Павло Текучев: "Свою дружину я зустрів на сцені"

Павло Текучев. Фото: пресслужба каналу ICTV

Нещодавно у Києві завершилося знімання 4-го сезону іронічного детективу "Коп з минулого", який свого часу ввійшов до п'ятірки найкращих українських серіалів. Вже під час війни канал ICTV2 зняв третій та четвертий сезони "Копа…", де події відбуватимуться в сучасній Україні на тлі воєнних реалій. До своєї ролі в цій історії повернувся 27-річний актор Павло Текучев, який грає молодого напарника "копа з минулого" Доліна — лейтенанта Андрія Сироїда. "ТиКиїв" зустрівся з Павлом, щоб поговорити про роботу у воєнний час і, звичайно, про особисте.

Павло, як згадується робота над "Копом з минулого"?

Третій сезон "Копа …" ми почали знімати влітку 2023-го. У перший знімальний день здавалося, що ми всі наче з іншого світу поприходили. Але знімальний процес швидко затягує. Півтора року перерви акторові даються складно, бо якісь навички обов'язково втрачаються. Але акторство — це як їзда на велосипеді: якщо ти це вже вмієш, то після перерви перші дві хвилини можеш відчувати себе незручно, а потім все згадується.

Фішкою серіалу є ваш з Дмитром Суржиковим тандем — ​​на різності цих персонажів тримається вся комедійність сюжету. Кажуть, характер у твого партнера складний…

Не буду спростовувати це твердження: характер у Суржикова ще той! Але насамперед я йому вдячний: він мені неймовірно допоміг у професії, в усвідомлені себе як актора. У нас з ним склалися дуже близькі стосунки, бо ми багато часу проводимо разом. Кожен сезон — це десь 60 днів фільмування, а три сезони — це вже пів року разом. За віком Дмитро мені майже як батько, але за настроєм — як старший брат. І це поєднується з історією, яку ми граємо, де він мій старший напарник. Але при цьому мій персонаж теж дуже вибагливий та непересічний, і він теж свого напарника навчає.

Причому синергія відбувається як у наших персонажів, так і в реальному житті. Ну, і неможливо не сказати про досвід та професіоналізм Дмитра. І, мабуть, найголовніша причина того, чому з Дмитром непросто на зніманні, в тому, що він задає колегам дуже високу професійну планку, до якої ти або тягнешся, або ні. І якщо ні, це одразу відчувається.

А важкі характери в людей моєї професії бувають часто, особливо в акторів яскравих. Та не можу й сказати, що я проста людина.

Що таке в розумінні акторів "висока планка"?

Це існування в режимі, коли ти говориш від свого персонажа, а не від себе. Актор створює історію свого персонажа, а не просто виконує роль за сценарієм, слухаючи настанови режисера. До того ж детективні серіали достатньо одноманітні. Мені набагато цікавіше споглядати за стосунками персонажів, їхніми таємними бажаннями, другими планами.

По-друге, ти маєш дуже чітко розуміти всі нюанси роботи в кадрі з камерою. Якщо даєш собі час відпочити й не замислюватись про це, не співпрацюєш з операторами — втрачається якість. Ну і третє — щирість. Будь-яке удавання не пройде. Буває, сил немає, і хочеться все зробити так-сяк — "на монтажі розберуться". Але я щиро ставлюся до всього, що відбувається, а це потребує серйозних душевних зусиль.

Здавалося б, це історія поліційна, вона не має такої художньої глибини, як повнометражне кіно. Але в тому то і складність: треба цю історію чимось наситити, щоб вона чіпляла людей.

В одній зі сцен "Копа з минулого" ти жваво вистрибуєш із вікна другого поверху і робиш перекид, як в цирку. Звідки в тебе така підготовка?

Ой, цю сцену ми знімали ще до великої війни. Але я і сьогодні можу стрибати з другого поверху, позаяк достатньо спортивний і дуже пластичний. У мене повністю відсутній співочий дар, а ось пластичність є: мені завжди подобалося танцювати.

Нове життя

Ти — актор театру ім. Лесі Українки. Давно там працюєш?

Від закінчення театрального університету, з 2017 року.

На початку моєї кар'єри в театрі в мене було багато головних ролей. Я це цінував і мало тоді знімався, бо був завалений роботою.

У нас, наприклад, була вистава "Підступність і кохання" за Шиллером, де я грав головну роль, Фердинанда. Вистава йшла всього півтора чи два роки, але була для мене однією з найважливіших та найпотужніших. У виставі "Камінний господар" за Лесею Українкою я грав Дона Жуана. Ця постановка була візитівкою театру. Але вона була поставлена дуже багато років тому, і сценографія та ще ряд моментів були важкими для сприйняття сучасного глядача.

Після повномасштабного вторгнення театр зазнав тяжкого удару через те, що всі вистави в нас були, на жаль, російськомовні. І весь колектив сказав, що потрібно терміново вивести з назви театру "російська драма" та перейти у виставах на українську мову. Михайло Резнікович, колишній художній керівник, був дуже проти, встромляв палиці в колеса... Це дуже неприємна сторінка в історії театру, але ми її перегорнули. 

Зараз у театрі хороший час, є свобода. Всі ідеї сприймаються залюбки, у кожного є можливість проявити себе — дякую нинішньому художньому керівникові Кирилу Кашлікову, який абсолютно точно розуміє сьогоднішні виклики й ситуацію. У театрі з'явилися сучасні вистави, працюють запрошені режисери.

Що тішить, є великий запит на вистави від глядача. Зараз взагалі класний момент, коли суспільству дуже заходить український театр, багато людей, особливо молоді, почали відкривати його для себе.

Яка прем'єра у вашому театрі найочікуваніша?

Наразі відбувається постановка вистави "Острів скарбів" — казки для дорослих і дітей, що відкриє у вересні новий театральний сезон. О-о, це обіцяє бути щось просто фантастичне! На цю виставу робиться дуже висока ставка. Слідом за нею буде вистава "Паромник" за п'єсою Джеза Баттерворта в постановці Кирила Кашлікова. Це буде велике полотно з великою кількістю акторів, тем та сенсів.

Службовий роман

Твоя дружина Ангеліна грає з тобою в одному театрі. В якій виставі вас можна побачити разом?

Доля звела нас при підготовці спектаклю "Підступність і кохання". Ми грали двох головних персонажів, які разом кохають і вмирають. І в якийсь момент стало зрозуміло, що наше сценічне кохання — то вже про нас у реальному житті. І от — ми щасливі разом вже шість років.

У нас збігаються і відчуття, і почуття, і плани на майбутнє. Я дуже вдячний за це своїй дружині. Дуже її люблю! Ангеліна — дуже талановита актриса, і я впевнений, що в неї велике майбутнє.

Нині в театрі ми граємо чоловіка і дружину у виставі "Дамський кравець".

Вже під час повномасштабної війни ти зіграв головну роль у повнометражному фільмі…

Так, у мене зараз паралельно виходять два повнометражні фільми — один знятий повністю, другий ще доробляється.

Один проєкт — комедія, знята за приватні кошти в копродукції з іншими країнами. Днями очікую на вихід тизера фільму. Назву розголошувати не маю права. (Сміється.) Другий фільм — історична драма.

"Вічник. Сповідь на перевалі духу" за мотивами однойменної книги Мирослава Дочинця?

Ми про цей фільм поки нічого не кажемо, бо ще дознімаємо його. Але процес фільмування просто фантастичний! Вже зараз ясно, що це буде неймовірне кіно!

Картина створюється коштом людини, яка дуже хоче розповісти цю історію, і разом з однодумцями, найкращими в країні професіоналами в галузі кіноіндустрії, робить це дуже щиро. Це кіно про Україну і шлях українця. Про таку роль, як у мене, мріють всі актори. І коли мене на цю роль було затверджено, моє життя перевернулося. І досі продовжує мінятися…

Текст: Оксана Гончарук

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter