"Ми вчимо повертатися у "тут і зараз": як GIDNA рятує жінок, психологічно травмованих війною
Фото: Freepik
Сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, і невизначена втрата — явища, які, на жаль, нерідко зустрічаються в умовах війни. Здебільшого від цих наслідків збройного протистояння страждають жінки — і далеко не кожна з них наважується звертатися по психологічну допомогу.
GIDNA — проєкт, створений благодійним фондом Future for Ukraine — допомагає українкам, які стикнулися з СНПК і невизначеною втратою.
Ми поспілкувалися із клінічною психологинею та кураторкою GIDNA Анною Грубою. Про неочевидні прояви сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, важливість професійної психологічної підтримки при невизначеній втраті та про те, яку допомогу фахівці GIDNA надають постраждалим — дізнавайся у нашому інтерв'ю.
Що каже статистика
У період з лютого 2022 року до жовтня 2024-го Офіс Генерального прокурора зафіксував 322 випадки сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. Утім, за словами урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, реальна кількість постраждалих від СНПК може бути вдесятеро більшою.
Уповноважений з питань зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов зауважував, що станом на 2025 рік понад 60 тисяч людей вважаються зниклими безвісти, а близько 10 тисяч українців перебувають у полоні. Проте лише 49 жінок звернулися до психологів GIDNA із проблемою невизначеної втрати.
Розкажіть про ідею проєкту GIDNA. Чому фокус уваги зосереджений саме на СНПК і невизначеній втраті?
На початку повномасштабного вторгнення, коли вже створювався фонд Future for Ukraine, була ідея допомагати жінкам. Ми бачили, що багато українок почуваються розгубленими, але водночас вимушені продовжувати дбати про дітей і жити повноцінне життя. Почавши вивчати, яку саме допомогу вони можуть отримати, ми зіштовхнулися з болісною реальністю: жінки, які пережили сексуальне або сексуалізоване насильство, здебільшого залишаються мовчать.
Ми вирішили про це говорити, щоб потерпілі розуміли, що вони не одні. Наш проєкт почався саме з допомоги при СНПК, а згодом напрацьовані досвід, знання і навички дозволили проєкту розширитися. Команда збільшилася з 10 до 25 психологів, і ми почали працювати й із невизначеною втратою. Чому саме з нею?
Загибель члена родини — це страшне горе, і багато фондів і проєктів працюють із цим. А невизначена втрата — це щось посередині. Жінка, в якої рідна людина пропала безвісти або потрапила в полон, стикається зі стигмою: "Сподівайся, не опускай руки, мовчи". Водночас невизначена втрата вважається однією з найскладніших травм під час військового конфлікту, але для цієї категорії жінок існує мало допомоги.
До того ж ми працюємо не лише з матерями та дружинами, а ще й із сестрами та доньками. Одна дівчинка якось сказала нам: "Я так рада, що ви є, тому що матерям і дружинам допомагають, а доньки завжди лишаються осторонь".
Які психологічні методи використовують спеціалісти GIDNA під час роботи з СНПК і невизначеною втратою?
У нашій команді працюють клінічні психологи, травматерапевти, психотерапевти, психологи, психіатри. Вибір спеціаліста залежить від стану жінки, тому на початку я проводжу з нею інтерв'ю. Якщо потерпіла пережила важку подію, то з нею працюють психотерапевт або клінічний психолог із застосуванням протоколів роботи з травмою — MDR, АСТ, когнітивно-поведінкова терапія тощо.
Якщо стан жінки легший і в неї немає депресивного епізоду, то з нею працюють в інших інтегративних методах. У нас дуже професійна команда — GIDNA може надати психологічну допомогу будь-якого рівня.
З чого складається та скільки триває курс терапії?
Робота з СНПК передбачає 20 індивідуальних сесій тривалістю 60 хвилин. Зустрічі можуть відбуватися онлайн або офлайн — ми маємо фахівців у багатьох великих містах України. На перших зустрічах будується безпечний простір довіри, щоб жінка могла відчути себе захищеною, наскільки це можливо.
Терапія при невизначеній втраті складається з 16 індивідуальних зустрічей і 10 групових. Спочатку жінка індивідуально працює з психологом, а потім у групі, і я вбачаю у цьому високу результативність. На групових сесіях мами спілкуються з мамами, доньки з доньками, сестри з сестрами. Вони усвідомлюють, що тепер не одні, і це їх дуже підтримує. Інколи ми дивуємось, як жінки самі виконують роботу психологів, звертаючись одна до одної: "Я тебе розумію та підтримую, ти справляєшся".Так жінки зцілюють одна одну.
Чи може жінка, яка звернулася до проєкту GIDNA, зберегти повну анонімність?
Наш проєкт вирізняється саме тим, що ми можемо надавати анонімну допомогу. Потерпіла від СНПК може змінити ім'я та вік, спілкуватися з відключеною камерою.
Я особисто працювала з жінкою, яка народила хлопчика від російського військового в результаті сексуального насильства. Ми з нею розмовляли тільки у форматі аудіо, а коли був побудований довірливий контакт, вона ввімкнула камеру і навіть показала свого хлопчика.
Тобто жінки мають право не вмикати камеру, але коли вони переконуються, що це безпечний простір, то часто відкриваються. Щодо невизначених втрат — там передбачена персоналізована допомога, адже ми перевіряємо документи, витяги щодо статусу рідного, тому що маємо звітувати про допомогу донорам.
Сьогодні вже 112 жінок отримали допомогу від проєкту. З якими проблемами найчастіше до вас звертаються?
Оскільки GIDNA довше працює з СНПК, 70% жінок зверталися саме із травмою після сексуального насильства. Раніше були один-два запити на місяць, а зараз їхня кількість збільшилася до близько п'яти.
Багато жінок вже оговталися від того, що сталося, і вони розуміють, що не справляються.
Здебільшого приходять і кажуть: "Я не можу спати. Я вже і забула про те, що відбулося, а спати все одно не можу". Одна жінка ділилася: "Коли я бачу військового, в мене терпнуть ноги, і я втрачаю свідомість".
Це флешбеки — ознаки посттравматичного стресового розладу. Якщо вони продовжуються тривалий час, і людина не може нормально функціонувати протягом дня, варто звертатися по допомогу.
Як жінці зрозуміти, що вона постраждала саме від сексуального або сексуалізованого насильства, пов'язаного з конфліктом?
СНПК може набувати форм як прямого сексуального насильства, так і втілюватися у сексуалізованій дії — наприклад, коли жінку оглядають, торкаються її тіла. До нас зверталися дівчата, які вимушені були багаторазово перетинати блокпости, і на кожному їх виводили й оглядали, сміючись, жартуючи про тіло, роблячи непристойні натяки. Це теж насилля.
Була також ситуація, коли жінці погрожували вивезти її дітей — вона жила на окупованій території Херсонщини. Їй казали: "Ти принось нам їсти, сиди з нами, спілкуйся". Вони її обіймали, щипали, торкалися, а вона вимушена була погоджуватися на це, адже переживала за своїх дітей.
Бути свідком СНПК також травмує. Наприклад, мама їде з 18-річною донькою і бачить, як її дитину оглядають, непристойно жартуючи. З такими випадками ми також працюємо.
Як психотерапія змінює життя потерпілої від СНПК?
Я працювала з одною жінкою, яка постраждала від сексуального насильства. Після вісімнадцятої зустрічі вона сказала: "Я записалася на карате, щоб вміти себе захистити, і на східні танці, бо почала знову любити своє тіло".
Для мене це гарний приклад посттравматичного зростання. Жінка говорить відкрито про те, що пережила. Вона розуміє, що тепер завжди буде настороженою і фокусуватиметься на своєму захисті. Але вона вже допускає, що в неї може бути сексуальне життя, і це нормально. Таким, власне, і є результат терапії.
