MamaRika: "Іноді я сама себе шокую"
Фото: пресслужба MamaRika
Співачка та блогерка MamaRika (35) постійно дає приводи говорити про неї: то повідомить підписникам свого блогу про кризу в шлюбі з чоловіком, актором Сергієм Середою, то зізнається, що збільшила груди, то зробить селфі топлес… Але й творче життя артистки вирує: нові пісні в неї виходять одна за одною, а 6 грудня MamaRika дасть великий концерт у ORIGIN STAGE. Ми відверто поговорили про творчість та дуже особисте...
Насте, розкажи, що відбувається у твоєму творчому житті? Чим плануєш тішити шанувальників найближчим часом?
У мене зараз дуже активний період: ми з командою робимо "рефреш" Мамарічки, бо аудиторії, та й мені теж, потрібна нова енергія. Я відчуваю в собі зміни: вони відіб’ються і на музиці, і трошки на моєму вигляді — слідкуйте!
Зараз хочу створювати позитивну музику, бо лірика переживати ці важкі часи не дуже допомагає. Тому трошки підбадьоримось. Відповідно, буде дуже багато релізів, кліпів і навіть фітів. Головне — це все встигнути! (Сміється.)
А буває, що творити не хочеться: ані писати пісні, ані записувати, ані кліпи знімати?
Такого майже не буває, бо музика — одна з небагатьох речей, яка витягує мене з важких станів. Тому на творчість ці кризи впливають тільки позитивно. (Усміхається.)
Якщо я відчуваю, що вигораю, — і це стосується всієї моєї діяльності, — то дозволяю собі випасти з робочого життя на кілька днів. Беру вихідний чи вихідні, і ми з чоловіком їдемо під Київ чи до Одеси, якщо є змога.
Або просто залишаюся вдома, вимикаю телефон, не виходжу в сториз у соцмережах і намагаюся зібрати себе докупи. На жаль, розкоші випасти з ефіру більш ніж на кілька днів немає, бо в мене велика аудиторія, і я просто не маю права покинути людей — я маю їх підтримувати. Була б я Аделлю, яка зникає на 5-7-10 років, випускала б альбоми "30", "40", "50", "60"… Але крім неї це ніхто не зможе зробити, бо це суперрозкіш.
"Мамка" для всіх
Як вважаєш: творчість і дисципліна сумісні?
У моєму випадку так, бо я досить організована. Мій саундпродюсер Ваньок Клименко каже, що з артистів, з якими він працює, я — одна з найдисциплінованіших. Якось так виходить, що не мій менеджмент мене до чогось підштовхує, а навпаки: я всіх організовую, контролюю, а це насправді дуже важко. Але якщо вже назвалася "Мамою", то й будь по життю матусею для всіх. Звісно, іноді хочеться бути тільки у творчості, але в такому разі все розвалюється. Певні речі краще, ніж я, ніхто не зробить. Тому не можу собі дозволити просто бути шматком творчої енергії, який хаотично літає, а йому дують на супчик і витирають зад: надто велика відповідальність, штат людей, яких треба годувати, та й родина.
Тому от зараз ми з чоловіком залишили дитину на кілька днів в Одесі з батьками, а самі замість того, щоб просто побалдіти та більше, ніж зазвичай, кохатися, до другої ночі працювали, бо звільнився час.
Поява дитини зробила тебе дисциплінованішою? І наскільки це різні люди — ти зараз і ти до появи Давіда?
Поява дитини, звісно, дуже дисциплінує: ніколи раніше не думала, що стільки зможу встигати. До появи Давідика я думала, що продуктивна, а тепер розумію, що я — супержінка. І лише народивши свою дитину, зрозуміла, наскільки наші мами геніальні: скільки вони свого часу всього робили для нас, не маючи ані нянь, ані підгузків! Моя мама працювала на двох роботах і виховувала двох дітей сама. Будь-яка мама дисциплінована, бо інакше ти просто не виховаєш людину. Дитина сама тебе дисциплінує, бо їй потрібні увага, турбота, любов тощо, а крім цього я ще працюю. І моментами мені здається, що я просто втрачаю глузд від кількості задач. Але це круто!
Чи я — інша людина? Так, інша. Звісно, я така сама скажена, мій характер той самий, але зараз я продуктивніша і, напевно, більше сімейна. Але це теж треба балансувати: і коктейлі з дівчатами, і вечірки з друзями мають бути, інакше можна просто збожеволіти.
Як позначилося материнство на твоїй творчості?
Тільки позитивно, бо я розквітла, стала жіночнішою, і моя музика — теж: гормони спрацювали. Я ближча до людей, і моя пісня "Сину" — гімн всіх матусь.
Мене питають, коли буде пісня про дочку — я про це думаю. (Сміється.) Спочатку треба народити дівчинку.
Давід любить твої пісні?
Звичайно. Коли ми їдемо в машині, грають треки різних артистів, і десь проскакує моя пісня, він одразу реагує: "О, мама! Мамо, залиш!" Танцює, відривається: він любить мамин голос. Я розумію, чому: по-перше, я мама, по-друге, я завжди йому співала, коли годувала грудьми, навіть коли він був у животику — це наш із ним конект.
Він був на кількох моїх виступах ще дуже маленьким, але я зараз беру його на концерти й бачу, як він реагує. Це крута підтримка, коли ти знаєш, що в залі син: це дуже трепетно! Мій син — то моя таємна суперсила!
Відвертість без стратегій
Нещодавно ти відверто повідомила про проблеми в шлюбі — багато хто такі речі приховує, тому тебе одразу звинуватили в хайпі заради піару нової пісні. А як насправді? Чому ти така відверта зі своїми підписниками?
Відвертість у нашій сім’ї органічна й незапланована: у нас немає якоїсь стратегії. Просто інакше не можемо: ми люди чесні, відкриті й прості та хочемо цим ділитися з іншими. Показувати, що ми живі, в нас теж бувають проблеми, в мене буває щось не те зі здоров’ям, настроєм, обличчям, я можу встати якась не така зранку, і це ок. Я за людей, про людей, дуже люблю людей і люблю бути з ними поруч! На концертах я їх тискаю, цілую, йду до зали — більшу частину концерту проводжу в залі, а не на сцені — мені це необхідно.
Тому наша із Сергієм криза в шлюбі не була хайпом: ми, по-перше, не вміємо цього робити, як професійні блогери з їхніми стратегіями, розписаними на місяці — це для нас занадто. Заради хайпу нічого не робитимемо. Це була дійсно криза нашої сім’ї, яку ми досі долаємо. Ми просто поділилися цим, щоб люди знали, що це нормально, це буває.
Ти не приховуєш не лише проблеми в стосунках із чоловіком, а й, до прикладу, нещодавню операцію зі збільшення грудей…
Я вважаю, що це нормально, і показую, що дівчатам не треба боятися щось у собі змінювати. Звісно, все має бути розумно. Я це зробила з певних причин: бо відгодувала дитину, я вже доросла, мені 35 років. Та не хотіла б, щоби молоденькі гарні дівчата думали, що обов’язково щось робити із собою, якщо в них все добре. Я за натуральність, але якщо ти мала грудне вигодовування, або щось тобі в собі глобально не подобається, або це якісь вікові зміни, або просто ти відчуваєш себе погано у своєму тілі, я за те, щоб це змінювати, якщо потрібно. Але кожен вирішує сам. Мені в моєму тілі було некомфортно, тому я вирішила це змінити.
А життя блогерки тебе не втомлює? Адже це, по суті, ще одна робота...
Та ні, я люблю це. Люблю свою аудиторію: вона знає, яка підірвана їхня "мамка", і, що б я не утнула, завжди мене підтримує. Я зібрала цих людей великою працею, це мої однодумці.
Звісно, іноді втомлююсь постійно виходити в сториз і тоді чесно пишу: "Чуваки, мене сьогодні не буде, вибачте, я в запарі". Ніколи не обманюю, не роблю чогось через силу.
Так, блогерство — це велика робота, яку люди недооцінюють. Ти весь час у телефоні, пропускаєш реальне життя, бо постійно створюєш сториз, рилз, контент, креативиш, вигадуєш, і все для того, щоб потішити людей. Ну і, звісно, є приємний бонус: Instagram годує.
А хто сценарист ваших із Сергієм роликів? Чи багато дублів робите?
Іноді ми вигадуємо їх самі, іноді для нас пишуть сценаристи. Найчастіше ми з першого дубля все знімаємо, бо робимо історії, що для нас близькі. Люди люблять наші гумористичні й навіть рекламні рилси, бо бачать двох улюблених персонажів — це своєрідний серіал, і Давідик — ще один його герой.
Ти торік зробила дует із Колою — ви дружите? І в принципі: дружба в шоубізнесі можлива?
Так, я вперше зрозуміла, що дружба в нашому колі можлива. До того не виходило: артисти зустрічаються, починають говорити про роботу, один перед одним випендрюється — завжди є якісь конкурентні вайби... А з Настюхою ми подібні: енергетично, поглядами, тому й притягнулися. Звісно, ми бачимось не надто часто через наші графіки. Але вона — моя людина, дуже мені близька, і в нас немає заздрощів одна до одної. Ми одна одну підтримуємо, і це круто!
А в тебе багато друзів?
Дуже мало. Я — дуже контактна, позитивна, весела людина, завзята, тамада, але таких чесних закадик, які пройшли б зі мною вогонь і воду, дуже мало. Хороших знайомих у мене багато, але коли якась біда, або мені стає погано, людей, яким не байдуже до твоїх проблем, можна перерахувати на пальцях однієї руки — я називаю речі своїми іменами. Справжніх друзів у мене мало, але це люди, які готові підставити плече, увійти у твоє положення і сказати правду — бо друг, який постійно говорить те, що ти хочеш чути, — не друг. Друг прийде і в обличчя скаже: "Ти зробив х…ню". Ти сидиш і думаєш: "Ну реально!" Я не люблю лицемірства: люблю людей чесних і прямолінійних — з такими й дружу.
Не хочу бути зручною
Тобі цьогоріч виповнилося 35 років. Багато в кого збільшення цифри на життєвому циферблаті викликає стрес — як з цим у тебе?
Так, у мене є цей задвиг через вік. Зізнаюся: мене взагалі не влаштовує цифра 35, бо в душі мені 25, і мені не подобається, що це число збільшується. Я знаю, що маю класний вигляд, молодший, я працюю над собою, роблю багато для цього, але все одно відчуваю, що час плине крізь пальці, і я не можу на це повпливати. Десь перші зморшки вилазять, і мене це бісить! Поки що старіти красиво, приймати свій вік я не можу — я цей момент ще не пропрацювала. Як кожна дівчинка, я хочу заморозитися і бути такою завжди. Якщо знаєте метод — маякуйте. (Усміхається.)
А мудрішою з віком ти стала?
Напевно… Людина, яка мислить, завжди виноситиме якісь життєві уроки. Сказати, що я у свої 35 — гуру і можу давати поради — ні. Я залишаю собі можливість чудити й бути тією Настюшкою, якій навіть не 25, а 15. Я досі можу утнути таку якусь фігню, що сама себе шокую. Бо свою внутрішню дитину випускаю на волю. Можливо, тому в мене палають очі й вигляд у мене такий, бо я даю собі можливість бути скаженою. Я люблю дуркувати, з гумором підходити до життя, до себе. Чи це мудрість — не знаю, але це точно вміння бути собою і дозволяти собі бути такою, як мені хочеться.
Кажуть, за часів "Фабрики зірок" у тебе був непростий характер — як думаєш, зараз він якось змінився?
У мене і зараз непростий характер. Я ні для кого не хочу бути зручною. Комфортною — так: хочу, щоб людям навколо мене комфортно. Я — емпат і не можу бути поруч, коли людині погано: завжди намагаюся якось виправити ситуацію, перевести на гумор. Але якщо в мене якась емоція, мені щось не подобається, я завжди говорю про це. Ви можете зустріти мене на вулиці в момент, коли я стою й матюкаюся, і хтось скаже: "От, вона мама, а матюкається!" Та я і в сториз матюкаюся — даю собі можливість бути живою.
У мене важкий характер, я дуже вибухова, вимагаю багато від своєї команди, від себе насамперед, зі мною важко. Але це — вогонь, який веде мене вперед. Якщо я це в собі загашу, то стану людиною, яка себе зламала заради думки інших, а це останнє, чого б я хотіла. Головне — не переходити особисті кордони. Ображати людей не люблю: якщо наговорила чогось, одразу вибачаюся. Тому, можливо, з часів "Фабрики" мій характер трошечки змінився, я десь стала стриманішою, але моя суть не змінилася. Я взагалі вважаю, що люди не міняються: база, з якою ти прийшов, найімовірніше, не зміниться. І не факт, що це погано.
А в шлюбі заради чоловіка тобі довелося якось змінюватися?
Так, і це якраз той момент, що я ображала його, могла наговорити фігні й була занадто різкою, егоїстичною. Тому проходила певні практики, вчилася жити в партнерстві. Але знову ж таки: так, щоб не наступати собі на горло. Я є я, і кажу чоловікові: "Ти завжди можеш знайти когось більш адекватного. Просто ти — мазохіст і вже не зможеш бути з нормальною людиною". Він сміється, бо це так: коли з такою, як я, живеш певний час, ти втягуєшся і любиш людину такою, яка вона є. Сергій теж не подарунок: у нього свій непростий характер, і ця його іскра веде його по життю. Ми — обоє рябоє, знайшли одне одного.
Сергій теж коригував якісь свої моменти, бо шлюб — це велика щоденна праця. У нас вічна війна "хто кого", та я не здаю позиції, бо знаю, що чоловіки, якщо ти зовсім станеш бусинкою, сідають на голову. Вони, як хижаки, одразу відчувають слабинку. Тому, дівчата, лайфхак: наших мужичків завжди треба тримати трохи в тонусі — інакше з’їдять.
Хто з вас першим мириться під час конфліктів?
Найчастіше я, бо "чудило" в нашій сім’ї — я. Сергій мириться першим дуже рідко, коли реально перегинає. Але робить це з-під палки: він не любить просити вибачення. Для мене це легко, я не горда. Він, поки я вже не скривлю ображену моську, не приходить.
А малий у кого з вас за характером?
Давідік — гримуча суміш із нас двох! Він взяв найемоційніші наші риси і навіть зовні схожий на нас обох 50х50. Це щось шалене, скажене: в нас одна дитина бере стільки часу, як 10 дітей! Тому я й кажу, що не знаю, чи готова народжувати ще одну. Давід — дуже активний пацан, дуже характерний, знає, чого він хоче від життя, дотисне своє за будь-яку ціну. Тому вдома в нас завжди стоїть кіпіш: ми з Сірим кіпішні, і тут ще один такий самий. Тому все догори дригом! Але я тішуся, бо знаю, що такі люди досягають багато в житті, головне — правильно спрямувати цю енергію, підказати йому. Сподіваюся, в нас це вийде.
Ніяких розслабонів!
Чи змінився твій психологічний стан через війну?
Психологічний стан змінився у всіх українців, бо війна — це абсолютно ненормальне явище і змінює всіх, хто з нею стикається. Неможливо бути абсолютно здоровим, переживаючи війну. Я кажу, що якщо людину не зачепило фізично, її зачепило морально. Не знаю жодної людини у своєму оточенні, яка б не скаржилася бодай на щось зі здоров’ям. Хронічні хвороби загострилися, емоційний стан в дупі у всіх. Думаю, ми всі навіть не підозрюємо, що буде з нашою психікою в кінці війни. Я впевнена, що ми офігіємо від того, що сталося з нашими мізками. Бо поки ми всі в тонусі, десь, можливо, навіть ігноруємо ці речі. Але це неправильно — треба обстежуватись.
