальні стрічки. Чи є зараз в цьому жанрі певна конкуренція?

Я зараз дійсно спостерігаю зростання популярності документального кіно, але для мене це чудовий показник: значить, людям цікаво дивитися стрічки такого жанру. А конкуренція — це завжди добре. На будь-якому ринку ніщо краще не стимулює робити своє ще якіснішим і класнішим, ніж конкуренція.

Вважаю, що багато документальних робіт, знятих зараз, матимуть дійсно значну історичну цінність. Вони дають можливість зберегти для майбутніх поколінь свідчення про важливі події й людські долі не за міфічними та непідтвердженими джерелами, а від безпосередніх учасників, які й творять сучасну історію.

Чи плануєте показувати фільм міжнародній спільноті?

Так, ми активно ведемо перемовини про вихід фільму на міжнародний ринок. Усю інформацію та анонси про прокат фільму за межами України я буду анонсувати у своїх соцмережах та в ЗМІ.

Яким вбачаєте надалі своє майбутнє як режисера: повернетесь до художніх фільмів чи продовжите документувати те, що ми переживаємо? А можливо, колись знімете художній фільм про цю війну?

Я не планую наразі остаточно визначатися з жанром, в якому працюватиму далі. Війна ще триває. Звісно, мене цікавить більше художнє кіно. Можливо, колись я зніму й такий фільм про цю війну, але наразі я зосереджений на тому, щоб правдиво розповідати історії людей, які безпосередньо її переживають.

Фільм "Ми були рекрутами" — це не просто чергова стрічка про війну. Це щира розповідь про мужність, дружбу, самопожертву та стійкість українського духу.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter