Зниклі кладовища Києва, диваки та ненаписані книги. Інтерв'ю з дослідником міста Кирилом Степанцем
Фото з архіву Кирила Степанця
Кирило Степанець досліджує Київ як знизу — колектори, підземні річки, підвалини споруд, так і зверху — дахи найвищих будинків. Тобто він — києвознавець з унікальним урбан-досвідом. І якщо Степанець про щось пише у своїх книгах (а їх понад десяток), то це все він перевірив на власній шкурі.
Кирило, ти бачив наше місто під землею і з висоти багатоповерхівок. Чи не відчуваєш певної "профдеформації" від Києва? Чи здатне місце тебе ще хоч якось здивувати?
Здивувати мене дійсно стає все складніше, та й певна втома, чесно кажучи, відчувається. Все вже здається вичерпаним та до болю знайомим. Тож щоб не втратити зв'язок з місцем, доводиться масштабувати свої пошуки.
Водночас я привчаю себе дивитися на повсякденні речі, які вже, здавалось би, не можуть нічим здивувати, під новим, незвичним кутом. Намагаюся знаходити в них щось досі небачене. А для цього просто потрібно бути трошки уважнішим.
А можеш конкретизувати?
Наприклад, раніше я ходив і розглядав будинки ззовні. А тепер намагаюся відкривати їх зсередини. Якось прориватися, оминати охорону та знаходити нові, цікаві артефакти.
Також, якщо раніше все побачене та досліджене я намагався звести докупи, сублімувати, скажімо, у вигляді книги або екскурсії, то зараз роблю це через свій відеоблог. А це вже геть інший підхід до справи.
До речі, екскурсії… Скільки років ти вже їх водиш — сім-вісім?
Якраз у 2023-му виповнюється десять років. Ювілей. (Сміється.)
Не секрет, що люди — дивні створіння. Чи доводилося тобі стикатися під час своїх гід-турів з якимись приголомшливими диваками?
Та куди ж без цього! Приміром, є ціла секта адептів закопаних місць, які цілком серйозно вірують у те, що київське метро — це взагалі й не метро, а така собі наново відкопана печера, що належала представникам прадавньої цивілізації.
Ти оце зараз серйозно?
Цілком. Диваків взагалі багато. От один нещодавно під час екскурсії в колекторі раптом став перейматися проблемами екології.
Тобто?
Він просто став прибирати все сміття, яке побачив в річці. Причому спочатку він здавався цілком нормальним, а потім, мабуть, вжив щось "веселе" і його трохи того… понесло.
Уяви: людина собі йшла, йшла, аж раптом вирішує, що вода в річці брудна, і кидається все з неї витягати. Якісь шматки пінопласту, ганчірки… Ми хвилин 40 не могли вмовити його припинити та піти з нами нагору!
От же ж бідося. Ну добре. Кириле, я завжди заздрив твоїй бібліотеці на київську тематику, яку ти збираєш вже близько 15 років. Але нібито вона у тебе нещодавно постраждала?
Перші "київські" книги належали ще моїм батькам. І вперше я прочитав їх у дитинстві. Вони і стали моєю "базою". А збирати книги цілеспрямовано я почав десь із 2010-го року. І головною проблемою тоді було не знайти щось, а як запхнути все придбане на книжкових розвалах в рюкзак!
І книги тоді коштували копійки — не так, як сьогодні. Пам'ятаю, як не купив у якогось дядька довідник київського міліціонера 1958 року за 20 грн. Жаба задавила. Так зараз її продаватимуть за 1000-1200 грн.
Уся моя бібліотека зберігалася у моїй старій однокімнатній квартирі на Нивках. Коли я одружився, то переїхав звідти. А там був перший поверх. І затопило підвал — вода потім ще довго стояла. Тож багато моїх книжок набрали вологи та вкрилися пліснявою.
Коли я це побачив, то був дуже вражений. На щастя, більш-менш все врятував. Щоправда, деякі екземпляри втратили свій парадний вигляд. Але то таке — могло бути й гірше.
Якусь свою нову книгу зараз готуєш?
Київські книжки — це нині такий собі андеграунд. Бо читають люди зараз, відверто кажучи, не дуже. Ба більше, навіть ті, хто купують книги, часто їх потім не розгортають. В мене, звісно, є певні літературні плани, навіть маю декілька книжок того чи іншого ступеня готовності, але буду я їх видавати чи ні — час покаже.
Знаю, що тебе останнім часом цікавила тема занедбаних київських кладовищ.
Це правда. Одна з недописаних книжок — якраз про зниклі, зруйновані, занехаяні київські некрополі. Це дуже цікава і малодосліджена тема. Багато подібних кладовищ було на лівому березі Києва.
До речі, я навіть створив в інстаграмі сторінку, яку присвятив лівому берегу. Вже назбиралося 5000 фоловерів, і люди продовжують підписуватися. Я там часто викладаю коротенькі рілси. Так от відео про кладовища "залітають" дуже потужно.
Бо це така історія, про яку мало хто розповідає. Щоб ти розумів, ми з дружиною Оленкою зняли рілс секунд на 15 про Північне кладовище. Воно київське, але розташоване за містом — десь у 30 км. І там є ділянки, де ховають безхатченків. І ми відзняли це сумне місто.
Дружина спочатку виклала у себе на сторінці — 350 000 переглядів. А потім я — на сторінці лівого берега. Ще 550 000 переглядів. Сумарно — майже мільйон. На жаль, з книгами таких результатів ніколи не буде.
Проте я все одно їх, скоріше за все, допишу. Бо люблю доводити справи, які розпочав, до логічного завершення.