По собі бачу: в мене бувають такі зриви, такі емоційні ями, що це капець. Та я, чесно кажучи, ще лінуюся йти до серйозних фахівців, бо розумію, що поки це контролюю. Але в мене були депресивні стани, коли я думала, що вже не вилізу з того. Благо, я маю певні ритуали — це йога, духовні практики. Та й дитина, сім’я рятують, тож поки що тримаюсь. Але те, що в мене кукуха полетіла під час війни, — це сто відсотків. І немає жодного українця, в якого інакше, бо біда велика і дуже тисне на мізки.
А бажання просто поїхати в іншу країну не було? Тим паче в тебе маленька дитина...
Не було: ми — медійні люди, лідери думок, на нас рівняються, за нами спостерігають, якщо ще ми поїдемо — що буде?
Тому це був наш вибір — залишитися навіть попри те, що, коли почалася повномасштабка, Давіду було пів року. Я на два місяці поїхала з ним у Польщу до мами, але вже на початку травня була в Києві, бо не витримала: не уявляю життя в іншій країні на сталій основі. Відпочити — так, жити — ні. Тут ти — людина, тут твоя земля, твої люди, твоя робота. Ми стільки працювали, щоб все залишити й поїхати?
Але я хочу наголосити, що ніколи не засуджувала людей, які поїхали, якщо це, звісно, не чоловіки, які вничку через Тису перепливли. Дуже багато моїх знайомих виїхали, і психологічно їм іноді навіть важче: вони проживають війну на відстані, їх згризає почуття провини. Тому нікого не засуджую, але наша родина тут — це наш свідомий вибір.
Ти вже досить давно в рожевому кольорі волосся: бажання щось змінити в образі не виникало?
Я вже 4 роки в ньому. Думала про те, щоб щось змінити, але якщо в тебе вже рожеве волосся, "щось змінити" — це хіба що зробити його зеленим із краплинами фіолетового. Я дійшла до найяскравішої точки й не знаю, що станеться, якщо я знов стану блондинкою.
Думаю, мені буде нудно і захочеться знову повернутися до чогось яскравого. Яскраві кольори затягують, до того ж, що б ти не вдягнув, ти яскравий завжди — навіть у чорній сукні. Це вигідно на сцені, це класно працює в кадрі та підіймає мені настрій. Тому я і в 90 ходитиму з рожевим волоссям — я вже вирішила. А зараз це стало ще й трендом: он Дуа Ліпочка, моя хороша, взяла й скопіпасила Мамарічку! (Сміється.)
Чи багато в тебе хейтерів? Блокуєш когось?
Звісно, вони є. Але адекватних, класних, моїх людей більше, і це дуже тішить. Хейт є завжди, і це нормально: ти не можеш усім подобатись. Я можу когось заблокувати, якщо це безпідставний, тупий хейт, і я розумію, що, якщо увійду в полеміку, мене це спустошить, завариться каша… Я відчуваю, що легше людину або заблокувати, або проігнорувати. Бо якщо я втягнусь, то насиплю такого… Я завжди маю що сказати.
Входжу в полеміку лише коли розумію, що треба вже людину поставити на місце. Я в житті не написала жодного негативного коментаря — маю час тільки на те, щоб поїсти раз на день. Тому я або ігнорую, або баню, або відповідаю так, що людина мені більше нічого не напише. Якщо ж це конструктивна критика — входжу в діалог і часом навіть прислуховуюся. Але, на жаль, це буває дуже рідко.
Про що зараз мрієш найбільше?
Думаю, коли прийде перемога, автоматично все стане на свої місця, і всі наші бажання стануть реальнішими. Зараз хочеться просто жити без стресу, постійних тривог, переживань за свого сина, який спить собі спокійно, а над хатою такий "хоп-ла-ла-лей"… Нагадую, що ми повинні робити все для того, щоб цей день настав якнайшвидше. Ніяких розслабонів!