Потерпілій перестають снитися травматичні події, вона більше не лякається, коли бачить на вулиці військового. Ми вчимо таких технік, які допомагають повернутися в "тут і зараз", усвідомити, що флешбеки — це те, що відбулося в минулому.
Чи досі потерпілі від сексуального насильства стикаються зі стигматизацією у нашому суспільстві?
На жаль, так. У нашій практиці був випадок: жінка народила дитину після зґвалтування, і від неї відмовилася вся сім'я, а в пологовому до неї дуже грубо ставилися й запитували: "А чого ти не зробила аборт? Чому народила дитину від ворога?".
Якщо ми думаємо, що наше суспільство вже навчилось бути толерантним до постраждалих від сексуального насильства, то я хочу поставити три знаки оклику біля слова "Ні".
Ми не толеруємо — ми засуджуємо, показуємо пальцями. Не знаю, скільки має пройти часу, щоб ми навчилися не оцінювати людину та не лізти не у свою справу. Щодо сексуального насильства досі існують стереотипи, що жінка сама його спровокувала: "Чому не вкусила, не закричала, не помстилася? Мала б щось зробити". Це ціла чорна діра.
Як долати ці стереотипи? Як переконувати потерпілих, що вони мають право на допомогу?
На мою думку, треба, щоб більшість жінок, які пережили насилля, говорили про це вголос. Наприклад, є громадська організація "Нумо, сестри!", де жінки розповідають про те, що пережили. Коли постраждала слухає або читає такі історії, вона замислюється: "Може, і мені допоможуть?". Думаю, якщо потерпілі бачитимуть приклад, вони звертатимуться по допомогу.
Як невизначена втрата позначається на емоційному і фізичному стані жінки?
Невизначена втрата дуже сильно травмує, адже якщо людина зникла безвісти, підтвердженого факту смерті немає. Коли ж рідний потравив у полон, невідомо, чи повернеться він, і коли це станеться.
Жінка у стані невизначеності прокидається зранку і думає: "Він живий", в обід впевнена: "Ні, він загинув", а ввечері знову плекає надію. Буває й таке, що стосунки не були хорошими, тому жінка не хоче чекати чоловіка, але змушена це робити. Такі емоційні гойдалки формують стан постійної тривоги. Що таке тривога? Це пригнічена емоція, не прожита до кінця. Це призводить до виснаження, а далі — до депресивного епізоду.
Якщо депресію не лікувати протягом двох років, відбуваються фізіологічні зміни в мозку. Жінка вже не знає, як радіти життю, вона навіть не може виконувати прості щоденні справи. Тому при тривозі звертатися по допомогу треба негайно.
Як у таких обставинах допомагає робота з фахівцем GIDNA?
Ми вчимо повертатися в момент "тут і зараз", робити рутинні справи, які можуть підтримати, створити опори. Деякі жінки запевняють: "Я сильна, просто зараз зламалась" — тоді ми фокусуємося на відновленні цієї сили.
А деякі звертаються у стані маленької дитини. Одна жінка ділилася: "Я навіть не знаю, на якій зупинці мені виходити, бо чоловік мені завжди казав: "Вставай, пішли". Це ніби маленька дівчинка, яка дорослішає. Ми вчимо дорослішання, самостійного піклування про себе.
Як потерпіла може звернутися до вашого проєкту і наскільки швидко їй нададуть допомогу?
Звертайтеся на сайт GIDNA або за номером: +380507228913. Коли ми отримуємо запит, протягом години з жінкою зв'язується психолог. Після цього одразу починається робота із травмою.
Як небайдужі громадяни можуть підтримати проєкт GIDNA?
Можна зробити внесок на нашому сайті. Кожна зібрана гривня підтримує проєкт і йде на допомогу жінкам.
