Переможці програми "Ти та Київ: креативне відео": як любити місто на дотик, крізь темряву та на звук
Фото: колаж "ТиКиїв"
Ілля Гаврилишен, Ольга Коваль та Антон Колосов — три переможці програми №3 "Ти та Київ: креативне відео". У третій хвилі конкурсу митці говорили про столицю мовою відео. Це не рекламна листівка й не лист ностальгії. Це — Київ справжній: у звуках, на дотик, крізь темряву, бетон і любов.
Ми поговорили з переможцями про їхні творчі ідеї та процес створення відеоробіт, а також дізналися, яким вони хочуть показати Київ іншим людям.
Читай також: Переможниці програми "Ти та Київ" для молодих митців — про столицю, мрії й ідеальний дизайн
Що для вас Київ? З чим він асоціюється?
Ілля Гаврилишен (1 місце): Київ для мене — це енергія, місто сили, в якому я живу вже вісім років. Він надихає. Це — передусім рух. Іноді, коли повертаюся з Карпат, ловлю себе на думці: Київ — це запах бензину, який чомусь приємний, знайомий — той, за яким сумуєш. Зовні — це динаміка, постійна активність, усі кудись поспішають. Але коли живеш тут по-справжньому, починаєш помічати деталі: архітектуру, звуки, атмосферу. Київ — це про відчуття, які народжуються саме в моменті.
Ольга Коваль (2 місце): Перше, що хочеться сказати: Київ для мене — це друге місто. Сама я з Чернігова, і все своє дитинство та шкільні роки провела саме там. На фоні такого маленького міста, як Чернігів, де життя здається повільним та спокійним, Київ — це місто з шаленим темпоритмом, яке змушує прискорюватися, і ти несвідомо підлаштовуєшся під цей ритм. Також Київ для мене — місто можливостей і культури. Тут завжди знайдеш для себе роботу.
Антон Колосов (3 місце): Київ — це моє рідне місто, яке дало мені все, що я маю: людей, досвід, реалізацію. Він асоціюється з великою кількістю культур і процесів — іноді полярних, але водночас тісно між собою переплетених і злитих в один організм. Унікальний, самобутній, автентичний коктейль.
Яка головна ідея вашого проєкту, що має відчути глядач?
Ілля Гаврилишен: Головна ідея нашого фільму — змусити замислитися про життя незрячих, бо ця тема майже не звучить. Я хочу, щоб глядач не просто побачив проблему, а відчув її. Найважливіше — показати: Київ залишається з тобою, навіть якщо ти його не бачиш. Багато хто не розуміє його сутність, але якщо ти хоч раз став частиною цього міста — воно залишиться в тобі назавжди. Наш фільм можна зрозуміти навіть із вимкненим зображенням — лише через звук, атмосферу, відчуття.
Ольга Коваль: У цьому відео я розповідаю історію молодої мами, у якої чоловік — військовий. На початку я провожу паралель між "Батьківщиною-матір'ю" та самою молодою мамою, ніби ототожнюючи місто з материнством. Протягом усього відео ми бачимо симфонію руху людей і машин — це друге, з чим у мене асоціюється Київ. Зрештою машина зупиняється, виходить наша головна героїня й біжить на зустріч до свого чоловіка, символічно завершуючи історію.
Антон Колосов: Я б хотів, щоб глядач відчув, які різні люди тут мешкають, через призму написів, які тут можна зустріти. Мені хотілося показати контрасти — як одне й те саме місто можна сприймати по-різному залежно від контексту, району, соціального статусу тощо.
Як ви обрали тему?
Ілля Гаврилишен: Натхненням став фільм "Глухий проліт" про глухого діджея. Тоді я вперше глибоко задумався, як змінюється світ, коли ти втрачаєш не просто зір, а одне з головних відчуттів. І мені захотілося передати це крізь історію людини, яка більше не бачить, але починає відчувати інакше.
Ольга Коваль: Тема прийшла до мене без особливих складнощів. Спочатку я думала зробити гастрономічне відео, де були б усім відомі київські страви: від перепічки до Київського торта. Але все ж таки зупинилася на цілісній історії про ніжність, кохання та життя попри війну та руйнацію.
Антон Колосов: Мені ця тема була цікава давно, валялася у замітках на рівні "було б добре колись реалізувати". Загалом давно думав зняти щось про Київ за межами "очевидної краси", яку вже всі бачили багато разів. Я вважаю написи на стінах певним пульсом сучасності, голосом епохи — навіть у добу соцмереж. Тож коли з'явилася новина про конкурс від медіа "ТиКиїв", усе зійшлося: я відчув, що саме зараз час реалізовувати цю ідею. Взяв камеру і пішов гуляти містом, шукати матеріал.
Як, на вашу думку, варто розповідати про Київ іншим, щоб вони справді відчули його атмосферу?
Ілля Гаврилишен: Ми хочемо розповідати про Київ у найдрібніших деталях, щоб було зрозуміло, що саме маленькі речі впливають на атмосферу і сприйняття міста. А кіно — ідеальний спосіб передати цей вайб, показати Київ за 3 хвилини. Краще один раз показати й дати почути, ніж сто разів розповісти.
Ольга Коваль: Першочергово Київ — це місто контрастів: високі новобудови разом із церквами у дворах. Машини. Багато машин. З приємного — це монументально-декоративні композиції станцій Київського метрополітену. У нас дуже гарне й чисте метро, ніде не бачила, щоб метро коштувало менше ніж 20 центів.
Антон Колосов: Мені здається, треба розповідати чесно, але так, щоб не відштовхнути. У відео має бути правда, але художня, подана через фільтр уяви автора або героя. Нам завжди легше асоціювати себе з людиною, ніж з бездушною "ідеальною" красою. Мені здається, потрібно більше розповідати про киян: що це за люди й чим вони живуть. Ми мало що знаємо про цих людей. І хоч у своїй роботі я свідомо відмовився від персоніфікації, вважаю це сильним інструментом, до якого неодмінно повернусь у майбутньому. Голос киян має бути почутим.
На що плануєте витратити призові кошти? Які найяскравіші проєкти маєте у планах?
Ілля Гаврилишен: Першочергово, 10% від виграшу ми направимо на благодійний збір "Побачимо Перемогу" на комплексну реабілітацію військових та цивільних, які втратили зір через російську агресію. А решту — на наступний фільм або навіть два. Ідей багато, але точно знаємо одне: це буде про українську культуру і для неї.
Ольга Коваль: Половину суми я планую витратити на реквізит для мого майбутнього фільму про ХЗВ. "Хамерман Знищує Віруси" — це музичний гурт із понад 30-річною історією. Це кіно буде другим у списку фільмів про маргінальних митців. Перший короткометражний фільм був про луганського перформера Михайла Коптєва, де за основу історії я взяла картину Караваджо "Покладання в труну" та оживила її: замість Ісуса — Коптєв, замість апостолів — його моделі. Наступна робота з епатажними Хамерманами буде доволі сюрреалістичним продовженням традиції оживлення картин старих майстрів та переінакшення під український сучасний контекст.
Антон Колосов: Можливо, витрачу на постпродакшн кліпу, над яким із командою працюємо з минулого року. А можливо, відкладу й витрачу на один із нових проєктів, які чекають свого часу. У мене багато сміливих ідей, концептів і рішень, що чекають свого часу та ресурсів.
